Я йому обіцяв допомогти, а тут матч. Вибач, що так вийшло.
— Дрібниці, — сказав Електроник.
— Сергійко — слабак, Вітька — слабак, про Професора й говорити нічого, — гудів у бочці Макар. — Тільки на твою електронну силу й надія.
До кімнати зайшов батько, заглянув у бочку:
— Що ти там робиш, Макаре?
— Електромасаж перед грою.
— Он який ніжний. — Гусєв-старший здивовано знизав могутніми плечами. — Ми на гру після роботи приходили й вигравали. Цей нероба загоряє, а замість нього — працюй товариш...
— Татуню! Я відсидів п'ять уроків! — репетує Макар, висунувши залатане обличчя з камери. — Я все дороблю завтра. А Електроник не підведе — в нього залізна сила.
— Гаразд, побачимо, як ти зіграєш. — Гусєв-старший підморгує Електроникові, тихо каже йому: — Я впораюся сам. Біжи на стадіон.
— Я обіцяв, я допоможу! — твердо відповідає восьмикласник.
— Добре, — погодився Макарів батько. — Скоро дружина помиє вікна, й почнемо. Якраз устигнемо до телевізора.
Після батька прийшла Нюрка, заглянула в бочку, запитала, подивившись скоса на Електроника:
— Ти вже сильний, Макаре?
— Зараз перевіримо.
Силач виліз із бочки. Одним пальцем підчепив важку гирю, підкинув угору. І, ахнувши від захоплення, ледь устиг піймати гирю.
— Ура! Подіяло! — Він знову пірнув у бочку. — Електронику, ти повинен мене зрозуміти. Перший мій винахід без сторонньої допомоги — і діє!.. Я почуваю себе гладіатором. Вимпел переможця буде твоїм. Електроне! Слово надсильної людини.
— У схемі камери я не сумніваюся, — підтвердив Електроник. — Біоструми м'язів потребують потужних підсилювачів. Якщо прийняти умовно один вольт за десятиповерховий будинок, то напруга батарейки від кишенькового ліхтаря буде завбільшки з висотний будинок, а біоструми нормальної мускулатури мають вигляд усього-на-всього м'яча, який котиться біля підніжжя цієї будови. Мізерно мала величина... Зараз вона в тебе збільшилась утроє. Ще півгодини й ти вийдеш надсильним хокеїстом.
— Навіть Таратар не пояснить так просто, як ти. Спасибі, Електронику. — Силач повернувся на другий бік, погрозив могутнім кулаком невидимому противникові. — Ну, хай готують запасні ключки!.. А хоч ти розумієш, Електроне, що саме в мене в руках майбутнє всього людства?!
Через півгодини Макар виліз із бочки, пройшов навшпиньки у передню, мізинцем причинив за собою двері. Надсильна людина боялася робити різкі рухи.
Нюрка порозсаджувала біля бочки своїх улюблених ляльок, притихла.
Електроник і Гусєв-старший пересували у вітальні меблі. Шафу поставили на місце дивана, диван на місце шафи. Стіл посунули до вікна, торшер поставили в куток. Макарів батько, видно, мав свій план меблювання, але який сенс був у простій перестановці речей, Електроник так і не зрозумів. Працював він сумлінно, і Гусєв з повагою поглядав на несподіваного помічника.
Потім вони ввімкнули телевізор.
— Зараз побачимо, Електронику, як програє Макар "Кришталеву шайбу".
— Не програє, — спокійно заперечив Електроник.
На полі кружляли юні фігуристки в костюмах смішних звіряток — веселий пролог до хокейного матчу. Трибуни вщерть заповнили школярі. Були тут дорослі й, як повідомив диктор, гравці й тренери спортивних товариств. Нетерплячі болільники вже розгорнули плакати: "Ану ж бо хіміки!", "Боягуз не грає в хокей", "Кришталь роблять хіміки", — це, звичайно, були хіміки, що прилетіли з далекого північного міста. Юні кібернетики виставили одне лаконічне гасло: "Інтеграл — ключ до перемоги". Щодуху старався оркестр. Кришталева шайба — всесоюзний приз юних хокеїстів — світилася на суддівському столі. Команди вийшли на поле, обмінялися подарунками.
