(Швидко виходить).
Матінка Кураж, не глянувши ні на священика, ні на дочку, сідає допомагати Катрін
чистити ножі.
Матінка Кураж. Не побийте чарок, вони вже не наші. Дивися за тим, що робиш, а то вріжешся. Швейцеркас повернеться, я дам і дві сотні, якщо буде потрібно. Твій брат лишиться при тобі. На вісімдесят гульденів ми накупимо цілий кіш краму і почнемо все спочатку. Люди скрізь однакові.
Священик. Як то кажуть, бог усе поверне на добре.
М атінка Кураж. Витирайте досуха.
Вони мовчки чистять ножі. Раптом Катрін починає ридати і біжить за фургон.
Іветта (забігає). Вони не згодні. Я вас попереджувала. Одноокий хотів був зразу піти геть, бо тепер уже нічого не вдієш. Він сказав, що кожної хвилини чекає на барабанний бій, а це означає, що вирок ухвалено. Я давала вже сто п'ятдесят. Він і не глянув. Насилу я умовила його зачекати, поки ще раз поговорю з вами.
Мат інка Кураж. Скажи йому, я даю двісті. Біжи.
Іветта вибігає. Вони сидять мовчки. Священик облишив мити чарки.
Здається, я занадто довго торгувалась.
Здалека лунає барабан. Священик підводиться і йде в глиб сцени. Матінка Кураж сидить далі.
Стає темно. Барабан стихає. Знову світліє. Матінка Кураж сидить, як і сиділа.
Іветта (заходить дуже бліда). Що ж, ви добре поторгувались, фургон лишився при вас. Швейцеркас дістав усього одинадцять куль. Ви не варті, щоб я взагалі думала про вас. Але я пронюхала, що вони не вірять, ніби каса справді в річці. Вони мають підозру, що вона тут і взагалі, що ви його спільниця. Вони хочуть принести його сюди — а може, ви, побачивши його, викажете себе. Застерігаю вас, ви його не знаєте, інакше всім вам буде капець. Вони йдуть слідом за мною, чуєте? Може, взяти з собою Катрін?
Матінка Кураж хитає головою.
Вона знає? Мабуть, вона не чула про барабани або не зрозуміла.
Матінка Кураж. Вона знає. Веди її сюди. Іветта приводить Катрін; та наближається до матері Матінка Кураж бере її за руку. Заходять двоє солдатів з ношами, накритими простиралом. Під ним хтось лежить. Поряд з ними йде Фельдфебель. Вони становлять ноші на землю.
Фельдфебель. Тут чоловік, ім'я якого нам не відоме. Але для порядку нам треба його зареєструвати. Він у тебе обідав. Поглянь, може, ти його знаєш. (Стягує простирало). Знаєш його?
Матінка Кураж хитає головою.
Що, невже ти й разу не бачила його перед тим, як він у тебе обідав?
Матінка Кураж хитає головою
Підніміть його. Несіть на звалище. Його ніхто не знає.
Солдати виносять труп.
Матінка Кураж співає пісню про "Велику капітуляцію". Перед офіцерським наметом. Матінка Кураж чекає. З намету виглядає писар.
П и с а р. Я знаю вас. Ви переховували скарбника протестантів. Краще, вам не скаржитись.
Матінка Кураж. А я все ж таки буду скаржитись. Я безвинна, а якщо я не поскаржусь, думатимуть, що у мене нечисте сумління. Вони порубали своїми шаблями все, що було в моєму фургоні, і ні за що ні про що зажадали від мене п'ять гульденів штрафу.
Писар. Послухайте моєї ради, я зичу вам добра: тримайте язик за зубами. У нас не так багато маркітантів, і ми дозволимо вам торгувати, тим паче, що у вас сумління нечисте і час від часу ви плататимете штраф.
Матінка Кураж. Я все ж таки поскаржусь.
Писар. Діло хазяйське. Тоді зачекайте, поки пан ротмістр звільниться. (Повертається в намет).
