ГЕРАКЛ
550] А що ж тебе та батька нажахало так? [168]
МЕГАРА
Убить мав батька, і мене, й дітей моїх.
ГЕРАКЛ
Дітей?.. Загрозу бачить він і в сиротах?
МЕГАРА
Підрісши, за Креонта б одімстить могли.
ГЕРАКЛ
А що ж так ви прибрались, мов покійники?
МЕГАРА
А як для смерті зодягтись по-іншому?
ГЕРАКЛ
Насильницька — о горе! — смерть чекала вас?
МЕГАРА
Тебе вважали мертвим… Друга — жодного.
ГЕРАКЛ
Від кого ж то почули ви про смерть мою?
МЕГАРА
Були тут люди — Еврістея вісники…
ГЕРАКЛ
560] Чому ж ви залишили дім мій, вогнище?
МЕГАРА
Зігнали навіть батька — з ліжка, хворого.
ГЕРАКЛ
І сорому не чув він — старця кривдити?
МЕГАРА
Насильство — й сором? Що ж то їх споріднює?
ГЕРАКЛ
А друзі… Мої друзі?.. Таж були вони…
МЕГАРА
Шукаєш друга в домі, де біда гостить?..
ГЕРАКЛ
Ну, а моя звитяга над мінійцями?
МЕГАРА
Біда, кажу я, небагата друзями. [169]
ГЕРАКЛ
Та годі! геть з волосся ті стрічки сумні!
Не в млу підземну — до небес осяйливих
570] Зверніть свій погляд, сонця лик вітаючи.
А я — вже цій правиці час довіритись —
Піду і для початку розметаю дім
Володаря нового. Голова з плечей
Злетить у нечестивця, псам жбурну її.
Цим києм переможним; інших — стрілами
Летючими розсію, повкладаю всіх.
Ісмен весь переповню, вкрию трупами,
Діркеї води чисті кров'ю візьмуться.
580] Кому ж, як не дружині, дітям, батькові
Сприяти маю?.. Прощавайте, подвиги! —
Марницями займався, нині — діло жде.
За тих, хто ради батька мав загинути,
Вагався б я померти? Чи хвалився б тим,
Що з волі Еврістея вбити й гідру я,
І лева зміг, а смерті від дітей своїх
Не зваживсь одвернути? Ні, не смів би вже
Гераклом переможним називатися.
ПРОВІДНИК ХОРУ
По-праву ж дітям — батько, діти — батькові
590] На старість помагають, муж — обраниці.
АМФІТРІОН
І в тебе, сину, право друзям — другом буть,
А недругів — карати, не спіши лишень.
ГЕРАКЛ
Та про який тут поспіх може мова йти?
АМФІТРІОН
Чимало вбогих, що багатства маревом
Засліплені, володар на свій бік схилив.
Вони, піднявши чвари, край спустошили,
Сусідів зграбувавши; що згромадили, —
Те й змарнували у дозвіллі, в лінощах.
Тебе хтось, певно, бачив, насторожі будь,
600] Щоб ворог, згуртувавшись, не здолав тебе.
ГЕРАКЛ
Не страшно! Хоч би й ціле місто бачило.
А втім, уздрівши птаха лиховісного,
Я знав: якесь нещастя потрясло мій дім.
Тож непомітно, батьку, я прийшов сюди. [170]
АМФІТРІОН
Гаразд. А зараз поклонися вогнищу
Й оселі рідній покажися, батьківській.
Жону й мене тягтиме, щоб під ніж оддать.
Лишившись тут, — успішно все полагодиш,
610] Без небезпеки. Місто не раніш турбуй,
Аж тут, мій сину, візьмеш верх над ворогом.
ГЕРАКЛ
Хай так і буде. Добра думка. В дім іду.
Прибувши врешті з володінь безсонячних
Аїда й Кори, все ж не гордуватиму
Домашніми богами — спершу їм вклонюсь.
АМФІТРІОН
Ти справді під землею, любий сину, був?
ГЕРАКЛ
Ще й звіра звідти вивів триголового.
АМФІТРІОН
Його здолав ти, а чи з рук богині взяв?
ГЕРАКЛ
Здолав: на щастя, спершу бачив таїнства.
АМФІТРІОН
620] Той звір тепер в оселі Еврістеєвій?
ГЕРАКЛ
У гаї Кори, в місті Герміоні він.
АМФІТРІОН
А Еврістей хоч знає, що вернувся ти?
ГЕРАКЛ
Ще ні: спішив до вас я — стан речей пізнать
АМФІТРІОН
Чому ж так довго, сину, ти в Аїді був?
ГЕРАКЛ
Тесея ще виводив, тож затримався.
АМФІТРІОН
А де він? Чи подавсь на землю батьківську? [171]
ГЕРАКЛ
В Афіни рушив, радий, що з Аїду втік.
Але жвавіше! Отчий дім вас, діти, жде!
