До речі, заробляти собі на життя не мав потреби ні готельний адміністратор, ані капітан. Вони успадкували казкове багатство, та все ж відчували, що байдики бити негаразд.
Кінг уже зрозумів, хоч ніхто йому цього ще й не сказав, що його копітка праця зійшла нанівець — "Круїз віку до витоків природи" не відбудеться.
Що ж до опудала морської ігуани на його столі, то він зробив цю рептилію талісманом круїзу — розпорядився, щоб її зображення намалювали з обох бортів на носі "Баійї де Дарвін" і щоб така емблема була на всіх рекламних оголошеннях та повідомленнях про цю подію.
Насправді це створіння могло бути понад метр завдовшки і мати страхітливий вигляд, як китайський дракон. А втім, для всіх організмів, за винятком морських водоростей, ігуана становила не більшу небезпеку, ніж ліверна ковбаса. Отак живе вона й тепер—точнісінько, як і мільйон років тому.
Ворогів вона не має, тож сидить сидьма на одному місці, видивляючись у нікуди, нічого не бажаючи й ні про що не турбуючись, аж доки зголодніє. Тоді рушає перевальцем до океану й пускається повільно, не дуже вправно пливти. Й аж за кілька метрів од берега пірнає, мов підводний човен, на глибину, і набиває себе морськими водоростями, тоді ще нестравними. Адже їх, щоб вони стали стравними, треба ще приготувати.
Тож морська ігуана виринає на поверхню, пливе на берег і знов сідає на застиглу лаву під сонцем. Вона обертається ніби на каструлю з кришкою, все нагріваючись від сонячного тепла, яке й зварює Водорості. І знов морська ігуана, як і доти, хтозна-куди видивляється, тільки тепер час від часу випльовує дедалі гарячішу солону воду.
За мільйон років, що я провів на цих островах, закон природного добору не знайшов шляхів поліпшення або, як на те пішло, погіршення цієї своєрідної схеми виживання.
Кінг знав, що шестеро людей таки приїхали до Гуаякіля, поселились у готелі "Ельдорадо" і ще сподіваються взяти участь у "Круїзі віку до витоків природи". Це було для нього трохи несподівано. Він гадав, що всі, хто замовив місця на судно, напевне відмовляться від поїздки — адже новини звідти надходили вельми погані.
Кінг мав прізвища всієї шістки. Лише одне було йому зовсім незнайоме:
Віллард Флемінг канадець. Насправді це був, звичайно, Джеймс Уейт. Кінг навіть іне уявляв собі, як цей чоловік потрапив до списку пасажирів: адже весь він, за винятком Мері Хепберн та якогось японського ветеринара з дружиною, мав .складатися тільки із законодавців моди та героїв світської хроніки найвищого "гатунку.
Загадкою для Кінга було й те, що Мері Хепберн приїхала без свого чоловіка
Роя. Кінг не чув про Роєву смерть. Та про Хепбернів узагалі дещо знав, хоч на тлі знаменитостей у списку пасажирів вони зяяли порожнім місцем, бо записалися на "Круїз віку до витоків природи" найпершими. Тоді Кінг ще мав сумніви, чи таки пощастить умовити славетних людей вирушити в цю мандрівку.
Коли Хепберни записалися на круїз, Кіпг справді виношував ідею якось зробити з них міні-знаменитостей — з участю в телешоу, з газетними інтерв'ю тощо. Він із ними так і не зустрівся, але одного разу побалакав з Мері по телефону, сподіваючись, усупереч усьому, знайти в цих Хепбернах щось цікаве,— попри звичайнісіньку їхню роботу в якомусь сірому промисловому місті з найвищим рівнем безробіття в країні. В котрогось із них міг бути славетний предок чи родич, або Рой міг виявитись героєм якоїсь війни, або подружжя могло виграти щось в лотерею чи пережити якусь трагедію, або ще щось.
У розмові, яку Кінг мав із Мері в січні, було й таке:
— Ну, я далека родичка Даніеля Буна,—мовила вона.—Моє дівоче прізвище було Бун, і народилась я в штаті Кентуккі.
— То це ж чудово! — вигукнув Кінг. — Ви його праправнучка чи як?
— Не думаю, що все так просто,— заперечила вона. — Мене це ніколи особливо не цікавило, тож я ніколи й не уточнювала.
— Але ж ваше дівоче прізвище було Бун!
— Так, але це просто збіг. Батько справді мав прізвище Бун, хоч він і не був родичем Даніеля Буна. До Даніеля Буна я маю відношення скоріше з материнського боку.
— Коли ваш батько був Бун із штату Кентуккі, то він же мусив мати якесь відношення до Даніеля Буна, чи не так? — доскіпувався Кінг.
— Не обов'язково,— відказала Мері. — Взагалі його батько був дресирувальником коней з Угорщини, і звали його Міклош Гьомбьош. То він сам поміняв ім'я на Майкл Бун,
З приводу нагород, які вона чи Рой могли мати, Мері заявила, що її чоловік напевне заслужив їх чимало за свою бездоганну працю в "Джеффко", але ця компанія нагороджує тільки тих, хто нагорі.
— А військові медалі — теж ніяких? — запитав Кінг.
— Він служив на флоті,— пояснила Мері. — Але не воював. Звичайно, якби Кінг зателефонував на три місяці пізніше і його співбесідником був Рой, то наслухався б усякої всячини про його трагічні подвиги під час бомбових випробувань у Тихому океані.
— Ви маєте дітей? — поцікавився Кінг.
— Так, але не в звичайному розумінні цього слова. Я вважаю своєю дитиною кожного учня, а Рой активно працює з бойскаутами і кожного члена свого загону теж вважає за сина.