Молодий солдат (заходить, галасуючи). Bouque la madonne! Де той шолудивий пес ротмістр, що замахорює мою нагороду і пропиває її із своїми шльондрами? Я його вб'ю!
Літній солдат (забігає слідом за ним); Припни язика. Тебе заб'ють у диби!
Молодий солдат. Ану, виходь, злодюго! Я тебе на капусту посічу! Я одним-єдиний з ескадрону поліз у річку, а ти насмілився вкрасти мою нагороду, щоб я навіть не міг випити пива? Виходь-но, я тебе порубаю!
Літній солдат. Мати божа, цей дурень сам себе губить.
Матінка Кураж. Невже йому не видали нагороди?
Молодий солдат. Пусти мене, бо ще й тобі попаде. Ми з ним поквитаємось.
Літній солдат. Він урятував полковницького коня, а йому не видали нагороди. Він іще молодий і не звик до війська.
Матінка Кураж. Пусти його, він не пес, щоб тримати його на ланцюгу. Що, він не може вимагати своєї нагороди? Нащо ж йому тоді відзначатись?
Молодий солдат. А щоб отой пес міг напитися! Ви всі понакладали в штани, а я вчинив подвиг і хочу одержати свою нагороду.
Матінка Кураж. Юначе, не гримайте на мене. Я маю досить власного клопоту. І взагалі побережіть свій голос. Він стане вам у пригоді, коли прийде ротмістр. Бо він прийде, а ви захрипнете і не зможете й слова мовити. Тоді він не зможе забити вас у диби і тримати в них, поки ви почорнієте. Хто горлає — витримує недовго, не більше як півгодини, і так стомлюється, що потім йому треба колискову співати, а то не засне.
Молодий солдат. Я не стомився, який там сон, я голодний. Хліб печуть із жолудів і конопляного сім'я, та ще й на цьому заощаджують. Цей ротмістр пропиває із шльондрами мої гроші, а я ходжу голодний. Я його вб'ю!
Матінка Кураж. Я розумію, ви голодні. Торік ваш командувач наказав вам ходити не дорогами, а полями, щоб витоптати хліб. Я тоді могла б узяти за пару чобіт десять гульденів, якби хто з вас мав десять гульденів, а чоботи в мене були. Він гадав, що цього року йому не доведеться бувати в цих краях, а він досі тут і його люди голодують. Я розумію, що ви розгнівані.
Молодий солдат. Я не попущу, не базікайте, я не терплю несправедливості.
Матінка Кураж. Та воно добре, але чи довго? Чи довго будете ви не терпіти несправедливості? Одну годину чи дві? Бачте, про це ви себе не питали, хоч це головне. Попасти в диби — велике лихо; коли ви це зрозумієте, то враз навчитеся терпіти несправедливість.
Молодий солдат. Не знаю, нащо я вас слухаю. Bouque la madonne! Де ротмістр?
Матінка Кураж. Ви слухаєте мене, бо знаєте, що я кажу правду. Ваша лють уже минулась, ненадовго її стало. А вам потрібна тривка лють. Але де її взяти?
Молодий солдат. Чи не хочете ви сказати, що вимагати свою нагороду — це не по правді?
Матінка Кураж. Навпаки. Я лише кажу, що ваша лють недовга, з такою люттю ви, на жаль, нічого не доб'єтесь. Якби ваша лють була тривкіша, я б ще вас підштрикнула. Порубайте цього пса, радила б я вам. Та де там, ви зовсім не збираєтесь його рубати, ви самі почуваєте, що вже підібгали хвоста. А потім вийде, що винною буду я і ротмістр накинеться на мене.
Літній солдат. Святу правду кажете, на нього тільки набігло.
Молодий солдат. Побачимо, порубаю я його чи ні. (Видобуває шаблю). Хай-но прийде, тут я його й порубаю.
Писар (виглядаючи). Пан ротмістр зараз прийде. Сісти!
Молодий солдат сідає.
