Він останнім часом майже не буває в конторі.
— У нього тільки один син, якщо не помиляюсь?
— Так, і з дуже метких, — усміхнувся Друе.
— Але він навряд чи може завдати фірмі великої шкоди, там же є інші компаньйони.
— Та й я так гадаю.
Герствуд стояв у розстебнутому піджаку, заклавши великі пальці в кишені жилета; його персні й інші коштовності так і вигравали в яскравому світлі. Він був справжнім втіленням вишуканості й добробуту.
Людині статечпій і непитущій сліпучо освітлена зала, сповнена жвавим гомоном, повинна здаватися якоюсь аномалією, дивним викривленням природи й життя. Метелики нескінченною низкою зліталися сюди на блиск вогнів. Розмови, що точилися тут, аж ніяк не свідчили про високий розумовий розвиток відвідувачів. Ясна річ, шахраї обирали відлюдніші місця для укладання своїх планів, політичні діячі приходили сюди, де кожен міг їх почути, не для того, щоб обговорював ти важливі справи; присутність тут усіх цих людей не можна було пояснити й бажанням випити, бо більшість відвідувачів таких фешенебельних місць — зовсім не алкоголіки. А проте мусить же бути якесь пояснення того, що люди люблять збиратися тут, щоб побалакати й посидіти в гамірній залі. Безперечно, якісь дивні сплетіння пристрастей і невиразних бажань породжують потребу в отаких своєрідних закладах, — інакше вони б не існували зовсім.
Друе, наприклад, приводила сюди жадоба розваг та бажання похизуватися серед багатших від нього. Численні знайомі, яких він зустрічав тут, заглядали в бар тому, що, самі того не усвідомлюючи, тяглися до товариства, до блиску, до всієї атмосфери цього закладу. Власне, це явище можна було б навіть розцінити як провісника вдосконалення суспільних звичаїв — хоч відвідувачі й задовольняли тут чуттєві бажання, в цьому не було нічого лихого. Яке лихо може постати з того, що люди бачать перед собою пишно оздоблену кімнату? В крайньому разі, у найбільш матеріалістично настроєних натур таке видовище може викликати бажання так само пишно обставити своє власне життя. Кінець кінцем, винна в цьому не розкішна зала, а люди з їхніми прагненнями. І коли така пишнота може розбудити в людях, одягнених гірше, бажання перевершити одягнених краще, то винний у цьому знову ж хибний напрям думок таких людей і ніщо інше. Досить усунути єдине, що викликає такі нарікання, — алкоголь, і залишаться тільки гарна обстава й піднесений настрій, тобто те, проти чого не заперечуватиме ніхто. Добра слава, яку мають наші сучасні ресторани, — найкращий доказ цього.
І проте перед нами — ось ця залита світлом кімната, а в ній юрба ошатно вбраних пожадливих людей, зайнятих пустими балачками, а найбільше — собою, своїми невиразними, хаотичними думками й почуттями, захоплених блиском, показною розкішшю — усім тим, зрештою, що для людини поза цими стінами, під чистим сяйвом одвічних зірок повинно здаватися чудним і нікчемним. Проти зоряного неба, під рвучким нічним вітром це місце, залляте електричним світлом, виринає з темряви, ніби блискуча нічна квітка, таємнича, запашна й зваблива, обліплена комахами троянда насолод.
— Бачите, хто до нас завітав? — спитав Герствуд, поглянувши на чоловіка в. циліндрі й сюртуку, який щойно ввійшов до зали; товсті щоки новоприбулого розчервонілися, наче після ситного обіду.
— Ні. Де? — відповів Друе.
— Отой, у циліндрі,— Герствуд показав очима, в який бік дивитись.
— Так, бачу, — сказав Друе, вдаючи, ніби дивиться в інший бік. — Хто це?
— Це Жюль Уоллес, відомий спірит.
Друе з цікавістю стежив тепер очима за цим добродієм.
— А вигляд у нього зовсім не такий, ніби він має справу тільки з духами, правда? — промовив він.
— Та хто його знає,— відповів Герствуд. — А проте гроші він з цього має неабиякі.— І в його очах спалахнув вогник.
— Я не дуже вірю в ці речі, а ви? — мовив Друе.
— Бачите, важко сказати, — відказав Герствуд. — Може, щось і є за цим усім. Та щодо мене, я б не сушив собі цим голови. До речі,— додав він, — ви нікуди сьогодні не збираєтесь?
— Так, на "Дірку в землі", — відповів Друе, називаючи популярну тоді комедію.
— Ну, то вам, мабуть, час іти. Уже пів на дев'яту, — промовив Герствуд, виймаючи годинника.
Бар уже помітно спорожнів. Люди розходились — хто в театр, хто в свій клуб, а хто й до найчарівнішої з насолод (принаймні для людей цього типу) — до жінок.
— Так, я пішов, — сказав Друе.
— Зайдіть після вистави, я хочу вам щось показати, — запросив Герствуд.
— Із задоволенням! — зрадів Друе.
— Може, у вас уже щось передбачається на цей вечір? — додав Герствуд.
— Анічогісінько.
— Тоді приходьте.
— У п'ятницю, повертаючись до міста, я познайомився в поїзді з чарівним дівчатком, — сказав Друе, збираючись іти. — Чорт забирай, до від'їзду треба буде мені обов'язково навідатись до неї.
— Бог з нею, — сказав Герствуд.
— Ви б подивились, яка гарненька, — провадив Друе кон-фіденціальним тоном, намагаючись зацікавити свого друга.
— Отже, о дванадцятій, — нагадав Герствуд.
— Прийду, — відповів Друе, виходячи.
Ось яким чином Керрі була згадана у такому фривольному й веселому місці, і саме в той час, коли бідна маленька трудівниця гірко оплакувала свою важку долю, майже неминучу для неї на початку.