Диктор назвав гравців. Хіміки грали в червоній формі з жовтим кругом сонця на грудях. Білі майки господарів поля прикрашав звивистий знак інтеграла.
Перший і другий періоди проходили внічию, незважаючи на галас трибун і вперті атаки нападаючих: команди були однакові по силі. За три хвилини до перерви тренер "Інтеграла" випустив нову трійку. Диктор назвав Петрова, Данилова й Гусєва, додавши при цьому, що два десятикласники й восьмикласник учаться відмінно, а захоплення хокеєм з дитинства привело їх до фіналу у всесоюзній першості. Поки диктор закінчував фразу, тринадцятий номер змахнув у центрі поля ключкою, і трибуни вибухнули: гол!
— Макар, — сказав, не вірячи своїм очам, Гусєв-старший. Прямо з центру вліпив....
— Непоганий початок для дебютанта, — підтвердив диктор. — Рахунок відкрив тринадцятий — Гусєв. Один нуль на користь "Інтеграла".
Підбадьорені математики знову підхопили шайбу, й тільки вона опинилася перед Гусєвим, як він швидко ковзнув до воріт і забив другу шайбу. Трибуни застогнали від красивого кидка, а тренер збірної Союзу підійшов до шкільного тренера й почав з ним розмовляти, показуючи на тринадцятого гравця.
Третій Макарів кидок за секунду до перерви здивував суддів: шайба явно летіла в ворота хіміків, але її там не було. Зате в сітці зяяла величезна дірка. Шайба пробила сітку й полетіла за трибуну. Макар стискував уламок ключки. Болільники стоячи кричали:
— Шай-бу, шай-бу!
Гол зарахували.
Гусєв-старший хитав головою. З його обличчя було помітно, що він задоволений сином.
— Бомбардир... Хто б міг подумати?
— Я ж казав, що він заб'є, — нагадав Електроник.
У вирішальному періоді "запасний" Гусєв вийшов на лід у першій трійці "Інтеграла". Хіміки були готові: троє гравців оточили влучного бомбардира, воротар хіміків одягнувся у надміцний обладунок.
На полі творилося щось неймовірне. Хокеїсти "Інтеграла" майже не грали, шайба немов прилипла до ключки тринадцятого. Телекамера не відставала від нього ні на крок, але не завжди глядачі могли помітити, як він забиває голи. Макар Гусєв був невловимим. Він ковзав білою блискавкою по льоду, легко обходив усіх противників, кидав шайбу з будь-якого положення. Ключка в нього раз у раз ламалася, розліталася від удару на тріски, але він устигав підхоплювати нову. Коли рахунок став 13:0, вся команда хіміків перейшла в глухий захист.
Трибуни гриміли:
— Гу-сєв, Гу-сєв!
Розчервонілий батько Гусєва кричав:
— Бий, Макаре! Молодчина! Знай Гусєвих!
Один лише Електроник спокійно спостерігав тріумф силача. Коли Макар, женучись на великій швидкості, звалив ворота хіміків і зробив пролом у дерев'яному бар'єрі, Електроник промовив:
— Отак загинуло місто Помпеї.
Батько чемпіона мовчки дивився, як піднімають Макара й виводять на п'ять хвилин з поля. Хокеїст навіть не кульгав, прямуючи до лави штрафників. Болільники аплодували героєві. До закінчення матчу залишалася хвилина й двадцять секунд. Доля "Кришталевої шайби" була вирішена.
— Що ти сказав про місто Помпеї? — запитаз Гусєв-старший, переконавшись, що син не постраждав.
— Це сталося в сімдесят дев'ятому році нашої ери, — пояснив Електроник. — Жителі Помпеї були заядлі болільники. Вони готувалися до битви гладіаторів школи Юліїв і школи Клавдіїв і не звертали ніякої уваги на димлячий Везувій та на підземні поштовхи... Місто, як відомо, було раптово залито лавою і засипано попелом.
