— Гарно подрімали?
— Якщо чесно, — капризно відповіла жінка, — у мене болить спина.
— Я розітру її.
— Це майже не допомагає. Чому ви постійно крутитесь навколо мого туалету? Щось не так?
Джилл щосили намагалася заспокоїтись. Жінка справді не має підозр, переконала вона себе.
— Миші, — промовила вона, здаючись.
— Миші? Ненавиджу мишей! Мені зараз же потрібна інша палата!
Джилл відірвала маленький пристрій від стіни, сховала його в кишеню, зістрибнула зі стільця і сказала пацієнтці:
— Зараз, зараз, місіс Фріцлі. Я просто перевіряла, чи немає раптом у туалеті мишачих нір. Їх немає.
— Ви впевнені?
— На всі сто відсотків. А зараз розітремо спину, чи не так? Розслабтеся.
Джилл вирішила, що не може знову встановити жучок у тій кімнаті, і дійшла висновку, що варто ризикнути і спробувати встановити його у вільній кімнаті, що була частиною К-12 — палати Людини з Марса. Але, коли Джилл звільнилася, її зміна вже майже добігала кінця. Вона взяла перепустку — але лише для того, щоб з'ясувати, що вона їй не потрібна: двері були незамкнені, проте їх охороняли двоє морських піхотинців, бо охорону подвоїли. Один з них глянув, як вона відчинила двері:
— Шукаєте когось?
— Ні. Не сидіть на ліжках, хлопці, — сказала вона твердо. — Якщо вам потрібно більше стільців, я відправлю за ними. — Джилл не випускала охоронця з поля зору, поки той неохоче встав, а потім пішла, намагаючись приховати тремтіння.
Але коли вона закінчила зміну, жучок уже просто пропалював їй кишеню. Джилл вирішила врешті-решт повернути його Кекстону. Вона переодяглася, переклала пристрій у сумочку й пішла на дах. На свіжому повітрі й дорогою до квартири Бена їй уже дихалось легше. Під час польоту вона зателефонувала до нього.
— Кекстон біля телефону.
— Це Джилл, Бене. Я хочу зустрітися. Ти сам?
Він повільно відповів:
— Не думаю, що це розумно, крихітко. Не зараз.
— Бене, я хочу тебе побачити. Я вже іду.
— Що ж, добре, якщо так.
— Скільки оптимізму!
— Слухай, солоденька, не те, що я...
— Бувай! — Вона відключилась, розслабилася й вирішила не злитися на нещасного Бена: все-таки вони були в одній команді, хоча комусь — принаймні їй — слід було б відкинути політику, зосередившись на своїх обов'язках.
Їй покращало, коли вона побачила Бена, — і ще краще, коли поцілувала його і влаштувалась у його обіймах. Бен був таким рідним для неї; можливо, їй і справді варто вийти за нього. Але, коли вона спробувала заговорити, Бен прикрив її вуста рукою і пошепки майже біля вуха промовив:
— Не говори. Ніяких імен, і нічого, крім банальностей. За мною можуть стежити.
Вона кивнула, і він провів її до вітальні. Не промовивши ані слова, вона витягла дротовий записувач і протягла йому. Його брови поповзли угору, коли він побачив, що вона повертає не лише котушку, а й увесь пристрій, проте нічого не сказав. Замість цього він протягнув їй примірник денної "Пост".
— Бачила газету? — сказав він звичним голосом. — Можеш проглянути, поки я вмиюсь.
— Дякую.
Коли вона взяла її, Бен вказав на статтю, а потім вийшов, забравши з собою записувач. Джилл побачила, що цю статтю написав Бен:
Вороняче гніздо
Бен Кекстон
Усім відомо, що в'язниці та лікарні мають дещо спільне: звідти дуже важко вибратись. Певною мірою в'язень відрізаний від світу менше від пацієнта: в'язень може відправити за адвокатом, запросити Справедливого Свідка, звернутися до habeas corpus[9] і вимагати в наглядача в'язниці відкритого судового засідання.
