Навіщо ж ця нещасна жертва? Задля грошей? Навряд. Нам платять мізерно. Я рішуче відкинув запрошення на посаду лектора в кальберштадт-ському ліцеї, а лікар — в ерлянгенському університеті. З самої любові до ближніх? І це було б перебільшення. Ні, ми терпляче очікували всі ці безконечні роки, а з нами й ціле містечко, бо мали надію, що колись воскресне давня велич Ґюллена, знайде свій ужиток те багатство, що його в такій щедрій повняві ховає в собі наша матірна земля. Під Пюкенрідською долиною залягла нафта, під Конрадсвайлерівським лісом — руда. Ми не убогі, мадам, ми тільки забуті. Нам треба кредиту, довір'я, замовлень, і наше господарство і наша культура розквітнуть. Ґюллен може дещо запропонувати: пансіон "Місце-на-сонці".
ЛІКАР: Фабрику Бокмана.
УЧИТЕЛЬ: Фабрику Ваґнера. Купіть їх, оздоровіть їх, і Ґюллен розквітне. Сто мільйонів досить, вони дадуть добрий зиск, не треба викидати намарне мільярд!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У мене є ще два мільярди.
УЧИТЕЛЬ: Не допустіть, щоб надія цілого нашого життя виявилась марною. Ми не прохаємо милостині, а пропонуємо вам угоду.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Справді. Угода була б непогана!
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані! Я знав, що ви нас не покинете в біді!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тільки, що її годі здійснити. Я не можу купити пансіон "Місце-на-сонці", бо він уже мій.
УЧИТЕЛЬ: Ваш?
ЛІКАР: А фабрика Бокмана? УЧИТЕЛЬ: А фабрика Ваґнера?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Також мої. І фабрики, і Пюккен-рідська долина, і Петрова стодола, і містечко, кожна вулиця, кожний дім. Я веліла своїм агентам скупити цей мотлох і не пускати в рух. Ваша надія була химерною, ваше очікування — безглуздям, ваша жертва — дурницею, ціле ваше життя пішло намарне.
Тиша.
ЛІКАР: Це щось жахливе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Була зима, як я залишала колись це містечко: в матроському вбранні, з рудими косами, на останніх днях вагітності, і мешканці з мене насміхалися. Я тряслася з холоду в швидкому потязі до Гамбурґу, та коли за памороззю на вікнах зникли обриси Петрової стодоли, я заприсяглася, що колись повернуся. Тепер я тут. Тепер я ставляю умови, диктую угоди. (Голосно) Робі й Тобі, до "Золотого Апостола". Чоловік число дев'ять прибув зі своїми, книжками й рукописами. ПОЧВАРИ виходять з глибини сцени й підносять носильницю.
УЧИТЕЛЬ: Пані Цаханасян! Ви — ображена в своїй любові жінка. Ви домагаєтеся цілковитої справедливості. Ви ніби героїня з античної доби, наче Медея. Але тому, шо ми розуміємо ваші найглибші почуття, дозвольте нам і вимагати від вас ще більшого: облиште страшну думку про помсту, не доводьте нас до крайності, поможіть убогим, слабким, але чесним людям, щоб вони зажили достойнішим життям, спроможіться на чисту людяність!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Людяність, панове, створено для біржі мільйонерів; а з моєю фінансовою потугою можна дозволити собі міняти світовий лад. Світ зробив з мене повію, тепер я зроблю з нього бордель. Хто не може брязнути калиткою, мусить тупати під чужу музику, якщо йому забажалось танцювати. Вам хочеться танцювати. Порядний тільки той, хто платить, а я плачу. Ґюллен за вбивство. Розквіт за трупа! Рушайте, Робі й Тобі!
ПОЧВАРИ її виносять заднім виходом.
ЛІКАР: Господи, що ж нам робити?
УЧИТЕЛЬ: Те, що нам наказує сумління, докторе Нісліне.
Спереду праворуч видно Іллеву крамницю. Новий напис. Новий, блискучий прилавок, нова каса, дорогий крам. Коли хтось заходить в уявні двері, дзвонить помпезний дзвінок. За прилавком — ПАНІ ІЛЛЬ. Зліва надходить ПЕРШИЙ у новому різницькому фартусі, ледь забризканому кров'ю; видно, що
йому добре ведеться.
ПЕРШИЙ: Ото було свято. Цілий Ґюллен зібрався на
майдані перед собором. ПАНІ ІЛЛЬ: Кларочка заслуговує на щастя після всіх
тих злигоднів. ПЕРШИЙ: Кінозірки за дружок. З отакими грудьми. ПАНІ ІЛЛЬ: Тепер така мода. ПЕРШИЙ: І журналісти. Вони й сюди зайдуть. ПАНІ ІЛЛЬ: Ми собі прості люди, пане Гофбауере. У нас
їм нічого шукати. ПЕРШИЙ: Вони всіх випитують. Дайте цигарок.
ПАНІ ІЛЛЬ: Зелені?