— Ти, я бачу, спокійний болільник, — зазначив з усмішкою Гусєв. — Дивись, хіміки зняли воротаря, пішли в атаку. Ех, немає Макара.
Вони так і не дізналися, чим закінчилася атака хіміків. У сусідній кімнаті пролунав гучний тріск і плач Нюрки. Гусєв з Електроником поспішили на допомогу.
Нюрка ревіла біля бочки. Перед нею, химерно перекосившись, стояв стіл із зламаною ніжкою. Зі столу впали Макарові зошити, розлилося чорнило.
— Що це ти, дочко, накоїла? — суворо запитав батько.
Дівчинка простягнула йому поморщену пластмасову ляльку:
— Он яке страхіття.
Електроник відразу помітив, що камера надсили працює.
Саме вона й зіпсувала ляльку. Він вимкнув бочку.
Нюрка завередувала:
— Не хочу такої ляльки! — і гнівно стукнула кулаком по шафі.
Шафа задеренчала й раптом розвалилася. Посипалися дошки, вішалки, білизна.
Нюрка ледве встигла відскочити.
— Що ти робиш? — закричав Гусєв і кинувся до дочки.
Схопив її, охнув від могутнього поштовху, сів на підлогу.
Нюрка стояла, наче богатир.
— Обережніше! — крикнув Гусєву Електроник і залізною рукою взяв силачку. — Ти любиш казки? — запитав він дівчинку.
— Люблю, кивнула Нюрка.
— Ходімо, я розповім тобі про прекрасну ляльку й хороброго робота, — обіцяв Електроник, підхоплюючи дівчинку. — Де твоє ліжко?..
Поклавши надсильне маля спати, Електроник повернувся. Гусєв сяк-так навів у кімнаті порядок.
— Що з нею було? — стривожено запитав він. — Ударила мене, як справжній боксер.
Електроник мовчки вказав на бочку.
— Це мине?
— Вранці устане з нормальною силою.
— Добре, що матері вдома немає, — зітхнув Гусєв і знову пішов до телевізора. — Ну, я тобі покажу, герою!
— Ви зробите помилку, — попередив Електроник. — Він сьогодні надсильна людина. Я поясню йому, як поводитися з камерою.
— Правильно, переможців не судять, — погодився батько силача.
Мабуть, найуважнішим глядачем матчу був Електроник. Він запам'ятав найдрібніші рухи хокеїста під номером тринадцять, зробив про себе розрахунки надсили і в черговій розмові з Рессі передав йому дані. Рессі зацікавився системою Гусєва й зажадав подробиць. Ні, він не був запеклим хокейним болільником, тим більше що плавав в океані незнайомої планети. Просто Рессі теж мав біоелектронну систему в деяких механізмах, й оскільки він іноді відставав від спритного кита Юпітера, то шукав різних способів збільшити свою швидкість. В кінці, як завжди, Рессі передав:
"КИТЮП МОВЧИТЬ".
Китюпом він, заощаджуючи час та енергію, називав тепер кита Юпітера.
Сьоме квітня.
КОРОВА З КАСТРУЛІ
— Сироїго, це я, Смирнов. Можеш заглянути до мене? Треба порадитися.
— А що в тебе сталося?
— Розумієш, по телефону всього не поясниш. З моєю коровою можуть трапитися неприємності.
— Я не ветеринар. Я астрофізик — ти маєш знати, Вікторе. І до того ж зайнятий: розмірковую про потойбічні світи.
— Кинь ти ці дурниці. Тут складніше питання...
— Земні справи в даний момент мене не цікавлять.
— Ага, отак! Ну, прощавай.
— Прощавай...
Віктор Смирнов знизав плечима: ну й задавака цей астрофізик. Ніби ніхто не знає, що він пише вірші. "Потойбічні світи" — теж мені наукова проблема!..
Віктор набрав номер Вовки Королькова й почув, що той компонує надзвичайно важливий твір.
— Професоре, — переконував Смирнов, — твоє геніальне творіння не втече, а тут жива істота...
— Як не втече? Я можу забути алгоритм, — боронився Професор.