нічого не збиралась робити... тільки подати вам знак, щоб ви втекли, але ви так на мене налетіли...— Він нетерпляче махнув рукою.— Ну, гаразд,— сумно говорила вона далі.— Як я можу переконати вас, коли ви мені не вірите. А все ж я кажу правду. Всі ваші підозри марні, крім того випадку з автомобілем — там ви маєте рацію... Але я більше не прошу вас вірити мені. Я нічого не можу вдіяти, коли ви мені не вірите. Занадто пізно. Та мені доведеться випити свій келих до дна. Прошу вас, Ед, не дивіться на мене так... так суворо. Ви не знаєте, яка я виснажена і змучена і що спонукає мене робити такі речі. Але вчора, коли я пішла від вас, я не хотіла робити нічого такого, що могло б завдати вам шкоди. І не зробила. В мене не було ані найменшого наміру, запевняю вас. Ну що ж, смійтеся, коли хочете! А що я могла зробити, однаково нічого... хочете — вірте, хочете — ні. У мене і в думках цього не було, коли я увійшла до кімнати, тільки... ох, до чого я дійшла! — раптом вигукнула вона.— Ви не знаєте, як у мене все переплуталося в житті. Хіба ваше життя таке, як моє! Ви не потрапляли в таке становище, коли інші можуть примусити вас робити те, що їм треба. В тім ось і все лихо... чоловіки не розуміють жінок.
— Що правда, то правда,— вставив він.
— А мені доводилося стільки всього робити проти волі... але я зовсім не хочу розжалобити вас, Ед. Я знаю, це даремно, і між нами все закінчено; я хочу лише, щоб ви повірили, що, хоч яка я погана, я ніколи не хотіла бути такою поганою щодо вас, якою здавалася. Запевняю вас, не хотіла. Ось, слово че...
— Та' облиште ви!—злісно промовив він.— Огидно! Я не для того посилав за вами, щоб вислухувати всю цю нісенітницю. Я просив вас спуститися лише для того, щоб подивитись, чи наважитесь ви, чи вистачить у вас нахабства прийти сюди,— повірте, лише для цього... Просто я хотів побачити, чи ви зможете винайти нову брехню, і я бачу, що можете. Ви виняткова шахрайка, ось ви х^о!
І я хотів би попросити вас зробити мені одну послугу: чи не будете ви такі люб'язні віднині дати мені спокій. Я втомився і не можу більше цього переносити. Я виїжджаю. Цей Тілні, на якого ви працюєте, дуже хитрий, але тепер кінець. Ручаюся, що більше ви мене в оману не введете.— Він рушив до виходу.
— Ед! Ед! — заволала вона. — Прошу вас... одну хвилинку... почекайте, Ед,— благала вона.— Я хочу спочатку дещо сказати вам. Я знаю, все, що ви говорите,— правда. Ви не можете сказати нічого такого, чого я вже не казала собі тисячу разів. Але ви не знаєте, яке в мене було життя, чого я зазнала, як мене кидало з боку в бік, і все ж я не можу вам розповісти... ні, тільки не тепер. Наша родина ніколи не посідала такого становища в суспільстві, як про це говорить місіс Скелтон... А втім, ви, звичайно, й самі це знаєте... мені було гірше, ніж невільниці, я переживала тяжкі, жахливі часи,— вона почала прикладати до очей хусточку.— Я знаю, я ні до чого не здатна. Вчорашній вечір переконав мене в цьому, так воно й є. Але я не хотіла завдавати вам шкоди навіть у ту хвилину, коли з'явилась сама одна і в такому вигляді... запевняю вас, не хотіла. Я вдавала, що збираюся це зробити, от і все. Вислухайте мене, Ед. Прошу вас, зачекайте. Я думала, що зможу таємно подати вам знак, щоб ви втекли... запевняю вас. Коли я вперше пішла від вас, двері були замкнені, і лише тому я вернулася. Думаю; вони навмисне зробили так, щоб я не могла відчинити. Нагорі були люди; вони примусили мене вернутись... не можу вам сказати, як, і чому, і хто... Але вони, як. завжди, були вже тут... як уродилися... Вони вирішили піймати вас, Ед, так чи інакше, навіть коли я не допоможу їм, отже, прямо кажу вам, будьте обережні. Прошу вас. їдьте звідси. Порвіть зі мною всякі стосунки. Порвіть усякі стосунки з усіма цими людьми. Я не можу нічого вдіяти, чесно кджу, не можу. Я не хочу, але... ой... — вона заломила руки і знеможено опустилася на стілець, — ви не знаєте, в якому я становищі, як вони...
