Степовий вовк

Герман Гессе

Сторінка 8 з 37

У таких людей народжується небезпечна й страшна думка, що, може, все людське життя — прикра помилка, завчасний, невдалий викидень праматері, шалена, жахлива, невдала спроба природи. Але в них постає й інша думка: що, можливо, людина не просто тварина, обдарована сяким-таким розумом, а дитина богів і їй судилося безсмертя.

Кожна порода людей має свої особливості, свої пізнавальні ознаки, свої чесноти й вади, свої смертні гріхи. Особливістю Степового Вовка було те, що він належав до нічних істот. Він не любив ранку, боявся його, і ця пора дня ніколи не приносила йому добра. Вранці він ніколи не був у гарному настрої, в передобідні години ніколи не зробив і не придумав нічого доброго, не міг тоді сам радіти й не давав радості іншим. Аж після обіду він поволі теплів, жвавішав і тільки надвечір, у свої вдалі дні, міг плідно працювати, ставав рухливий, а часом навіть палкий і радісний. З цією особливістю була пов'язана і його потреба самоти й незалежності. Ні в кого не було такого глибокого й палкого прагнення до незалежності, як у нього. Замолоду, коли Гарі був ще бідний і заробляв на хліб тяжкою працею, він волів голодувати й ходити обідраним, аби тільки зберегти хоч крихту незалежності. Він ніколи не продавав себе за гроші й достатки ані жінкам, ані можновладцям і сотні разів відмовлявся від того, що в очах цілого світу вважалося вигодою і щастям, аби тільки зберегти свою волю. Найдужче він ненавидів і боявся необхідності ходити на службу, твердо розподіляти свої дні й години і коритися іншим. Контори й канцелярії були йому гірші за смерть, а найстрашніше, що йому могло приснитися, була неволя в казармі. Усього цього він намагався уникати, часто йдучи на великі жертви. В цьому полягала його сила й доброчесність, тут він був незламний і непідкупний, тут виявлялася його дужа й простолінійна вдача. Та саме ця доброчесність найбільше спричинялася до його тяжкої, страдницької долі. З ним сталося те, що й з усіма: він досяг того, що було його найглибшою потребою, чого шукав і прагнув усією душею, але досяг у більшій кількості, ніж це корисно людині. Спершу те, чого він досяг, було його мрією і щастям, потім стало гіркою долею. Владну людину руйнує її влада, грошовиту руйнують гроші, послужливу — служба, а шукача втіхи — втіха. Так і Степового Вовка зруйнувала його воля. Він досяг своєї мети, завжди був незалежний, ніхто йому не наказував, ні до кого йому не треба було пристосовуватись, він сам вирішував, що йому робити, а що лишити. Бо кожна сильна людина неодмінно досягає того, до чого має справжній потяг. Та коли вже Гарі повністю користався здобутою волею, він раптом усвідомив, що його воля — смерть, що він лишився сам, що світ, на лихо, дав йому спокій, що люди до нього збайдужіли і навіть він сам до себе збайдужів. Він почав повільно задихатися в дедалі рідшій атмосфері ізоляції і самоти. Бо тепер уже самота й незалежність були не мрією і метою, а його долею і його карою. Чарівне бажання вимовлене, і слова вже не можна вернути назад, даремно він тужно й покірно простягав руки, готовий зав'язати стосунки з людьми: тепер вони лишили його самого. Але це не означало, що вони його ненавиділи чи що він їм був огидний. Навпаки, він мав багато друзів. І багатьом людям подобався. Але це була тільки симпатія і привітність, його запрошували в гості, давали йому подарунки, писали приємні листи, але ніхто не вступав з ним у ближчі взаємини, ні з ким його ніщо не єднало, ніхто не хотів і не міг ділити з ним життя. Тепер його оточувала тиха атмосфера самоти, світ відступився від нього, спілкування стало неможливим, і ніяке бажання, ніяке прагнення не допомагало. Це була одна з важливих особливостей його життя.

Друга особливість була та, що він належав до породи самогубців. Тут треба зазначити, що неправильно називати самогубцями тільки тих, хто справді накладає на себе руки. Серед них є навіть багато таких, що майже випадково стають самогубцями: потяг до самогубства не притаманний їхній натурі. Серед безлицих, невиразних людей, не позначених яскравою долею, серед сірого загалу є багато таких, що самі зводять себе зі світу, хоч за всіма своїми прикметами не належать до породи самогубців, і, знову ж таки, багато чи, може, навіть більшість тих, кого зараховують до самогубців, насправді ніколи не накладають на себе рук. Самогубець — а Гарі був одним із них — не конче перебуває в дуже близьких стосунках зі смертю; до таких стосунків можна дійти і не бувши самогубцем. Але для самогубця властиве те, що він сприймає своє "я", — однаково, має на те підстави чи ні, — як особливо небезпечний, сумнівний, приречений витвір природи, що йому завжди ввижається небезпека, яка чигає на нього, безборонного, наче він стоїть на вузенькому вершечку скелі й досить найменшого поштовху ззовні чи миттєвої внутрішньої слабкості, щоб полетіти в провалля. Лінія долі таких людей характерна тим, що самогубство для них — найімовірніший вид смерті, принаймні в їхньому уявленні. Передумовою такого настрою, що майже завжди виявляється вже в ранній молодості й не залишає цих людей усе життя, не обов'язково буває якийсь особливий брак життєвої снаги; навпаки, серед самогубців є надзвичайно сильні, активні, навіть мужні натури. Але так само, як бувають люди, в яких при найменшій хворобі підіймається температура, так і тих, кого ми звемо самогубцями і хто завжди дуже чутливо, болісно реаґує на все, від найменшого душевного струсу відразу опановує думка про самогубство. Якби в нас існувала наука, що мужньо, з почуттям відповідальності взялася б досліджувати природу людини, а не просто механізм життєвих явищ, якби ми мали щось середнє між антропологією і психологією, ці факти давно вже були б усім відомі.

