— ^ФРАНКЕНШТЕЙН. Фірма Ар-Сі-Ей виробляє чудові очі, але лам поки що нема потреби звертатись до її послуг. (Відступає від Сільвії задоволений.) Тут усе гаразд. (До Глорії.) Тобі пощастило.
СІЛЬВІЯ. Я дуже рада, коли моїм друзям щастить.
СВІФТ. Приспати її?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Поки що ні. Я хочу дещо перевірити.
Через кілька хвилин. Літл, Глорія і Франкенштейн заходять до кімнати з машинами. Свіфт біля пульту. СВІФТ. Нічний черговий затримується.
ФРАНКЕНШТЕЙН. У нього сімейні неприємності.. Хочете доброї поради, чоловіче? Ніколи не одружуйтесь. (Один по одному перевіряє прилади.}
ГЛОРІЯ (зжахом роздивляється навколо себе). Боже мій, боже ж ти мій!.
ЛІТЛ. Ви ніколи не були тут раніше? ГЛОРІЯ. Ніколи.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Вона — великий фахівець по зачісках. Ми довели Сільвії до ладу все, окрім їЬ волосся, (Здивовано втуплюється в один з приладів.)
Що це? (Стукає по склу нігтем, і стрілка повертається куди слід.) Оце інша річ..
ГЛОРІЯ (з гіркотою). Наука...
ФРАНКЕНШТЕЙН/А ти думала, тут унизу що?
ГЛОРІЯ. Я боялася думати. Тепер я розумію, чому.
ФРАНКЕНШТЕЙН. А ти маєш бодай мізерне уявлення про науку? Інакше як ти можеш оцінити те, що тут бачиш?
ГЛОРІЯ. Я двічі провалилася на іспитах з Геології.
ФРАНКЕНШТЕЙН. А чого навчають в інститутах краси?
ГЛОРІЯ. Дурної науки для дурних людей. Як розмальовувати обличчя, як накручувати, стригти або фарбувати волосся. Як робити манікюр, а влітку ще й педікюр.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Ти, мабуть, схибнешся від" усього побаченого тут і, коли вийдеш звідси, розповідатимеш про йас небилиці.
ГЛОРІЯ. Мабуть.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Але затям собі, що тобі бракує і розуму, і освіти, аби належно оцінити нашу операцію. Правильно я кажу> ГЛОРІЯ. Може, й так.
ФРАНКЕНШТЕЙН. І що ж ти розповіси людям? ГЛОРІЯ. Нічого особливого, тільки те... ФРАНКЕНШТЕЙН. Тільки що?
ГЛОРІЯ. Тільки те, що ви приєднали голову мертвої жінки до апаратів і граєтеся з нею від ранку до вечора. У вас нікого немає, і все ваше життя в цьому. V
Німа сцена, схожа на фотографію. Поступово світло гасне. Непроглядна темрява. Світло повільно оживає. Постаті починають рухатись.
ФРАНКЕНШТЕЙН (обурено). Як ти можеш називати її мертвою! Вона читає "Ледіз хоум джорнел"! Вона розмовляє. Вона плете, вона пише листи своїм друзям в усі куточки землі.
ГЛОРІЯ. Вона нагадує ярмарковий автомат, який віщує долю.
ФРАНКЕНШТЕЙН. А я думав, ти любиш її.
ГЛОРІЯ. Я люблю її тільки тоді, коли бачу в ній іскру тієї людини, якою вона колись була. Я люблю її за ту іскорку. Більшість кажуть", що люблять її за мужність. Але чого варта мужність, яка залежить від кнопок на пульті управління. Ви можете повернути кілька важелів, натиснути кілька кнопок, і вона захоче пілотувати космічний корабель. Та незалежно від того, що ви тут робите, ця іскорка досі жевріє в ній. Вона благає: "В ім'я милосердя, хто-небудь, допоможіть мені піти звідси!"
ФРАНКЕНШТЕЙН (дивиться на пульт). Докторе Свіфт, мікрофон працює!
СВІФТ. Оце так! (Клацає пальцями.) Пробачте. ФРАНКЕНШТЕЙН. Не вимикайте. (До Глорії.) Вона чула все, що ти тут казала. То як ти себе тепер почуваєш? ГЛОРІЯ. Вона чує мене й зараз?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Говори! Ти тільки мені допоможеш. Щоб я потім не гаяв час на пояснення, якою подругою ти була насправді і чому я показав тобі на двері.--
ГЛОРІЯ (підступає до мікрофона). Місіс Лавджой!
СВІФТ (переказує, що він почув у навушниках). Вона питає: "В чім справа, люба?"
ГЛОРІЯ. У вашій сумці для плетіння лежить заряджений пістолет. Це на випадок, якщо ви не захочете більше жити.
ФРАНКЕНШТЕЙН (анітрохи не стурбований, із зневагою в голосі). Ти схиблена ідіотка. Де ти роздобула пістолет?
ГЛОРІЯ. Я отримала його на замовлення поштою з Чікаго. Реклама була в газеті, під заголовком "Романтика й пригоди".
ФРАНКЕНШТЕЙН. Вони дійшли до того, що надсилають зброю поштою божевільним дівкам.
ГЛОРІЯ. Я могла б одержати й гранатомет, якби захотіла.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Зараз я візьму пістолет, і він стане речовим доказом номер один на твоєму суді. (Виходить.)