Приємнішим, напевно, буде вхід для вас,
630] Ніж вихід був. Сміліше! І не треба вже
Намарне сліз вам проливать потоками.
Й тобі, дружино, духом піднестись пора
І не тремтіти. Відпустіть же одяг мій!
Не птах я, щоб од милих ген одлинути.
Не відпускають… Ще цупкіш схопилися
За поли. Зблідли, наче лезом бритви йдуть.
Обнявши, поведу вас. Так човни малі
Судно велике тягне. Хто ж одмовиться
Про діток дбати? Тут усі ми сходимось:
640] Дітей своїх і знатні, й люд без імені
Однако люблять. Нас лише майно різнить:
Дітей — владар чи злидень — рівно любимо.
Входить у дім разом з дітьми, Мегарою та Амфітріоном.
СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа І
Юні літа — мила пора,
Старість — вага гнітюча:
Мов Етна сама, так і вона
Над головою висне,
Млою встеляє вічі,
Зір мені гасить.
Все б оддав я — і персів трон,
650] І золотоверхі вежі,
Тільки б одну юність лишив:
Прекрасна вона і в багатстві,
І в скруті така ж осяйна.
Старість убивчу, важку клену —
Хай на море, під сиву йде
Хвилю! Хай до людських осель
Вік не входить вона, до міст, —
Ген у повітрі безплідному
Хай, понура, ширяє.
Антистрофа I
660] Був би таким глузд у богів,
Як у людей кмітливих, —
Подвійну б тоді молодість мав
Той, хто живе по правді. [172]
Цим і різнився б чесний:
Вмерши, — він ще раз
День уздрів би й життєвий шлях
Під сонцем верстав би вдруге.
Хто ж не добром — кривдою жив,
Свій вік тільки б раз вікував він.
670] Тоді б уже видно було,
Хто справедливий, а хто — лихий.
Вміє ж той, хто судно веде,
Розрізняти зірки рясні.
Тільки люд не позначений.
Час же хутко по колу йде,
Й верх бере лиш багатство.
Строфа II
Солодкий хор муз і харит,
Поки сонце ще бачу,
Поти й плекатиму я.
680] Хай і не жив би, глухий до них,
Без вінків яснобарвних.
Бо й співець сивочолий
Мнемосіну радо славить.
От і я склав переможну
Пісню на честь Геракла,
А поруч був Бромій — даритель вина,
А поруч — кіфара, сім струн гомінких,
Поруч — флейта лівійська.
Чи б міг я про муз, що мене
690] В коло взяли, мовчати?
Антистрофа II
Делійські діви співають хвалу —
Славлять Феба — щасливу
Парость Латони — й пливуть
Круг його храму в танку легкім.
Так і я подам голос
Перед домом Геракла —
Кволий старець, лебідь білий.
В пісні ж тій — про щастя мова:
Дав нам його — син Зевса.
700] Яким би високим не був його рід —
Ще вище він силою духу злетів:
Людям жити спокійно
Дозволив — потвор жахних
Світ уже не лякався. [173]
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
У супроводі сторожі появляється Лік.
З палацу виходить Амфітріон.
ЛІК
Якраз упору на поріг виходиш ти,
Амфітріоне: я заждався — годі вам
Так довго перед смертю наряджатися.
Виводь же з дому і жону Гераклову,
Й дітей негайно! Чи ж не обіцяли ви
710] Померти добровільно, не впираючись?
АМФІТРІОН
Глумишся наді мною у біді такій,
Коли я сина втратив, безпорадним став?
Шануй, хоч можновладець, поміркованість.
Та вже, коли наважив доконати нас,
Коритись треба, що велиш — виконувать.
ЛІК
То де ж Мегара? Внуки де Алкменині?
АМФІТРІОН
Здається… хоча двері он зачинені…
ЛІК
Здається? Що здається? Домовляй уже!
АМФІТРІОН
Припали молитовно всі до вогнища.
ЛІК
720] Померти ж мусять, хоч би як молилися.
АМФІТРІОН
Намарно й мужа кличе — тінь умерлого.
ЛІК
Його нема вже; значить — не повернеться.
АМФІТРІОН
Хіба з богів хтось міг би оживить його.
ЛІК
Іди до неї й тут же приведи сюди.
АМФІТРІОН
Зробивши це, я вбивства б став учасником.
ЛІК
Гаразд. Щоб ти не мучивсь, надто жалісний, [174]
Я сам — чого ж боятись? — піду й виведу
її з синами. Гей же, слуги, рухайтесь!
Упораємо діло — й спокій матимем.
(Входить із сторожею в дім).
АМФІТРІОН
730] Іди назустріч долі. Може, інший те,
Що треба, зробить. Бо як ти лихе чинив —
Лихого сам зазнаєш. Як то гарно він
Рушає, друзі! В пастку, що наїжилась
Мечами, втрапить, хоч у неї діток мав
Із матір'ю загнати. Піду глянути,
Як трупом ляже: мило ж бачить ворога,
Що впав, за лиходійства поплатившися!
