А потім каже:
— Здається мені, Братчику Кролику, цього разу я тебе спіймав. Може, я й помиляюсь, але здається мені, що таки спіймав.
Ти все тут стрибав та кепкував з мене, але тепер кінець твоїм жартам. І хто просив тебе пхати носа не в свою справу? І навіщо потрібне було тобі те Опудальце? І хто це приліпив тебе до нього? Ніхто, ніхто у цілому світі! Ніхто не просив тебе, а просто ти сам узяв та й прилип до Опудальця! І сам ти у всьому винен, Братчику Кролику! Так і треба тобі, так і будеш сидіти, доки я не наберу хмизу та не розкладу багаття, бо я, звичайно ж, підсмажу тебе сьогодні, Братчику Кролику.
Так сказав Старий Лис.
А Кролик відповідає так сумирно, слухняно:
— Роби зі мною що хочеш, Братчику Лисе, лише, будь ласка, не кидай мене у той терновий кущ. Смаж мене, якщо хочеш, Братчику Лисе, тільки не кидай у терновий кущ!
— Забагато мороки з тим вогнищем, — каже Лис. — Я, певно, краще тебе повішу, Братчику Кролику.
— Вішай, якщо хочеш, Братчику Лисе, — благає Кролик, — тільки б ти не надумався кинути мене у той терновий кущ.
— Ех, мотузки ж у мене немає! — каже Лис. — Так що, мабуть, я втоплю тебе.
— Топи мене так глибоко, як захочеш, Братчику Лисе, — каже Кролик, — тільки не кидай мене у цей терновий кущ.
Але Братчик Лис хотів поквитатися з Кроликом якнайдужче.
— Ну, — каже, — раз ти так боїшся, то я візьму і кину тебе у терновий кущ.
— Та де тобі! — кепкує Братчик Кролик. — З Опудальцем я надто важкий, не докинеш.
Схопив Лис Кролика за вуха та як струсоне! Відклеїлось Опудальце і впало.
— А ось і докину, — вихваляється Лис.
Як розмахнеться, як кине Кролика у самісіньку середину тернового куща, тільки хруснуло.
Звівся Лис на задні лапи, дивиться, що буде з Кроликом. Раптом чує — кличе його хтось. Зирк — там, на горбочку, Братчик Кролик на колоді, нога на ногу, сидить, ніби нічого й не сталося, тріскою смолу з хутра вичісує.
Втямив тут Лис, що знову його в дурні пошили. А Братчику Кролику позлити його кортить, він і гукає:
— Терновий кущ — моя рідна домівка, Братчику Лисе! Терновий кущ — моя рідна домівка!
Стрибнув і зник, як минулорічний сніг.
Казка про коня Братчика Кролика
Якось після вечері хлопчик прибіг до дядечка Римуса, щоб послухати ще про Братчика Кролика і його приятелів.
Дядечко Римус був дуже веселий цього дня.
Тільки-но Джоель прочинив двері, як почув пісеньку:
Де ти, Братчику Кролику?
Сидиш на ґаночку,
Куриш люльку,
Пускаєш дим кільцями?
І хлопчик одразу згадав, як гнався за Кроликом Старий Лис.
— Дядечку Римусе, — поцікавився Джоель, — а Кролик геть утік, коли відклеївся від Опудальця?
— Що ти, друже! Навіщо ж йому було геть тікати? Щоб Братчик Кролик — і раптом накивав п'ятами! Звичайно ж, він посидів вдома, поки не вишкріб із хутра смолу; день, другий посидів — і знову за своє: скаче то тут, то там, наче нічого не сталося.
Всі сусіди кепкують із Кролика:
— Ну ж бо, Братчику Кролику, розкажи-но, що там сталось у тебе зі Смоляним Опудальцем?
І так йому це допекло. Ось зайшов він якось провідати свою сусідку Матінку Мідоус з доньками, а дівчатка як почали насміхатися з нього, як почали кепкувати. Братчик Кролик сидів спокійно, ніби недочуває.
— А хто це — Матінка Мідоус? — поцікавився хлопчик.
— Не перебивай, друже. Просто у казці так говориться: Матінка Мідоус з доньками, а більше я нічого не знаю.
Слухав, слухав Кролик, як вони потішаються та кепкують з нього, потім поклав ногу на ногу, підморгнув дівчаткам та й каже:
— Милі ви мої, та ж Братчик Лис у мого татуся тридцять років був за їздового коня: може, і більше, але тридцять — то напевно.