Матінка Кураж. Він уже сидить. Бачте, що я казала? Ви вже сидите. Авжеж, вони знають нас і вміють з нами поводитись. Сісти! — і ми вже сидимо. А хто сидить, не бунтує. Краще не підводьтеся, сидіть собі, та й годі. Передо мною вам нема чого соромитись, я нічим не краща за вас. Вони у всіх нас гуртом скупили відвагу. Ще б пак, я ж пошкодила б своїй торгівлі, якби втратила послух. Я розповім вам щось про велику капітуляцію. (Співає пісню про "Велику капітуляцію").
Як було мені сімнадцять років, Я себе вважала вищою за всіх. Мене з моєю красою, з моїм хистом, з пориванням до вищого не можна було рівняти з першою-ліпшою бідною сільською дівчиною!
Людям не прощала і дрібних пороків, Діла ж не робила я дня них.
Або все, або нічого, в усякому разі, не першого, кого зустріну, кожен сам кує своє щастя, не командуйте мною!
А шпачок співа: Жди-но рік чи два! І ти ідеш з гуртом усім То кроком тихим, то швидким І все повторюєш мотив: Ще кілька днів. Все раптом хить і хить! Господь за всіх вершить! Кроком руш без слів!
Хоч відтоді й року не минуло, Досить наковталась я пілюль гірких. Двоє дітей на карку, а хліб такий дорогий, та й усякий харч.
Скрізь мене мотало, в різні боки гнуло, Ґвалту я зазнала, кривд і мук тяжких. Треба жити в злагоді з людьми, рука руку миє, муру лобом не проб'єш.
А шпачок співа: Ані рік, ні два! І йде вона з гуртом усім То кроком тихим, то швидким І все повторює мотив: Ще кілька днів. Все раптом хить і хить! Господь за всіх вершить! Кроком руш без слів! Вже багато сміливих хотіли, Бачила сама я, досягти зірок.
Завзятий усього доб'ється, хотіти— значить уміти, ми з цим ділом упораємось.
Та піднятись вгору їм було несила, Навіть бриль легенький обважняв їх крок. По своєму ліжку простягай ніжку!
А шпачок співа: Жди ще рік чи два! І йдуть вони з гуртом усім То кроком тихим, то швидким І все повторюють мотик Ще кілька днів. Все раптом хить і хить! Господь за всіх вершить! Крюком руш без слів! (До молодого солдата). Тому я й думаю: лишайся тут зі своєю шаблею, якщо тобі справді несила терпіти і твоя лють велика, бо в тебе є досить причин для цього, не перечу! Та коли твоя лють недовгочасна, тоді краще забирайся звідси!
Молодий солдат. Поцілуй мене в зад! (Кульгаючи, іде геть).
Літній солдат — слідом за ним. Писар (висунувши голову). Ротмістр прийшов. Тепер можете скаржитись.
Матінка Кураж. Ні, я передумала. Не буду скаржитись. (Виходить).
Минуло два роки. Війна поширюється на все нові краї. Не спиняючись, маленький фургон матінки Кураж кочує по землях Польщі, Моравії, Баварії, Італії і знов повертається в Баварію. 1631 рік. Перемога Тіллі під Магдебургом коштує матінці Кураж чотирьох офіцерських сорочок.
Фургон матінки Кураж стоїть у розбитому ядрами селі. Здалека тихо лунає військова музика. Біля прилавка — двоє солдатів, яких обслуговують матінка Кураж і Катрін. На плечах в одного солдата жіноча хутряна шубка.
Матінка Кураж. Що, не можеш платити? Нема грошей — нема горілки. Грати переможні марші вони мастаки, а щоб утримання солдатам платити — в них кишка тонка.
Солдат. Я хочу горілки. Я занадто пізно кинувся грабувати. Командувач пошив нас у дурні, тільки одну годину дозволив грабувати місто. Сказав, що він не звірюка; певно, одержав від міста хабара.
Священик (заходить кульгаючи). На подвір'ї лежать ще кілька чоловік. Селянська родина. Нехай хто-небудь мені допоможе. Треба полотна для перев'язок.
Другий солдат виходить з ним. Катрін дуже хвилюється, намагається взяти у матері полотно для бинтів.
Матінка Кураж. Нема в мене полотна.