— Справді?.. Слухайте, мені остогидло це дурне каз-на-іцо,— похмуро й недовірливо сказав Грегорі.— Думаю, що вони наказали вам прийти сюди й .нагоно.рити всього цього, щоб знову завоювати мою симпатію. Ах сн,
брехуха! Ви мені спротивіли. Яка ж ви, справді, підла дурисвітка!
— Ед! Ед!—вона вже ридала.— Благаю вас! Ед! Невже ви не хочете зрозуміти, в чім річ? Відтоді як я тут, вони стежили за кожним входом щоразу, коли ми куди-небудь їздили. Немає значення, в які двері ви ввійдете. їх люди стережуть скрізь. Я не знала про це, поки не зійшла нагору. Запевняю вас, не знала. Ой, якби мені вирватися з усього цього! Мені так усе обридло. Я казала вам, що люблю вас, і це правда. Ой, я просто божеволію! Іноді мені хочеться померти, так мені все обридло. Моє життя таке жахливе й огидне, а ви, ви тепер будете ненавидіти мене,— вона тихо плакала, похитуючись, стражденна й жалюгідна.
Грегорі дивився на неї здивовано, але недовірливо.
— Авжеж,— уперто стояв він на своєму,— все це я знаю. Все та ж нісенітниця, не вірю. Ви брешете тепер, як і завжди. Ви плачете і прикидаєтесь сумною, щоб знову обдурити мене, але не вийде. Досить з мене цього раз і назавжди, я не бажаю більше знати вас. Я звернувся б до поліції, але при нинішніх властях це марна річ. І ось що я хочу вам сказати. Якщо ви або хто інший з цієї зграї будете ще мене переслідувати, я звернуся до преси. Знайдеться яка-небудь можливість зробити все це набутком судового розгляду, і я з неї скористаюся. А якби ви справді хотіли щось зробити для мене, що ж, ви цілком могли б,— та де там... ви нічого не зробите, якби й трапилася нагода, ні тепер, ні через мільйон років. Не зробите, я певен.
— Ах, Ед! Ед! Ви мене не знаєте, не знаєте, що я почуваю і на що здатна, — сумно мовила вона. — Ви навіть не хочете дати мені можливості показати, що я можу зробити. Якщо не вірите, то скажіть, і переконаєтесь самі!
— Що ж, будь ласка,— рішуче сказав він.— Зараз я виведу вас на чисту воду. Складіть зізнання, опишіть усе, що тут творилося. При мені продиктуйте це стенографістці, потім підіть зі мною до нотаріуса або до прокурора і все підтвердіть під присягою. Ось тепер побачимо, наскільки ваші промови про кохання до мене відповідають істині.— Він пильно стежив за нею, а вона дивилась на нього — і сльози висихали на її очах, а гіркий плач завмирав. Здавалось, вона трохи оволоділа собою і в задумі втупила погляд у підлогу.— Ну, що? Це інша річ, га? Тепер мені все ясно. Ви гадали, що я не зумію знайти способу вивести вас на чисту воду, правда ж? Ось усе й виходить по-моєму, ви не наважуєтесь. Тепер я вас розкусив, бувайте здорові! Нарешті я знаю вам ціну. Прощавайте! — і він пішов від неї.
