У слоїку сидів, згорнувшись кільцем, динозавр. Справжнісінький динозавр, сантиметрів тридцять завдовжки.
— ...І, незважаючи на деяке розчарування, яке відчули ви, товариші, — закінчував свою промову Полянов, — наука сьогодні може сказати, що вона зробила крок уперед. Динозаври не остаточно вимерли. У болоті Парик зберігся і пристосувався один з видів викопних чудовиськ. Щоправда, він, самі, товариші, можете переконатися при уважному розгляді представленого об'єкта, дуже здрібнів за подальші геологічні епохи.
Полянов не здавався розчарованим. Якщо поява Грісмана зі слоїком і засмутила його, він уже встиг опанувати себе і витягував максимум з того, що відбулося. Краще маленький динозавр, аніж ніякого динозавра.
Доцент Ганковський тягнув шию, не міг дочекатися щасливої хвилини, коли зможе вчепитися в живу копалину.
Лише мені чомусь стало сумно. Я повірив Грісману, я чекав появи платформи, з якої звисає хвіст чудовиська.
— А я ж спочатку подумав, що така ящірка вже науці відома, — сказав тут Грісман. Він переминався з ноги на ногу і чухав молоду борідку. Фотокореспондентові явно було ніяково під спалахами колег-фотографів, під поглядами учених і журналістів. Він говорив винувато, як людина, що випадково смикнула гальмівний кран і зупинила поїзд. Грісман судомно зітхнув і закінчив: — Про всяк випадок плівку послав. А тут мені Микола Миколайович дзвонить і каже: прослідкуй і, коли що, спіймай. Ну і спіймав, тим більше мені допомогли транспортом і посудом.
© БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.