Це був метелик, веселий і безтурботний метелик, що кружляв навколо лампи. Втративши своє становище, зазнавши тяжких ударів, що їх часом доля завдає людині, він став би таким самим безпорадним, як і Керрі,— таким самим безпорадним, розгубленим і так само викликав би жаль до себе.
Що ж до його зальотів, то він не мав на думці нічого лихого, не вважаючи, що ті відносини, які він прагнув зав'язати з жінками, можуть бути згубні для них. Він любив залицятись до них, підкоряти їх своїм чарам не тому, що був холодним, злим, підступним негідником; просто його вроджені нахили поривали його до цього, як до вищої насолоди. Він був марнолюбний, хвалькуватий і тішився гарним убранням, наче дурненьке дівча. Справжній негідник обдурив би його так само легко, як він зумів зачарувати гарненьку фабричну робітницю. Успіх Друе у торговельних справах пояснювався його добродушною вдачею і доброю репутацією фірми. Він крутився поміж людей, сповнений невичерпної життєрадісності, і про нього ніяк не можна було сказати, що в нього є духовна сила, гідна називатися інтелектом, що в нього є думки, та ще й благородні, що в нього є почуття, які тривають довше, ніж одну мить. Сафо назвала б його свинею; Шекспір сказав би про нього: "моє жваве дитя", а старий п'яниця Каріо вважав його за розумну, здібну, ділову людину. Одно слово, він був добрий хлопець в його власному розумінні цього слова.
Керрі взяла в нього гроші, і це є найкращим доказом того, що в ньому було щось щире й привабливе. У підступного, ницого чоловіка з лихими намірамі, вона не взяла б і п'ятна-дцяти центів, хоч би як він прикривався маскою дружби. Люди з нерозвиненим розумом зовсім не такі вже безпорадні. Природа навчила диких тварин тікати перед лицем невідомої небезпеки. Вона прищепила маленькому бурундукові несвідомий страх перед отрутами. "Господь оберігає свої створіння", — ці слова стосуються не тільки тварин. Немудра Керрі, мов овечка, керувалась у своїх вчинках інстинктом, а проте залицяння Друе майже не збудили в ній інстинкту самозбереження, дуже сильного у таких безпосередніх натур.
Попрощавшися з Керрі, він поздоровив себе з тим, що зумів справити на неї добре враження. Чорт забирай, просто обурливо, що молодим дівчатам доводиться отак поневірятись. Настає холоднеча, а в неї нема чого вдягнути. Просто жах! Треба піти до "Фіцджералда і Моя" викурити сигару. Коли він згадував про Керрі, ноги легше несли його.
Керрі повернулась додому в такому піднесеному настрої, що не могла його приховати. Але несподівані гроші принесли з собою безліч ускладнень, які її дуже непокоїли. Як же вона зможе купити собі щось із одягу, коли Мінні знає, що в неї немає грошей? Ще не дійшовши додому, вона зрозуміла, що це неможливо. Які пояснення вона могла б дати?
— Ну як? — спитала Мінні.
Керрі не любила брехати і, почуваючи одне, говорити зовсім інше. Якщо вже ухилятися від правди, то хоч принаймні тоді, коли вже інакше не можна. Отож, щоб не доводилося скаржитись, коли в неї було так радісно на серці, вона відповіла:
— Мені дещо обіцяли.
— Де?
— В магазині "Бостон".
— Напевне пообіцяли? — допитувалась Мінні.
— Ось завтра дізнаюся, — відповіла Керрі, якій не хотілося брехати без потреби.
Мінні відчула, що в Керрі гарний настрій, і вирішила, що це добра нагода з'ясувати сестрі, якої думки Гансон про її спробу влаштуватися в Чікаго.
— Якщо тобі не дадуть цієї роботи… — Вона затнулася, не знаходячи підходящих слів.
— Якщо я найближчим часом не знайду нічого, я, мабуть, поїду додому.
