Семеро підземних королів

Олександр Волков

Сторінка 4 з 24

— Та хіба можна ховати живу людину?.. Ви лише погляньте на його свіже обличчя, якого не торкнулось дихання смерті! А це? — Низенький товстий лікар підняв руку Ортеги, опустив, і вона м'яко впала на ноші.

Алона з надією і сумнівом дивилася на лікаря Бориля а той намагався довести, що Ортега живий, лише без свідомості.

— Дурниці! Нісенітниця! — почувся громовитий бас, який уривчасто вимовляв слова, й до тіла Ортеги наблизився дуже високий худорлявий лікар Робить у недбало накинутій зеленій мантії. — Ця! Людина! Мертва! Як! Камінь!

Між лікарями розпочалась запекла суперечка, яка супроводжувалась науковими доказами. Відповідно до того, хто з двох брав гору, Алона то впадала у відчай, то знову жила надією.

І все ж нарешті, дякуючи пронизливому голосові, переміг лікар Робиль, який дивився на маленького Бориля згори вниз.

— Я! Стверджую! — гримів він. — Що! Цю! Людину! Завтра! Необхідно! Ховати!

Але в цей момент "покійник" поворухнувся і розплющив очі. Вражений натовп відсахнувся, лише Алона впала на груди чоловіка і з плачем цілувала його обличчя!

— Ха-ха-ха! Хо-хо-хо!. — заходився сміхом Бориль. — Високовчений лікар Робиль мало не поховав живу людину! Оце так світило науки!

Але осоромлений Робиль не здавався:

— Це! Ще! Треба! Довести! Що! Він! Живий!

І він, розсердившись, пішов з площі, величаво загорнувшись у свою зелену мантію.

Дехто з глядачів розсміявся при останніх словах Робили. Однак лікар Бориль був чимось стурбований.

Ортега який щойно прийшов до тями, нічого не говорив, нікого не впізнавав, навіть дружину, і не розумів слів співчуття, з якими звернувся до нього сам король Уконда.

— Дивно, дуже дивно! — бурмотів лікар Бориль — Погляд Ортеги блукає, як у немовляти, і рухи його рук і ніг також безладні. — Цікаво, дуже цікаво! — пожвавішав він. — Цей випадок може виявитись цінним для науки. Мила жінко! — звернувся він до дружини ловчого. — Я берусь лікувати вашого чоловіка, і до того ж абсолютно безплатно.

Не слухаючи слів подяки Алони, добродушний лікар наказав мисливцям віднести Ортегу додому, бо, коли його поставили на ноги, ловчий не міг ступити жодного кроку. Бориль пішов услід за ношами.

СОННА ВОДА

ікар Бориль день і ніч проводив біля ліжка Ортеги. Виявилось, що ловчий дійсно у всьому був схожий на новонародженого. Він не вмів їсти, і його доводилось годувати з ложечки. Ортега не говорив, лише щось нерозбірливо белькотав. Він не розумів слів, звернених до нього, і не відгукувався на власне ім'я..

— Дивовижний випадок! — бурмотів здивований Бориль. — От розповісти б про нього горішнім лікарям! Даю голову навідріз, вони нічого подібного не бачили.

Але відтворення втрачених здібностей йшло у Ортеги на диво швидко. Вже під вечір він говорив "тато" і "мама", що було дуже смішно при його бороді, і робив перші несміливі кроки, тримаючись за синову руку.

Наступного дня його мова стала розбірливою, свідомість прояснилась. Помічник ловчого Куото розмовляв із ним багато годин підряд, розповідаючи про різні випадки на полюванні, і все це знову оживало в пам'яті Ортеги. Ще один день напружених занять і ловчий, якого лікар Бориль привів до короля, розповів про свої незвичайні пригоди в лабіринті.

— Але коли ми знайшли вас, цей басейн був порожній! — вигукнув Куото, який прийшов з ловчим, і зразу ж зніяковів. — Даруйте, ваша величносте, за порушення етикету.