ПЕРШИЙ: "Кемель". І "Сарідон". Цілу ніч святкував у
Штокерів. ПАНІ ІЛЛЬ: Записати? ПЕРШИЙ: Записати. ПАНІ ІЛЛЬ: Як вам ведеться?
ПЕРШИЙ: Гаразд.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я також не можу нарікати. ПЕРШИЙ: Я взяв собі помічника. ПАНІ ІЛЛЬ: Я також візьму з першого.
Проходить ПАННА ЛУЇЗА, елегантно вдягнена.
ПЕРШИЙ: Що вона собі думає, що так убирається?
Мабуть, гадає, що ми вб'ємо Ілля. ПАНІ ІЛЛЬ: Безсоромниця. ПЕРШИЙ: А де він? Я його давно не бачив.
ПАНІ ІЛЛЬ: Нагорі.
ПЕРШИЙ запалює цигарку і прислухається.
ПЕРШИЙ: Кроки.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ходить по кімнаті. День-у-день.
ПЕРШИЙ: Сумління мучить. Кепсько він повівся з нещасною панею Цаханасян.
ПАНІ ІЛЛЬ: І я через нього страждаю.
ПЕРШИЙ: Кинути дівчину в біді. Ганьба! (Рішуче) Пані Ілль, сподіваюсь, що ваш чоловік не балакатиме зайвого, як прийдуть журналісти.
ПАНІ ІЛЛЬ: Та ні.
ПЕРШИЙ: З його вдачею.
ПАНІ ІЛЛЬ: Мені важко давати з тим раду, пане Гофбауере.
ПЕРШИЙ: Якщо він захоче ввести в неславу Клару, оповідатиме побрехеньки про те, як вона щось там обіцяла за його смерть, що було тільки виявом невимовних мук, то нам доведеться втрутитись. Не йдеться про мільярд. (Він спльовує). Ідеться про гнів народу. Добра пані Цаханасян уже Бог зна скільки настраждалася через нього. (Він озирається). До помешкання нагорі вхід звідси?
ПАНІ ІЛЛЬ: Та єдиний вхід. Непрактично. Але навесні
ми перебудуємо його.
ПЕРШИЙ: Я постою тут. Краще бути певному.
ПЕРШИЙ стає праворуч із самого краю, схрестивши руки, спокійно, наче вартовий. Заходить УЧИТЕЛЬ.
УЧИТЕЛЬ: Де Ілль?
ПЕРШИЙ: Нагорі.
УЧИТЕЛЬ: Хоч це й не мій звичай, але мені треба випити чогось міцного.
ПАНІ ІЛЛЬ: Гарно, що й ви до нас заглянули, пане вчителю. Я маю свіжий штайнгеґер. Спробуєте?
УЧИТЕЛЬ: Чарочку.
ПАНІ ІЛЛЬ: І вам також, пане Гофбауере? ПЕРШИЙ: Ні, спасибі. Мені ще треба з'їздити фольксвагеном до Каффіґену. Купити поросят.
ПАНІ ІЛЛЬ наливає.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ви труситесь, пане вчителю. УЧИТЕЛЬ: Надто багато п'ю останнім часом. ПАНІ ІЛЛЬ: Ще одна чарка не завадить. УЧИТЕЛЬ: Він ходить по кімнаті.
УЧИТЕЛЬ дослухується.
ПАНІ ІЛЛЬ: Цілими днями ходить з кутка в куток.
ПЕРШИЙ: Бог його покарає.
Зліва надходить МАЛЯР з картиною під пахвою. В новому вельветному вбранні, з барвистою хусткою на шиї, в чорному
береті.
МАЛЯР: Увага. Два журналісти питали мене про цю
крамницю. ПЕРШИЙ: Підозріло. МАЛЯР: Я вдавав, що нічого не знаю. ПЕРШИЙ: Мудро зробили.
МАЛЯР: Це для вас, пані Ілль. Щойно з мольберта. Ще вогкий.
Він показує портрет, УЧИТЕЛЬ сам собі наливає чарку.
ПАНІ ІЛЛЬ: Мій чоловік.
МАЛЯР: У Ґюллені починає розцвітати мистецтво.
Справжнє малярство, га? ПАНІ ІЛЛЬ: І схожий. МАЛЯР: Олія. Ніколи не вилиняє.
ПАНІ ІЛЛЬ: Можна б повісити картину в спочивальні. Над ліжком. Альфред старіється. Ніколи не знаєш, що може статися, і приємно, коли маєш якусь пам'ятку.
Надворі проходять елегантно повдягані дві ЖІНКИ з першої дії і розглядають крам в уявних вітринах.
ПЕРШИЙ: Оті мені бабиська! Ідуть собі в нове кіно за білого дня. Поводяться так, наче ми справжні вбивці.
ПАНІ ІЛЛЬ: Скільки?
МАЛЯР: Триста.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я не можу тепер заплатити.
МАЛЯР: Нічого. Я почекаю, пані Ілль, не турбуйтеся.
УЧИТЕЛЬ: Кроки, весь час кроки.
Зліва надходить ДРУГИЙ.
