І коли він знайшов шпаринку між своєю кімнатою та помешканням мадам Зефірний, то, замість заткнути її, ще розширив, підрівняв і користався нею, підглядаючи, що робить сусідка.
Що більше він віддавався тій цікавості, то більш вона зростала, і от якось під кінець березня він ще трохи розширив ту шпаринку — так, щоб мати змогу бачити й інший куток кімнати. Того вечора, коли він, як звичайно, зібрався спостерігати за діями мадам Зефірини, виявилося, що шпарку якимось дивним чином затулено з другого боку. Спочатку він здивувався, потім ще дужче збентежився, коли шпарка раптом відтулилась і до його вух долетіло дрібне хихотіння. Видно, з того боку біля шпарки трохи осипався тиньк і виказав таємницю його прозурки, і тепер сусідка віддячує йому за підглядання тим самим. Містера Скадемора охопила страшенна досада. Він немилосердно кляв мадам Зефірину. Він лаяв навіть себе самого, та коли другого дня пересвідчився, що вона не зробила нічого, аби перешкодити його улюбленій розвазі, то став і далі користати з її недбальства та вдовольняти власну пусту цікавість.
Другого дня в мадам Зефірини довгенько просидів якийсь чолов'яга років за п'ятдесят, високий, з розхитаними рухами; Сайлес бачив його вперше. Твідовий костюм, кольорова сорочка, а надто кошлаті бурці виказували в ньому англійця, а тьмяний погляд сірих очей сповнював Сайлеса холодом. Розмовляючи пошепки з господинею, він весь час ворушив губами та кривив їх на всякі лади. Не раз молодому новоанглійцеві здавалось, ніби чолов'яга й господиня показують рукою на його кімнату, та єдине, що він уловив з певністю, прислухаючись і придивляючись якнайпильніше, були слова англійця, вимовлені трохи голосніш, ніби у відповідь на якесь заперечення чи вияв нехоті.
— Я вивчив його смак до дрібничок, і я вам ще й ще раз кажу, що ви єдина жінка такого ґатунку, яка годиться для цієї ролі.
У відповідь мадам Зефірина зітхнула і жестом виявила послух, ніби людина, що скоряється абсолютній владі.
По обіді того дня прозурку остаточно затулено, бо з другого боку до стіни присунули одежну шафу; Сайлес іще нарікав на цю прикрість, винуватячи в ній англійця, що на злість йому підказав таке, коли консьєржка принесла йому листа, написаного жіночою рукою. Лист був написаний по-французькому, не дуже грамотно, не мав підпису і вельми спокусливими словами запрошував американця на одинадцяту годину того вечора прийти в таке й таке місце "Бальних зал Бульє". В серці юнака цікавість довго боролася з несміливістю — то він почував себе наскрізь доброчесним, то наскрізь палким і відчайдушним. Але врешті задовго до десятої години містер Сайлес К. Скадемор з'явився в бездоганному вбранні до дверей "Бальних зал Бульє" і купив квиток із почуттям відчайдушного зухвальства, не позбавленим приємності.
Був саме час карнавалу, і "Бальні зали" були повні люду й аж гули від гамору. Яскраве освітлення та галаслива юрба спочатку збентежили нашого юного пригодника, але потім ударили йому в голову, ніби хмелем, і він відчув більшу, ніж звичайно, сміливість. Він готовий був зітнутись віч-на-віч із самим чортом і походжав по танцювальній залі з міною справжнього гультяя. Виступаючи отаким павичем, він раптом завважив мадам Зефірину й англійця, які про щось розмовляли за однією колоною. У ньому зразу ж прокинувся котячий інстинкт підслухування. Він почав помаленьку пробиратись до тих двох іззаду і врешті підкрався так близько, що зміг чути їхню розмову:
— Ото він, — казав англієць, — онде, з довгими білявими кучерями — розмовляє з дамою в зеленому.
Сайлес розгледів дуже вродливого юнака невисокого зросту, що очевидно був предметом цієї розмови.
— Гаразд, — відказала мадам Зефірина. — Я зроблю все, що в моїй спромозі. Але не забувайте, що й найкращі з нас у такому ділі можуть сплохувати.
— Годі! — спинив її співрозмовник. — Я відповідаю за результат. Хіба ж я не вибрав вас аж із тридцятьох? Ідіть, та остерігайтеся князя. Я не розумію, яка це чортяча випадковість привела його сьогодні сюди. Немовби в Парижі не могло знайтись десятка бальних закладів, більш вартих його уваги, ніж оце збіговисько студентів та продавчинь! Он гляньте, розсівся, наче імператор на троні, а не якийсь там князь у подорожі.
Сайлесові знову пощастило. Він побачив чоловіка досить огрядної статури, напрочуд вродливого, з великою гідністю та вишуканістю в поводженні, що сидів за столом з іншим красенем, на кілька років молодшим; цей звертався до першого з глибокою шанобою. Ім'я князя приємно полоскотало республіканські вуха Сайлеса, а вигляд тієї особи, до котрої воно було прикладене, заворожив його, як і всіх. Він полишив мадам Зефірину та її англійця на самих себе і, пробираючись у товкотнечі, наблизився до того столика, що його вшанували своїм вибором князь та його повірник.