Мінні радо підхопила:
— Свен теж вважає, що так буде краще, принаймні на зиму.
Керрі одразу все зрозуміла: вони не хотіли більше тримати в себе безробітну. Вона не дуже сердилася на Мінні та й на Гансона теж. Але, сидячи тепер і міркуючи над сестриними словами, вона раділа, що в неї є гроші Друе.
— Так, — мовила вона, помовчавши, — я теж про це думала.
Але вона не сказала, що сама гадка про це її обурювала. Що чекало її в Колумбія-Сіті? Вона так добре знала тамтешнє нудне, одноманітне життя. А тут — величезне, таємниче місто, яке ще притягувало її до себе, наче магніт. Те, що вона встигла побачити, свідчило про величезні можливості. І що ж: зректися цього всього і повернутись до сірого животіння? їй хотілося кричати на саму думку про це.
Керрі рано прийшла додому і сховалась у вітальню, щоб там подумати на дозвіллі. Що ж робити? Не може бути й мови про те, щоб купити нові черевики і показатися у них тут. Частину цих двадцяти доларів доведеться залишити на той випадок, коли треба буде їхати додому, — треба ж заплатити за проїзд. Вона не хотіла позичати в Мінні. Ну добре, а як же вона пояснить, де дістала грошей на дорогу? Якби їй вдалося знов підробити — як легко б тоді все владналося!
Вона знов і знов поверталася до цього заплутаного вузла. Завтра вранці Друе чекатиме, що вона прийде в новому жакеті, а це ж неможливо. Гансони зі свого4 боку чекають, щоб вона їхала собі, і вона охоче пішла б від них, але ж їй зовсім не хочеться їхати додому. Вона уявила собі, як би вони подивилися на те, що вона дістала грошей, не працюючи, і їй самій здалося жахливим, що вона взяла ці гроші. їй стало соромно. Вона була вже зовсім пригнічена тим, як усе складалося. Поки вона була з Друе, все було так ясно. А тепер усе так безнадійно заплуталося, — куди гірше, ніж було до того: нібито й є допомога, і не можна з неї скористатися.
У неї зовсім зіпсувався настрій, і за вечерею Мінні вирішила, що в сестри знову був тяжкий день. Кінець кінцем Керрі поклала повернути гроші Друе. Не треба було брати їх — це була помилка. Завтра вона з самісінького ранку піде шукати роботи. Опівдні, як було умовлено, зустрінеться з Друе і все йому скаже. Та коли Керрі прийняла рішення, на серці в неї стало дуже важко і вона знову впала в розпач.
Дивна річ: досить їй було взяти гроші в руки, як вона одразу відчувала полегкість. Після своїх розпачливих думок вона раптом забувала про все, і двадцять доларів знову зда-ззалися їй чимсь чудовим, чарівним. О гроші, гроші! Яке щастя їх мати! Якби зараз їх було вдосталь, як легко розвіялися б усі її турботи!
Другого дня Керрі встала раненько і пішла з дому. Рішення шукати роботи було не дуже тверде, однак гроші, що лежали у неї в кишені і завдали їй стільки турбот, робили думку про роботу не такою страшною. Вона знову опинилась в районі оптових фірм, але на саму думку про те, що треба ввійти і спитати, серце в неї стискалося. "Яка ж я боягузка!" — казала вона собі. Але ж вона вже стільки ходила й питала! Все одно в неї нічого не вийде. І вона все йшла і йшла, поки, нарешті, не зайшла на одну фабрику, де її зустріли, як і скрізь. Керрі вийшла, почуваючи, що щастя її зрадило. Марні-намагання!
Майже бездумно дійшла вона до Дірборн-стріт. Тут містився універсальний магазин "Ярмарок" з величезними вітринами, безліччю фургонів розвозити покупки і цілим натовпом покупців. Це видовище хутко відвернуло її від гірких думок. Це ж сюди вона збиралася була прийти, щоб купити собі обнови. Тепер, щоб хоч трохи розважитись, може ж вона зайти і хоч поглянути на жакети!