РОЗДІЛ VI
Машина і дівчина. Новітній лицар
Цього вечора Керрі виявила у своїх родичів нові риси. Настрій у квартирі нітрохи не змінився, але Керрі почувала себе зовсім інакше, і саме це розкрило їй очі на тих, хто її оточував. Бачивши Керрі напередодні в такому піднесеному настрої, Мінні сподівалась, що почує жваву розповідь про всі події першого робочого дня. Гансон також гадав, що Керрі буде задоволена.
— Ну що, — промовив він, входячи в квартиру в робочому одязі й кидаючи на Керрі погляд крізь двері їдальні,— як робота?
— О, дуже важка, — відповіла Керрі.— Мені там не сподобалось.
Весь її вигляд свідчив ясніше за всякі слова, яка вона стомлена й розчарована.
— Що ж це за робота? — спитав він, уже повертаючись, щоб іти митися, і затримуючись на мить.
— На машині,— пояснила Керрі.
Можна було легко помітити, що все це цікавить його тільки з точки зору добробуту власної сім'ї. І він трохи дратувався: чому не могло статися так, щоб Керрі була задоволена своєю долею?
Мінні теж працювала з меншим завзяттям, ніж перед тим. Шкварчання печені на плиті перестало тішити її після того, як прийшла Керрі і почала скаржитись. Для Керрі ж єдиною втіхою після такого дня могла б бути затишна домівка, де на неї чекала б привітна й співчутлива зустріч, добре накритий стіл і слова: "Не журись! Потерпи трохи, ти ще знайдеш щось ліпше". Від таких сподівань лишився самий попіл. Вона зрозуміла, що її нарікання тут вважають недоречними, що вона повинна, на їхню думку, працювати і мовчати. Вона знала, що має платити за харчі й житло чотири долари на тиждень, і бачила тепер, що з цими людьми її чекає невеселе життя.
Мінні не могла бути для Керрі подругою — надто вже вона постаріла. Її погляди склались і назавжди пристосувались до умов життя. Гансон, коли в нього й бували приємні думки або радісні почуття; ніяк їх не виявляв. Його внутрішнє життя не мало ніяких зовнішніх проявів. Він був мовчазний, як пустка. Що ж до Керрі, то в ній буяли молода кров і уява. Кохання, залицяння з його таємницями ще були попереду. Вона залюбки віддавалася думкам про те, чим би їй хотілося зайнятись, у що одягтись, в яких місцях побувати. Ось чим була наповнена її голова, а тут ні з ким було поділитись своїми мріями, ніхто б її не зрозумів.
Обмірковуючи всі події цього дня, вона зовсім забула, що може прийти Друе. А тепер, пересвідчившись, які байдужі ці двоє, вона воліла б, щоб він не приходив. Вона навіть не уявляла собі, як повелася б з Друе і що стала б говорити, якби він прийшов. Після вечері Керрі переодяглася. В чепурному вбранні це було чарівне створіння з великими очима і сумно стуленими устами. На її обличчі виразно проступало все, що вона відчувала: надії, розчарування, пригнічений настрій. Коли посуд було прибрано, вона поблукала по кімнатах, побалакала трохи з Мінні, потім вирішила спуститися вниз і постояти трохи коло дверей. Якщо Друе прийде, вона стріне його там. І коли вона одягала капелюшок, її обличчя проясніло і виглядало майже щасливим.
— Здається, Керрі не дуже сподобалась робота, — сказала Мінні чоловікові, коли той з газетою в руках зайшов на кілька хвилин до їдальні.
— А все-таки їй доведеться якийсь час потерпіти, — промовив Гансон. — Вона що, вниз пішла?
— Так, — відповіла Мінні.
— Я б порадив їй потерпіти. Може статись, що вона кілька тижнів шукатиме іншої роботи і нічого не знайде.
Мінні відповіла, що так і зробить, і він знову взявся за газету.
— На твоєму місці,— обізвався він перегодом, — я б не дозволив їй стояти отам унизу на дверях. Це не зовсім пристойно.
— Я скажу їй, — пообіцяла Мінні.
Життя вулиці збуджувало в Керрі невгамовну цікавість. Здавалось, їй ніколи не набридне догадуватись, куди їдуть усі ці люди, які розваги їх чекають. Її уява обмежувалася дуже вузьким колом, весь час повертаючись до одного й того ж: гроші, зовнішність, убрання, розваги… Часом в її голові зринала невиразна згадка про Колумбія-Сіті або її на мить охоплювало роздратування від пережитого за день, але загалом той маленький світ, що її оточував, цілком поглинув усю її увагу.
На першому поверсі будинку містилася пекарня, і Гансон спустився туди по хліб, коли Керрі стояла внизу. Вона не помітила його, поки він не опинився зовсім поруч.
— Я йду по хліб, — тільки й сказав він, проходячи повз неї.
Як легко думки однієї людини передаються іншій! Гансон і справді пішов по хліб, але при цьому мав на думці також подивитись, що робить Керрі. І не встиг він наблизитись до неї, як вона вгадала його намір. Вона й сама не знала, як їй це спало на думку, але в ту мить вперше виразно відчула неприязнь до нього. Тепер, вона знала напевне, що не любить його, бо він підозріливий.
Іноді яка-небудь несподівана дрібниця здатна по-новому освітити все навколо. Течія думок Керрі була порушена, і невдовзі після того, як Гансон піднявся нагору, вона теж повернулась. Поки минав час — чверть години, і ще чверть години, і ще, і ще, — їй ставало все ясніше, що Друе не прийде, і це її чомусь трохи ображало, так, нібито її покинуто, ніби вона виявилася не досить гарною для нього.