Дельфіни-косатки та акули регулюють кількісний склад людства в розумних межах, і ніхто не голодує.
В іліумській середній школі Мері Хепберн доводилося викладати не тільки загальну біологію, а й курс сексуального виховання. Через це вона мусила давати характеристики всіляким протизаплідним засобам, якими сама ніколи не користувалася, оскільки її чоловік Рой був у неї єдиним коханцем і вони з самого початку прагнули мати дітей.
І Мері, яка так і не спромоглася завагітніти, незважаючи на багаторічні й тісні сексуальні стосунки з Роєм, доводилося переконувати учнів, як легко людська самиця може завагітніти, навіть від короткочасного, випадкового, недоладного контакту з самцем. І вже через кілька років викладання в більшості її застережних історій фігурували ті з іліумських учнів, яких вона знала особисто.
У цій школі майже не минало семестру, щоб не трапилося принаймні однієї небажаної вагітності, а в пам'ятному весняному семестрі 1981 року таких випадків сталося цілих шість. І, треба визнати, майже половина з цих діток, що народжували діток, говорили про почуття справжнього кохання до своїх партнерів. Але друга половина божилася — навіть під тиском суперечливих доказів, які не назвеш інакше, ніж неспростовними,— що вони ніколи, скільки себе пам'ятають, не робили нічого такого, від чого могла б народитися дитина.
І Мері з цілковитою підставою могла сказати своїй колезі наприкінці того пам'ятного весняного семестру 1981 року: "Для декого завагітніти не важче, ніж застудитися". І в цьому було, звичайно, багато спільного: адже застуда, як і дитина, починалася з одноклітинного мікроорганізму, що над усе полюбляв слизову оболонку.
Після десяти років перебування на острові Санта-Росалія Мері Хепберн дізнається з перших рук, як справді легко може завагітніти дівчина-підліток від сім'я чоловіка, котрому потрібна лише сексуальна розрядка, більш нічого, й котрому та дівчина навіть не подобається.
23
Отже, ще не здогадуючись про те, що капітанові Адольфу фон Кляйсту судилося стати прабатьком усього людства, я проник у його мозок. Капітан саме взяв таксі і їхав від Гуаякільського міжнародного аеропорту до "Баійї де Дарвін". Я не знав, що завдяки грі долі людство скоро зменшиться до малесенького клаптика, а потім, завдяки новій грі долі, зможе збільшитись ізнов. Я гадав, що той хаос, у якому метушилися мільярди великомозкових людських істот, стукаючись лобами й усе розмножуючись та розмножуючись, триватиме й далі. Здавалося малоймовірним, що в цьому стихійному гаморі взагалі якусь вагу може мати індивід.
Те, що я обрав тоді саме капітанову голову як засіб пересування, було однаково що опустити монету в щілину грального автомата в якомусь величезному казино й зірвати геть увесь банк.
Найбільше мене привабила його уніформа — золотаво-білий мундир адмірала запасу. Сам я колись служив рядовим, і мені було цікаво, який вигляд має світ в очах особи вельми високого військового чину та суспільного стану.
І я був ошелешений, коли виявив, що великий капітанів мозок заклопотаний думками про метеорити. До речі, таке зі мною тоді траплялося частенько: я проникав у чиюсь голову, власник якої опинявся, як на мене, в особливо складній ситуації, і раптом виявляв, що великий мозок цієї людини мислить про що завгодно, тільки не про безпосередню проблему.
А з метеоритами капітана зв'язувало ось що. В Академії військово-морського флоту Сполучених Штатів більшість лекцій він слухав неуважно і диплом одержав з найнижчими балами. Його навіть ледве не виключили з академії за те, що він користувався на екзамені з астронавігації шпаргалкою. І виключили б, якби не втрутилися по дипломатичних каналах батько й мати. Та одна лекція на тему "Метеорити" його просто приголомшила. Викладач розповідав, що град каміння з космічного простору — явище цілком звичайне протягом усієї земної історії, і наслідки цього явища могли бути жахливі, як, наприклад, знищення багатьох форм життя, зокрема й динозаврів. Він сказав, що люди мають усі підстави чекати збільшення цього руйнівного для планети потоку будь-коли, і треба створити прилади, здатні відрізняти ворожі ракети від метеоритів. Інакше надто безглузда лють із космосу може спричинити третю світову війну.
І це апокаліптичне застереження так відповідало напряму думок капітанового мозку, ще навіть до того, як його батько став жертвою хореї Гентінгтона, що відтоді й назавжди він повірив: саме цей шлях винищення людства найімовірніший — через метеорити.
Для капітана такий спосіб загибелі людства звучав куди почесніше й поетичніше, ніж третя світова війна.
Пізнавши великий мозок капітана краще, я зрозумів, що, коли він бачив Гуаякіль з його голодними юрбами людей в умовах воєнного становища, то його міркуванням про метеорити логіки не бракує. Навіть без романтики метеоритної зливи світ для мешканців Гуаякіля явно наближався до кінця.
У певному розумінні цей чоловік, капітан, уже зазнав удару метеорита — коли батько вбив матір. А його думка, що життя — це лише безглуздий кошмар, у якому всім начхати на те, що коїться довкола, була цілком близька й мені.
