"Так ось,— каже вона,— та вірність і любов, у якій він так мені присягався! Таким грубим ударом обірвати прекрасне життя, що нас єднало!"
І, упавши обличчям на стіл, він залився потоком сліз, що падали на залишені там папери.
Вернер стояв поруч в найглибшому замішанні. Він не сподівався на такий бурхливий вибух пристрасті. Кілька раз він хотів хоч слово вставити, кілька раз хотів відхилити розмову в інший бік — надаремне! Не спинити було потоку! Але дружба зробила своє діло. Він перечекав бурхливий напад болю, мовчанням висловив своє щире спочуття його горю і залишився з ним на цілий вечір. Вільгельм поринув у тихе переживання свого болю, а наляканий друг потерпав, боячись нового вибуху його пристрасті, яку, здавалося йому, він давно переміг добрими порадами і пильними напученнями.
Розділ третій
Після таких рецидивів Вільгельм звик ще пильніше братися до роботи, і це був найкращий шлях вирватися з лабіринта, куди його знову почало затягувати. Його вміння поводитися з чужинцями, легкість, з якою він провадив кореспонденцію майже всіма живими мовами, давали його батькові та іншим компаньйонам все більше надії і втішали їх так при його хворобі, причина якої була їм невідома, як і в перерві, що порушила їхній план. Вони знову вирішили, що Вільгельмові треба їхати, і тепер ми бачимо його на коні, з дорожнім в'юком позаду; збадьорений рухом та вільним повітрям, наближався він до гір, де мав виконати кілька доручень.
Поволі, з почуттям найбільшого задоволення, їхав він через долини, гори. Хоч і вперше довелось йому бачити стрімкі, навислі скелі, шумливі потоки, порослі схили, глибокі прірви, проте він уже в ранніх юнацьких мріях ширяв у таких місцях. Побачивши ці картини, він ніби знову помолодів. Усі страждання, що довелось йому витерпіти, зникли з його душі, і він весело почав декламувати уривки з різних віршів, особливо з "Pastor fido", які в цих відлюдних місцях так і насувались йому на пам'ять. Він згадав також чимало уривків і з власних пісень і декламував їх з особливим задоволенням. Світ, що лежав перед ним, він населив усіма образами минулого, і кожен крок у майбутнє був для нього повний передчуття важливих вчинків і знаменних подій.
Багато людей, що йшли позаду, випереджали його, поспішаючи далі вгору крутими стежками, здоровкалися з ним, порушуючи його тиху розмову з собою, але він не звертав на них особливої уваги. Нарешті приєднався-таки до нього один балакучий мандрівник і розповів йому причину, куди так потопом сунуть люди.
— В Гофдорфі,— сказав він,— сьогодні ввечері дають комедію, куди й збирається вся околія.
— Як,— скрикнув Вільгельм,— у цих відлюдних горах, серед непрохідних лісів театральне мистецтво вторувало собі шлях і збудувало свій храм? І я справляю прощу на його празник?
— Ви ще більше здивуєтесь,— мовив подорожній,— коли почуєте, хто ставить п'єсу. Тут, у цих місцях, є велика фабрика, що годує багато людей. Підприємець, мешкаючи, так би мовити, на відлюдді, не знає кращої розваги для своїх людей зимою, як ставити комедії. Він не терпить карт між робітників і прагне втримати їх від грубих звичаїв. Отак вони і бавлять час у довгі вечори, а сьогодні саме день народження старого, і на честь його влаштовують особливе свято.
Вільгельм прибув у Гофдорф, де повинен був ночувати, скочив з коня біля фабрики, власник якої також значився боржником у його спискові.
Коли він назвав своє ім'я, старий здивовано вигукнув:
— О мій паниченьку, то ви син того славного чоловіка, якому я так багато завдячую і ще й досі винен йому гроші? Ваш панотець виявив до мене стільки терпіння, що я був би негідником, якби негайно і залюбки не розплатився. Ви приїхали в слушний час, щоб упевнитись, яка це для мене важлива справа.
Він покликав свою дружину, що також зраділа, побачивши молодика. Вона запевняла його, що він — викапаний батько, і вельми жалкувала, що нема де переночувати, бо наїхало багато гостей.
Справа між ними була ясна, і вони незабаром розрахувались. Вільгельм положив у кишеню сувійчик грошей і тільки побажав, щоб і решта його справ уладнались так же легко.
Надійшла година вистави. Лише чекали, поки приїде головний лісничий. Нарешті і він приїхав з кількома єгерями. Вітали його з найбільшою пошаною.
Всіх гостей повели тепер у театр, який містився в пристосованій для цього клуні, що стояла біля самого саду. Будинок і театр були прикрашені досить весело і славно, хоч і без особливого смаку. Один із малярів, робітник фабрики, що одного часу працював у театрі в резиденції, намалював ліс, вулицю і кімнату, хоч і досить грубувато. П'єсу запозичили у мандрівної трупи і перекроїли на свій власний смак, щоб у такому вигляді розважати публіку. Інтрига її полягала в тому, що два коханці намагаються вирватп дівчину в опікуна, а також відбити один у одного, при чому попадають у смішні ситуації. Це була перша п'єса, яку наш друг після довгої перерви побачив знову. Він зробив деякі зауваження. П'єса була повна дії, але без правдивого окреслення характерів. Вона сподобалась і потішила публіку. Такий початок кожного сценічного мистецтва. Простак буде задоволений, хоч би яка була дія, розвинутий бажає відчувати, і лише цілком освіченій людині властиві роздуми.
