Подорож Аліси

Кір Буличов

Сторінка 9 з 31

— Можна привітати з уловом?

— Ніякого улову, — відповів Зелений. — Не клює.

— Як — не клює? Ти ж сам казав, що в озері риби повнісінько.

— Це вчора було. А зараз, мабуть, уся риба в глибину пішла.

— А в мене птахи розлетілися, — сказав я. — Отож нам обом не пощастило. Зачекаємо, поки випогодиться. А ти ввечері знову до озера підеш? Може, тут риба тільки ввечері клює?

— Не знаю, не вірю я цій планеті, — похмуро відповів Зелений. — Адже недаремно її Порожньою планетою називають. Була риба — нема риби. Були птахи — нема птахів.

— Погляньте, — сказала Аліса, яка стояла поруч і чула всю нашу розмову. — Дивіться, заєць!

Якийсь звірок стрибав у траві. За ним гнався інший, трохи більший за нього. Ми не встигли розгледіти їх як слід, а вони вже зникли, тільки трава гойдалася під вітром.

— От бачиш, — мовив я, — не порожня планета. Звірі тут є.

— І звірів теж не буде, — відповів Зелений. — Пам'ятаєш, що Верховцев говорив? Хоч я Верховцеву й не вірю.

— Зелений, — запропонував я, — давай перевіримо, куди пішла твоя риба. Запустимо в озеро біошукач. Настроїмо його на рибу, і тільки-но він виявить її, подасть сигнал.

— Як хочеш, — відповів Зелений. — Тільки нема в озері риби. Я ж давній рибалка, я знаю, коли озеро порожнє.

Я виніс із "Пегаса" біошукач і запустив прилад в озеро. Біошукач був у водонепроникному кожусі і мав двигун. Я надів навушники і став чекати сигналів. Прилади показували, що біошукач опустився аж на дно озера, потім відплив далі, до самої середини. Але сигналів не надходило. Озеро було мертвим. Через півгодини мені довелося відмовитись від пошуків. Біошукач помилитися не міг — в озері не було жоднісінької рибинки.

— Якби я вчора власними руками не витягав рибин із води, ніколи б не повірив, що тут може щось водитися, — признався я. — Верховцев казав правду, планета дивна.

— Те саме і я кажу, — мовив Зелений, змотав вудки й пішов у "Пегас".

— На горизонті великий табун антилоп, — гучно пролунало з динаміка.

Це Полосков зверху, з містка, побачив тварин біля самісінького горизонту. Але я і без нього вже зрозумів, що степ кишить звіриною. У траві бігали миші полівки, ховрах піднявся стовпчиком неподалік, якийсь звір, дуже схожий на ведмежатко, пройшовся берегом озера.

— Нічого страшного, — заспокоїв я. — Будемо готувати всюди хід і вирушимо на лови.

І тільки ми вивели всюдихід із "Пегаса", як припустилася злива. Це був дощ куди сильніший за.вчорашній; налетів він раптово і лунко залопотів по даху всюдихода. Ми з Алісою пірнули всередину і, не звертаючи на стукіт дощу уваги, взяли курс у глиб степу, туди, де пасся табун антилоп.

Антилоп не було видно. Не знайшли ми й інших звірів. І коли я виліз із всюдихода й нахилився, щоб розгледіти мишей, які бігали в траві зовсім недавно, виявилося, що й миші зникли. Цього разу я запустив біошукач над рівниною. Біошукач повернувся назад, долетівши аж до горизонту, і не було ніяких сумнівів — на цій планеті немає жодного звіра.

— Що ж робитимеш? — спитав я з відчаєм у Полоскова, коли ми загнали всюдихід назад у "Пегас" і всілися у кают-компанії. — Справді, порожня планета. І мені не хочеться летіти звідси, поки ми не розгадаємо цієї таємниці.

— Ми ж не можемо лишатися тут вічно, — сказав Полосков. — І ми не перші, хто зустрівся з цією загадкою. Можливо, таємниця Порожньої планети так і зостанеться нерозгаданою.

— Шкода, що Зелений забув люк закрити, — мовила Аліса. — Хоч би риба в нас була.

