А він, він розклеївся перед Нарцисом, був присоромлений, щось белькотів і врешті-решт розпустив перед ним нюні! Замість того, щоб його, у сто разів розумнішого за всіх завоювати найблагороднішою зброєю, грецькою мовою, філософією, духовною доблестю та гордим стоїцизмом, він виявив слабкість і жалюгідно перед ним провалився! Він собі ніколи цього не пробачить, ніколи не зможе без почуття сорому подивитися Нарцисові в очі.
Але з плачем зникло незвичайне напруження, самотність у тихій кімнаті й зручне ліжко зробили свою добру справу, від розпачу вже майже й сліду не залишилось. Через годинку прийшов брат-помічник, приніс борошняної юшки, шматок білого хліба і до цього невеликий келих червоного вина, яке учні зазвичай отримували лише у святкові дні, і Ґольдмунд їв і пив, з'їв півтарілки, відставив її, знову почав роздумувати, проте з того нічого не вийшло, він знову взяв тарілку і з'їв ще добру порцію. І коли трохи згодом двері тихо відчинилися і зайшов Нарцис, щоб побачити хворого, він спав у ліжку, і в нього знову на щоках був рум'янець. Нарцис довго з любов'ю розглядав його, розглядав пильно, з цікавістю, і трохи заздрісно. Він бачив: Ґольдмунд не хворий, йому завтра не треба буде більше посилати вина. Але він знав: крига скресла, вони будуть друзями. Хай сьогодні це він потрібен був Ґольдмундові, це він зміг стати йому в пригоді. Іншим разом він сам може бути слабким, потребуючи допомоги й любові. І якби таке колись трапилось, від цього хлопця він би зміг їх прийняти.
Розділ третій
Дружба юнаків міцніє, проте їм буває нелегко. Дехто в монастирі скоса дивиться на них, однак абат Даніель ніяк не втручається у їхню дружбу. Нарцис пояснює Ґольдмундові, що вони з ним дуже різні. Ґольдмунд від цього розгублений і приголомшений. Знавець людської душі, Нарцис усвідомлює, що у Ґольдмунда є якась таємниця, і намагається збагнути її. Він розуміє, що загадка пов'язана із забутою матір'ю Ґольдмунда. Ґольдмунда захоплюють кам'яні скульптури монастиря, йому подобається змальовувати звірів та рослини, він дуже любить церковний спів.
Розділ четвертий
Довго Нарцисові спроби взяти облогою і розкрити Ґольдмундову таємницю були безуспішними. Він довго, як здавалося, зовсім надаремне намагався розбудити його, навчити мови, якою можна було б ту таємницю розказати.
Те, що друг розповів йому про своє походження та домівку, картини не прояснило. Був там дещо розпливчастий, без чітких рис, але шанований батько і ще легенда про вже давно чи то зниклу, чи то померлу матір, яка була тепер тільки безбарвним іменем. Поступово досвідчений у читанні душ Нарцис збагнув, що його друг належав до тих людей, у яких пропав шматок їхнього життя, які під тиском якихось обставин або чарів мусили змиритися з тим, що забули частину свого минулого. Він усвідомлював, що просто розпитувати й повчати тут користі не принесе, він також бачив, що занадто повірив у силу розуму та забагато й надаремне говорив.
Недаремною, утім, була любов, що пов'язувала його із другом, та звичка проводити разом багато часу. Незважаючи на глибокі протилежності їхньої вдачі, вони багато навчилися один від одного; між ними окрім мови розуму поступово повстала мова душ, мова знаків, так як ото два житла, коли між ними може і є дорога, по якій котяться вози і їдуть вершники, але притому виникає ще й багато малих, іграшкових стежок, обхідних доріг, таємних стежин: доріжка для дітей, стежки для закоханих, ледь помітні стежини котів та собак. Поступово натхненна сила уяви Ґольдмундової душі якимись чародійними стежками проникла в думки друга та в його мову, і той навчився розуміти й відчувати без слів суть і природу Ґольдмунда. У світлі любові повільно дозрівали нові зв'язки між душами, слова прийшли пізніше. І так дійшло між ними одного разу зовсім несподівано для обох до розмови, у вільний від уроків день, у бібліотеці—до розмови, яка торкнулася самісінької серцевини їхньої дружби і яка пролила на неї зовсім нове світло.
Вони розмовляли про астрологію, якою в монастирі не займалися, вона тут була забороненою. Нарцис сказав, що астрологія — це спроба ввести порядок та систему в багатоманітність людських типів, доль та призначень. Тут Ґольдмунд вставив: "Ти постійно говориш про розбіжності — я поступово зрозумів, що це в тебе така характерна особливість. Коли ти говориш про якусь велику відмінність, яка, наприклад, існує між тобою та мною, то мені здається, що відмінність полягає не в чому іншому, як у твоїй дивовижній одержимості вишукувати відмінності!"
Нарцис: "Звичайно, тут ти потрапив у точку. Справді, для тебе відмінності не дуже важливі, а мені вони видаються чимось найважливішим. Я по своїй суті учений, моє призначення — це наука. А наука, кажучи твоїми ж словами, це ніщо інше як, власне, "одержимість у вишукуванні відмінностей". Краще її суті й означити не можна. Для нас, людей науки, немає нічого важливішого, як встановлення відмінностей, наука й означає мистецтво відрізняти. Наприклад, знаходити у кожній людині риси, що відрізняють її від інших, це означає ту людину пізнати".
Ґольдмунд: "Ну так. В одного селянські постоли, це — селянин, в іншого на голові корона, він — король. Це й справді відмінності. Але їх видно й дітям і без будь-якої науки".
Нарцис: "Проте коли селянин і король обидва вбрані у той самий одяг, то дитя вже більше не може їх розрізнити".