Але вистачить лише одного знаку "відвідування заборонено", встановленого медиком нашого дивного племені, щоб за пацієнта лікарні цілковито забули — як це було з Людиною в Залізній Масці.
Будьте певні, найближчих родичів пацієнта ця заборона не зупинить. Але, здається, у Людини з Марса немає найближчих родичів. Команда славнозвісної "Посланниці" майже не мала зв'язків на Землі; якщо в Людини у Залізній Масці — пробачте, я маю на увазі Людину з Марса — немає нікого, хто б відстоював його інтереси, кілька тисяч допитливих репортерів (таких, як ваш покірний слуга) не можуть перевірити це.
Хто говорить замість Людини з Марса? Хто наказав виставити озброєну охорону біля його палати? Що ж це за така страшна хвороба, що не можна навіть одним оком глянути на нього, не те що поставити кілька запитань? Я звертаюся До вас, містере Генеральний Секретар, бо пояснення "фізична слабкість" та "кесонна хвороба" недостатньо переконливі. Якби справа була у цьому, то медична сестра із зарплатнею у дев'яносто фунтів впоралася б з цим так само, як і озброєна охорона.
Чи може ця хвороба мати фінансове походження? Чи — скажімо м'якше — політичне?
І далі у такому ж стилі. Джилл бачила, що Бен навмисно спокушає правління, намагається змусити їх показати Сміта на загал. Вона не знала, чим це закінчиться: її власний кругозір не поширювався на високу політику та високі фінанси. Вона радше відчувала, ніж знала, що Кекстон серйозно ризикує, кидаючи виклик офіційній владі, але навіть і гадки не мала про масштаб небезпеки — і про те, яких форм ця небезпека здатна набути.
Вона проглянула газету. Там було вдосталь послідовних історій про повернення "Чемпіона", з фотографіями Генерального Секретаря Дугласа, який чіпляв медалі команді, інтерв'ю з капітаном ван Тромпом і його сміливими товаришами, зображень марсіан та марсіанських міст.
Про Сміта було написано дуже мало: лише медичні дані щодо того, що він повільно, але невпинно одужує після подорожі.
Бен вийшов і опустив кілька плюрових[10] аркушів їй на коліна.
— Ось іще одна газета, якути, можливо, захочеш проглянути, — сказав він і знову вийшов.
Джилл швидко зрозуміла, що інша "газета" виявилася транскрипцією першої котушки, яку вона забрала. У надрукованому тесті були позначки: "Перший голос", "Другий голос" і так далі, але Бен повернувся і написав імена там, де він уже зміг встановити відповідність. Вгорі він написав: "Всі голоси, визначені чи ні, — чоловічі".
Більшість записів були нецікаві. Там просто говорилось про те, як Сміта годували, мили, масажували і те, що двічі на день його обов'язково підіймали та тренували під наглядом голосу, визначеного як "лікар Нельсон", та іншого голосу, позначеного "другий лікар". Джилл вирішила, що це, напевне, лікар Тадей.
Але один довгий абзац не мав нічого спільного з фізичним доглядом пацієнта. Джилл перечитала його двічі:
Лікар Нельсон: Як почуваєшся, хлопче? Ти достатньо зміцнів, щоб трохи поговорити?
Сміт: Так.
Лікар Нельсон: Чоловік хоче поговорити з тобою.
Сміт (пауза): Хто? (Кекстон написав: "Всім відповідям Сміта передують довгі паузи, деякі довші за інші").
Нельсон: Цей чоловік наш великий (нетранскрибоване гортанне слово — марсіанська?). Він наш найстарший Старійшина. Поговориш з ним?
Сміт (дуже довга пауза): Я величезний щасливий. Старійшина буде говорити, і я буду слухати і рости.
Нельсон: Ні, ні! Він хоче поставити тобі кілька запитань.
Сміт: Я не можу вчити Старійшину.
Нельсон: Старійшина бажає цього. Дозволиш йому поставити тобі кілька запитань?
Сміт: Так.