Так він сказав, встав, вклонився і пішов геть повільно та поважно.
Наступного дня зазирнув до Матінки Мідоус Братчик Лис.
Тільки-но згадав він про Опудальце, як Матінка Мідоус тут же й сказала, що їй Кролик розповів.
— Ось як! — сказав Старий Лис. — Гаразд! Я примушу Братчика Кролика прожувати і виплюнути ці слова на цьому самому місці.
З тим і пішов.
Вибрався на битий шлях, струсив росу із хвоста та й попрямував до будиночка Кролика. Але Кролик вже чекав на нього, і двері були міцно замкнені. Старий Лис постукав.
Ніхто не відгукнувся. Знову постукав. Знову нікого. Тоді він постукав гучніше: тук! тук!
Тут Кролик відгукнувся слабким голосочком:
— Це ти, Братчику Лисе? Будь ласка, збігай за лікарем. З'їв я вранці квасолі й так мені стало кепсько! Прошу тебе, Братчику Лисе, біжи хутчіше!
— А я за тобою, Братчику Кролику, — відповідає Лис. — Нині у Матінки Мідоус свято буде, я обіцяв тебе привести.
— Куди мені! — зітхає Кролик. — Я і встати нездужаю.
— Та ж тут недалечко! — відповідає Братчик Лис.
— Заслаб я, не дійду.
— Ну то я понесу тебе.
— Як, Братчику Лисе?
— Ну, на руках, Братчику Кролику.
— А якщо я впаду?
— Не впадеш.
— Ну гаразд, лише ти на спині мене повези, Братчику Лисе.
— Добре, Братчику Кролику.
— А сідла ж у мене немає, Братчику Лисе.
— Не біда, сідло я дістану, Братчику Кролику.
— Як же я сидітиму в сідлі без вуздечки?
— А я й вуздечку дістану.
— Тобі ще шори на очі потрібні, Братчику Лисе, а то ще злякаєшся дорогою — я з сідла вилечу.
— Гаразд, і шори на очі будуть, Братчику Кролику.
— Ну, тоді домовились, Братчику Лисе.
Старий Лис сказав, що довезе Кролика майже до самісінької хатини Матінки Мідоус, а там йому доведеться злізти і йти пішки. Кролик дав згоду, і Лис побіг за сідлом та вуздечкою.
Звісно, Кролик знав, що Лису вірити не можна, от він і вирішив його перехитрувати.
Тільки-но встиг Кролик хутро розчесати і вуса закрутити, зирк — повернувся Лис із сідлом та вуздечкою, сумирний на вигляд, як поні в цирку. Підбіг до дверей, зупинився, лапою землю шкребе, гризе вуздечку, ну чисто тобі кінь.
Кролик сів у сідло, і вони рушили. Старому Лису в шорах не видно, що позаду коїться, але раптом відчув — Кролик підняв ногу.
— Що ти там робиш, Братчику Кролику?
— Штани поправляю, Братчику Лисе.
А тим часом Кролик прив'язав шпори. Як під'їхали вони близько до хатини Матінки Мідоус, де Кролику треба було вже самому йти, почав Лис зупинятися. Тут Кролик як штрикне його шпорами в боки, і погнав, і погнав!..
Під'їхали вони до будинку. Матінка Мідоус з усіма доньками сиділа на ґанку. Братчик Кролик проскакав повз них, під'їхав до конов'язі, прив'язав Лиса. А потім зайшов у дім, потиснув руки дівчаткам, сів і каже:
— Хіба ж я не розповідав вам, що Братчик Лис ще мого татуся катав? Він вже трохи не такий прудкий, але я за місяць-другий поверну йому форму.
Тут Братик Кролик посміхнувся, дівчатка — в регіт, а Матінка Мідоус все нахвалює коня Братчика Лиса.
— І це все, дядечку Римусе? — поцікавився хлопчик.
— Все чи не все, але досить. А то буде забагато полотна на пару штанів, — відповів приказкою старий.
Як Братчик Кролик знову перехитрував Братчика Лиса
Наступного дня хлопчик прийшов до дядечка Римуса послухати, чим же закінчилася історія з конем Братчика Кролика. Але дядечко Римус був не в гуморі.
— Поганим дітям я не розповідаю ніяких казок, — сказав він.
