Ці взаємопроникнення можуть бути перекладені візіонерським центром і очними нервами на щось таке, що мозок сприймає як кольоровий, рухливий еталон. Набагато складніше пояснити те, що стробоскоп (це помічено кількома експериментаторами незалежно один від одного) має тенденцію збагачувати і посилювати видіння, викликані мескаліном чи ЛСД. Ось, наприклад, випадок, про який розповів мені приятель-медик. Він прийняв ЛСД і бачив із заплющеними очима лише кольорові рухливі зразки. Тоді він сів навпроти стробоскопа. Лампа спалахнула, і миттєво абстрактна геометрія обернулася на те, що мій приятель назвав "японськими пейзажами" виняткової краси. Але яким чином взаємопроникнення двох ритмів може так зорганізувати електричні імпульси, що вони сприймаються як живі японські пейзажі, не схожі ні на що будь-коли бачене суб'єктом, залиті праприродним світлом і кольором і сповнені праприродного значення?
Ця загадка є просто окремим випадком іншої, загальнішої загадки — зв'язку між візіонерським досвідом і тим, що відбувається на клітинному, хімічному та електричному рівнях. Торкаючись певних ділянок мозку дуже тонким електродом, Пенфілд зумів відновити довгий ланцюжок спогадів, що передавали минулий досвід. Це відновлення було не просто точне в кожній сприйнятій подробиці, його супроводжували всі почуття, що виникали колись під впливом тодішніх подій. Пацієнт, що перебуває під місцевим наркозом, відчуває себе водночас у двох місцях: в операційній — тепер, і в будинку свого дитинства на відстані в сотні миль і тисячі днів — у минулому. Цікаво, чи існує певна ділянка в мозку, звідки введений електрод може видобути херувимів Блейка, химерну готичну вежу Вайра Мітчела, інкрустовану справжніми коштовностями, чи невимовно прекрасні японські пейзажі мого приятеля? І якщо візіонерські одкровення приходять до нашої свідомості звідкілясь із "потойбічності" нескінченного Великого Розуму (в що я особисто вірю) то який тип ad hoc[17] неврологічного зразка створений для них мозком, що приймає і передає? І що відбувається з цим зразком, коли щезає видіння? Чому всі візіонери наполягають на неможливості й близько передати оригінальну форму і насиченість своїх мінливих видінь? Так багато запитань і майже ніяких відповідей!
Додаток II
Візіонери й містики на Заході не такою мірою поширені нині, як раніше. Це пояснюється двома головними причинами — філософською і хімічною. У модній нині картині всесвіту немає місця цінному трансцендентальному досвідові. Відповідно на тих, хто спізнав, як вони самі кажуть, переконливі трансцендентальні видіння, позирають з підозрою, як на сновид чи шахраїв. Бути містиком чи візіонером більше не робить слави.
Не лише наш ментальний клімат несприятливий для візіонера й містика; те саме можна сказати й про хімічне середовище, що глибоко відрізняється від того, в якому жили наші предки.
Мозок контролюється хімічним шляхом і, як показав досвід, може пропустити надлишкові (в біологічному відношенні) прояви Великого Розуму внаслідок модифікації нормальної (в біологічному відношенні) хімії організму.
Щорічно протягом майже шести місяців наші предки не їли фруктів, овочів і (оскільки неможливо було прогодувати в зимові місяці більше кількох биків, корів, свиней і свійської птиці) вживали дуже мало м'яса та яєць. На початку кожної весни більшість із них захворювали — в легкій чи в гострій формі — на цингу через брак вітаміну С і пелагру, викликану зменшенням вмісту вітаміну В в їжі. Хворобливі фізичні симптоми цих недугів з не менш хворобливими психологічними симптомами[18].
Нервова система вразливіша за інші тканини тіла; відповідно недостача вітамінів впливає спершу на стан мозку, й аж тоді вражає у звичайний спосіб шкіру, кістки, слизову оболонку, м'язи та внутрішні органи. Першим наслідком недостатнього харчування є зменшення дієвості мозку як інструменту біологічного виживання. Людина, що недоїдає, схильна до хвилювання, депресії, іпохондрії й почуття тривоги. Вона також схильна до видінь; адже коли редуковано ефективність церебрального обмежувального фільтра, багато некорисного (у біологічному відношенні) матеріалу протікає у свідомість із "потойбічності" Великого Розуму.
Багато з того, що бачили перші візіонери, було лякаючим. Кажучи мовою християнської теології, Сатана поставав у їхніх видіннях і трансах набагато частіше, ніж Бог. В епоху, коли не вистачало вітамінів, а віра в Диявола була загальною, це не дивувало. Розумова недуга, пов'язана навіть із легкими формами пелагри чи цинги, поглиблювалася страхом проклять і переконаністю у всевладді всюдисущого зла. Ця хвороба була здатна забарвити в темні кольори візіонерський матеріал, пропущений у свідомість крізь церебральний фільтр, ефективність якого зменшувалась унаслідок недоїдання. Але, попри боязнь довічної кари, попри авітаміноз, духовно вдосконалені аскети часто бачили небеса і могли навіть усвідомлювати божественну безсторонню Єдність, у якій примирялися полярні протилежності. Для сприйняття блаженства, передчуття об'єднувального знання жодна ціна не була зависокою. Убивання плоті може викликати безліч небажаних ментальних симптомів; але воно може також відчинити браму до трансцендентального світу Буття, Знання й Радості. Саме тому, незважаючи не очевидні недоліки, майже всі, хто в минулому прагнув духовного життя, піддавали себе регулярному курсу умертвіння плоті.
