Крижана шкаралупа, що утвориться навколо нас, стане додатковим ізолятором від світового холоду. Ви ж знаєте, що лід — поганий провідник тепла.
— А ця крижана шкаралупа не розчавить нас, стискаючись? — не вгавав Савич.
— Ви знаєте, який тиск може витримати корпус гідростата, — відповів Тюменєв. — Та на всякий випадок я вжив заходів ще в Ленінграді, коли ми пристосовували гідростат до небесної подорожі. Тоді багато чого здавалося вам незрозумілим, а я передбачав, що нам доведеться мати справу з льодом.
І Тюменєв пояснив, яких запобіжних заходів він ужив. Гребний гвинт могла зламати крига, і Тюменєв замінив його гідрореактивним двигуном — струменями води, що вилітали під великим тиском.
— Гідростат рухається тепер, мов каракатиця. Надійно. Струменя води не зламаєш.
А головне, на оболонці гідростата було прокладено пластини, що нагрівались електрикою. Вони дуже згодились.
Риби за стіною плавали все повільніше і, нарешті, завмерли. Вода перетворилась на лід. На тіньовому боці товсте кварцове скло ілюмінаторів укрилося зсередини красивими пухнастими льодовими візерунками. В гідростаті похолоднішало, а може, це тільки здалося Савичу. Він поспішив підвищити температуру.
— Ви краще прогрійте зовнішню оболонку гідростата, це сповільнить замерзання, — сказав Тюменєв.
Савич повернув вимикач.
Незабаром лід за склом почав танути. З'явилося темне тіло молот-риби. Вона мляво ворухнула хвостом, почала оживати.
— На сонячному боці вода ще не замерзла. Скеровуйте гідростат прямо до сонячної плями. Дайте повний хід! — командував Тюменєв.
Савич та Архімед привели в рух механізми. Гідростат ворухнувся, ніби молот-риба, що несподівано ожила, обернувся навколо малої осі, рушивши вперед, спочатку повільно, а тоді все швидше. Матове світло попереду ставало дедалі яскравішим.
— Задній хід! — скомандував Тюменєв.
У цю ж мить мандрівники побачили крізь стіни гідростата сліпуче біле Сонце нашої Землі, а на другому боці — два менші сонця: червоне і голубе. Внизу майже весь небосхил займало півземелля — половина земної кулі, освітлена Сонцем. Чітко видно було обриси Африки, Європу вкривали хмари.
А позаду гідростата вони побачили в сліпучому сяйві крижаний метеорит, укритий білою, мов вата, атмосферою з льоду, що випаровувався, та залишків земного повітря, яке перетворилось на тонкі льодові кристали. Зоря Абастумані освітлювала один бік крижаного метеорита рожевим світлом.
Чорне небо було все всіяне великими й дрібними, як порошинки, різнобарвними немигаючими зорями.
Краса і незвичайність неба вразили мандрівників, проте милуватися чарівними картинами не було часу. Всі розуміли, що становище небезпечне. Мандрівники хотіли піднятися з центра на поверхню водяної планетки, яка перетворювалась у крижаний метеорит, але, не розрахувавши швидкості руху гідростата, за інерцією помчали у світовий простір.
Що буде з ними без крижаного метеорита? Звідки вони візьмуть воду для пиття, кисень для дихання?
Архімед сів на стіну, — в цьому химерному світі не було верху і низу, — вийняв записну книжку, олівець і заглибився в обчислення. Вага гідростата відома. Але яка маса крижаного метеорита? З якою швидкістю гідростат вилетів із води, що тепер уже перетворилась на лід? Треба було хоч приблизно підрахувати це, щоб вирішити, чи вистачить "сили" у крижаного метеорита протягнути гідростат назад, чи вони назавжди відірвались од крижаної планетки.
Тим часом Тюменєв, ширяючи в повітрі посеред гідростата над непотрібними тепер кріслами, вирішував інше практичне завдання.
— Савич, великі в нас запаси води? — запитав він.
— Дивлячись для чого. Для пиття і кисню на місяць вистачить, — одповів Савич. Він висів головою до підлоги, приліпившись стопою ноги до прута трапа; звідси йому було добре видно Землю. — А що ви задумали, Іване Івановичу?
— Чи не пустити нам у хід гідрореактивний двигун? Ну, хоча б тільки для того, щоб повернути гідростат і спрямувати його політ до зорі Абастумані. Тоді ми летітимемо разом з крижаним метеоритом, хоч нас і розділятиме простір. Але взаємне притягання весь час зближатиме нас, і, може, ми з'єднаємося з нашою планеткою, перш ніж у нас скінчиться запас питної води та кисню…
Архімед стукнув олівцем по записній книжці і вибив її з рук. Книжка пролетіла до протилежної стіни, вдарилась об неї і попливла в зворотному напрямі. Архімед спритно піймав її на льоту.
— Дядечку! — вигукнув він. — Це, звичайно, дуже грубий, приблизний підрахунок. І за ним виходить, що ми маємо впасти назад на крижаний метеорит. Та боюсь: у нас скінчаться вода і кисень, перш ніж це станеться.
— То ж бо й воно! Треба рискувати! — вигукнув Тюменєв. — Ми викинемо у світовий простір кілька декалітрів води, зате наш гідростат внаслідок імпульсних поштовхів реактивного двигуна зможе враз наблизитися до крижаного метеорита.
— Але спершу ми повинні відділити запас води, потрібний для життя протягом хоч би десяти днів, — запропонував Савич.