— Ед! — гукнула вона, зірвавшись на ноги і кидаючись за ним.— Ед! Підождіть... побудьте! Я зроблю те, що ви просите. Я зроблю усе, що хочете. Ви не вірите мені, але я це зроблю. Мені обридло моє життя, запевняю вас. }(ай вони потім роблять зі мною, що хочуть, мені однаково. Прошу вас, Ед, не будьте зі мною таким жорстоким. Хіба ви не бачите... невже не бачите... Ед... який ви дорогий для мене? Я за вами гину, це правда. Я не така вже погана, Ед, серйозно... Невже ви не бачите? Тільки... тільки...— Тут він обернувся і недовірливо подивився на неї.— Невже ви не можете хоч трошки покохати мене, Ед? Ну, хоч зовсім трошки! Коли я виконаю ваше бажання...
Він дивився на неї зі змішаним почуттям здивування, недовіри, огиди, жалю і навіть якоїсь ніжності. Чи зробить вона, як каже? А коли зробить, чи зможе він відповісти їй почуттям, якого вона жадає? Ні, він знав це. їй ніколи не вдасться відкараскатись від цинічної банди, від свого минулого, від спогадів про те, як вона намагалася обдурити його, а він... у нього дружина. Він по-справжньому щасливий з нею, і для нього нема іншого шляху. І до того ж — кар'єра, його майбутнє і вже досягнуте становище. Але її минуле... в чому там річ? Чи можливо, щоб люди, особливо такі негідники, могли так розпоряджатися людиною, як вона каже, і чому вона не розповість йому всього? Що вона зробила таке жахливе, що дало їм оцю владу над нею? Навіть якби він любив її і міг їй безумовно вірити, є в нього надія подолати орду таємних ворогів, яка тепер оточує їх обох, чи уникнути переслідування? їх викриють і все, як є, в подробицях, в найгіршому освітленні, виставлять напоказ. І тоді він не зможе сам виступити й кинути цій банді обвинувачення, не зможе стати перед народом як його захисник. Ні, ні і ні! Але чому ж вона, яка так намагалася завдати йому лиха, тепер стає йому на допомогу чи, може, сподівається, що він на подяку що-иебудь зробить для неї? Він похмуро, але й трохи сумовито усміхнувся до неї.
— Так. Отже, Імоджін, я не можу говорити з вами на цю тему — у всякому разі, зараз. Ви або чудова актриса і дурисвітка, яку тільки бачив світ, або вкрай наївні. Так чи інакше, ви могли б зрозуміти, що за всіх цих умов та ще й після вчорашнього ви навряд чи зможете розраховувати на мою симпатію, не кажучи вже про любов.' Ви й тепер, можливо, брешете,— граєте, як звичайно. Хай так... Але спочатку подивимось, чи виконаєте ви те, що я сказав, тоді й поговоримо.
Він подивився на неї, потім на море, де човни пливли до берега.
— О Ед, — сумно сказала вона, помітивши його неуважний погляд, — ви ніколи не знатимете, як я люблю вас, хоч ви й розумієте, що треба дуже любити, щоб наважитись піти на це. Для мене не може бути нічого гіршого... Можливо, я занапащу себе. Але мені б хотілося, щоб ви спробували хоч трошки полюбити мене, хай ненадовго.
— Давайте не будемо зараз .говорити про це, Імо-джін,— скептично озвався він,— в усякому разі, поки не закінчимо з письмовим зізнанням. Це ви просто повинні для мене зробити. Адже ви теж не знаєте, яке в мене було життя, яку безперервну боротьбу я провадив, щоб пробитися вгору. Але. якщо ви згодні, то ходімо зараз же, в тому вигляді, як ви є. Не варто підніматися нагору, щоб надіти капелюшок... чи змінити туфлі. Я дістану машину, і ви можете їхати зо мною в тому вигляді, як ви є.
Вона подивилася на нього просто, відверто, втомлено.
— Чудово, Ед, але мені б хотілося знати, чим усе це скінчиться. Після цього, як ви розумієте, я не зможу повернутись сюди, коли їм стане все відомо.