Таємниця покинутого замку

Олександр Волков

Сторінка 5 з 22

Пілоти за духом були ближчі з усіх військових; ото якби ще їхню ескадрилью не очолював Мон-Со, вірний підданець генерала. Захопивши з собою кілька арзаків, пілоти спочатку бадьоро просувалися вперед. Розвідка уявлялася їм чимось схожою на веселу прогулянку.

Найперше вирішили оглянути замок, не знаючи, що перед ними колишнє житло чарівника Гуррікапа.

Обійшовши його довкола, Прибульці зупинилися перед зачиненими дверима, верхній край яких губився під стелею.

Раз у раз зривалися жарти:

— Оце хороми! Такі тільки для імператорів та приводів!

— Нумо, натиснемо плечем! Ще раз. Та тут не вистачить наших плечей!

Дверні петлі заіржавіли, і потрібні були ще зусилля рабів, щоб двері прочинились.

Коли менвіти ввійшли в приміщення, з порожніх рам знялися десятки розполоханих пугачів і сов, зашерхотіли полчища летючих мишей.

Рамерійців вразили розміри палацу, висота кімнат, колосальні зали.

— Мабуть, тільки ризикни — поселись на декілька днів, то й не помітиш, як ти вже імператор! — жартували далі пілоти.

Багато цікавого виявилося в приміщеннях замку. Менвіти побачили шафи висотою з п'ятиповерховий будинок, а в них каструлі й миски, схожі на плавальні басейни, величезні ножі, книжки, на яких умістилися б цілі лісові галявинки.

Прибульці ніяк не могли збагнути, для чого було споруджено такий величезний будинок. Вони мимоволі щулились саме від неосяжності розмірів. Вони, звичайно, читали в дитинстві казки, і першим їхнім запитанням було:

— Можливо, тут жив людоїд?

З допомогою рабів менвіти розгорнули одну з книжок Гуррікапа, гадаючи: ось вона і прояснить їм що-небудь.

Але хоч як старанно гортали чужинці її сторінки, вони нічого не бачили, крім чистого паперу, текст із нього щез. Звідки було знати менвітам, що так начаклував добрий чарівник: при наближенні ворогів книжки не показували, що в них написано. Менвіти швидко втратили до них інтерес.

Розглядаючи кімнати, меблі, всіляке домашнє начиння, Кау-Рук дивувався:

— Невже на Белліорі живуть такі гіганти?

Він навіть попробував усістися в крісло Гуррікапа. Арзаки, ставши на плечі один одному, утворили живу драбину, по якій штурман і забрався в крісло. Поряд з твердою, мов камінь, спинкою крісла він відчув себе так само незатишно, як по сусідству з величезною кам'яною статуєю якоїсь тварини. Таких статуй на Рамерії було багато — то збереглися сліди древньої культури арзаків.

— Подумайте тільки, — звернувся штурман до пілотів. — Якщо лише деякі земляни мають такий величезний зріст, вільно вмощуються в цьому кріслі, тоді ми, менвіти, просто карлики перед ними.

Несподівано Кау-Рук засміявся. "Ото порадую Баан-Пу, — подумав він, — сюди б ще привида, на додачу до замку". Але, уявивши невеликі хатки, які він бачив на демонстраційних екранах зорельоту, штурман розчаровано мовив до себе:

— Не дуже і злякаєш генерала руїнами замку.

Загін пілотів-розвідників рушив далі. Перебуваючи під враженням побаченого, вони принишкли.

Добрий настрій повернувся до них, коли з присмеркового лісу вийшли на чудову галявину, потім ще на одну і ще.

Довкола розкинулися зелені лужки з розсипами великих рожевих, білих і голубих квітів (дещо схожих на великі дзвіночки). У повітрі пурхали крихітні птахи, трохи більші від джмелів, вражаючи незвичайно яскравим пір'ям. Вони гасали за комахами.

Мохнаті джмелі, котрі літали тут же, так само приваблювали яскравим контрастом жовтих і коричневих барв. Вони співали свою безкінечну монотонну джмелину пісню.

Червоногруді і золотисто-зелені папуги кричали гортанними голосами, сповіщаючи світанок. Вони дивилися на людей так, ніби все розуміли. Якби менвіти вміли розгадувати, їхньому подиву не було б меж, бо папуги дійсно розмовляли.

— Прокидайтеся, прокидайтеся, який чудовий ранок! — говорили вони.

— Що я бачу, що за люди? — дивувалися інші.

В прозорих ручаях гасали зграйки прудких сріблястих риб.

— Якщо вся Белліора така, як ми побачили, — вона прекрасна! — захоплено вигукували інопланетяни.

ПТАШИНА ЕСТАФЕТА

Приземлившись нічної пори в околицях порожнього замку, де на десятка миль довкола не було людського житла, Прибульці почували себе в повній безпеці, ніби перебували не на Белліорі, а в себе вдома, на Рамерії. І свій табір поблизу житла Гуррікапа вони не випадково назвали "Ранавір", що мовою менвітів означало "Надійний притулок". Менвіти-чаклуни, перетворюючи людей на рабів, так вірили в свою ворожбу, що були впевнені: події можуть розвиватися тільки так, як вони захочуть. Їм було невтямки, що події в Чарівній країні вже розвиваються, і зовсім не так, як бажали Прибульці.

