ІЛЛЬ надходить зліва.
ПАРОХ: Тут темно, зате прохолодно. ІЛЛЬ: Я не хочу вам заважати, панотче. ПАРОХ: Божий дім для кожного відчинений.
Він помічає Іллів погляд, спрямований на рушницю.
ПАРОХ: Хай вас не дивує зброя. Тут шастає чорний леопард пані Цаханасян. Щойно був тут на хорах, а тепер у Петровій стодолі.
ІЛЛЬ: Я шукаю допомоги.
ПАРОХ: Від чого?
ІЛЛЬ: Я боюсь.
ПАРОХ: Боїтесь? Кого?
ІЛЛЬ: Людей.
ПАРОХ: Що люди вас уб'ють, Іллю? ІЛЛЬ: Вони полюють на мене як на дикого звіра. ПАРОХ: Треба боятися не людей, але Бога, не загибелі плоті, але загибелі душі. Запни мені ззаду реве-ренду, паламарю. Всюди попід стінами на сцені видно ґюлленців: перше ПОЛІЦАЯ, потім БУРГОМІСТРА, чотирьох ЧОЛОВІКІВ, МАЛЯРА, УЧИТЕЛЯ — всі скрадаються, вдивляються в темряву з націленими рушницями.
ІЛЛЬ: Ідеться про моє життя. ПАРОХ: Про ваше вічне життя. ІЛЛЬ: Добробут росте.
ПАРОХ: Це все тільки ввижається вашому сумлінню.
ІЛЛЬ: Люди веселі. Дівчата заквітчуються. Хлопці вбираються в барвисті сорочки. Місто готується до свята мого вбивства, і я гину з жаху.
ПАРОХ: Все на добре, все те, що ви переживаєте, на добре.
ІЛЛЬ: Це пекло.
ПАРОХ: Пекло у вас самих. Ви старші за мене і думаєте, що знаєте людей, але людина знає тільки себе саму. Колись, багато років тому, ви зрадили одну дівчину задля грошей, і тепер думаєте, що люди вас також зрадять задля того самого. Свої вчинки накидаєте іншим. Це найприродніша річ. Причина нашого страху — в нашому серці, в нашому гріху: коли ви це зрозумієте, то переборете й те, що вас мучить, матимете чим подолати його.
ІЛЛЬ: Зіметгофери купили собі пральну машину.
ПАРОХ: Хай це вас не обходить.
ІЛЛЬ: Набір.
ПАРОХ: Хай вас обходить безсмертя вашої душі. ІЛЛЬ: А Штокери купили телевізор.
ПАЛАМАР обв'язує ПАРОХА коляреткою.
ПАРОХ: Дослідіть своє сумління. Ідіть дорогою покути, а ні, то світ щоразу наново розпалюватиме ваш жах. Це єдина дорога. Ми нічого іншого не можемо вдіяти.
Мовчання. ЧОЛОВІКИ з рушницями зникають. Тіні по краях сцени. Озивається пожежний дзвін.
ПАРОХ: Тепер я мушу виконувати свої обов'язки, Іллю, мушу христити. Паламарю, Біблію, святу літургію, книгу псалмів. Дитина заходиться плачем, треба їй забезпечити спасіння, дати те єдине світло, що опромінює наш світ.
Озивається другий дзвін.
ІЛЛЬ: Другий дзвін?
ПАРОХ: А що? Звук пречудовий. Повний і дужий, на краще, тільки на краще.
ІЛЛЬ (вигукує): І ви також, панотче, і ви також!
ПАРОХ кидається до ІЛЛЯ і судомно чіпляється за нього.
ПАРОХ: Втікай! Ми всі слабі, християни і нехристи!
Втікай! Дзвін гуде в Ґюллені, дзвін зради. Втікай,
не веди нас у спокусу своєю присутністю.
Лунають два постріли. ІЛЛЬ спускається додолу, ПАРОХ
присідає коло нього.
ПАРОХ: Втікай! Втікай! КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бобі, стріляють. МАЖОРДОМ: Авжеж, шановна пані. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А чому? МАЖОРДОМ: Леопард утік.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І його влучено? МАЖОРДОМ: Він лежить мертвий перед Іллевою крамницею.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода тваринки. Жалобний марш, Робі.
Жалобний марш на гітарі. Балкон зникає. Гуде дзвін. Та сама сцена, що на початку першої дії. Тільки розпис руху потягів на стіні новий не подертий. В іншому місці наліплено великий плакат з променистим жовтим сонцем "Подорожуйте на південь". Далі. "Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав". У глибині сцени можна помітити кілька кранів між будинками, а також декілька нових дахів. З важким суркотом пролітає швидкий потяг. Ззаду надходить ІЛЛЬ зі старою валізкою в руці й оглядається. Поволі, наче випадком, надходять з усіх боків ґюлленці. ІЛЛЬ нерішуче зупиняється.