— Це просто чудової — мовив Кінг. — Мені було вельми приємно побалакати з вами. Сподіваюся, ви з чоловіком дістанете насолоду від цієї подорожі.
— Не "Маю сумніву,— сказала Мері. — Але мене ще чекає важка розмова з директором школи, щоб відпустив мене на три тижні посеред навчального року.
— Ви матимете стільки цікавого розповісти учням після повернення, що він буде радий відпустити вас. — Кінг, між іншим, сам Галапагоських островів ніколи не бачив, і побачити їх йому не судилося. Але, як і Мері Хепберн, він бачив багато зображень із галапагоського життя.
— О,— мовила Мері, коли він уже збирався покласти трубку,— ви запитували про всілякі нагороди—медалі тощо...
— Ну-ну!
— Мені якраз мають вручити своєрідний приз, тобто для мене це як приз. Але вважається, що я нічого про це не знаю, тож, мабуть, і вам не маю права нічого розповідати.
— З мого боку — ні пари з уст! — запевнив Кінг.
— Я про це щойно дізналася, випадково,— сказала Мері. — Річ у тім, що цього року випускний клас збирається присвятити свій річний альбом мені. Вони придумали для мене прізвисько в цій присвяті, і я випадково побачила його в друкарні, де замовляла оголошення про народження дитини для однієї моєї подруги. В неї знайшлися двійнята — хлопчик і дівчинка.
— Ага! —відгукнувся Кінг.
— То знаєте, яке прізвисько дали мені ці милі молоді люди? — запитала Мері.
— Ні.
— Уособлення матері-природи.
На Галапагоських островах могил немає. Всі тіла дістаються океану, і він розпоряджається ними, як йому заманеться. Та якби там поставили надгробний пам'ятник Мері Хепберн, то для нього не підійшов би жоден інший напис, окрім цього: "Уособлення матері-природи". Чому вона була така близька матері-природі? ііа Санта-Росалії, перед лицем повної безнадії, Мері все ж таки мріяла, щоб там народжувались діти. І ніщо не могло завадити їй робити все від неї залежне, щоб таки продовжувати життя далі, й далі, й далі...
18
Коли Боббі Кінг почув, що Мері Хепберн одна з шістьох невдах, які досягли Гуаякіля, то подумав про неї вперше за багато місяців. Він подумав, що Рой, мабуть, теж із нею, адже вони здавалися просто нерозлучною парою, а його, Роя, ім'я випадково пропустив адміністратор готелю "Ельдорадо", в чиїх телетайпограмах було дедалі більше тривоги.
Кінг, до речі, знав і про мене, хоч моє ім'я було йому невідоме. Він знав. що, коли будували це судно, загинув один робітник. Та ця дрібна інформація могла дати привід забобонним людям подумати, нібито на "Баійї де Дарвін" є привид, отож поширювати її Кінг бажав не більше, аніж сімейство фон Кляйстів бажало поширювати той факт, що одного з них госпіталізовано з хореєю Гентінгтона, а в двох інших п'ятдесятипроцентна ймовірність, що вони — носії цієї хвороби.
Чи розповідав колись капітан Мері Хепберн за довгі роки спільного життя на Санта-Росалії, що він може бути носієм хореї Гентінгтона? Цю жахливу таємницю він відкрив їй аж після того, як вони провели на острові десять років і він збагнув, що вона веде подвійну гру з його спермою.
З-поміж шістьох гостей "Ельдорадо" Кінг був знайомий лише з двома:
з Ендрю Макінтошем та його сліпою дочкою Селіною, а також, звичайно, з її собакою Казашкою. Всі, хто знав Макінтошів, знали й собаку, хоч Казашка, завдяки хірургічному втручанню й муштрі, була майже позбавлена особистості. Макінтоші вчащали до декотрих ресторанів, власники яких належали до Кінгових клієнтів; крім того, 'Макінтош, уже без собаки й доньки, не раз брав участь у телешоу разом з деякими своїми клієнтами. Кінг дивився ці передачі разом із Селіною та Казашкою за сценою, по монітору. На його думку, Селіна, коли поруч не було батька, мала не набагато більше ознак особистості, ніж її собака. А батько був єдиною людиною, про яку вона могла говорити.
Ендрю Макінтош напевне мав утіху від участі в тих телешоу. І його запрошували на них частенько, адже він був простп несамовитий. Знай просторікував собі про те, як весело жити, коли має змогу витрачати скільки завгодно грошей. До незаможних він виявляв співчуття, зневагу й таке інше.
Завдяки суворим умовам на Санта-Росалії, в Селіни — перед тим, як вона 'зійде голубим тунелем у потойбічне царство,—виробиться особистість, дуже несхожа на батькову. Дівчина таї о ж вільно розмовлятиме японською мовою. В еру великого мозку життєві історії завершувались як завгодно.
Візьміть хоч би мою.
Після Роя та Мері Хепбернів на "Круїз віку до витоків природи" записались Макінтоші та Хірогуті. Хірогуті мали бути гостями "Макінтоша й подорожувати під фальшивим прізвищем, щоб роботодавці 'Дзендзі Хірогуті не довідалися, що він веде ділові переговори з 'Макінтошем.
Тож для Кінга, 3ігфріда фон Кляйста та всіх інших, хто мав відношення до цього круїзу, японське подружжя виступало під прізвищем Кендзабуро, а Дзендзі був ветеринаром.
А це означало, що рівно половина гостей "Ельдорадо" були не тими, за кого себе видавали. Як дрібний додаток до всієї цієї облуди, придуманої великими мозками, на запасному комплекті солдатського обмундирування, яке було на Мері Хепберн, над лівою верхнею кишенею все ще стояло ретельно вишите прізвище його останнього власника, а саме: "Каплан".