Взагалі я не люблю критикувати. Але — це, звісно, тільки між нами — то був для мене важкий хрест, директор навіть не спромігся по-справжньому оцінити чудові звіти по Далмації, що їх подали ви, вельмишановний друже й благодійнику, і взагалі він не хапав зірок із неба... Знаю, знаю, ви писали звіт не по Далмації, а по Тогенбургу або по Туреччині, дідько з ними,— ви народжені для іншого, ви народжені для високого лету. Як орел, ви ширятимете в небесній блакиті, на щирий подив усіх обер-бухгалтерів. Та хоч би як там було, а я ще раз вам відверто кажу: нас, обер-бухгалтерів, дуже тішить, що ви станете нашим директором. І як ваш найкращий друг я від щирого серця співаю вам алілую й осанну (тут очі ОБ9АЩ взялися сльозами), але я не стану на цьому наголошувати, воно було б зараз недоречно, бо хтось міг би подумати, ніби я прагну зайняти посаду віце-директора, хоча, правду кажучи, я тут старший за рангом. Та хоч кого б ви обрали серед нас, обер-бухгалтерів, на посаду вашого заступника, я смиренно сприйму цю звістку і залишуся вашим палким шанувальником... З вами хотів би ще зустрітися колега Шпетцле, а також колега Шренцле, але боюся, дуже боюся, що я повинен якнайшвидше допровадити вас до Пті-Пейзана і здати вас живим-здоровим в його приймальні, тепер саме час. Тож ходімо. І вище голову, радійте зі свого щастя, воно цілком заслужене, бо ви найдостойніший, найталановитіший із нас усіх, це, так би мовити, істина, ви — геніальний улюбленець долі, і завдяки вам наш відділ акушерських щипців одним махом перевершить відділ кулеметів, я вже бачу це величезне піднесення, шановний, любий пане директор, дозвольте мені вже тепер так вас називати, то для мене велика втіха, сідаймо ж відразу в директорський ліфт...
Разом із ОБ9АЩ Архілохос увійшов до приміщення, що про його існування він і гадки не мав. То було царство скла і якогось невідомого матеріалу, де все блищало чистотою. Швидкісні ліфти підняли їх на верхні, секретні поверхи будинку. Тут крутилося безліч напахчених приємними парфумами секретарок, вони ласкаво до них всміхалися — блондинки, брюнетки, шатенки, а одна мала напрочуд руді кучері, кольору кіноварі. Поважні секретарі розступалися, даючи дорогу, директори вклонялися, генеральні директори кивали Архілохосові головою. Вони проходили вдвох затишними коридорами, де над дверима спалахували то червоні, то зелені лампочки — єдині ознаки того, що тут відбувалася секретна адміністративна діяльність. М'які килими притишували їхню ходу, здавалося, тут заборонений не тільки будь-який галас, але й тихесенький шемріт чи легеньке кахикання. Зі стін сяяли картини французьких імпресіоністів (Пті-Пейзанове зібрання картин уславилося на весь світ), тут були "Танцівниці" Дега, "Купальниці" Ренуара, у високих вазах духмяніли квіти.
Що вище Архілохос та ОБ9АЩ підіймалися, підносилися вгору, то менше людей траплялося їм у коридорах, а ясні зали втрачали свій діловий, ультрамодерний, холодний вигляд, хоча пропорції були ті ж самі. Фантастичні інтер'єри ставали теплішими, людянішими. На стінах тепер висіли старовинні гобелени, великі дзеркала в золотих рамах у стилі рококо і Людовіка Шістнадцятого, кілька картин Пуссена, кілька Ватто та одна картина Клода Лоррена. Коли ж вони досягли найвищого поверху, ОБ9АЩ (що був наляканий не менше за Архілохоса, адже він зроду сюди не потрапляв) попрощався, а бухгалтерового помічника прийняв якийсь поважний сивий добродій у бездоганному смокінгу, напевне, то був секретар, він повів грека ошатними коридорами й великими залами, де скрізь стояли античні вази, готичні мадонни, азіатські боги та висіли індіанські мати. Тут ніщо не нагадувало про виробництво атомних гармат і кулеметів, хіба що, глянувши на янголят та пузанчиків, які всміхалися помічникові бухгалтера з картин Рубенса, йому мимохіть спадали на думку акушерські щипці. Тут, нагорі, все створювало радісний настрій. Крізь вікна сяяло сонце, тепле, лагідне, хоча насправді воно світило з крижаного небосхилу. Скрізь стояли зручні крісла й канапки, здалека чувся дзвінкий сміх, і вбраний у сірий робочий халат Архілохос, зачувши його, згадав, як сміялася Хлоя минулої неділі, у той щасливий день, що став для нього святом, і це казкове свято триває й досі. Звідкись линула тиха музика, грали Гайдна чи Моцарта, не тріскотіли друкарські машинки, заклопотані бухгалтери не поспішали то в один бік, то в інший, одне слово, тут не було нічого, що нагадувало б грекові про світ, звідки він тільки-но вирвався, і той зостався десь далеко внизу, схожий на лихий сон. Згодом вони опинилися в прегарному залі, оббитому ясно-червоним шовком, на стіні висіла велика картина, що зображувала оголену жінку, напевне, то був славетний Тіціанів витвір, про який багато скрізь говорили і пошепки називали йому ціну. В залі стояли тендітні меблі, маленький письмовий стіл, на стіні висів невеличкий годинник із срібним дзвоном, кілька крісел стояло круг зеленого картярського столика, і скрізь були квіти — троянди, камелії, тюльпани, орхідеї, гладіолуси,— справжнє буяння квітів, немов тепер не було зими, не було холоднечі й туману. Тільки-но вони ввійшли, як десь ізбоку прочинилися невисокі двері і до зали увійшов Пті-Пейзан у смокінгу, як і його секретар; у лівій руці він тримав вишуканий збірничок поезій Гельдерліна, заклавши вказівного пальця між сторінками книжки. Секретар вийшов. Архілохос і Пті-Пейзан зосталися сам на сам.
— Так от,— почав Пті-Пейзан,— любий пане Анаксімандр...
Його звати Арнольф Архілохос, виправив помилку бухгалтерів помічник і вклонився.
— Архілохос? Дуже гарно. Я пам'ятав, що в вашому йменні є щось грецьке, балканське, щось таке, любий пане обер-бухгалтере...
— Помічник бухгалтера,— нагадав Архілохос своє соціальне становище.
— Помічник бухгалтера чи обер-бухгалтер — це майже одне й те саме,— посміхнувся промисловий магнат.— Хіба ні? Принаймні я не бачу в цьому ніякої різниці. Чи вам сподобалось отут у мене нагорі? Треба визнати, звідси відкривається прегарний краєвид. Перед вашими очима — все місто, річка і навіть президентський палац, не кажучи про собор, а он удалині видніється Північний вокзал.
— Дуже гарно, пане Пті-Пейзан.
— Ви перший службовець із відділу атомних гармат, котрий піднявся на цей поверх,— сказав магнат таким тоном, наче вітав Архілохоса із спортивним рекордом.
Він працює у відділі акушерських щипців, уточнив Архілохос. Обробляє матеріали Східної Швейцарії і Тіролю, а саме тепер — кантону Аппенцелль-Іннерроден.
— Справді? — здивувався Пті-Пейзан.— Ви працюєте у відділі акушерських щипців? Я навіть не знав, що ми робимо такі речі. А що воно таке?
Архілохос пояснив, що акушерські щипці, латинською мовою forceps,— це хірургічний інструмент, призначений для того, щоб під час пологів охоплювати дитячу голову, тоді весь процес відбувається швидше, ніж коли просто покладатися на природні перейми. Машинобудівний концерн Пті-Пейзана випускає щипці різноманітних конструкцій; але в усіх конструкціях треба розрізняти, по-перше, дві дзеркальні ложки, вигнуті так, щоб ними можна було обхопити дитячу голову, до того ж щипці мають іще вигини для таза і для промежин, така форма сприяє їх використанню під час пологів; по-друге, щипці різняться також ручками, вони можуть бути довгі чи короткі, дерев'яні чи металеві, із спеціальними пристроями чи без них; щипці різняться також замками, тобто затискачами, завдяки ним можна під час використання фіксувати обидві ложки хрест-навхрест. Ціна...
— Ви чудово знаєтеся на матеріалі,— усміхнувся промисловець.— Але про ціну ми поговоримо згодом. Тож, любий пане...
— Архілохос.
— Пане Архілохос, перейдімо тепер швидше до діла, я не зволікатиму і відверто скажу, що призначаю вас директором відділу атомних гармат. Правда, ви щойно сказали, ніби працюєте у відділі акушерських щипців, а я навіть не мав уявлення про те, що такий відділ існує. Це мене трохи збентежило, либонь, хтось щось поплутав, але на таких велетенських підприємствах, як наш концерн, завжди щось переплутується. Та дарма, це не має значення, ми з'єднаємо обидва відділи, і ви можете вважати себе директором відділу атомних гармат та відділу акушерських щипців, а їхні колишні директори підуть на пенсію. Я радий повідомити вас особисто про ваше підвищенні і побажати вам щастя.
— Пана директора Зевса із відділу акушерських щипців відвезли до лікарні.
— О, що з ним таке?
— Нервовий шок.
— А, виходить, він уже дізнався про мій намір,— здивовано похитав головою Пті-Пейзан.— Я збирався звільнити директора Єгуді з відділу атомних гармат. Завжди щось просочується додолу, занадто всі люблять правити теревені, та гаразд, директор Зевс випередив мене зі своїм нервовим шоком. Однаково мені б довелося його звільнити. Будемо сподіватися, що директор Єгуді поставиться до свого звільнення з більшою гідністю.
Архілохос набрався духу і вперше насмілився подивитись просто в обличчя Пті-Пейзанові, що й досі тримав у руках вишукану книжечку.
— Дозвольте спитати,— сказав Архілохос,— що все це означає? Ви мене викликали і призначили директором відділів атомних гармат і акушерських щипців. Мушу щиро сказати, це мене надзвичайно схвилювало, бо я не можу нічого зрозуміти.
Пті-Пейзан спокійно глянув на бухгалтерового помічника, поклав збірочку Гельдерліна на зелений картярський столик, сів у крісло й порухом руки запропонував Архілохосові теж сісти. Вони сиділи один проти одного у м'яких кріслах під ясним сонячним промінням, Архілохос аж затамував віддих, настільки урочистою здалася йому ця сцена. Нараз сяйнула думка, що тепер він нарешті дізнається причину всіх своїх загадкових пригод.
— Пане Пті-Пейзан,— знову боязко почав він, затинаючись,— я завжди вас шанував, ви посідаєте третє місце в світовій моральній споруді, яку я подумки звів, щоб мати собі якусь підпору. Ви йдете безпосередньо за нашим шановним президентом і за Мозером, єпископом давньо-новопресвітєріанської церкви, я відверто про це кажу і тим більше благаю вас пояснити мені причину ваших вчинків: бухгалтер Руммель і обер-бухгалтер Пті-П'єр запевняють, ніби все це сталося завдяки моїм звітам по Східній Швейцари і по Тіролю, але ж їх жодна людина не читала.
— Любий пане Агезілаос...