— Облиш, він такий засмучений, — перебив я Алісу. — Це все-таки дивовижно: прилетіли вчора, дощ іде — риби повне озеро, вранці птахи літають, потім вітер схопився, птахів розігнав — звірі з'явилися...

— Тату, — звернулася раптом до мене Аліса, — я розгадала таємницю цієї планети.

— Ну от, звичайно, — сказав понуро Зелений. — Ніхто не розгадав, а Шерлок Холмс, на прізвисько Аліса, розгадав!

— Обережніше, Зелений, — зауважив Полосков, — я вже програв Алісі бажання, коли ми шукали головастів.

— Слушно, — згодилась Аліса. — Адже в мене не наукове мислення.

— Ну, розказуй, доню, — попросив я.

— А можна, я буду не розказувати, а показувати?

— Якщо хочеш, показуй.

— Тоді посидьте тут хвильку, я скоро повернуся.

— Ти з корабля? Але ж там дощ.

— Не бійся. Я навіть промокнути не встигну. А коли ти боїшся, Що зі мною що-небудь станеться, то дивись в ілюмінатор. Я тільки до озера й назад.

Я підійшов до ілюмінатора. Видно було, як Аліса, прикриваючи голову плащем, біжить до озера, як вона зачерпує в ньому води відерцем. Ще раз, іще... Ось вона біжить назад.

Аліса вбігла в кают-компанію і поставила відерце на стіл.

— Погляньте, — запропонувала вона.

У відерці поволі плавала невеличка рибка.

— Ого! — вигукнув Зелений. — Я зовсім забув, що тут риба найкраще клює ввечері. Де вудки?

— Постривай, — сказала Аліса і занурила руку у відро. Вона дістала звідти рибу й кинула її на стіл.

— Ти що робиш?

— Якщо моя правда... — почала Аліса, і тут же, у нас на очах, сталося дивовижне перетворення.

Рибка разів зо два смикнулась, махнула хвостом, і плавники почали обертатися в крила, луска — в пір'я, і через хвилину на столі вже чепурилася, обскубувала пір'я маленька пташка.

Поки ми дивилися, роззявивши роти від здивування, на те, як риба стала птахою, птаха махнула крилами і полетіла. Вона вдарилася об стелю кают-компанії.

— Ловіть її! — крикнув я. — Вона ж розіб'ється!

— Стій, тату, це ще не все, — сказала Аліса.

Пташка кілька разів ударилася об стелю й упала назад на стіл. І, впавши, вона стала перетворюватися знову. Цього разу зникло пір'я, зіщулилися крила, і перед нами з'явилося мишеня. Мишеня ковзнуло по ніжці столу і щезло в кутку.

— Тепер усе ясно? — спитала Аліса.

Вона аж сяяла. Все-таки не щодня щастить розгадати таємницю, яка виявилася не під силу стільком біологам.

— Але як же ти здогадалася? — поцікавився я.

— А ти мені підказав. Ти згадав про те, що дощ ішов учора — були риби, сонце — птахи, вітер — звірі.

— Все слушно, — мовив я. — Це дивовижна пристосовуваність, але цілком виправдана на цій планеті. Живі істоти набувають тут такої форми, яка для них найзручніша. Їм не страшні ні вітри, ні дощі, ні сонце. Напевно, коли настає зима, вони теж що-небудь придумують.

— Це можна перевірити, — сказала Аліса. — Покладімо рибу в холодильник.

У холодильник ми поки що риби класти не стали, а спорудили їй клітку, в якій стояв акваріум, і потім годинами милувалися тим, як риба, вилазячи з води, злітала в повітря або тікала в куток, до годівниці.

Розділ 8

ЩО РОЗПОВІЛИ ВУХАНІ

Усі колекціонери й любителі всіляких дивовиж у восьмому секторі Галактики прилітають на планету Блук. Там, біля міста Палапутра, раз на тиждень буває базар.