(Фоновий шум, коротка затримка.)
Нельсон: Сюди, сер... Поруч лікар Махмуд, готовий перекладати для вас.
Джилл прочитала "Новий голос". Кекстон закреслив це і дописав: "Генеральний Секретар Дуглас!!!"
Генеральний Секретар: Це не знадобиться. Ви казали, що Сміт розуміє англійську.
Нельсон: Ну, і так і ні, ваша ясновельможносте. Він знає певну кількість слів, але, за словами Махмуда, у нього немає Культурного контексту, щоб вловити значення слів. Це може трохи збивати з пантелику.
Генеральний Секретар: О, ми знайдемо спільну мову, я впевнений. Коли я був юнаком, то подорожував автостопом Бразилією, не знаючи ані слова португальською. Зараз просто познайомте нас, а потім залиште наодинці.
Нельсон: Сер? Думаю, що мені краще залишитися з моїм пацієнтом.
Генеральний секретар: Справді, лікарю? Боюся, я мушу наполягти. Вибачте.
Нельсон: І я боюсь, що мушу наполягти. Вибачте, сер. Медична етика...
Генеральний секретар (перебиває): Як юрист, я дещо тямлю в медичній юриспруденції, тож не треба оцього незрозумілого "медична етика", справді. Пацієнт обрав вас?
Нельсон: Не зовсім, але...
Генеральний Секретар: Так я і думав. У нього була можливість обрати іншого лікаря? Сумніваюся. Зараз ним опікується держава. Я виступаю як його найближчий родич, de facto[11], і ви зрозумієте, що і de jure[12] теж. Я б хотів поговорити з ним наодинці.
Нельсон (довга пауза, потім дуже жорстко): Якщо ви так продовжуватимете й далі, ваша ясновельможносте, то я відмовлюся від цієї справи.
Генеральний Секретар: Не сприймайте цього так, лікарю: я не хотів вас образити. Але ви ж не забороняєте матері побачитися з сином наодинці — то чому ви проти зараз? Чи ви непокоїтеся, що я можу йому зашкодити?
Нельсон: Ні, але...
Генеральний Секретар: Тоді чому ви заперечуєте? Зайдіть зараз, представте нас і зробімо це. Це напруження може засмутити вашого пацієнта.
Нельсон: Ваша ясновельможносте, я познайомлю вас. Потім ви маєте обрати іншого лікаря для вашого... підопічного.
Генеральний Секретар: Мені шкода, лікарю, справді шкода. Я не можу поставити на цьому крапку: ми обговоримо це пізніше. А зараз, якщо не заперечуєте...
Нельсон: Станьте ось сюди, сер. Синку, ось чоловік, який хотів тебе побачити. Наш великий Старійшина.
Сміт: (не транскрибовано).
Нельсон: Це щось на зразок ввічливого привітання. Махмуд каже, що це перекладається як: "Я просто яйце". У всякому разі, приблизно так. Він часто використовує цю форму зі мною. Це по-дружньому. Синку, поговори з чоловіком.
Сміт: Так.
Нельсон: І, якщо дозволите, остання порада: вам краще використовувати прості односкладові слова.
Генеральний Секретар: О, добре.
Нельсон: Всього найкращого, ваша ясновельможносте. Всього найкращого, синку.
Генеральний секретар: Дякую, лікарю. До зустрічі.
Генеральний секретар (продовжує): Як почуваєшся?
Сміт: Почуваюсь добре.
Генеральний секретар: Чудово. Все, що забажаєш, — просто попроси. Ми хочемо, щоб ти був щасливий. А зараз я хочу, щоб ти для мене дещо зробив. Ти вмієш писати?
Сміт: Писати? Що таке "писати"?
Генеральний Секретар: Що ж, відбиток пальця підійде. Я хочу прочитати тобі документ. У ньому багато юридичних термінів, але простими словами тут йдеться про те, що ти погоджуєшся з тим, що, покинувши Марс, ти залишив — я маю на увазі, відмовився — від усіх прав, які міг там мати.