— Але ж я не поганий, дядечку Римусе!
— А хто курей ганяв сьогодні вранці?
І хто стріляв з рогатки? І хто в обід нацькував собаку на моє поросятко? І до мене на дах камінці хто кидав?
— Я не навмисно, дядечко Римусе, і я більше не буду. Будь ласка, дядечку Римусе, а я коржиків тобі принесу.
— Коржики — вони, звичайно, кращі на смак, ніж на слух…
Не встиг старий закінчити, як Джоель стрімголов помчав геть, а за хвилину повернувся назад із повними кишенями коржиків.
— Певно, твоя матінка подумає, що у навколишніх пацюків животи полопались! — посміхнувся дядечко Римус. — Ось ці я відразу з'їм, — продовжував він, розкладаючи коржики на дві однакові купки, — а ось ці залишу на неділю… Так на чому ми спинились? Я вже й забув, що у нас робили Братчик Лис і Братчик Кролик.
— Кролик приїхав верхи на Лисі до Матінки Мідоус і прив'язав Лиса до конов'язі.
— Еге ж! — сказав дядечко Римус.
— Так от, прив'язав він свого коня, а сам пішов у хатину. Вони базікали з Матінкою Мідоус і з дівчатками, співали, і дівчатка грали на піаніно. Потім Братчику Кролику настав час іти.
Попрощався він і пішов до конов'язі, та такий поважний, наче пан який. Сів на Лиса і поїхав геть.
Старий Лис нічого не сказав. Він лише стиснув зуби і поскакав уперед. Але Братчик Кролик знав, що Лис так і кипить від люті. Ну й злякався ж він!
А Лис все біг, поки не вибрався на галявинку, подалі від домівки Матінки Мідоус. Тут він наче з ланцюга зірвався. Так вже казився: і фиркав, і лаявся, і верещав, і стрибав, і кружляв… І так, і сяк намагався скинути Братчика Кролика зі спини. Але Кролик міцно тримався. Вигне спину Лис, а Кролик його шпорами. Старий Лис і вгору, і вбік, клацає зубами — ледь власного хвоста не відгриз.
Потім на землю впав — і давай качатись. Тут Кролик і вилетів із сідла. Але поки Лис схопився на ноги, Кролик у кущі — і навтьоки. А Лис за ним, і так хутко — ледве встиг Кролик пірнути в дупло.
Діра була маленька, Лису ніяк не пролізти. Ось він ліг, перевів подих, став мізкувати, що тепер робити з Кроликом. А поки так лежав Старий Лис, пролітав повз нього Братчик Канюк.
Побачив, що Лис лежить, наче дохлий, і вирішив перекусити дохлятинкою. Сів на гілку, полопотів крильми. Схилив голову набік та й каже, буцімто сам до себе:
— Помер Братчик Лис. Як же мені шкода!
— Ні, я живий, — каже Лис. — Я загнав сюди Братчика Кролика. Цього разу він точно не втече, хоч до Нового року чекатиму тут.
Поговорили вони ще. Канюк погодився постерегти Кролика, доки Братчик Лис збігає за сокирою. Лис побіг, а Канюк став біля дупла — чатує. Ось як все стихло Кролик підійшов ближче до діри та й кричить:
— Братчику Лисе! Братчику Лисе, агов!
Та Лис був уже далеко, і ніхто не відповів. Тоді Кролик закричав:
— То ти не хочеш відповідати, Братчику Лисе? І не треба! Все одно я знаю, що ти тут стоїш. А мені й байдуже. Я просто хотів сказати тобі: от якби тут був Братчик Канюк!
Тоді Канюк відповів лисячим голосом:
— А навіщо тобі Братчик Канюк?
— Та це тут сіра білка в дуплі, а жирна, — скільки живу, такої не бачив. Був би тут Братчик Канюк, ото б він уже поласував білкою.
Канюк знову лисячим голосом:
— А як би спіймав її Братчик Канюк?
— А тут, з другого боку дерева, маленька дірочка, — каже Кролик. — Був би тут Братчик Канюк, став би він біля тієї дірочки, а я б вигнав звідси білку.
— Ну жени, жени, — сказав Канюк, — а я постараюсь, щоб вона не втекла від Братчика Канюка.
Тоді Кролик підняв шум, ніби жене когось, і Канюк побіг на другий бік дерева ловити білку.