Ось що відчував я, коли застрелив у В'єтнамі одну бабусю. Вона була така сама беззуба й згорблена, як Мері Хепберн наприкінці свого життя. А застрелив я бабусю за те, що вона однією ручною гранатою вбила заразом мого найліпшого друга й найлютішого ворога в моєму взводі.
Після цього мені стало шкода, що я живий, я почав заздрити кожному каменю. Краще вже, гадав я, бути каменем до послуг природи.
З аеропорту капітан вирушив просто до свого судна, не заїжджаючи по дорозі до готелю, щоб побачитись із братом. Протягом усього довгого польоту від Нью-Йорка він попивав шампанське, і тепер голова в нього була мов чавуном налита.
А коли ми з ним зійшли на борт "Баійї де Дарвін", я зрозумів, що його функції капітана, як і функції адмірала запасу, були суто церемоніальні. Дбати про навігацію, прилади, підтримувати серед команди дисципліну тощо мали інші люди, на його долю випадало лише спілкуватися з видатними пасажирами. Він був вельми погано обізнаний у питаннях судноводіння, та й не відчував потреби знати більше. Його знайомство з Галапагоськими островами було теж поверхове. Як адмірал він відвідував з церемоніальними візитами острів Бальтра, де була військово-морська база, та острів Санта-Крус, де була Дарвінівська дослідна станція, але знов-таки переважно в ролі пасажира на борту судна, що ним командував номінальне. Але решта островів були для нього невідомою землею. З нього вийшов би трохи тямкіший гід десь на лижних курортах Швейцарії, або, скажімо, на килимах у казино в Монте-Карло, або в стайнях, де готували коней для ігор у поло в Палм-Бічі.
Та знову ж таки — яке це має значення? Адже "Круїз віку до витоків природи" обслуговуватимуть гіди й лектори, які стажувались на Дарвінівській дослідній станції й здобули вчені ступені в природознавчих науках. Капітан мав намір уважно прослухати їх усіх, щоб разом із пасажирами багато чого довідатися про ці острови.
Катаючись у капітановому черепі, я сподівався збагнути, що воно таке — бути високим чином. А натомість збагнув, що таке бути світським метеликом.
Коли ми прибули до корабельних сходнів, нас зустріли з усіма можливими знаками військових почестей. Та на борту ніхто з офіцерів і членів команди не став звертатися до нас ні за якими вказівками, бо всі були заклопотані останніми приготуваннями до 'приїзду місіс Онассіс та решти пасажирів.
Як знав капітан, його судно все ще готувалося відчалити наступного дня. Чогось іншого йому ніхто не повідомив. Оскільки він лише годину тому прибув до Еквадору, ще маючи повний шлунок добрячої нью-йоркської їжі та головний біль від шампанського, до нього ще дійде, в яку жахливу халепу попав він і його судно.
Є одна людська вада, яку закон природного добору ще має виправити. Нині люди з повним шлунком, як і мільйон років тому їхні предки, ніяк не втямлять, у якій халепі опинились. А в такому стані вони забувають пильно стежити за акулами та косатками.
Мільйон років тому це був дуже відчутний дефект, оскільки люди, найкраще поінформовані про стан планети, як-от "Ендрю Макінтош, і досить впливові й заможні, щоб загальмувати процеси руйнування, були, коли вже давати визначення, добряче вгодовані. Тож, як на них, усе завжди було гаразд.
Попри всі комп'ютери й вимірювальні прилади, всіх збирачів і аналізаторів інформації, всі банки даних і бібліотеки, всіх експертів з найрізноманітніших питань, що їх ті люди мали в своєму розпорядженні, тільки їхні шлунки, сліпі й глухі, лишались остаточними суддями того, наскільки нагальна та чи інша проблема, як-от, скажімо, знищення лісів у Північній Америці та Європі кислотними дощами.
І ось які поради давав, та й досі дає, повний шлунок: коли Ернандо Крус, перший помічник капітана "Баійї де Дарвін", доповів капітанові, що ніхто з гідів не з'явився й не дав про себе знати, а третина команди вже розбіглася, бо турбувалася насамперед про свої родини, капітан промовив: "Терпіння. Усмішка. Впевненість. Усе влаштується якнайкращим чином".
24
Мері Хепберн бачила й належно оцінила капітанову клоунаду в програмі "Вечірнє шоу", а потім ще "Доброго ранку, Америко". Мері відчула навіть, що знайома з капітаном ще до того, як великий мозок привів її до Гуаякіля.
"Вечірнє шоу" вона дивилася через два тижні після смерті Роя, і капітан був перший після цієї сумної події, кому вдалося її розсмішити. Мері сиділа у вітальні свого будиночка — довкола по сусідству стояли порожні будинки на продаж — і чула, як сама голосно регоче з того смішного еквадорського підводного флоту, що мав традицію занурюватись на дно й ніколи не випливати на поверхню.
їй здалося тоді, що фон Кляйст багато чим нагадує Роя з його любов'ю до природи й техніки. А то хіба призначили б його капітаном "Баійї де Дарвін"? І великий мозок примусив її звернутись уголос до капітанового зображення на телеекрані, викликавши зніяковіння у власної душі, хоч її слів ніхто й не чув:
— Чи є бодай якийсь шанс на те, що ти схочеш одружитися зі мною?
Виявилось, що вона принаймні трохи краще обізнана з технікою, ніж він,— просто завдяки рокам, прожитим із Роєм.