ЛІТЛ (до Свіфта). Може, варто приспати пацієнтку?
СВІФТ. Вона не зможе заподіяти собі шкоди.
ГЛОРІЯ (до Літла). Що це означає?
ЛІТЛ. її руки зроблено так, що вона не зможе навести пістолет на себе.
ГЛОРІЯ (непритомніє). Вони й це передбачили.
Кімната Сільвії. Входить Франкенштейн. С і ль вія замислено роздивляється пістолет.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Он які у вас іграшки.
СІЛЬВІЯ. Не гнівайтеся на Глорію, Норберте. Я просила її це зробити. Я благала її.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Минулого місяця? СІЛЬВІЯ. Так.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Але ж зараз ви почуваєте себе краще. СІЛЬВІЯ. Все було б добре, якби не та іскорка. ФРАНКЕНШТЕЙН. Іскорка?
СІЛЬВІЯ. Та сама, за яку мене любить Глорія. Іскорка, що лишилася від мого колишнього "я". І хоч я тепер почуваю себе щасливою, та іскорка благає мене взяти пістолет і застрелитися.
ФРАНКЕНШТЕЙН. І яка буде ваша відмовідь?
СІЛЬВІЯ. Я застрелюся, Норберте. Це буде моє "прощай"" (Силкується націлити на себе пістолет, але марно.)
Протягом усього того часу Франкенштейн спокійно стоїть поруч. Це не випадково, правда?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Ми не яочемо, щоб ви заподіяли собі смерть. Ми вас теж любимо.
СІЛЬВІЯ. І скільки ж я так житиму? Досі я не питала про це.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Мені доведеться хіба що поворожити.
СІЛЬВІЯ. Може, не варто? (Пауза.) І^кільки ж років визначила* мені сліпа доля?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Принаймні років п'ятсот.
Мовчанка.
СІЛЬВІЯ. Виходить, я житиму багато років після вашої смерті?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Настав час, люба Сільвіє, сказати вам те, що я хотів сказати давно. Кожен орган там, унизу, може функціонувати одночасно в двох організмах. Проводку і спайку зроблено так, що другий організм можна приєднати за одну мить. (Пауза.) Ви розумієте, про що я кажу, Сільвіє? (Пауза.) Сільвіє! Цим другим стану я. Це буде наше одруження, Історія ще не знала такого кохання! Ваша нирка буде моєю! Ваша печінка буде моєю! Ваше серце буде моїм! Ваша радість буде моєю радістю, ваш сум буде моїм сумом! Ми житимемо у цілковитій гармонії, Сільвіє. Навіть боги рватимуть на собі волосся від заздрощів.
СІЛЬВІЯ. Ось чого ви хочете!
ФРАНКЕНШТЕЙН. Це моє найпалкіше бажання.
СІЛЬВІЯ. Що ж, нехай буде так, Норберте. (Вистрілює всю обойму в нього.)
Та сама кімната через півгодини. Видно другий триніжок, на якому прилаштовано голову Франкенштейна. Він спить. С і л ь в і я теж. Свіфт і Літл поквапно закінчують з'єднувати голову з апаратурою в нижній кімнаті. Навкруги безладно лежать обрізки труб, паяльна лампа, всякі інструменти.
СВІФТ. Порядок. (Підводиться, роздивляється довкола.) Порядок.
ЛІТЛ (дивиться на годинник.) Двадцять вісім хвилин, як пролунав перший постріл.
СВІФТ. Хвалити бога, що ви були поблизу.
ЛІТЛ. Хто вам справді був потрібен, то це паяльщик.
СВІФТ (у мікрофон). Чарлі, у нас порядок! Як у тебе?
ЧАР ЛІ (з гучномовця). Все о'кей.
СВІФТ. Дай-но їм по добрій порції мартіні.
Глорія з тупим виразом з'являється у дверях.
ЧАРЛІ. Пішло! Зараз вони відчують себе на сьомому небі.
СВІФТ. Дай їм ще трохи ЛСД К
1 Наркотик.
ЧАРЛІ. Даю.
СВІФТ. Стривай. Забув про програвач. (До Літла.) Доктор Франкенштейн просив: коли це. трапиться, то щоб під час його пробудження звучала його найулюбленіша мелодія. Він казав, що та платівка в білому конверті. (До Глорії.) Спробуй знайти її.
Глорія іде до програвана, знаходить платівку.
ГЛОРІЯ. Оця? СВІФТ. Став її. ГЛОРІЯ. Яким боком? СВІФТ. Не знаю.
ГЛОРІЯ. Один бік заклеєний стрічкою.
СВІФТ. Став той, що без стрічки. (В мікрофон.) Будь готовий розбудити пацієнтів.
ЧАРЛІ. Готовий! ^
Починає грати платівка. Це дует "Солодка таємниця життя". СВІФТ (у мікрофон).. Розбуди їх!
Франкенштейн і Сільвія прокидаються, сповнені незрозумілої радості. Вони замріяно слухають музику, випадково зустрічаються поглядами і впізнають одне в одному найближчого коханого друга.
СІЛЬВІЯ. Привіт.
ФРАНКЕНШТЕЙН. Здрастуй.
СІЛЬВІЯ. Як ти себе почуваєш?
ФРАНКЕНШТЕЙН. Чудово. Просто чудово.