Жовтий Кром

Олдос Гакслі

Сторінка 13 з 30

Він відмовився від дочки лорда Бемборо з тієї причини, що, опріч карликового зросту, вона була ще й горбата; а іншою дівчиною, сиротою, яка походила з дуже славного гемиширського роду, він знехтував тому, що її обличчя, як у багатьох карликів, було бридке й зморщене. Нарешті, коли він уже геть зневірився, йому стало відомо з надійних джерел, що в графа Тітімало, венеціанського дворянина, є дочка витонченої краси, великої вченості, і всього трьох футів заввишки. Він негайно вирушив до Венеції й одразу ж по приїзді з'явився засвідчити свою шану графові, котрий, як виявилося, жив із дружиною та п'ятьма дітьми в дуже поганому помешканні і в одному з убогих кварталів міста. Граф перебував у настільки скрутному становищі, що навіть провадив у цей час переговори (ходили такі чутки) з мандрівною трупою блазнів і акробатів, — яка перед тим мала нещастя втратити свого тренованого карлика, — про те, щоб продати їм свою мініатюрну дочку Філомену. Сер Геркулес з'явився саме вчасно, щоб порятувати нещасну дівчину; він був так обворожений грацією та красою Філоменн, що вже на третій день офіційно запропонував їй руку й серце. Вона погодилася з великою радістю, так само як і її батько, що побачив у цьому англійському зятеві надійне й щедре джерело прибутку. Після скромного весілля, на якому одним із свідків був англійський посол, сер Геркулес із молодою дружиною повернулися морем до Англії і зажили, як здавалося, щасливим, хоч і небагатим на події життям.

Кром і його карликова челядь привели Філомену в захват, бо вона тут уперше відчула себе справжньою жінкою, що живе серед рівних собі й у дружньому середовищі. В неї було багато вподобань, спільних із чоловіком; як і він, вона любила музику. Філомена мала чудовий голос, дивовижно сильний як для такого маленького створіння, і могла брати верхнє "ля" без будь–якого зусилля. Під акомпанемент чоловіка, що грав на своїй прекрасній кремонській скрипці, котру тримав, як тримають віолончель, про що ми вже згадували, вона співала всі найвеселіші і найніжніші арії з опер і кантат своєї батьківщини. Вони виявили, що можуть у чотири руки грати на клавесині всю музику, написану для двох звичайних рук, — і це стало для сера Геркулеса джерелом невимовної втіхи.

Коли вони не грали й не читали разом (а останнє вони робили часто — як англійською, так самой італійською), то проводили час у корисних вправах на свіжому повітрі. Іноді вони веслували на озері в маленькому човнику, але найчастіше їздили верхи або в кареті — розваги, які, через цілковиту для неї новизну, сповнювали Філомену особливого захвату. Після того, як Філомена навчилася чудово їздити верхи, вони з чоловіком часто виїжджали на полювання до парку, який у ті часи був набагато більший, ніж нині. Полювали не на лисиць чи зайців, а на кроликів зі зграєю тридцяти чорних і жовтувато–брунатних мопсів — ці собаки, якщо тільки вони не перегодовані, спроможні гнати кроликів, а також інших дрібних тварин. Четверо карликів–грумів у ясно–червоних лівреях, верхи на білих ексмурськнх поні, нацьковували собак, тим часом як їхні пан і пані в зелених костюмах скакали за ними чи то на чорних шетландських чи на рябих ньюфорестських поні. Вільям Стабс написав картину, яка зображувала великі гони — собак, коней, панів і грумів. Сер Геркулес був так захоплений його полотнами, що запросив художника, хоч той був нормальна на зріст людина, погостювати в замку, де він і написав цю картину. Окрім того, Стабс намалював портрет сера Г еркулеса і його дружини, що сидять у зеленій емальованій колясі, в яку запряжено четвірку чорних шетландців. Сер Г еркулес має на собі темно–фіалковий оксамитовий сурдут та білі панталони; Філомена — сукню з квітчастого мусліну і крислатий капелюшок із рожевим плюмажем. Обидві постаті в яскравій кареті чітко виділяються на темному тлі дерев; але з лівого боку картини дерева рідшають і зникають, і четверо чорних поні стоїть проти світлого і дивно зловісного неба, на якому купчаться грозові хмари, забарвлені сонцем у золотаво–коричневий колір.

Так щасливо проминули чотири роки. На кінець четвертого Філомена відчула, що завагітніла. Сер Геркулес страшенно зрадів. "Якщо бог буде милостивий, — писав він у своєму щоденнику, — то ім'я Лепітів збережеться, і наша рідкісна й витончена порода переходитиме з покоління в покоління, поки світ не визнає вищість істот, над якими звик насміхатись". Коли його дружина народила хлопчика, він склав вірша, присвяченого цій події. Дитя охрестили Фердінандом на спогад про того, хто збудував дім.

Через кілька місяців у серце сера Г еркулеса та його дружини почав закрадатись якийсь неспокій. Річ у тім, що дитина росла дуже швидко. У рік вона важила стільки ж, скільки Геркулес, коли йому було три. "Фердінандо росте крещендо, — писала Філомена в своєму щоденнику. — Це видається неприродним". У півтора року дитина була на зріст майже такою самою, як їхній найменший жокей, чоловік тридцяти шести років. Невже можливо, щоб Фердінандові написано на роду стати людиною нормальних, велетенських розмірів? Це була думка, якої ні батько, ні мати ще не наважувалися висловити вголос, але кожен із них потай від іншого розмірковував над цим у своєму щоденнику із страхом і скорботою.