— Я вам кажу, Ґеральдіне, — саме промовляв князь, — що вся ця затія — безумство. Ви самі (і я радий це нагадати) обрали свого брата для такої небезпечної місії, і ваш обов'язок — наглядати за його діями. Йому дозволили загаятись на стільки днів у Парижі; саме вже це було необачністю, коли зважити на натуру людини, з якою він має справу. Але тепер, за сорок вісім годин після від'їзду й за два-три дні до вирішальної проби, чи це підходяще місце, де йому проводити час, я вас питаю? Йому слід бути в тирі, вправлятися, багато спати й помірно прогулюватись пішки; сидіти на суворій дієті, без білого вина й коньяку. Невже він, шалапут, гадає, що ми розігруємо комедію? Ні, це вкрай поважна справа, Ґеральдіне.
— Я знаю його аж надто добре, щоб не втручатись у його дії, — відказав Ґеральдін, — і досить добре, аби не тривожитись. Він обачніший, ніж здається вам, і вдачу має непохитну. Якби йшлося про жінку, я б так упевнено не говорив, але голову клубу я припоручив йому та двом слугам, не вагавшись і миті.
— Радий почути це від вас, — сказав князь, — але моя душа не на місці. Ті слуги — дуже добре натреновані слідці, і все ж той нелюд уже тричі спромігся вислизнути з-під їхнього нагляду й провести по кілька годин невідомо де, влаштовуючи якісь свої таємні і, вельми ймовірно, небезпечні справи. Слідець-аматор міг би згубити його з очей випадково, та коли збито зі сліду Рудольфа й Джерома, це зроблено умисне, і то людиною, яка мала дуже поважні причини для цього й надзвичайну спритність.
— Гадаю, що цю справу я можу вирішити з братом сам, —відказав Ґеральдін з ноткою образи в голосі.
— Згода, хай буде так, полковнику, — погодився князь Флорізель. — Можливо, через це ви будете більше схильні вислухати мої поради. Але годі про це. Ота дівчина в жовтому непогано танцює.
І розмова перейшла на банальні теми паризького балу карнавальної пори.
Сайлес згадав, чого прийшов сюди; призначена йому година була вже недалеко. Що більш він задумувався, то менше подобалась йому перспектива зустрічі, а що саме в ту хвилину рух юрби почав підштовхувати його до дверей, він не став опиратись. Та хвиля занесла його в куточок під галереєю, і там у його вуха враз улетів голос мадам Зефірини. Вона розмовляла по-французькому з тим білявим юнаком, що на нього менш як півгодини тому показав їй чудний англієць.
— Я маю дбати про свою добру славу, — казала вона, — а то б я нічого не послухалася, крім свого серця. Але вам досить сказати портьє отак і отак, і він вас упустить без жодного слова.
— Але навіщо ці балачки про якийсь борг? — заперечив її співрозмовник.
— Господи! — вигукнула вона. — Невже ви думаєте, що я не знаю порядків у нашому пансіоні?
І пройшла повз Сайлеса, палко стискаючи лікоть свого супутника.
Це знов нагадало Сайлесові про одержаний лист.
"Ще десять хвилин, — подумав він, — і я, можливо, гулятиму з такою ж красунею, а може, навіть ще вишуканіше вбраною, — можливо, справжньою леді, титулованою аристократкою".
Потім він згадав орфографію листа, і його настрій підупав.
"Але ж листа, може, писала її покоївка", — втішив він себе.
До одинадцятої години лишалося всього кілька хвилин, і серце його забилося навдивовижу часто й навіть трохи заболіло. Тоді він подумав з полегкістю, що, власне, його ніхто не силує з'являтись на це побачення. Доброчесність і боягузливість об'єдналися в ньому, і він ще раз рушив був до дверей, тепер уже з власної волі, пропихаючись крізь потік люду, що рухався тепер назустріч. Можливо, це повільне пропихання знудило його, а можливо, він просто був у такому настрої, коли людина здатна держатись одного якогось наміру всього кілька хвилин, а потім сахається думкою в інший бік, до іншої мети. Хай там як, а він утретє повернув назад і не зупинився, поки не знайшов де зачаїтись за кілька кроків від призначеного місця.
Там він так змучився нетерплячкою, що кілька разів починав благати помочі в Бога: Сайлес був вихований у благочесті. Йому вже зовсім не хотілось тієї зустрічі, й ніщо не стримувало його від утечі, крім страху, що це розцінять як поведінку, не гідну чоловіка; але той страх був такий сильний, що поборов усі інші мотиви і хоча не міг спонукати його рушити вперед, одначе не давав і втекти. Нарешті годинник показав десять хвилин на дванадцяту. Молодий Скадемор відчув себе сміливіше, він визирнув із-за стіни й побачив, що на призначеному місці нема нікого. Напевне невідома авторка листа знудилась і пішла. І він осмілів настільки, наскільки доти був боязкий. Йому здавалося, що, прийшовши на місце побачення хай із запізненням, він очиститься від звинувачення в боягузтві. Навіть більше, тепер він, підозрюючи, що його хотіли пошити в дурні, поздоровив себе з тим, що проникливо розгадав це й перехитрував жартунів. Отаке марнолюбство часом живе в юнацькій голові!
Озброєний цими розважаннями, він хоробро вийшов зі свого закутка, та тільки-но ступив крок-другий, як на плече йому лягла чиясь рука. Він обернувся й побачив даму вельми масивної статури й з обличчям досить гордим, але без найменшої суворості в погляді.
— Я бачу, що з вас дуже самовпевнений зальотник,— сказала вона, — бо ви примусили себе чекати. Та я твердо наважилась зустрітися з вами. А коли жінка вже забулась настільки, що сама ступила перший крок, вона давно лишила позаду будь-які міркування дріб'язкової гордині.
Сайлес був приголомшений габаритами й принадами авторки листа й тією навальністю, з якою вона заволоділа ним.