Що стосується вітамінів, то кожна середньовічна зима була мимовільним постом, до якого додавався ще й Великий Піст — сорок днів добровільного утримання. До Страсного тижня віруючі були дивовижним чином підготовлені (якщо йдеться про хімію їхніх тіл) до неймовірних метань від відчаю до веселощів, від мук свідомості до трансцендентальної самоідентифікації з воскреслим Христом. У час найвищого релігійного збудження і найнижчого споживання вітамінів стан трансу й візіонерства був ледь не звичайним явищем. Чого, власне, й прагли.
Монастирські відлюдники-споглядачі протягом кожного року влаштовували кілька Великих Постів. Однак і між постами їхній стіл відрізнявся винятковою вбогістю. Звідси — розпачливі муки сумління, змальовані такою кількістю духовних авторів; звідси — моторошні спокуси безвір'я і самогубства. Але звідси також і ті "божественні промисли" у формі небесних видінь і знаків, пророчих одкровень, телепатичного "духовидства". Звідси, зрештою, і "натхненне споглядання", "невиразне пізнання" Одного в усьому.
Голодування було не єдиною формою умертвіння плоті, до якої вдавалися перші шукачі духовності. Більшість із них регулярно шмагали себе батогом зі сплетеної у вузли шкіри чи навіть залізних жил. Такі тортури були тотожні екстенсивній хірургії без знеболюючих засобів, і їхній вплив на внутрішню хімію того, на кого накладалась покута, був дуже значний. Під час батоження плоті вироблялася величезна кількість гістаміну й адреналіну; а коли завдані рани починали гноїтися (що відбувалося практично з усіма ранами до появи мила), у кров потрапляли різноманітні токсичні речовини, які вироблялися внаслідок розщеплення білку. Гістамін викликає шок, що вражає мозок не менш глибоко, ніж тіло. Більше того — величезна кількість адреналіну може викликати галюцинації, а деякі продукти його розпаду відомі як збудники симптомів шизофренії. Щодо токсинів із ран — вони вражали ферментативні системи, які управляють мозком, знижували їхню ефективність як засобу входження у світ, де виживають найпідготовленіші. Цим можна пояснити слова кюре Арського про те, що в ті дні, коли він безжально батожив себе, Бог не відмовляв йому ні в чому. Іншими словами, коли муки сумління, ненависть до себе і страх перед пеклом викликають приплив адреналіну, коли проведена над самим собою хірургія збільшує вміст адреналіну і гістаміну й коли запалені рани викидають розщеплений білок у кров, знижується ефективність церебрального обмежувального фільтра і до свідомості аскета проникають незнайомі аспекти Великого Розуму (включаючи психічні явища, видіння і, якщо суб'єкт підготовлений до цього філософськи й етично, містичний досвід).
Великий Піст, як уже зазначалося, йде після тривалого періоду мимовільного голодування. Аналогічно наслідки самобатожіння доповнювалися в давнину переважно мимовільною абсорбцією розщепленого білку. Зуболікування не існувало, хірурги нагадували катів, і не було безпечних антисептичних засобів. Більшість людей, таким чином, мусили жити з локалізованими інфекціями; а локальні інфекції, якщо навіть урахувати, що вони є причинами всіх захворювань, на які страждає плоть, можуть у природний спосіб знижувати ефективність церебрального обмежувального фільтра.
Який висновок слід зробити з цього? Представники "чистої" філософії скажуть: хоч зміна тілесної хімії й може створювати сприятливі умови для візіонерського і містичного досвіду, цей досвід не відповідає "філософським" вимогам, хоч би як його сприймали ті, хто такий досвід пережив. Що, природно, non sequitur[19].
Подібний висновок зроблять і ті, хто у філософії вбачає безмежну "духовність". Вони наполягатимуть, що Бог — це дух, і поклонятися йому треба духом. А відтак досвід, викликаний хімічним шляхом, не може бути божественним. А проте, так чи так, усі наші враження обумовлені хімічно, і якщо ми вважаємо, що деякі з них суто "духовні", суто "інтелектуальні", суто "естетичні", то лише через те, що ніколи не намагалися дослідити внутрішнє хімічне середовище на час виникнення вражень. Більше того, згідно з історичними свідоцтвами, більшість споглядачів систематично трудилися над зміною тілесної хімії з метою створення сприятливих внутрішніх умов для духовного прозріння. Якщо вони шляхом голодування не досягали зниження вмісту цукру в крові чи недостачі вітамінів, а самобатожінням — інтоксикації гістаміном, адреналіном і розщепленим білком, то практикували безсоння і тривале моління у незручних позах, щоб викликати психофізіологічні симптоми стресу. У перервах вони наспівували нескінченні псалми, збільшуючи в такий спосіб вміст вуглекислого газу в легенях і крові, або ж, якщо казати про представників Сходу, займалися дихальними вправами з тією самою метою. Сьогодні нам відомо, як знизити ефективність церебрального обмежувального фільтра шляхом прямого хімічного впливу, не ризикуючи завдати серйозної шкоди психофізичній системі.