Чи є що приємніше в нашому житті, ніж той перехідний душевний стан, в якому ми часом перебуваємо, охоплені бажанням щось купити, маючи на те гроші, але ще вагаючись, стримувані сумлінням чи нерішучістю? Саме в такому стані була Керрі, коли вона почала блукати по магазину, серед чудових речей, виставлених скрізь. Ще з того дня, коли вона приходила сюди шукати роботу, у неї склалася дуже висока думка про цей магазин. Тепер вона спинялася перед кожною річчю, яку тоді поквапно поминала. Її жіноче серце палало бажанням усім цим володіти. Як личило б їй оце, якою гарненькою вона була б в отому! Вона стала перед прилавком, де продавали корсети, і замилувалася елегантними, оздобленими мереживом корсетами найрізноманітніших кольорів. Досить їй зважитись, і один з них належатиме їй. Вона надовго затрималася також у ювелірному відділі, розглядаючи сережки, браслети, шпильки, ланцюжки. Чого б вона не дала, щоб мати це все! Якою чарівною була б вона у таких оздобах!
Та головною принадою були жакети. Тільки-но ввійшовши в магазин, Керрі одразу загледіла одну жакетку кофейного кольору, з великими перламутровими гудзиками — крик моди в ту осінь. Все ж вона походила по магазину, щоб подивитися, чи немає там чого кращого. Проходячи поміж скляними шафами й полицями, де були виставлені жакети, вона з задоволенням бачила, що вибрала найкращу річ. 1 весь час вона вагалася, то переконуючи себе, що, коли схоче, може зараз же купити цю річ, то згадуючи про справжній свій стан. От-от настане полудень, а вона так ні на що й не зважилась. Ні, треба йти і повернути гроші!
Друе стояв на розі, чекаючи її.
— Добрий день, — привітався він. — А де ж жакет і…— він глянув на її ноги, — …черевики?
Керрі збиралася розумно пояснити йому своє рішення, але це запитання збентежило її украй.
— Я прийшла сказати вам, що… що я не можу взяти цих грошей.
— Ах, он воно що! — вигукнув Друе. — Ну гаразд, в такому разі ходімо зі мною. Давайте зайдемо до "Партріджа".
Керрі пішла з ним. В одну мить розлетілися й зникли всі її сумніви й вагання. Вона ніяк не могла пригадати своїх найсерйозніших доводів і обставин, які збиралась йому пояснити.
— Ви вже снідали? Напевне, ні. Давайте зайдемо сюди, — і Друе ввійшов до одного з гарних ресторанів на Монро-стріт, недалеко від рогу Стейт-стріт.
— Я не повинна брати у вас гроші,— сказала Керрі, коли вони вмостилися в затишному куточку і Друе замовив сніданок. — Я не можу носити ці речі там. Мої родичі… вони не зрозуміють, звідки я їх узяла.
— Що ви думаєте робити? — всміхнувся він. — Ходити без одягу?
— Мабуть, поїду додому, — мовила вона сумно.
— Годі вам! — сказав він. — Ви просто надто довго думали над цим. Я вам зараз скажу, що вам треба зробити. Ви кажете, що не можете носити ці речі там. Чому б вам по найняти мебльованої кімнати і не залишити там ці речі, скажімо, на тиждень?
Керрі похитала головою. Вона була як усі жінки: опиралася, щоб потім піддатись умовлянням. А він мав розвіяти її сумніви і постаратись прокласти шлях для інших думок.
— Чому ви їдете додому? — спитав він.
— Ах, я не можу знайти тут ніякої роботи.
— Родичі, мабуть, не хочуть вас лишити в себе? — здогадався він.
— Вони не можуть, — відповіла Керрі.
— Я вам скажу, що вам треба зробити.