БУРГОМІСТР: Здорові були, Іллю.
ВСІ: Здорові були! Здорові були!
ІЛЛЬ (нерішуче): Доброго здоров'я.
УЧИТЕЛЬ: Куди ви йдете з валізкою?
ВСІ: Куди ви йдете?
ІЛЛЬ: До станції.
БУРГОМІСТР: Ми вас проведемо.
ВСІ: Ми вас проведемо! Ми вас проведемо!
Напливає щораз більше ґюлленців.
ІЛЛЬ: Не треба, справді. Не варто. БУРГОМІСТР: Ви від'їжджаєте, Іллю? ІЛЛЬ: Від'їжджаю. ПОЛІЦАЙ: Куди?
ІЛЛЬ: Не знаю. До Кальберштадту, а потім далі. УЧИТЕЛЬ: Он як. Потім далі.
ІЛЛЬ: Найрадше до Австралії. Вже десь роздобуду грошей.
Він далі йде в напрямку станції. ВСІ: До Австралії! До Австралії!
БУРГОМІСТР: А чого?
ІЛЛЬ (збентежений): Врешті не можна цілий вік жити на тому самому місці, рік-у-рік...
Він пускається бігти й досягає станції. Решта всі рушають за
ним і оточують його.
БУРГОМІСТР: То ж смішно виїздити до Австралії. ЛІКАР: І для вас — найризиковніше. УЧИТЕЛЬ: Один із тих євнухів також виїхав був до Австралії. ПОЛІЦАЙ: Тут вам найбезпечніше.
ІЛЛЬ оглядається, наче зацькований звір.
ІЛЛЬ: Я написав до урядового представника в Каффіґені.
ПОЛІЦАЙ: І що?
ІЛЛЬ: Не отримав відповіді.
УЧИТЕЛЬ: Ваша недовірливість незрозуміла.
БУРГОМІСТР: Ніхто не думає вас убити.
ВСІ: Ніхто, ніхто.
ІЛЛЬ: Пошта не відіслала листа.
МАЛЯР: Не може цього бути.
БУРГОМІСТР: Начальник пошти — член міської ради.
УЧИТЕЛЬ: Людина честі.
ВСІ: Людина честі! Людина честі!
ІЛЛЬ: Ось. Плакат "Подорожуйте на південь"!
ЛІКАР: То що?
ІЛЛЬ: "Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав".
УЧИТЕЛЬ: То що?
ІЛЛЬ: Будують!
БУРГОМІСТР: То що?
ІЛЛЬ: Всі ви маєте нові штани.
ПЕРШИЙ: То що?
ІЛЛЬ: Ви щораз то багатші, щораз заможніші. ВСІ: То що?
Гуде дзвін.
УЧИТЕЛЬ: Ви чейже бачите, як вас усі люблять.
БУРГОМІСТР: Ціле містечко вас проводить.
ВСІ: Ціле містечко! Ціле містечко!
ІЛЛЬ: Я вас сюди не просив.
ДРУГИЙ: Ми маємо право попрощатися з тобою.
БУРГОМІСТР: Як з давнім приятелем.
ВСІ: Як з давнім приятелем, як з давнім приятелем.
Гуркіт потяга. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ бере жезл. Ліворуч з'являється КОНДУКТОР, наче якраз зіскочив з вагона.
КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен! БУРГОМІСТР: Це ваш потяг. ВСІ: Ваш потяг! Ваш потяг!
БУРГОМІСТР: Ну, Іллю, бажаю вам щасливої дороги! ВСІ: Щасливої дороги, щасливої дороги! ЛІКАР: Довгого, веселого життя! ВСІ: Довгого, веселого життя!
Ґюлленці обступають ІЛЛЯ.
БУРГОМІСТР: Пора. Сідайте з Богом у пасажирський
потяг до Кальберштадту. ПОЛІЦАЙ: І хай вам щастить в Австралії! ВСІ: Хай вам щастить! Хай вам щастить!
ІЛЛЬ стоїть непорушно, дивиться на своїх співгромадян.
ІЛЛЬ (тихо): Чому ви всі тут?
ПОЛІЦАЙ: Чого ви ще бажаєте?
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Сідайте!
ІЛЛЬ: Чому ви збилися довкола мене?
БУРГОМІСТР: Ми зовсім збилися довкола вас.
ІЛЛЬ: Розступіться.
УЧИТЕЛЬ: Ми ж розступилися.
ВСІ: Ми ж розступилися, ми ж розступилися.
ІЛЛЬ: Хтось один мене затримає.
ПОЛІЦАЙ: Нісенітниці. Досить вам сісти в потяг, і ви
побачите, що все це нісенітниці. ІЛЛЬ: Ідіть собі геть.
Ніхто не рухається. Дехто стоїть з руками в кишенях.
