Дженні Герхардт

Теодор Драйзер

Сторінка 4 з 66

,

Високий на зріст, ставний, широкоплечий, він викликав повагу одним своїм виглядом. Він пережив утрати, зазнав ударів долі,— у ньому було щось таке, що викликало симпатію в людях з живою уявою. Його вважали добрим та люб'язним, а його колеги по сенату думали про нього, що хоч він зірок з неба не хапає, але дуже милий чоловік.

У цей час сенатор Брендер перебував у Колумбусі, бо йому треба було зміцнити свій політичний престиж, що похитнувся. На останніх виборах до конгресу його партії не пощастило. Сам він мав достатню кількість голосів і міг бути знову обраний, але для того, щоб утримати їх за собою, потрібна була чимала політична спритність. Адже є ще честолюбці, крім нього. Знайдеться з півдюжини можливих кандидатів, і кожний з них буде радий посісти його місце. Він чудово розумів, що зараз від нього потрібно. Супротивникам буде не так-то й просто подолати його, але, якщо це й трапиться, думалось йому, президент, безперечно, не відмовиться доручити йому який-небудь дипломатичний пост за кордоном.

Так, сенатора Брендера цілком можна було назвати людиною, що досягла успіхів, але попри все те він відчував, що в його житті чогось невистачає. Він ще не зробив усього, що хотів. Ось йому п'ятдесят два роки, у нього незаплямована репутація поважного, шановного й видатного діяча, але він самотній. Мимоволі він знову й знову думав про те, що поруч немає нікого, кому він був би дорогий. Власна кімната часом здавалася йому дивно порожньою, і він відчував огиду до самого себе.

"П'ятдесят років! — часто думав він.— І сам-самісінь-кий..."

Цього суботнього вечора, коли він сидів у себе в кімнаті, до нього тихенько постукали. Він у цей час міркував про те, яке минуще все в цьому світі — і життя, і слава, і яка безплідна з цього погляду його політична діяльність.

"Скільки ми б'ємося, щоб завоювати якесь становище,— думалося йому.— А мине кілька років, і як мало все це важитиме для мене!"

Він підвівся, розчинив двері і побачив Дженні. Вона

а"

19

запропонувала матері віднести білизну, не ждучи понеділка, щоб здивувати сенатора швидкою роботою.

— Заходьте,— сказав Брендер і, як і першого разу, люб'язно пропустив її вперед.

Дженні увійшла, чекаючи похвали за те, що вони так швидко впоралися, але сенатор навіть не помітив цього.

— Ну, мила панночко,— сказав він,— як ви поживаєте?

— Дуже добре, — відповіла Дженні. — Ми з мамою вирішили не чекати понеділка, а принести вам білизну сьогодні.

— О, це зовсім однаково,— недбало кинув Брендер.— Покладіть он там, на стільці.

Дженні, не подумавши про те, що їй ще не заплатили, зібралася йти, але сенатор затримав її.

— Як поживає ваша матуся? — привітно запитав він.

— Добре,— просто відповіла Дженні.

— А ваша сестричка? їй краще?

— Лікар каже, що краще, — відповіла Дженні.

— Сядьте,— сказав сенатор.— Я хочу поговорити з вами.

Дівчина сіла на стілець, який стояв поруч. Злегка відкашлявшись, сенатор вів далі:

— А на що хвора ваша сестра?

— У неї кір, — пояснила Дженні. — Один час ми навіть думали, що вона не виживе.

Слухаючи дівчину, сенатор пильно придивлявся до її обличчя, і воно здавалось йому надзвичайно зворушливим. Вона так бідно одягнена і так захоплюється його високим становищем. Він на мить відчув сором за багатство й розкіш, у яких він жив. Що й говорити, доля високо піднесла його.

— Я радий, що їй краще, — м'яко сказав він. — А скільки років вашому батькові?

— П'ятдесят сім.

— Він одужує?

— Так, сер. Він вже встає з ліжка, тільки поки що не виходить з дому.

— Здається, ваша матуся говорила, що він за фахом склодув?

— Так, сер.

Брендер добре знав, що місцева скляна промисловість переживає кризу. Це було одним з наслідків останньої політичної'кампанії. Мабуть, становище Герхардтів справді дуже важке.

— Ваші молодші брати й сестри всі ходять до школи?

— Т-так, сер,— із запинкою відповіла Дженні. їй соромно було признатись, що один з братів покинув навчання, бо в нього остаточно розлізлися черевики. І її мучило, що довелося збрехати.

Сенатор на хвилину замислився, потім, збагнувши, що в нього немає більше причини затримувати дівчину, встав і підійшов до неї. Вийнявши з кишені кілька кредиток, він подав одну Дженні.

— Ось, візьміть,— сказав він.— Передайте вашій матусі, щоб вона витратила це на власний розсуд.

Збентежена Дженні взяла гроші; їй не спало на думку подивитися, скільки їй дали. Вона губилася в товаристві такої надзвичайної людини, у ЇЇ чудовому приміщенні, і погано розуміла, що робить.

— Спасибі,— сказала вона.— Ви призначите нам, у який день приходити по білизну?

— Так, так,— відповів він.— Приходьте по понеділках. В понеділок увечері.

Вона вийшла, і він замислено зачинив за нею двері. Його інтерес до цих людей був не зовсім звичайний. Безперечно, бідність і краса — поєднання, до якого важко залишитись байдужим. Він сів у кріслі, і його охопили приємні думки, навіяні відвідинами Дженні. Чому б йому не допомогти цій родині?

— Треба дізнатися, де вони живуть,— вирішив він нарешті.