Багато чого заздалегідь визначив ніхто інший, як господар гігантського житла. Так, справді, чарівник Гуррікап безслідно щез, але ж чаклунство ніколи не вникав само по собі. Узяти хоча б дар людської мови, яким Гуррікап наділив пернатих. Птахи уважно слухали людей І були в курсі різних подій: з піснями та свистом розносили новини у всі кінці Чарівної країни. Завдяки можливості розуміти одне одного птахи здружилися з людьми. Люди ніколи не чіпали диких мешканців полів і лісів, а ті, в свою чергу, робили їм неоціненні послуги, вчасне приносячи важливі вісті, вони на раз попереджали про небезпеку. Ось і тепер інопланетянами першими зацікавилися птахи. Коли розвідники-менвіти милувалися пейзажами Белліори, пернаті мешканці лісу перелітали а дерева на дерево зовсім не для того, щоб поживитися черв'яками й комашками.

Штурман Кау-Рук сприймав пташиний перегук як тарабарщину, але відчував, що птахи стежать за ним. Він помітив: птахи не просто пурхають у різних напрямках, а ведуть себе інакше: на переміщаються поодинці, а здійснюють якісь спільні рухи, вв'язані один з одним; вони діють так, ніби мають певний план і його виконують. Пернаті виявляли інтерес до Прибульців, наче розвідники: облітали, оглядали чужинців. І Прибульцям здалося, ніби а пташиних дзьобів злітають окремі, якісь незрозумілі слова: Качі-Качі, Кагги-Карр, Стра-ши-ло.

Менвіти хоч і були чаклунами, але й уявлення не мали про пташину пошту. Та ледь настав перший ранок перебування на Землі, як тінистими дібровами пронеслася тривожна звістка. Гілки здригалися то тут, то там. З дерева на дерево, від гнізда до гнізда переміщалися розтривожені горласті вістуни.

— Вставайте, вставайте! — настійливо будили вони тих, хто ще не прокинувся.

— В наших краях з'явилися невідомі люди! — різними голосами, квапливими і повільними, з пересвистом і щебетанням кричали жайвори-пересмішники. — Ці люди виходять з величезної машини. Вони розмістилися біля старого замку, побудували ящик, з якого дістають воду.

Прибульці так скидалися на одноплемінників Еллі, що птахи спочатку сприйняли їх за людей із-за гір.

— Доброго дня. Ви з Канзасу? — запитували пернаті, але Прибульці мовчали.

Рамерійці взялися за справи з самого ранку. Астрономи встановлювали на пагорбі великий телескоп, ботаніки вивчали рослини, геологи досліджували ґрунт. Всю роботу виконували, звісно, арзаки. Менвіти лише покрикували, наказуючи.

За розпорядженням Баан-Ну робітники-арзаки приступили до ремонту старого будинку. Чарівник Гуррікап спорудив замок в одну мить. Але його чарівне мистецтво витримало багатовікове випробування, і споруда не вимагала великого ремонту. Потрібно було вставити шибки, полагодити дах, місцями перестелити підлогу, профарбувати стіни й стелі.

Пластмасу робили тут же з узятих із собою сумішей — варили їх у чанах. Задовольнялися малим, тим, що було під рукою, — глину, яку додавали до суміші, знайшли біля Кругосвітніх гір, а посуд позичили в Гуррікапа.

Рідку тягучу масу розрівнювали на віконних рамах, і вона застигала, утворюючи бездоганної прозорості шибки з голубуватим, жовтуватим або рожевим відливом. Через ці шибки, приготовлені в котлах-самоварах, із внутрішніх приміщень можна було все бачити, а якщо дивитися ззовні — нічого.

Спеціальні формувальні машини-самоліпники штампували плитки, схожі на червону ребристу черепицю, ними вкривали дахи.

Тинькарі, як і маляри, працювали розпилювачами, які спочатку забивали тріщини, надломи, просвіти спеціальною замазкою. Через деякий час замазка висихала, її покривали сірою фарбою — і тепер не відрізниш від каменю чи уламка скелі. Таким чином, Прибульці хотіли не тільки відремонтувати замок, а й надати йому вигляд, який хоча б чимось нагадував про Рамерію. Там зводилися будинки, формою схожі на уламки скель, з різнокольоровими вікнами.

Арзаки працювали швидко, але наглядачі-менвіти все одно квапили їх.

Ільсор керував складанням вертольотів, частини яких у розібраному вигляді зберігалися на "Діавоні". Невеликий запас пального було привезено з батьківщини, але геологи розраховували добути паливо на Белліорі і вже почали розвідувальні походи. Кілька разів приносили проби, але Ільсор їх забракував.

— Потрібне найвищої якості, — пояснив він геологам.

Насправді ж Ільсор не поспішав прокладати шлях менвітам, знаючи, що привезеного палива надовго не вистачить. Він уже побував на околиці селищ рудокопів та Жуванів і бачив, які сумирні люди мешкають тут.

Ховаючись поміж гіллям, птахи розглядали Прибульців, що поводилися, за їхніми спостереженнями, незбагненно. Одні — високі на зріст, з гордо піднятими головами, владними жестами й гучними голосами, в одязі, розшитому орденами, — повелівали іншими, одягнутими скромно, в просторі зелені комбінезони з грубої матерії на зразок мішковини. Зростом і силою люди в мішкоподібних комбінезонах поступалися тим, що з орденами. В них були добрі очі, і вони здалися птахам зовсім беззахисними.

Пернаті прислухалися до розмов Прибульців, але нічого не розуміли.

"Як вони дивно бурмочуть", — думали птахи.

І вони старалися найуважніше розгледіти, що ж то робиться біля занедбаного замку. Їхню увагу привернуло невідоме громаддя, схоже на величезним будинок з круглими вікнами, що просвічувався через сітку-килим. Забувши про обережність, кілька ластівок і кропив'янок підлетіли збоку до самого зорельота й за це поплатилися. Один з рослих Прибульців підняв руку з предметом, схожим на продовгуватий ліхтарик, який птахи бачили серед речей моряка Чарлі. Прибулець натис на кнопку — вирвалося нестерпно яскраве світло, що вмить спалило сміливців.

1 2 3 4 5 6 7