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа І
От і біді кінець:
Хто самовладцем був,
740] Той до А'іду вже,
В сутінний край, подавсь.
Гай-гай! Гай-гай!
Це богів рука,
Що керує всім.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Пора настала — і життям заплатиш ти,
Нікчемо, за той глум над благородними!
ХОР
Знов я ллю сліз потік,
Не гірких — радісних!
Не сподівавсь він того,
Що йому, владарю,
750] Доля вготовила.
ПРОВІДНИК ХОРУ
А гляньмо-но в покої, що там діється —
Чи те, чого ми ждали, про що мріяли.
ЛІК
(з глибини дому)
Ой-ой!.. Ой-ой!.. [175]
ХОР
Антистрофа І
Гарно співать почав,
Солодко-солодко!
Видно, для смерті так,
Бідний, старається —
Чудовий вступ,
Аж за серце бере
Переливами.
ЛІК
(із палацу)
760] О земле Кадма!.. Ось я гину… Підступом…
ПРОВІДНИК ХОРУ
А хто ж доводив інших до загибелі?
На тебе черга. Зло чинив — плати за все.
ХОР
Хто б то смів із людей,
Дурень, сліпець хіба,
Стверджувать, начебто
Всеблаженні боги
Сили позбавлені?
ПРОВІДНИК ХОРУ
Сконав-таки, сконав же нечестивець той!
В покоях тихо. Можна знов до танцю йти:
770] Поталанило друзям, та й мені при них!
ХОР
Строфа II
Пора співать, бенкетувать,
У коло йти — всім у священних Фівах!
Уже-бо сплив сліз потік,
Розвіяв день смугу бід —
І пісня довкіл задзвеніла.
Новий володар загинув,
Давній — кермо до рук
Узяв, покинувши млу низин Ахеронтових.
От як важливо
780] Не полишать надії!
Антистрофа II
Боги, боги зору свого
Не зводять з нас — праведних і злочинних.
Жага майна, золота блиск [176]
Людей п'янить гірш од вина,
До влади злочинної хилять.
Живуть, мінливості часу
Не помічаючи.
Але, хто стопче закон, неправді слугуючи, —
В темну безодню
790] Йде колісниця щастя,
Строфа III
Вінком, Ісмене, чоло вінчай!
Ви ж кипіть хороводами,
Вулиці Фів семибрамних!
Дірко, й ти, що струмиш, мов сріблб,
Й ви, покинувши води прудкі
Батька Асопа,
Німфи, спішіть, щоб купно
Про Геракла пісню співать,
Гідну його звитяги!
800] Скелі піфійські, лісисті верхи,
Муз геліконських оселі стрімкі!
Радісно, гучно славте
Наше місто, обведене муром,
Де люд міцний, земнородний
Зріс — міднощитний загін,
Щоб оддати нащадкам цей край —
Фівам щастя священне.
Антистрофа III
Славне ложа споріднення:
Зевса — й мужа вмирущого,
810] Двох прийняла їх прекрасна
Внучка Персея в спальні своїй.
Завжди в батьківське право твоє
Вірив я, Зевсе,
Надто тепер, як Геракла
Так негадано ти повернув,
А час його мужність осяяв:
З попідземних-бо вийшов надр,
Темний Плутона лишивши дім.
Ти мій владар, Геракле,
820] А не той, хто дорвавсь до влади —
Та й сам в бою меченоснім
Він, нечестивець, пізнав,
Що безсмертні боги повсякчас
Дбають про справедливість. [177]
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
На крівлі Гераклового палацу появляються на колісниці
Іріда і Лісса.
ПРОВІДНИК ХОРУ
О що це?.. Що?..
Чи знов нас, друзі, дикий страх жалитиме?
Над крівлею он з'ява; гляну — жах бере.
ОДИН ІЗ ХОРУ
Тікай! Тікай!
Швидше, ноги старі, біжіть!
ДРУГИЙ ІЗ ХОРУ
Володарю Пеане!
830] Біду нову, благаю, відверни од нас!
ІРІДА
Не бійтесь, люди, доньку Ночі бачачи —
Жахливу Ліссу — і мене, посланницю
Богів — Іріду: місту не пошкодимо,
Не проти вас ми вийшли — проти смертного,
Що, кажуть, від Алкмени й Зевса зроджений.
Ще поки не закінчив всіх трудів своїх,
Його щадила доля; батько Зевс беріг
Од лиха, заодно були ми з Герою.
Та вже, як Еврістея волю виконав,
840] То Гера дітовбивством покарать його
Поквапилась; до неї — я приєднуюсь.
Озбройся ж нині серця незворушністю,
О незаміжня донько Ночі темної!
Влий шал у нього, розпали жагу сліпу
До дітовбивства, сколихни, щоб сам же він,
Розлютувавшись, гарно тут побавився —
Синів — свій цвіт — рукою вклавши власною,
Через похмурі води Ахеронтові
Хай переправить, щоб пізнав і Гери гнів,
850] І мій.