Коли Фердінандові виповнилося три роки, він був вищий за свою матір і лише на пару дюймів нижчий від батька. "Сьогодні ми вперше, — занотував сер Геркулес, — подивилися правді в очі. Неможливо далі приховувати огидну істину: Фердінандо не такий, як ми. У день його триріччя, коли нам годилося б радіти здоров'ю, силі та вроді нашої дитини, ми вдвох оплакували своє загибле щастя. Господи, дай нам силу нести цей хрест".

У восім років Фердінандо був такий великий і на диво здоровий, що батьки постановили, хоч і з неохотою, вирядити його до школи. З початком наступного семестру його відправили до Ітона, і в домі запанував глибокий спокій. Фердінандо приїхав на літні канікули ще вищий і дужчий. Якось він ненароком збив із ніг дворецького, і той зламав руку. "Він брутальний, неуважний і нічого не хоче слухати, — записав його батько. — Єдине, що навчить його добре поводитись, це тілесне покарання". Фердінандо, що на той час був уже на сімнадцять дюймів вищий за батька, так і не дістав тілесного покарання.

Якось через три роки Фердінандо приїхав на літні канікули з величезним мастіфом. Він купив його у Віндзорі в якогось діда, котрий не міг прогодувати такого здоровенного пса. Це була люта й підступна тварина. Ледве з'явившись у домі, мастіф напав на одного з улюблених мопсів сера Г еркулеса, вчепився у нього зубами і мотав так, що той мало не здох. Сер Г еркулес дуже розгнівався і наказав посадити пса на ланцюг у дворі біля стайні. Фердінандо похмуро відповів, що соба ка належить йому і що він держатиме його там, де захоче. Батько, що почав сердитись, звелів йому негайно забрати пса з дому. Фердінандо навіть не ворухнувся. В цю мить увійшла його мати. Собака налетів на неї, звалив її з ніг і дуже покусав їй плече й руку; за мить він, мабуть, учепився б їй у горло, якби сер Геркулес не вихопив шпагу і не простромив мастіфові серце. Повернувшись до сина, він звелів йому негайно вийти з кімнати, бо він не заслуговує бути поряд із матір'ю, якої мало не вбив. Вигляд сера Г еркулеса, що стояв однією ногою на трупі велетенського пса, тримаючи в руці закривавлену шпагу, настільки вражав, такими владними були його голос, жести і вираз обличчя, що Фердінандо злякано вислизнув навшпиньки із кімнати і до кінця канікул поводився якнайпристойніше. Незабаром його мати одужала від укусів, але відтоді постійно жила серед уявлюваних кошмарів.

Два роки, які Фердінандо провів на континенті, відбуваючи традиційну подорож, були для його батьків періодом щасливого перепочинку. Але й тоді їх переслідували думки про майбутнє; навіть розваги їхньої молодості не могли дати їм заспокоєння. Леді Філомена втратила голос, а сер Геркулес надто страждав від ревматизму, щоб грати на скрипці. Правда, він ще їздив верхи за своїми мопсами, але його дружина почувала себе надто старою і, після пригоди з мастіфом, надто нервовою для подібних розваг. У кращому разі, щоб зробити приємність чоловікові, вона їхала за гонами в маленькому кабріолеті, запряженому найспокійнішими старими шетландцями.

Настав день, коли мав повернутися Фердінандо. Філомена, яка нездужала через невиразні страхи й передчуття, пішла до своєї кімнати й лягла в постіль. Сер Геркулес зустрів сина сам. До зали увійшов велетень у коричневому дорожньому костюмі. "Вітаю тебе, сину", — сказав сер Геркулес голосом, що ледь тремтів.

"Сподіваюся, ви здорові, сер". — Фердінандо нахилився, щоб потиснути батькові руку й знову випростався. Маківка сера Геркулеса була на одному рівні з його стегном.

Фердінандо приїхав не сам. З ним було двоє приятелів одного з ним віку, і кожен із молодих людей привіз слугу. Ось уже тридцять років Кром не опоганювався присутністю стількох представників звичайної людської породи. Сер Геркулес був прикро вражений і навіть обурений, проте довелося підкоритися законам гостинності. Він привітав молодих джентльменів із похмурою чемністю, а слуг відпровадив на кухню, звелівши, щоб про них добре подбали.

На світло видобули старий фамільний обідній стіл, з якого стерли давній порох (сер Геркулес і його дружина звикли обідати за маленьким столиком двадцяти дюймів заввишки). Саймонові, старому дворецькому, який був у змозі лише заглядати через край великого стола, під час вечері допомагали троє слуг, що їх привезли з собою Фердінандо та його гості.

Сер Геркулес сидів на чільному місці і з властивим йому тактом підтримував розмову про радощі закордонної подорожі, про красоти мистецтва й природи, які мандрівник бачить у далеких краях, про венеціанську оперу, про хори хлопчиків в італійських церквах та про всякі інші такі речі. Молоді люди слухали його неуважно, вони пильно стежили за зусиллями дворецького, який міняв страви й наповнював келихи. Вони ховали свій сміх за сильними нападами кашлю, шо повторювались раз у раз, або прикидалися, ніби чимось давляться. Сер Геркулес удав, ніби нічого не помічає, і перевів розмову на спорт.

10 11 12 13 14 15 16