Голова у мене паморочилася, але я все-таки сів на підлозі, потім встав, спираючись об її руку. У неї тонка і сильна рука. І я тримав її за пальці і думав, що її пальці шорсткі від постійного прання.
— Нічого особливого, — сказав я. — Вже минуло. Слово честі.
— Ти перевтомився, посидь, будь ласка.
Від страху за мене вона втратила здатність володіти собою, вона ладна була залитися сльозами і притиснутися до мене. І хоча я не знав уже її думок і ніколи в житті не одягну більше цей обруч (завтра ж відвезу його до інституту), я продовжую читати їх. І я злякався, що вона заплаче, що вона зламається так от, відразу, а до цього припускатися не можна — на найближчі п'ятдесят років у мене чітке завдання: жодного разу не припуститися, щоб ця дурна дитина заревла. Нехай ревуть інші. І тоді мені спала на думку шкідна думка, це зі мною буває, якщо мені добре і в мене чудовий настрій. Я сказав, не відпускаючи її пальців:
— То я кажу, що в мене до тебе серйозна розмова.
Пальці, які жорсткими подушечками обережно торкалися до моєї долоні, відразу ослабли, стали млявими.
— Так, — сказала вона дитячим голосом.
— В четвер твоя тітка приїде?
Я роздивлявся Валентину, ніби тільки вчора з нею познайомився. Вона не посміла звести очей.
— Обіцяла.
— Давай умовимо її залишитися ночувати. А я візьму квитки на концерт. Або в кіно. Ми тисячу років ніде з тобою не були.
— Краще в кіно, — сказала вона, перш ніж встигла усвідомити, що я сказав.
А потім раптом кинулася до мене, відчайдушно вчепилася в рукави сорочки, притиснула ніс до моїх грудей, немов хотіла сховатися в мені, і заревіла в три струмки.
Я гладив її плечі, волосся і бурмотів досить незв'язно:
— Ну що ти, ну перестань... Зараз Раїса прийде... Не треба...
© БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.