І наступні тижні Дженні регулярно приходила по білизну. Сенатор Брендер все більше цікавився нею і незабаром зумів перемогти боязкість і ніяковість, які опановували ЇЇ в його присутності. Допомогло в деякій мірі й те, що він почав називати її просто на ім'я. Це почалося з третіх відвідин Дженні, і потім, майже несвідомо, він почав все частіше називати її так.

Навряд чи можна сказати, що це виходило в нього по-батьківському,— таке ставлення до кого-небудь було дуже мало йому властиве. Але, розмовляючи з цією дівчиною, він відчував себе якимсь особливо молодим і нерідко запитував себе, невже вона не помітить і не оцінить, що в ньому ще стільки юнацького.

А Дженні зовсім полонили блиск і розкіш, які оточували цю людину, і — хоч. вона цього й не усвідомлювала — сам Брендер. Таких чарівних людей вона ще ніколи не зустрічала. Все, що належало йому,, було прекрасне, все, що він робив,— благородне, значне, гідне пошани. Невідомо звідки, можливо, від якихось своїх німецьких предків, Дженні успадкувала здібність розуміти й цінувати все це. Жити треба саме так, як живе ця людина. Особливо подобалась Дженні його великодушність.

Захоплення сенатором Дженні перейняла частково від матері, у якої голос почуття завжди перемагав голос розуму. Коли Дженні принесла їй десять доларів, м-с Герхардт була в нестямі від радощів.

— Я тільки на вулиці побачила, скільки тут грошей,— сказала Дженні.— Він сказав, щоб я віддала їх тобі.

М-с Герхардт взяла папірець і, обережно тримаючи його в долонях, чітко уявила собі сенатора — його ставну фігуру, люб'язне поводження.

— Що за людина! — сказала вона.— Яке в нього добре серце!

Цього вечора і наступного дня м-с Герхардт тільки й говорила, що про цього казкового багатія, про те, який він, без сумніву, добрий і великодушний! Коли справа дійшла до прання, вона терла його білизну трохи не до дірок, відчуваючи, що як би вона не старалася,— все буде замало. Сам Герхардт ні про що не повинен знати. Він—людина настільки суворих правил, що, які б не були великі злидні, дружині не легко було б переконати його взяти гроші, не зароблені ними. Тому вона нічого не сказала, а просто почала купувати на ці гроші хліб і м'ясо — зовсім потроху, щоб несподіване багатство так і залишилося непоміченим.

Ставлення матері до сенатора передалося й Дженні, і, безмежно вдячна йому, вона стала розмовляти з ним простіше й не так вимушено. Між ними налагодились такі добрі стосунки, що, помітивши, як сподобалась Дженні маленька шкіряна рамка для фотографії, що стояла на туалетному столику, Брендер подарував їй цю невеличку річ. Кожного разу, коли Дженні приходила до нього, він з якої-небудь нагоди затримував її й швидко зрозумів, що цю юну, лагідну дівчину до глибини душі ображають злидні, в яких їй доводиться жити, і що вона соромиться своєї бідності. Це щиро захоплювало його г, дивлячись на її убогу сукню, на стоптані черевики, він запитував себе, як би їй допомогти, не образивши.

Не раз він замислювався над тим, щоб як-небудь увечері піти слідом за нею й самому подивитись, в яких умовах живе її родина. Але ж він, як не є, член сенату Сполучених Штатів, а ці люди, мабуть, туляться де-небудь на убогій околиці. І він відкинув цю думку—благоро-зумність на деякий час перемогла, і задуманий візит було відкладено.

На початку грудня сенатор Брендер на три тижні повернувся до Вашінгтона, й одного чудового дня м-с Герхардт та Дженні із здивуванням довідались, що він поїхав. Він платив їм за прання не менше як два долари на тиждень, а іноді й п'ять. Можливо, він і не уявляв собі, якого збитку в їхньому бюджеті завдасть його від'їзд. Але робити було нічого, і вони були змушені сяк-так зводити кінці з кінцями. Сам Герхардт тепер почував себе краще; обійшовши чимало фабрик і не знайшовши роботи, він придбав козли й пилку й ходив від будинку до будинку, пропонуючи попиляти дрова. Роботи було небагато, але, не шкодуючи сил, він все ж ухитрявся заробити два, а іноді й три долари за тиждень. Цих грошей, разом із заробітком дружини і тим, що давав Себастян, вистачало на хліб, але й тільки.

Надходила весела пора різдва, і злидні здавались Герхардтам особливо гіркими. Німці люблять справляти різдво з великою урочистістю. У ці дні особливо виразно виявляється вся сила їхніх батьківських почуттів. Вони високо цінять радощі дитинства і намагаються, щоб малята досхочу натішилися забавами та іграшками. Перед різдвом, працюючи своєю пилкою, Герхардт-батько немало думав про все це. Як би йому хотілось порадувати та потішити подарунками маленьку Вероніку — адже вона так довго хворіла! Як би він хотів подарувати усім дітям по парі міцних черевиків, і синам теплі шапки, а дочкам нарядні капори. У минулі роки вони завжди одержували на різдво іграшки й ласощі. Йому прикро було думати, що настане сніжний ранок свята, а стіл не буде щедро заставлений всім, чого так хочеться дітям.

Щодо м-с Герхардт — то легше уявити, ніж змалювати її почуття. Вона так хворобливо переживала все це, що просто не мала сил заговорити з чоловіком про фатальний день, який наближався. Надіючись заощадити гроші на придбання тонни вугілля й позбавити бідолашного Джорджа від щоденного мандрування до вугільного складу, вона примудрилась відкласти три долари,— і ось тепер вирішила витратити ці гроші на різдвяні подарунки.

1 2 3 4 5 6 7