Усе сказане тут про самогубців стосується, певна річ, тільки зовнішнього аспекту, це екскурс у психологію, отже, в галузь фізики. З погляду ж метафізики справа постає в зовсім іншому, яснішому світлі. З цього погляду "самогубці" постають перед нами як індивіди, обтяжені почуттям вини, люди, що вбачають мету свого життя не в удосконаленні й формуванні своєї особистості, а в розпаді її, поверненні назад до матері, до Бога, до всесвіту. Серед них є дуже багато таких, що зовсім не здатні вчинити справжнє самогубство, бо вони глибоко усвідомлюють гріховність цього вчинку. Але для нас вони однаково самогубці, тому що бачать порятунок у смерті, а не в житті, готові знищити себе, піти зі світу, зникнути, повернутись до початку.

Так само як кожна сила може стати слабкістю (навіть за певних обставин мусить стати нею), так і типовий самогубець, навпаки, може зі своєї уявної слабкості дістати силу й підтримку, і дуже часто дістає її. Так було і з Гарі, Степовим Вовком. Як тисячі інших схожих на нього людей, він вважав, що дорога до смерті завжди відкрита перед ним, і ця думка була для нього не просто меланхолійною грою юнацької фантазії, а джерелом розради й підтримки. А саме: в нього, як і в інших людей його типу, кожен душевний струс, кожне життєве лихо відразу викликало бажання шукати порятунку в смерті. Та поступово він виробив собі з цієї схильності філософію, яка служила життю. Він зжився з думкою про те, що двері в небуття завжди відчинені перед ним, і це додавало йому сили, викликало бажання скуштувати всі муки й злигодні. І коли йому справді було дуже погано, він часом міг з гіркою радістю, своєрідною зловтіхою подумати: "А все ж таки цікаво, скільки людина може витримати! Якщо вже я не зможу терпіти, мені досить тільки відчинити двері і втекти". Є багато самогубців, яким ця думка додає незвичайної сили.

З другого боку, всі самогубці пробують боротися зі спокусою накласти на себе руки. Кожен з них десь у глибині душі добре знає: хоч самогубство й порятунок, але порятунок жалюгідний, до нього можна вдатися хіба що в крайньому випадку, бо, властиво, краще й шляхетніше віддати себе на поталу життю, ніж накласти на себе руки. Це знання, це нечисте сумління, яке походить в того самого джерела, що й нечисте сумління так званих самовдоволених людей, спонукає більшість самогубців довго опиратися спокусі. Вони борються з нею так, як бореться зі своїми нахилами клептоман. Степовому Вовкові теж була добре відома ця боротьба, він провадив її, часто міняючи зброю. Нарешті, десь на сорок восьмому році життя, йому сяйнула щаслива, не така вже й невинна думка, що відтоді часто його втішала. Він вирішив, що в день свого п'ятдесятиріччя може дозволити собі самогубство. Він домовився сам із собою, що того дня, залежно від настрою, матиме право вибрати, скористатися йому з запасного виходу чи ні. Тепер, хоч би що з ним сталося, чи він захворів би, чи зубожів, чи зазнав горя й страждань, усе це було б тільки тимчасове, все не могло тривати довше, ніж ті кілька років, місяців, днів, число яких дедалі зменшувалося. І справді, після цього йому стало багато легше витримувати різні прикрощі, що раніше мучили б його довше, а може, навіть звалили б із ніг. Коли йому з якоїсь причини бувало ще гірше, ніж завжди, коли до порожнечі й самоти його здичавілого життя додавалися ще якісь особливі страждання чи втрати, він міг їм сказати: "Постривайте, ще два роки, і я з вами впораюся!" Потім з приємністю уявляв собі, як у день його п'ятдесятиріччя вранці надійдуть листи й вітання, а він, упевнений у своїй бритві, попрощається з усіма муками й замкне за собою двері. Хай собі подагра, смуток, біль голови й живота пошукають когось іншого.

Залишається пояснити ще одну особливість Степового Вовка, а саме — його стосунки зі світом міщанства. Для цього треба розповісти, на чому ці стосунки ґрунтувалися. Візьмімо за вихідний пункт ставлення Степового Вовка до всього міщанського, бо це питання напрошується саме.

Степовий Вовк вважав, що він перебував цілком поза міщанським світом, оскільки не жив родинним життям і не мав соціального шанолюбства. Він почував себе то цілковитим самітником, диваком і хворобливим відлюдником, то геніально обдарованим індивідом, що стоїть вище за сіру посередність і за її дріб'язкові норми. Він свідомо зневажав міщан, пишався тим, що сам до них не належить. Проте з багатьох поглядів він жив так самісінько, як міщани: тримав у банку гроші, допомагав бідним родичам, одягався хоч і недбало, але пристойно й не крикливо, намагався ладнати з поліцією, податковими установами та іншими органами влади.

5 6 7 8 9 10 11

Дивіться також: