Братчик Вовк лише зубами клацав, бо поживитися йому було нічим. Кроленята — ті були вже надто лякливі. А Братчик Кролик такий сміливий став — чує, як біжить десь поруч Вовк, але мурашки в нього по спині вже не біжать.
Ось якось зібрався Братчик Кролик провідати Братчика Єнота, але раптом чує страшний шум і тупіт на дорозі. Він і прислухатись добре не встиг, як у двері ввірвався Братчик Вовк. Кроленята миттю заховалися в погріб.
А Вовк весь у багнюці, захеканий.
— Рятуй, рятуй мене, Братчику Кролику! — вигукнув Вовк. — Пожалій, врятуй, Братчику Кролику! Собаки за мною слід у слід женуться, ледь не розірвали. Чуєш, біжать? Заховай мене де-небудь, Братчику Кролику, щоб вони не знайшли мене!
— Ну що ж, — сказав Кролик. — Он стоїть велика скриня, стрибай у неї, Братчику Вовче, і почувайся як вдома.
Стрибнув Вовк у скриню, стукнула покришка, дзенькнув гачок — попався Братчик Вовк! А Кролик свої окуляри вдягає на носа, присуває до вогню крісло-гойдалку, узяв гарну понюшку тютюнцю. Довго сидів так Братчик Кролик, морщив лоба і все міркував.
Тут Вовк подав голос зі скрині:
— Що, собаки пішли, Братчику Кролику?
— Та ні, одна все ще принюхується тут за рогом.
Узяв Кролик чайник, налив у нього води і поставив на вогонь.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?
— Хочу пригостити тебе чаєм, Братчику Вовче.
А сам бере бурав і починає свердлити дірки у кришці скрині.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?
— Свердлю дірочки, щоб тобі не було задушливо, Братчику Вовче.
Сходив Кролик, приніс дрівець, кинув у вогонь.
Що ти там робиш, Братчику Кролику?
Більший вогонь роблю, щоб ти не змерз, Братчику Вовче.
Спустився Кролик у погріб, привів усіх своїх діток.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?
— Та от розповідаю дітлахам, який ти гарний сусід, Братчику Вовче.
Кроленята й роти затиснули лапками, аби не сміятися. А Братчик Кролик узяв чайник і давай лити гарячу воду на покришку скрині.
— Що там за шум, Братчику Кролику?
— Це вітер свистить у димарі Братчику Вовче.
А вода стала всередину затікати.
— Хто це щипає мене, Братчику Кролику?
— Це блохи кусають тебе, Братчику Вовче.
— Ох, і кусають же вони, Братчику Кролику!
— Повернись на інший бік, Братчику Вовче.
— Ой, щось припікає, Братчику Кролику!
— Та це все блохи, блохи, Братчику Вовче.
— Зовсім заїли, Братчику Кролику, — сказав Вовк.
А вода у дірочки — дзюр-дзюр, а вода у дірочки — дзюр-дзюр, а з окропом жартувати не варто.
Як завиє Вовк, як підскочить! І гачок відлетів разом з петлею, і Кролик шкереберть полетів зі скрині.
Вискочив Вовк та як дремене! Тільки п'яти світяться.
Відтоді живе Братчик Кролик спокійно, ніхто йому не надокучає.
А Вовк, коли зустріне його, згадає, як блохи кусали у скрині, хвіст підтисне — і обходить бочком.
Братчик Лис і жаби
Коли наступного дня Джоель прибіг до старої хижі і гукнув здалеку: "Доброго вечора, дядечку Римусе!", старий відповів йому:
— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!
Хлопчик дуже здивувався:
— Що ти сказав, дядечку Римусе?
— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!
Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!
— Що це означає?
— Це черепашача мова, друже… Пожив би ти з моє, хлопчику, та побачив стільки, скільки я побачив у своєму житті, ти усіх тварин розумів би. Ось тут один старий пацюк мешкає; коли всі ляжуть спати, він, буває, приходить, сидить там у куточку, і ми з ним базікаємо. Вже ж, звісно, те, що він каже, в букварі не знайдеш. Я зараз саме згадав, що сказав Братчик Черепаха Старому Лису, коли Лис відпустив його хвіст.
— А що він сказав, дядечку Римусе?