БУРГОМІСТР. Не знаю, чого ви хочете. Це вам треба йти.
Сідайте у вагон. ІЛЛЬ: Ідіть геть!
УЧИТЕЛЬ: Ваш страх просто смішний.
ІЛЛЬ падає навколішки.
ІЛЛЬ: Чому ви не відступаєте від мене? ПОЛІЦАЙ: Здурів чоловік та й годі.
ІЛЛЬ: Ви хочете мене затримати. БУРГОМІСТР: Та сідайте ж! ВСІ: Та сідайте ж! Сідайте ж!
Мовчанка.
ІЛЛЬ (тихо): Хтось один мене затримає, коли я сідатиму. ВСІ (запевняючи): Ніхто не затримає! Ніхто! ІЛЛЬ: Я знаю. ПОЛІЦАЙ: Давно пора!
УЧИТЕЛЬ: Сідайте ж нарешті у вагон, чоловіче добрий! ІЛЛЬ: Я знаю! Хтось мене затримає! Хтось мене затримає. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Потяг рушає!
Він піднімає жезл, КОНДУКТОР робить такий жест, ніби вскакує до вагона, а прибитий ІЛЛЬ прикриває лице руками.
ПОЛІЦАЙ: Бачите! Потяг поїхав без вас!
Усі залишають схопленого розпачем ІЛЛЯ, поволі відходять,
зникають.
ІЛЛЬ: Я пропав!
ДІЯ ТРЕТЯ
Петрова стодола. Ліворуч непорушно сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своїй носильниці, вдягнена в білу шлюбну сукню з серпанком і т.д. Ще далі ліворуч — драбина, драбинястий віз, стара бричка, солома, посередині невелика діжка. Згори звисає лахміття, зотлілі лантухи, велетенське павутиння. З глибини надходить
МАЖОРДОМ.
МАЖОРДОМ: Лікар і учитель. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хай зайдуть.
З'являються ЛІКАР і УЧИТЕЛЬ, пробираються напомацки в темряві, врешті знаходять мільярдерку, кланяються. Обидва вдягнені в добре, солідне, міщанське вбрання, вже майже
елеґантні.
ОБИДВА: Шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає обох крізь лорнет. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви припали пилом, панове.
Обидва струшують з себе порох.
УЧИТЕЛЬ: Пробачте. Нам довелося перелазити через старий віз.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я спочиваю в Петровій стодолі. Мені треба спокою. Вінчання в ґюлленському соборі мене втомило. Кінець-кінцем я не молоденька. Сідайте на діжку.
УЧИТЕЛЬ: Дякуємо.
Він сідає. ЛІКАР стоїть.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тут парко. Можна задушитися. Але я люблю цю стодолу, запах сіна, соломи, дьогтю. Спомини. Весь цей реманент, вила, бричка, поло-маний віз, стояли тут уже за часів моєї молодості.
УЧИТЕЛЬ: Затишне місце.
Втирає піт.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Казання було дуже врочисте.
УЧИТЕЛЬ: Перше послання до корфинян, глава тринадцята.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І ви також добре впорались з мішаним хором, пане вчителю. Спів звучав урочисто.
УЧИТЕЛЬ: Бах. Із Страстей Матея. Я ще цілком під тим враженням. Були присутні світ моди, фінансовий світ, світ кіно ...
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ті світи подалися на своїх каділаках до столиці. На весільний бенкет.
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані. Ми не хочемо забирати більше ніж потрібно вашого дорогого часу. Ваш чоловік, мабуть, нетерпеливо чекає на вас.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Гобі? Я відіслала його назад до Ґайзельгаштайґу з його порше.
ЛІКАР (спантеличено): До Ґайзельгаштайгу?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мої адвокати подали вже клопотання про розлучення.
УЧИТЕЛЬ: А як же весільні гості, шановна пані?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вони призвичаєні. Це — друге з моїх найкоротших одружень. Тільки з лордом Ізмаелем було ще коротше. Що вас привело до мене?
УЧИТЕЛЬ: Ми прийшли в справі пана Ілля.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: О, хіба він помер?
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані! Адже в нас існують наші західні принципи.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чого ж ви хочете?
УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці, на жаль, на превеликий жаль,
справили собі різні речі. ЛІКАР: Досить багато речей.
Обидва витирають піт.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заборгувались?
УЧИТЕЛЬ: Безнадійно.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Попри свої принципи?
УЧИТЕЛЬ: Ми тільки люди.
ЛІКАР: А тепер мусимо сплатити свої борги.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви знаєте, що вам треба зробити.
УЧИТЕЛЬ (відважно): Пані Цаханасян. Поговорім відверто. Уявіть себе в нашому тяжкому становищі. Я два десятиріччя плекаю в цій зубожілій громаді тендітні паростки гуманності, а лікар об'їздить на своєму старому мерседесі сухотників і рахітиків.