— Як — порожній? — перепитав Ортега помічника.

— Там не було ні краплі води, — запевнив Куото.

— Не може бути! — обурився ловчий. — Не приснилось же це мені?

— А. Можливо І Приснилось. — Єхидно зауважив лікар Робиль. — Адже. Ви. Так. Міцно. І. Довго. Спали.

У лабіринт спорядили експедицію. Нею керував Ортега, до якого повністю повернулись утрачені здібності. З ним вирушили, окрім мисливців, міністри землеробства й промисловості короля Уконди та лікарі Бориль і Робить.

Ортега страшенно здивувався коли виявилося, що басейн справді сухий.

— Але як це все могло трапитись? — бурмотів він — Адже я прекрасно пам'ятаю що мене здолав он після того, як я випив води з цього басейну…

Люди вже зібрались йти. Але тут лікар Бориль висловив думку про те що Країна Підземних рудокопів зовсім змінилася. Він сказав:

— Можливо вода тут з'являється й щезає? Вона виходить із скелі в певний час і знову ховається.

Лікар Робиль одразу ж його висміяв, але вражений Бориль запропонував перевірити це припущення.

— Залишимося тут на тиждень, на два, на місяць, зрештою! — закричав він.

— Може. На. Рік? — насмішкувато запитав Робиль.

— Якщо протягом місяця вода не з явиться, я визнаю себе переможеним, — сміливо заявив Бориль, — і на знак поразки обійду навколо Міста Семи Володарів навкарачки!

— Згода! — посміхнувся Робиль.

Двоє лікарів залишилися чергувати біля джерела, а щоб вони не нудьгували, з ними зосталися і двоє міністрів, які зацікавились суперечкою. До речі, вчотирьох було зручніше грати в кості, що виявились у кишені одного з міністрів, завзятого гравця.

— А як же ваші міністерства? — поцікавився Ортега.

— Обійдуться без нас, — безтурботно сказав міністр землеробства.

Міністри наказали принести в печеру постіль і усі необхідні для тривалого перебування в лабіринті речі: провізію, вино, фрукти. До них мали навідуватись через день, поповнювати їхні запаси.

П'ять разів ходив Ортега до печери, і щоразу все залишалося по-старому. Басейн був порожній, лікар Робиль дражнив Бориля й радив йому завчасно вчитися ходити навкарачки а Бориль з кожним днем хмурнішав.

Але на шостий раз Ортега і його мисливці побачили несподівану картину: двоє лікарів і двоє міністрів лежали на землі нерухомі, вони не дихали, серця не билися. Між ними валялись кості — партію вони не дограли. А джерело було знову порожнє.

Коли до синього ґанку принесли чотирьох "покійників", король Уконда мовив:

— Тепер усе зрозуміло. Ця вода, що таємниче з'являється і щезає, — сонна. Мої міністри і двоє лікарів виявили велику легковажність, одночасно напившись чарівної води. Що ж? Почекаємо коли вони прокинуться. Віднесіть цих сплюхів до хат і доповідайте мені про їхній стан щодня.

Ловчий Ортега свого часу спав два тижні. А тут минуло два тижні, і місяць, і півтора, та всі четверо залишались у тому ж стані: їхні тіла були теплими й гнучкими, але дихання не відчувалося, серце не билося.

Першим прокинувся лікар Бориль. Це сталось на п'ятдесят третій день після того, як він налився сонної води Як і ловчий Ортега, Бориль увесь час скидався поведінкою на новонароджену дитину. А це було для нього справжньою бідою.

У Підземній країні було лише два лікарі, третьому там не було чого робити: не знайшлося б практики Лікарі передавали свої знання у спадок, від батька до сина. Але батьки Бориля і Робиля давно померли. Хто ж тепер навчить двох колишніх лікарів медицині?

