Ій-право, ніби в казці! "Тисяча й одна ніч"! І проте рівно о дванадцятій годині цього першого вечора десь пролунав гонг, зачовгали ноги, і з'явилися три хлопці: один зайняв місце Барнса за конторкою, двоє інших мали виконувати доручення. І за командою Барнса вісім хлопців його зміни підвелися, виструнчилися в один ряд і рушили до дверей. У службовому приміщенні, як тільки його відпустили, Клайд підійшов до м-ра Скуайрса й дав йому долар сріблом.
— Правильно, — сказав м-р Скуайрс.
Тільки й того. Потім Клайд разом з іншими зійшов до гардеробної, переодягнувся і вийшов на темну вулицю. Він щасливий, і в майбутньому щастя залежить тільки від нього самого! Це відчуття було таке хвилююче, що він весь тремтів і йому навіть паморочилось у голові.
Тільки подумати, яку він знайшов собі посаду! Щодня одержуватиме стільки грошей! Він був пішов додому, вирішивши добре виспатись перед завтрашньою роботою. Але, згадавши, що другого дня йому треба з'явитися до готелю тільки о-пів на дванадцяту, зайшов до нічного кафе і замовив чашку кави й шматок пирога. І тепер він думав тільки про те, що завтра треба працювати всього лише з дванадцятої дня до шостої вечора, а потім він буде вільний до шостої години наступного ранку. І заробить ще грошей. І немалу частину витратить на себе.
РОЗДІЛ VIII
Більш за все Клайд думав про те, як зберегти для себе левову пайку грошей, які він заробляв. З того часу, як він уперше почав працювати, встановлений був такий порядок, що більшу частину свого заробітку — принаймні три чверті — Клайдові доводилося вкладати в спільне господарство. Та коли тепер він розповість, що одержує не менш як двадцять п'ять доларів щотижня, — і це не вважаючи п'ятнадцять доларів заробітної плати щомісяця й дарового харчування, — батьки, звичайно, захочуть, щоб він давав їм щотижня доларів десять-дванадцять.
Однак його надто довго мучило бажання мати вигляд не гірш за першого-ліпшого елегантного й добре вдягненого юнака, і тепер, коли траплялася щаслива нагода, він не міг встояти перед спокусою насамперед добре одягтися — і якнайшвидше. Тому він вирішив сказати матері, що всі його чайові не перевищують долара за день. А щоб мати змогу розпоряджатись вільним часом на свій розсуд, він заявив, що часто йому доводиться, на додаток до звичайних робочих годин, заступати інших хлопців, коли хтось із них хворий, або занятий іншою роботою. Він сказав також, що адміністрація готелю вимагає, щоб у службовців був пристойний вигляд не тільки в готелі, але й поза ним. Йому не можна буде довго ходити до готелю в тому одязі, який він носить тепер, сказав він. М-р Скуайрс уже натякав на це. Але, додав Клайд, щоб пом'якшити удар, один з хлопців показав йому місце, де можна купити всі потрібні речі на виплат.
І мати була така наївна в усіх цих справах, що повірила йому.
Та це ще було не все. Клайд тепер весь час перебував у товаристві юнаків, які, працюючи в готелі, набули чималого життєвого досвіду, ознайомилися тут з надуживаннями та з пороками і були вже обізнані з деякими формами розпусти, зовсім невідомими досі Клайдові. Він тільки розкривав рота з подиву, а спочатку навіть і від лякливої огиди. Хегланд, наприклад, сказав йому, що певний процент заробітку компанії, до якої належав тепер Клайд, ішов на гулянки, які влаштовувались вскладчину щомісяця — звичайно того вечора, коли одержували платню. Ці гулянки, залежно від настрою компанії і від готівки, починались іноді "шикарною" вечерею з випивкою в одному з двох досить відомих, але не занадто респектабельних нічних ресторанів. Потім усі гуртом рушали до танцювального залу — дещо простішого, щоб підхопити там якесь дівчисько, або, якщо цього здавалося мало, йшли до якого-небудь відомого публічного дому (звичайно замаскованого під "кімнати з пансіоном"), де за невеликі гроші можна було, як вони часто хвалилися, одержати "будь-яку дівчину на вибір". І тому що вони дуже юні і по суті наївні, щедрі, веселі й непогані з себе, вони зустрічали в цих домах найгостинніший прийом у "мадам" і дівчат, які намагалися — з комерційних міркувань, звичайно, — подобатись їм і примусити прийти знову.
І таке убоге було досі життя Клайда, його так вабило до всіляких розваг, що тепер він жадібно ловив кожний натяк на пригоди й розваги. Не те щоб він схвалював подібні речі. Правду кажучи, спочатку такі розмови ображали й гнітили його: вони надто суперечили всьому, що він чув змалку і в що його примушували вірити багато років. І проте це життя було таким різким контрастом, таким полегшенням після безрадісних, гнітючих занять, до яких Клайда привчали з дитинства, що його невтримно вабило до цих спокусливих пригод, які, здавалося, обіцяли стільки всіляких розваг і блиску. Він слухав уважно і спрагло навіть тоді, коли в своїй свідомості не схвалював почутого. Товариші бачили, що він завжди привітний і веселий, і почали запрошувати його то до театру, то до ресторану, то до себе додому — пограти в карти, а то й до одного з тих непристойних домів, куди Клайд спочатку рішуче відмовився йти.
Але поступово він щодалі більше зближався з Хегландом і Ретерером, — обидва вони йому дуже подобались, — і коли, збираючись до ресторану Фріссела, вони покликали його, Клайд погодився.