— Ось це він і сказав: ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер! Пірнув на дно озера і звідти — бульбашками: ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!
Братчик Лис — той нічого не сказав, а Сестричка Жаба, що на березі сиділа, почула Братчика Черепаху і гукає у відповідь:
— Джаг-ер-ром-ком-дом! Джаг-ер-ром-ком-дом!
Тут усі жаби, скільки їх було на березі, здійняли лемент:
— Тут не гри-бо-ко! Тут не гри-бо-ко!
А Сестричка Жаба дужче від усіх:
— Брех-ня-це-брех-ня! Бре-ке-ке!
Знову бульбашки пішли від Братчика Черепахи:
— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!
Жаби галасують:
— Стри-бай, стри-бай в о-зе-ро! Стри-бай в о-зе-ро!
А Сестричка Жаба голосніше від усіх:
— Там-ін-ший-рис! Там-ін-ший-рис!
Зиркнув Братчик Лис у воду — і справді, там, у воді, інший Лис.
Потягнувся Лис, щоб потиснути йому руку, і беркиць у воду. Усі жаби галасують:
— Бер-киць! Бер-киць! Бре-ке-ке!
А Братчик Черепаха — бульбашками:
— Ай-дум-ер-кер-ком-мер-кер!
— Що ж, Лис потонув, так, дядечку Римусе?
— Та ні, не потонув, мій хлопчику, — відповів старий, — якось вже вибрався з озера. А ще б хвилька — затягнув би його на дно Братчик Черепаха, і був би Старому Лису кінець.
Як Братчик Лис полював, а здобич дісталася Братчику Кролику
Старий Лис почув, як Кролик провчив Братчика Вовка, і подумав: "Як би й мені не потрапити в халепу. Не буду його зачіпати".
Вони частенько зустрічалися, і багато-багато разів Братчик Лис міг схопити Кролика. Але щоразу, як випаде така нагода, згадував про Вовка і не займав Кролика.
Потроху почали вони товаришувати. Іноді Лис навіть заходив до Кролика на гостину; вони сиділи разом і розмовляли, ніби й не було між ними ніколи ворожнечі.
От якось прийшов Братчик Лис і запитав, чи не піде Кролик з ним на полювання. А Кролику ліньки було, от він і сказав Братчику Лису, що має в запасі рибку, тож якось обійдеться.
Братчик Лис сказав, що йому дуже шкода, але він все ж таки піде й спробує щастя самотужки. І пішов.
Полював він цілісінький день. Дуже щастило йому того дня: дичини набив повну торбу.
А Кролик, як вже вечоріло, потягнувся, розім'яв кісточки і сказав собі, що Братчику Лису вже час і додому повертатися.
Заліз він на пеньок, подивився, чи не видно кого. Зирк — чвалає Братчик Лис, виспівує на все горло.
Зістрибнув Кролик із пенька, розлігся посеред дороги, прикинувся мертвим. Іде повз нього Лис, бачить — лежить Кролик. Перекинув його, подивився та й каже:
— Якийсь мертвий кролик валяється. Схоже, він давненько здох. Дохлий, а жирний. Такого жирненького і не бачив зроду. Тільки дуже давно він здох — боюсь, чи не зашкодить це.
Братчик Кролик — анічичирк! Старий Лис облизався, але пішов геть — залишив Кролика на дорозі.
Тільки-но зник з очей Старий Лис, Кролик схопився, побіг лісочком, ліг попереду на дорозі.
Йде Братчик Лис, бачить — ще один кролик лежить, дохлий, твердий, як цурпалок.
Подивився Лис на кролика й ніби замислився. Потім відстібнув свою мисливську сумку та й каже:
— Та ба, другий! Залишу я свою торбу та збігаю за тим першим кроликом. Принесу додому двох. Всі мені будуть заздрити, який я мисливець.
Кинув під кущ свою здобич і побіг дорогою за першим кроликом.
Тільки він зник, Братчик Кролик схопився, схопив його торбу — та додому.
Наступного дня, коли зустрів Лиса, гукає йому:
— Що ти вчора роздобув, Братчику Лисе?
А Братчик Лис лизнув свій бік і відповідає:
— Та трішки розуму роздобув, Братчику Кролику!
Тут Кролик засміявся і каже:
— Знав би я, що ти за цим ходив, я б тобі свого дав трішки.
Чому в Братчика Опосума голий хвіст
Якось Братчик Опосум так зголоднів — ну, здається, усе віддав би за пригорщу фініків. Він був дуже лінивий, Братчик Опосум; але ось у животі в нього так забурчало і занило, що він підвівся й пішов пошукати щось їстівне. І як ти гадаєш, хто йому зустрівся дорогою? Ну, звичайно ж, Братчик Кролик!
Вони були добрими друзями, а все тому, що Братчик Опосум ніколи не дошкуляв Кролику, як інші звірі.
Сіли вони удвох край дороги, теревенять про те та про це. От Братчик Опосум і сказав Кролику, що він просто помирає з голоду.
А Кролик підстрибнув, сплеснув у долоні й сказав, що він знає, де можна розжитися на чудові фініки.
— Ну і де ж це? — поцікавився Опосум.
А Кролик сказав, що їх сила-силенна в садочку у Братчика Ведмедя.
— А хіба у Ведмедя був фініковий сад, дядечку Римусе? — запитав хлопчик.
Ну, звісно, синку. Адже Братчик Ведмідь любить поласувати бджолиним медом. От він і посадив у себе фінікові дерева: до них прилітали бджілки, а Ведмідь дивився, куди вони з садочку полетять, біжить за ними і знаходить дупла з медом. Та це все не має значення. Раз уже я кажу, що в нього був садок, значить, був; а у Братчика Опосума аж слинка потекла, коли він почув про фініки.
Кролик ще й не договорив, а той вже схопився — і бігцем у садочок Братчика Ведмедя. Він заліз на найвище фінікове дерево, яке тільки було в садку.
Але Братчику Кролику хотілося пожартувати. Він швиденько гайнув до будиночка Ведмедя і підняв лемент, що хтось бешкетує у фініках. Братчик Ведмідь з усіх ніг кинувся у свій садок.
Опосуму все здавалося, що йде Братчик Ведмідь, але він говорив собі:
— Ще один фінік, і втечу. Ще один фінік, і втечу.
Раптом він почув, що Ведмідь дійсно наближається.
— Ще один фінік, і я втечу, — сказав Опосум, і тієї ж миті Ведмідь підбіг до дерева та як трусоне його!
Братчик Опосум зірвався з дерева, як перестиглий фінік, але вже біля самісінької землі він зібрав ноги разом та як дремене!
Братчик Ведмідь — за ним. З кожним кроком Ведмідь був усе ближче, так що тільки-но Опосум встиг підбігти до паркана, Ведмідь — хап його за хвоста.
Братчик Опосум прошмигнув крізь жердини та як смикне хвоста — і протягнув його між зубами Ведмедя.
Братчик Ведмідь так міцно тримав, а Братчик Опосум так сильно тягнув, що вся шерсть залишилась у пащі Ведмедя, і він би, звичайно, задихнувся, якби Кролик не приніс йому води.
— От з того самого дня у Опосума голий хвіст, — сказав дядечко Римус, старанно вибиваючи попіл зі своєї люльки. — У Братчика Опосума і в усіх його діточок.
Братчик Кролик — риболов
Братчик Кролик і Братчик Лис — вони були дуже схожі на моїх знайомих хлопчаків, — сказав дядечко Римус, підморгуючи Джоелю, який прийшов послухати ще одну казочку. — Вони постійно ганялись один за одним і всіх турбували, всім надокучали. Тільки Кролику жилося спокійніше, бо Старий Лис побоювався з ним сваритись.
От якось взялися Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Єнот, і Братчик Ведмідь розчищати нову ділянку під грядки гороху.
А сонечко стало припікати, і Кролик стомився. Але він не припиняв працювати, бо побоювався, аби його не назвали ледарем. Він викорчовував пеньки і згрібав хмиз, а потім раптом закричав, що загнав собі в руку колючку; облишив роботу і заходився шукати прохолодну місцинку — відпочити в холодку.
Ось він набрів на криницю, а у криниці висіло відерце.
— Певно, тут прохолодно, — сказав Братчик Кролик. — А й справді, таки прохолодно.