Семеро королів лютували, коли зрозуміли, що залишаться без лікарської допомоги. Вони навіть збиралися повісити Ортегу за те, що знайшов це трикляте джерело, але потім одумались: адже це ніяк не зарадило б справі.

Бориль протягом трьох днів навчився ходити і говорити, але уся медицина геть-чисто вивітрилася з голови На щастя, вдома збереглися записки його батька і зошити в яких Бориль робив уроки. За два тижні Бориль уже міг сяк так лікувати хворих.

На цей час прокинувся Робиль.

— Його навчатиму я! — сказав Бориль і зрозуміла річ, йому ніхто не заперечував.

— Ти знаєш, хто я такий? Я — знаменитий лікар Бориль, світило науки, твій єдиний наставник і заступник, без котрого ти на віки вічні залишився б дурнем і невігласом. Запам'ятав? Повтори!

І довгань Робиль, зігнувшись мало не вдвоє і дивлячись згори вниз на вчителя закоханими очима, говорив:

— Ви знаменитий лікар Бориль, світило науки, мій єдиний наставник і заступник. Без вас я навіки залишився б дурнем і невігласом…

— Дивись же, пам'ятай це завжди і не слухай тих, хто тобі казатиме щось інше.

Міністри, котрі наковталися води найбільше, прокинулись одночасно через три місяці після того; як заснули. Король Уконда, розлючений тим, що вони самовільно відлучилися зі служби та ще й так довго спали, наказав навіювати їм, що до свого сну вони були лакеями у палаці. А їхнім сім'ям було наказано під страхом суворої кари нічого не розповідати бідолахам про їхнє минуле. Цей сміливий дослід вдався. Обидва міністри зовсім забули своє минуле. Одягнені в лакейські лівреї вони жваво бігали по палацу з тацями, підмітали підлогу, чистили взуття, прислужували за обідом.

БЛИСКУЧА ДУМКА

ієї пори, коли трапились ці дивні події, з усіх семи Хранителів часу розумом і чесністю відзначався Белліно. До його слушних порад прислухалися, їх виконували не лише інші Хранителі часу, а навіть і королі

І от після того, як знайшли джерело чарівної води у цього Белліно з явилась чудова думка.

— А що коли присипляти королів на той час, поки вони не правлять? — мовив сам до себе Белліно і злякано сахнувся, чи хто не підслухав його?

Спочатку ця ідея здалась Хранителеві часу зухвалою і нездійсненною але що частіше він над нею замислювався, то більше вона йому подобалася.

— Справді, — міркував Белліно — зараз народ годує сім королів з їхніми сім'ями, сім придворних штатів, сім розбещених лакейських банд, сім військових загонів, сім шпигунських зграй. Це більше як тисяча дармоїдів. А якщо здійснити мій задум, то на шиї в народу буде лише півтори сотні нероб, а решта буде мирно спати без сновидінь, не турбуючись про свій шлунок.

Спочатку старий Белліно міркував над своїм планом сам, а потім поділився думками з лікарем-товстуном Борилем.

Бориль був у захваті.

— Клянусь усіма гірчичниками світу, — запалився він, це навдивовижу геніальна ідея! Та чи погодяться і наші повелителі спати? — додав він у задумі.— Але ми їх умовимо.

Та передовсім треба було дослідити всі загадкові властивості сонної води. Цим і зайнялись Белліоо разом з лікарями Борилем і Робилем.

З'ясувалося, що чарівна вода з'являлась зі скелі раз на місяць. Вона наповнювала невеличку круглу яму, стояла у ній кілька годин, а потім знову зникала в незвіданих земних надрах.

Воду набирали у посуд, приносили до Печери але вже через добу вона втрачала свою присипляючу властивість. Щоб заснути слід було пити чарівну воду одразу після її появи.

Не зразу вдалося підібрати такі дози води, від якої людина засинала б рівно на шість місяців — ні більше, ні менше.

1 2 3 4 5 6 7