— Завтра ввечері ми влаштуємо у Фріссела чергову гульбу, — сказав йому Ретерер. — Хочеш піти, Клайд? Ти ще жодного разу не бенкетував з нами.
На цей час Клайд уже зовсім призвичаївся до атмосфери готелю і майже позбувся своєї колишньої нерішучості. Старанно і не без користі для себе наслідуючи Дойла, він придбав собі новий коричневий костюм, кепі, пальто, шкарпетки, булавку для галстука й черевики, по змозі такі ж, як у його ментора. І костюм йому дуже, дуже личив, — він здавався тепер гарніший, ніж будь-коли: не тільки його батьки, а й молодший брат і сестра були здивовані і навіть вражені зміною в його зовнішності.
Як зумів Клайд так прекрасно одягтися і так швидко? Скільки все це коштувало? Чи не наробив він заради цієї минущої пишноти занадто великих боргів, сподіваючись на майбутній заробіток, і чи доцільно це? Йому можуть бути потім потрібні гроші. І інші діти багато чого потребують. Та й чи задовільна моральна і духовна атмосфера в цьому готелі, де його примушують працювати так багато і затримують щовечора так пізно, а платять так мало?
На все це Клайд відповідав (досить уміло), що все йде гаразд, що робота не над міру важка. Його костюм зовсім не такий уже хороший, — подивилась би мати на інших хлопців. Він витрачає не дуже багато. І в усякому разі все це куплено на виплат, і він може сплачувати поступово.
Але вечеря! Це вже зовсім інша річ. Гулянка, мабуть, триватиме до пізньої ночі, і як він тоді пояснить батькові й матері свою тривалу відсутність? Ретерер казав, що гулятимуть не менш як до третьої-четвертої години ночі; проте, Клайд, звичайно, може піти, коли захоче. Та чи добре буде, коли він розладнає компанію? Так, але чорти б його брали, більшість із них не живе в сім'ї, як Клайд, а якщо й живуть, то батьків, — наприклад, матір Ретерера, — мало турбує, що роблять їх діти. Але все-таки чи розсудлива це річ — така пізня гулянка? Всі його нові друзі — і Хегланд, і Ретерер, і Кінселла, і Шіл — п'ють і не бачать у цьому нічого поганого. Безглуздя з його боку думати, що так уже небезпечно випити трошки, як усі вони роблять у подібних випадках. І до того ж він може й не пити, коли не захоче. Він піде, а як удома спитають, він скаже, що довелося затриматися на роботі. Чого б йому й не прийти коли-небудь пізно додому? Хіба він тепер не доросла людина? Хіба він не заробляє більше за всіх у родині? Пора б йому поводитися так, як він хоче.
Він почав відчувати всю принадність особистої свободи, вже смакував чарівні пригоди, і тепер ніякі материні попередження не могли стримати його.
РОЗДІЛ IX
І ось настав час веселої гульби з участю Клайда. Як і говорив Ретерер, вона мала відбутися у Фріссела. І Клайд, що вже встиг здружитися з товаришами по роботі, був страшенно вдоволений і веселий. Адже для нього почалося нове життя. Всього кілька тижнів тому він був зовсім самітний: жодного друга, майже ніяких знайомих серед ровесників! І ось — так швидко — він збирається на шикарну вечерю в такому цікавому товаристві!
Клайдові, що не переміг ілюзій юності, ресторан здавався принаднішим, ніж він був насправді. Цей ресторан був трохи кращий за пристойну американську закусочну славних минулих часів. Стіни були густо завішені старими афішами і портретами акторів і актрис з їх автографами. Тут прекрасно годували, до того ж хазяїн був привітний, і тому ресторан почали охоче відвідувати приїжджі актори, політичні діячі, місцеві ділки, а за ними і всі, кого надить до себе все нове, хоч трохи несхоже на те, що їм уже набридло.
І юнаки, які не раз уже чули від кучерів і шоферів таксі, що ресторан Фріссела — один з кращих у місті, обрали його для своїх щомісячних гулянок. Окремі страви коштували тут від шістдесяти центів до долара. Каву й чай подавали тільки цілими кофейниками і чайниками. Можна було одержати тут всілякі напої. Ліворуч від головного залу була напівосвітлена кімната з низькою стелею і великим каміном, куди звичайно йшли після обіду чоловіки: вони сідали тут біля вогню, курили й читали газети; ця кімната більш за все й захоплювала хлопчаків з "Грін-Девідсона". Тут вони почували себе ніби трохи старшими, досвідченішими, значнішими, — справжніми світськими людьми. Ретерер і Хегланд, до яких Клайд ставився особливо прихильно, так само як і більшість юнаків, вважали, що в Канзас-Сіті справді не знайдеш кращого місця.
І ось у призначений день Хегланд, Ретерер, Поль Шіл, Девіс Хігбі (теж хлопець з готелю), Артур Кінселла і Клайд, одержавши свою місячну платню і звільнившись о шостій вечора, зійшлися на розі коло аптекарського магазина, де Клайд спочатку шукав роботу, і веселим, шумливим гуртом рушили до Фріссела.
— Чули, яку штуку викинув учора з нашою конторою один хлопець із Сент-Луїса? — спитав Хегланд, звертаючись до всіх разом, коли вони рушили до ресторану. — В суботу замовляє телеграфом із Сент-Луїса номер для себе і для дружини — вітальню, спальню і ванну кімнату і наказує поставити в кімнатах квіти.