Ґольдмунд: "Наука теж не може".
Нарцис: "І все-таки, мабуть, може. Вона хоч і не розумніша від дитини, погодьмось із цим, але вона терплячіша, вона помічає не лише найочевидніші ознаки".
Ґольдмунд: "Так робить і кожна розумна дитина. Вона впізнає короля по погляду або по поставі. А коротко кажучи: ви, вчені,— зарозумілі, ви нас, тих інших, вічно маєте за дурніших. Можна бути і без тої всієї науки дуже розумним".
Нарцис: "Мені приємно, що ти починаєш це усвідомлювати. От, незабаром ти побачиш також, що я маю на увазі не розум, коли говорю про відмінності між тобою і мною. Я ж не кажу, що ти розумніший чи дурніший, кращий чи гірший. Я тільки кажу, що ти інакший".
Ґольдмунд: "Це легко зрозуміти. Але ж ти говориш не лише про відмінності в ознаках, ти часто говориш і про відмінності долі, призначення. Чому, наприклад, ти повинен був би мати інше призначення, ніж я? Ти, як і я, християнин. Ти, як і я, вирішив піти у монастир, ти, як і я, дитя доброго небесного батька. У нас та сама мета — вічне блаженство. Наше призначення те саме — повернення до Бога".
Нарцис: "Дуже добре. У підручнику догматики й справді кожна людина подібна до іншої, але не в житті. Мені здається, що улюблений син Спасителя, на грудях якого Він спочивав, і той інший учень, який Його зрадив — вони ж обидва не мали того самого призначення?"
Ґольдмунд: "Ти софіст, Нарцисе. Цією дорогою ми не наблизимось один до одної"".
Нарцис: "Ми ніякою дорогою не наблизимося один до одного".
Ґольдмунд: "Не кажи так!"
Нарцис: "Я зовсім серйозно. Наше завдання полягає не в тому, щоб наблизитися один до одного, так і сонце й місяць не можуть зблизитися, чи море й суходіл. Ми з тобою, любий друже, це — сонце й місяць, море й суходіл. Наша мета полягає не в тому, щоб перейти один в одного, а щоб один одного пізнати, бачити в іншому і вчитися шанувати в ньому те, ким він є: протилежністю й доповненням іншого".
Ґольдмунд розгублено схилив голову, обличчя його було засмученим.
Зрештою він сказав: "Це тому ти так часто не сприймаєш всерйоз мої думки?"
Нарцис якусь хвилю вагався з відповіддю. Потім він сказав чистим і твердим голосом: "Так, це тому. Ти повинен призвичаїтися, любий Ґольдмунде, що я лише тебе самого сприймаю всерйоз. Повір мені, я кожен тон твого голосу, кожен твій рух, кожну твою усмішку сприймаю всерйоз. Але думки твої я сприймаю не так серйозно. Серйозно я сприймаю в тобі те, що вважаю суттєвим і необхідним. Навіщо ти хочеш бачити, що власне твоїм думкам надають особливої ваги, коли в тебе так багато інших обдарувань?"
Ґольдмунд гірко усміхнувся: "Ну я ж казав, що ти мене завжди сприймав просто як дитину!"
Нарцис на піддавався. "Частину твоїх думок я вважаю дитячими. Пригадай собі, ми ось розмовляли про те, що розумна дитина зовсім не дурніша від вченого. Але коли дитина хоче говорити про науку, то вчений хіба не буде це сприймати всерйоз".
Ґольдмунд запально вигукнув: "Навіть якщо ми зараз не говоримо про науку, ти мене висміюєш! Ти чиниш завжди так, ніби вся моя побожність, всі мої зусилля досягнути успіхів у навчанні, моє бажання стати монахом — це лише хлоп'яцтво!"
Нарцис глянув на нього з поважним виглядом: "Я сприймаю тебе всерйоз, коли ти — Ґольдмунд. Але ти не завжди Ґольдмунд. Я не бажаю нічого іншого, тільки щоб ти цілком і повністю був Ґольдмундом. Ти не вчений і не монах — вченого чи монаха можна зробити і з простішої породи. Тобі здається, що ти порівняно зі мною не такий вчений, не так майстерно мислиш логічно, ти замало побожний. О ні, проте мені здається, що ти замало є самим собою".
Хоча Ґольдмунд, розгублений, навіть ображений, після цієї розмови пішов геть, та вже через кілька днів він сам виявив потребу її продовжити. Але на цей раз Нарцисові вдалося так подати йому картину відмінностей їхніх натур, що вона стала для Ґольдмунда прийнятнішою.
Нарцис розговорився, він був збуджений, відчував, що сьогодні Ґольдмунд сприймав його слова відкритіше й охочіше, що він має над Ґольдмундом владу. Піддавшись спокусі свого успіху, він сказав більше, ніж мав на меті, дозволив зачарувати себе своїми ж власними словами.
— Поглянь,— сказав він,— є лише один-єдиний пункт, у якому я тебе перевершую: я не сплю, тоді як ти прокинувся лише наполовину, а часом спиш глибоким сном. Тим, хто не спить, я називаю такого, хто розуміє й усвідомлює себе самого, свої найглибинніші, безтямні сили, потяги та слабості і вміє з ними рахуватися. Навчитися тобі цього — це і може бути сенсом твоєї зустрічі зі мною. У тебе, Ґольдмунде, дух і природа, свідомість і світ уяви дуже далекі одне від одного. Ти забув своє дитинство, воно домагається тебе із глибин твоєї власної душі. І воно змушуватиме тебе страждати, аж поки ти його не почуєш.— Але досить про це! В бадьорому стані, як я вже казав, я сильніший від тебе, переважаю тебе і можу тому бути тобі корисним.