Усі погодилися з цією пропозицією. Та коли "споживний" запас було виділено, то виявилося, що води лишилось тільки на чотири імпульси реактивного двигуна.
— Чотирма пострілами дуже стисненої води ми повинні досягти мети, — сказав Тюменєв.
Двома імпульсами треба було повернути гідростат майже на сто вісімдесят градусів, одним — дати напрям до крижаного метеорита, ще один імпульс лишався запасний.
Проте хоч як старалися Савич і Архімед, а запасний імпульс довелося витратити вже при повороті, бо під час першого викиду води гідростат раптом закрутився колесом; треба було дати контрудар, щоб спинити обертання.
Аж за третім імпульсом гідростат поставили в, потрібне положення. Лишався останній імпульс, який мав зблизити гідростат і крижану кулю.
Савич узявся за важіль, зітхнув і зняв руки, — у нього не вистачало рішучості. Архімед повернув важіль. Сильний поштовх. Навчений досвідом перших імпульсів, Тюменєв тримався за трап, і його не відкинуло вбік. Як тільки справилися з поштовхом, усі, затамувавши подих, почали стежити за рухом гідростата і крижаної планети. На око здавалося, що гідростат і куля йдуть паралельно, не зближаючись. Та око могло помилятись. Архімед, приступивши до приладів, зробив обчислення. Не минуло й півгодини, як він доповів про результати. Обчислення показали, що гідростат ішов до крижаного метеорита під кутом, але дуже незначним. Зустріч з крижаним метеоритом мала відбутися через двадцять днів, чотири години, вісімнадцять хвилин.
— А в нас запасів повітря й води на десять днів, — сказав Тюменєв. — Треба подумати, як вийти із становища.
Без кисню людина може прожити трохи більше ніж дві хвилини, без води — значно довше. Тому мандрівники вирішили рештки морської води переробити головним чином на кисень для дихання. Правда, вони мали ще кілька балонів стисненого кисню, але скористатись ним вирішили тільки в крайньому разі. Крім того, для пиття збереглося ще кілька пляшок боржому, які взяв Тюменєв. Рідина у вигляді супів, соусів, підлив містилася в різних консервах.
— Якщо економити, витримаємо, — зробив висновок Тюменєв і, покінчивши з цією справою, взявся до астрономічних спостережень.
11. Небожителі
Архімед подивився на кишеньковий годинник і дуже здивувався: з того часу, як вони відлетіли з Землі, минула лише година, а скільки сталося хвилюючих подій!
Небесна подорож почалася. Тюменєв, Савич і Архімед тепер могли називати себе небожителями.
Та не можна сказати, що це життя в небі було цілком приємне і зручне. Втрата звичної ваги власного тіла, невагомість навколишніх речей, відсутність земного тяжіння, що дає можливість розмежовувати "верх" і "низ", завдавали багато дрібних побутових неприємностей.
Досить було необережно доторкнутись до якоїсь речі, і вона летіла з-під руки. Мандрівники не падали вниз, на підлогу, а безладно метушилися по всій каюті. Нарзан не виливався з пляшки у склянку, а коли його витрушували, збирався у великі й малі кульки, що висіли в повітрі. Нелегко було піймати такі кульки і покласти в рот. Щоб приготувати їжу, поїсти, попити, кожен член команди мусив бути дуже уважним, спритним і кмітливим. Навіть пересування по гідростату завдавало багато клопоту. Ходити вже не можна було. Доводилося перелітати, відштовхуючись од підлоги, стелі, стін. Іноді, коли поштовх був не досить сильний, стрибун безпорадно зависав у повітрі і тільки з допомогою товаришів пришвартовувався до якогось борту.
Тюменєва дратувало, коли невелика підзорна труба чи спектроскоп летіли від нього або зрушувалися з місця лише од самого його подиху. Та, кінець кінцем, усі звикли жити в світі невагомого. Незвичайне ставало побутом.
Гідростат повільно зближався з крижаним метеоритом.
Останні два дні шість годин вісімнадцять хвилин були дуже тяжкими. Крижана куля, біла й блискуча, була зовсім недалеко від гідростата. Зблизька вона здавалася планеткою чималих розмірів, яка займала значну частину небосхилу. Та посунути гідростат до планетки команда вже не наважувалась. Треба було терпляче ждати.
Хоч як економили воду, її не вистачило. Довелося зменшити кисневий пайок, і мандрівники відчували кисневе голодування: голова боліла, у скронях шуміло, серце билося нерівно, втома сковувала тіло, з'явились апатія, млявість, байдужість.
Тим часом перед посадкою на крижаний метеорит треба було мати цілком свіжу голову і пружні м'язи. При невдалому ударі об крижану кулю гідростат знову відскочить, і це може скінчитися катастрофою.
Тому Тюменєв наказав за кілька хвилин до посадки підсилити приплив кисню з аварійного балона.
Всі ожили і бадьоро готувалися до посадки. Вона відбулася так плавно, що люди ледве помітили поштовх. Усі троє радісно скрикнули. Савич розігрів смуги із сплаву міді та нікелю на зовнішній оболонці гідростата. Лід підтанув, гідростат одним боком трохи занурився в кригу, яка швидко перетворювалась на воду.
Апарати, що працювали безвідмовно, вже втягували цю морську воду по трубках у гідростат, переробляючи її на чисту питну воду і життєдайний кисень.
Коли закінчили топити лід і набирати воду, дали легкий поштовх гідрореактивним двигуном, і гідростат вискочив з наповненої водою улоговини, яка утворилась під ним, на поверхню.
Мандрівники могли спокійно рухатися до зорі.