У Галактиці є кілька мільярдів колекціонерів. Наприклад, колекціонери Сонячної системи збираються першої неділі щомісяця на Марсі, на плоскогір'ї біля Великого каналу. Мені розповідали, що в туманності Андромеди теж є могутнє братство колекціонерів, а на одній із планет їх стільки, що вони взяли в свої руки владу, і вся промисловість тієї планети випускає лише альбоми для марок, пінцети й акваріуми.

У марсіянських колекціонерів я бував. Дістав там для зоопарку рідкісних летючих рибок. А от на Блуку бувати мені не доводилось.

Палапутра виявилася невеликим містом. У ній було дуже багато готелів і складів. А космодрому в Палапутрі могла б позаздрити будь-яка столиця.

Як тільки "Пегас" опустився на бетонне поле, до нього відразу підкотив автомобіль зі стражниками.

— Ви звідки прилетіли? — спитали вони Полоскова, загальмувавши біля трапа.

— Із Землі, — відповів Полосков.

— Це де?

— У третьому секторі. Сонячна система.

— Ага, так я і думав, — сказав головний стражник.

Він дуже скидався на вентилятор. У нього було три великих круглих вуха, і коли він говорив, то мотав головою так, що здіймався вітер. Тому в Галактиці жителів Блука прозвали вуханями.

Стражники піднялися на борт і пройшли в кают-компанію.

— А що продаватимете? — запитав стражник.

— Ми хотіли б подивитися, — відповів я, — чи нема тут цікавих звірів для Московського зоопарку.

— Отже, ви нічого не продаватимете? —допитувався стражник.

— Ні.

— І у вас на борту нема ніяких звірів?

— У нас є звірі, — відповів я, — але не на продаж.

— Покажіть мені їх, — зажадав стражник.

— Чому? — здивувався Полосков. — Ми ваші гості, і ви повинні нам вірити.

— Вам би я повірив, — сказав вухань, — та ви мало знаєте колекціонерів. Вони тягнуть з усієї Галактики різних тварюк, а в нас потім самі неприємності. Раніше ми були ввічливі й не перевіряли кораблів, а тепер перевіряємо. Навчені гірким досвідом.

І стражник, здіймаючи вітер вухами, розповів нам таку сумну історію:

— Нещодавно на базарі з'явився торговець. Він прийшов сюди з маленьким мішечком і банкою. У банці були білі черв'яки. Любителі птахів одразу оцінили цих черв'яків. Черв'яки були калорійні і дуже подобалися тваринам. Один колекціонер купив банку черв'яків. Другий купив, третій. А торговець розв'язував мішок і зачерпував звідти нових і нових. Колекціонери стали в чергу по черв'яків. Двісті двадцять третім у черзі стояв відомий збирач екзотичних рибок Крабакас із Баракаса. Він стояв, робити було нічого, і стежив за тим, як торговець зачерпує черв'яків банкою з мішечка. І підрахував, що в мішечку може вміститися тільки три з половиною банки черв'яків, не більше. Тоді Крабакас із Баракаса здогадався, що діло нечисте.

Він підійшов до торговця і спитав: "Хіба мішок бездонний?"

— Ні, ваша благовухість, — перебив головного стражника його помічник у цьому місці розповіді, — він спитав: "Звідкіля ви берете черв'яків?"

— Помовч, — сказав третій стражник. — І зовсім не так. Крабакас із Баракаса спитав його: "Дайте мені ваш мішечок подивитися".

— Мовчати! — прикрикнув на своїх помічників головний стражник. — Вуха повідкушую, якщо перебиватимете!.. Торговець не звернув на слова Крабакаса ніякої уваги. Можливо, через те, що діаметр Крабакаса лише півміліметра, хоч завдовжки він вісім метрів і сам схожий на тонюсінького синього черв'яка. Тоді Крабакас звернувся до колекціонерів, які стояли в черзі, й вигукнув: "Мені не подобається цей підозрілий торговець!"

— Даруйте, ваша благовухість, — не витримав знову помічник стражника, — але я осмілюся сказати, що Крабакас із Баракаса мовив тоді іншим колекціонерам: "Тримайте злодія!" — Ти збожеволів! — засичав на нього третій стражник.

6 7 8 9 10 11 12