ДРУГИЙ: Преса.
ПЕРШИЙ: Мовчімо. Нічичирк.
МАЛЯР: Глядіть, щоб він не зійшов додолу.
ПЕРШИЙ: Я вже про це подбаю.
Ґюлленці стають праворуч. УЧИТЕЛЬ випив пів пляшки і лишається біля прилавка. Два РЕПОРТЕРИ заходять з
фотоапаратами.
РЕПОРТЕР І: Добривечір, люди добрі. ҐЮЛЛЕНЦІ: Доброго здоров'я.
РЕПОРТЕР І: Перше питання: як ви взагалі себе почуваєте? ПЕРШИЙ (збентежено): Звісно, ми потішені гостиною
пані Цаханасян. МАЛЯР: Зворушені. ДРУГИЙ: Горді.
РЕПОРТЕР II: Друге запитання до пані за прилавком. Кажуть, що вам дано перевагу над пані Цаханасян. Мовчанка. Ґюлленці наявно перелякані. ПАНІ ІЛЛЬ: Хто так каже?
Мовчанка. Обидва РЕПОРТЕРИ байдуже записують щось у
нотатники.
РЕПОРТЕР І: Товсті малі дядечки пані Цаханасян.
Тиша.
ПАНІ ІЛЛЬ (нерішуче): Що ті дядечки розповіли? РЕПОРТЕР II: Все. МАЛЯР: Отуди к бісу.
Тиша.
РЕПОРТЕР II: Клер Цаханасян і власник цієї крамниці мало не одружилися більш як сорок років тому. Це правда?
Тиша.
ПАНІ ІЛЛЬ: Правда. РЕПОРТЕР II: Чи пан Ілль дома? ПАНІ ІЛЛЬ: У Кальберштадті. ВСІ: У Кальберштадті.
РЕПОРТЕР І: Ми можемо собі уявити той роман. Пан Ілль і Клер Цаханасян разом виростають, вони майже сусідські діти, ходять разом до школи, гуляють у лісі, перші невинні поцілунки, аж пан Ілль пізнає вас, добродійко, як щось нове, невідоме, як пристрасть.
ПАНІ ІЛЛЬ: Пристрасть. Саме так і сталось, як ви кажете.
РЕПОРТЕР І: Мудро, пані Ілль. Клер Цаханасян розуміє, у свій спосіб тихо й шляхетно зрікається щастя, і ви одружуєтесь...
ПАНІ ІЛЛЬ: 3 кохання.
ІНШІ ГЮЛЛЕНЦІ (з пільгою): З кохання.
РЕПОРТЕР І: З кохання.
Справа надходять ЄВНУХИ; їх веде за вуха РОБІ.
ОБИДВА (голосять): Ми нічого більш не будемо розказувати, ми нічого більш не будемо розказувати. РОБІ веде їх у глибину сцени, де на них чекає ТОБІ з батогом.
РЕПОРТЕР II: Чи ваш чоловік, пані Ілль, час від часу не... Я хотів сказати, що, зрештою, було б цілком гуманно, коли б його час від часу мучило сумління.
ПАНІ ІЛЛЬ: Самі гроші не роблять людину щасливою. РЕПОРТЕР II: Не роблять.
РЕПОРТЕР І: Це правда, яку ми, сучасні люди, не досить часто мотаємо собі на вус.
Зліва надходить СИН. У замшевій куртці.
ПАНІ ІЛЛЬ: Наш син Карл.
РЕПОРТЕР І: Гарний юнак.
РЕПОРТЕР II: Чи він знає про стосунки...
ПАНІ ІЛЛЬ: У нашій родині немає таємниць. Ми завжди
кажемо: що знає Бог, те можуть знати й наші діти.
РЕПОРТЕР II: Діти знають.
До крамниці входить ДОНЬКА в тенісному костюмі, з ракеткою
в руці.
ПАНІ ІЛЛЬ: Наша донька Отілія. РЕПОРТЕР II: Чарівна дівчина.
Тепер УЧИТЕЛЬ набирається духу.
УЧИТЕЛЬ: Гюлленці! Я ваш старий учитель. Я тихо пив свій штайнгеґер і тільки слухав. Але тепер скажу своє слово, розповім про гостину старої дами в Ґюллені.
Він вилазить на бочівку, яка ще залишилася з Петрової стодоли.
ПЕРШИЙ: Чи він здурів? ДРУГИЙ: Ану цить!
УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці! Я хочу ознаймити правду, навіть якби наші злидні мали тривати вічно.
ПАНІ ІЛЛЬ: Ви перепилися, пане вчителю. Посоромтеся!
УЧИТЕЛЬ: Я? Це ти маєш соромитися, жінко, бо ти лагодишся зрадити свого чоловіка!
СИН: Стуліть пельку!
ПЕРШИЙ: Стягніть його! ДРУГИЙ: Геть!
УЧИТЕЛЬ: Зло надто розбуяло в наших серцях! ДОНЬКА (благально): Пане вчителю!
УЧИТЕЛЬ: Ти розчаровуєш мене, доню.