Де в чому він залюбки допоміг би артистам, бо їм небагато бракувало, щоб вони грали значно краще.
Його спокійним спостереженням заважав тютюновий дим, що ставав усе густіший і міцніший. Головний ліспн-чий запалив свою люльку, тільки-но почалась вистава, а за ним цю вільність перейняли потроху й інші. Також і величезні пси цього добродія наробили чимало розгардіяшу. Правда, їх скоро вигнали, та незабаром вони влізли через задні двері, почали гасати по сцені за артистами і, нарешті, стрибнувши через оркестр, дісталися знову до свого хазяїна, що сидів у першому ряду партеру.
Наскінчу відбулося вшанування старого. На вівтарі стояв оздоблений вінками його портрет, де він був намальований у вигляді жениха.
Всі артисти шанобливо схилились перед ним у покірливих позах. Вперед виступила маленька дитина, зодягнута в біле, і прочитала вітальну промову віршем, що зворушило до сліз усю родину, і навіть головний лісничий зронив сльозу, згадавши своїх діток.
Так закінчилася вистава, і Вільгельм не міг втриматися, щоб не піти на сцену та побачити зблизька артисток, похвалити їх за гру і дати на майбутнє кілька порад.
Решта справ нашого друга, які він потроху мусив уладнати в більших і менших містечках, складалися не так щасливо, як воно бажалось. Деякі боржники прохали почекати з виплатою, інші лаялись, а дехто і зовсім не визнавав свого боргу. Згідно зі своїм дорученням він мусив декого позивати, треба було підшукати адвокатів, давати їм вказівки, виступати на суді і виконати ще багато інших неприємних справ.
Неприємно також було йому, коли його намірялися зустрінути з пошаною. Небагато знайшов він таких людей, котрі йому хоч що-небудь путнє могли сказати, і зовсім мало таких, з якими можна було сподіватися увійти в корисні комерційні стосунки. А тут, на лихо, пішли дощі, і подорож верхи по цій місцевості була зв'язана з нестерпними труднощами, тому він подякував богові, коли став наближатися знову до рівнини і біля підніжжя гір, на родючій долині, де текла тиха річка, побачив залите сонцем веселе містечко, в якому у нього, правда, не було ніяких справ, але саме через те він поклав пробавити тут кілька днів, щоб дати відпочити собі і конячці, яка через погану дорогу неабияк намучилась.
Розділ четвертий
Зупинившись в одному з готелів на площі, Вільгельм побачив тут дуже веселу чи принаймні метушливу картину. Велика трупа канатних танцюристів, стрибунів і клоунів, серед яких був і силач, приїхала сюди з жінками і дітьми, і, готуючись до публічної вистави, вони витворяли одне неподобство за другим та зчинили неймовірний рей-вах. То вони сварилися з господарем, то самі поміж собою, і якщо їхні сварки допікали до живого, то вияви їхнього задоволення були зовсім нестерпні. Вагаючись, чи залишатись, чи покинути готель, Вільгельм стояв біля воріт і дивився на робітників, які почали вже на площі будувати поміст.
До нього підійшла дівчинка з кошиком, що продавала троянди та інші квіти, і він купив собі гарний букет. Майстерно його перев'язавши, він милувався ним, коли раптом у другому готелі, що стояв збоку на тій самій площі, відчинилось вікно і з нього виглянула приваблива жінка. Хоч було й далеченько, проте він помітив, що привітна веселість оживляла її обличчя. Русяве волосся було недбало розпущене в неї на плечах. Вона, здавалось, придивлялася до незнайомого. Трохи згодом з дверей готелю вийшов хлопець в перукарському фартушкові і в білій курточці, підійшов до Вільгельма, привітався з ним і сказав:
— Дама в вікні звеліла запитати, чи не могли б ви, коли ваша ласка, уділити їй трохи з цих прекрасних квітів?
— Вони всі до її послуг,— промовив Вільгельм, віддаючи цьому спритному посланцеві букет і одночасно вклоняючись красуні, яка відповіла на його привітання і відійшла од вікна.
Замислившись над цією приємною пригодою, він пішов у свою кімнату нагору по сходах, аж раптом назустріч йому вибігло якесь юне створіння, що звернуло на себе його увагу. Дитині дуже личило її вбрання — коротка шовкова камізелька з вирізними іспанськими рукавами та вузькі довгі штанці з буфами. Довге чорне волосся було заплетене в кіски і закручене в кучері навкруг ГОЛОЯЇІ. Він здивовано глянув на це дитинча, не знаючи, хто це, хлопець чи дівчинка. Але став скоро на останньому. Він затримав її, коли вона повз нього пробігала, привітався з нею і запитав, чия вона, хоч і так легко було догадатися, що це член трупи стрибунів і танцюристів. Спозирнувши на нього скоса гострим поглядом чорних очей, вона вирвалась і, не відповівши йому, втекла на кухню. Піднявшися по сходах, він застав у просторому передпокої двох мужчин, які шермували на рапірах або, може, просто випробовували один одного на звинність. Як видно, один був із трупи, що зупинилась у готелі, другий на вигляд був не такий дикий. Вільгельм здивовано глянув на них, і не без причини, бо коли невдовзі потому чорнобородий здоровань покинув поле бою, другий вельми ввічливо запропонував рапіру Вільгельмові.
— Якщо візьмете мене за учня,— мовив Вільгельм,— то я радо відважусь на пару вправ з вами.
Вони почали шермувати, і хоча незнайомець куди краще шермував, ніж прибувець, проте ввічливо почав запевняти, що все залежить тільки від вправ.