Шипольський повідомляє, що навколо Філіппін, морської бази Сполучених Штатів, надзвичайної сили припливами зірвано багато плавучих мін. Виловлювати їх серед вируючого океану неможливо, небезпека підірватись на міні велика. Тому Шипольський перейшов до острова Туам. Він сподівається, що до вашого приїзду встигне дослідити під час відпливу найглибше місце океану коло цього острова.
— Знаю, Шипольський казав. 9636 метрів. А біля Філіппін глибина 10 793 метри. Та мене цікавить не морська глибина, а небесна.
— Спробуймо домовитися з нашими далекосхідними моряками. Може, вони нам допоможуть, — запропонував Турцев.
— Підводний корабель? Це ідея! Товаришу Едер! — закричав Тюменєв у трубку телефону. — З'єднайте мене…
Радянський теплохід "Нептун" недарма називали плавучим океанографічним інститутом. Він був однаковою мірою пристосований і до мирних наукових досліджень, і до боротьби з розбурханими стихіями океану: численні лабораторії, бібліотека, чудова наукова апаратура, надійна подвійна обшивка, міцні й часті внутрішні переборки, жироскопічний пристрій, що надавав судну стійкості.
Наукова експедиція під керівництвом вісімдесятичотирьохлітнього океанографа академіка Шипольського вивчала найглибші місця Тихого океану біля берегів Японії, Філіппін та Маріанських островів за допомогою автономного гідростата.
Тюменєв не перебільшував, називаючи гідростат чудом техніки.
Апарат циліндричної форми міг занурюватись на глибину майже десять кілометрів, уміщав до десяти гідронавтів і міг перебувати під водою тривалий час. Він був устаткований різноманітними науковими приладами. Мав ілюмінатори й перископи для спостережень оком, для фото— і кінознімання. Крім того, поверхня його оболонки була вкрита найдрібнішими фотоелементами-комірками, як в оці мухи, з проводами, що йшли всередину апарата на екран. Це й робило стіни гідростата ніби прозорими. Потужні прожектори освітлювали водні глибини. Керували гідростатом — його занурюванням, поворотами, спливанням — зсередини. З десятикілометрової глибини гідростат підіймався близько двох годин. Новітні акумулятори незвичайної потужності цілком забезпечували апарат енергією.
Всередині гідростат був схожий па багатоповерховий будинок. Прутковий трап сполучав поверхи. В нижньому, "підвальному" поверсі містився акумуляторний відсік, вище на платформі — центральний пост управління: поряд — електрична станція, що регулювала надходження кисню, прилад регенерацїї повітря, манометри. Піднімаючись ще вище прутковим трапом, можна було попасти у механічний відсік, де стояли пускові реостати моторів, прилади для спалювання водню, гідравлічний насос, механізми для обертання гребних гвинтів і поворотні механізми. Ще вище, у двох відсіках, було обладнано каюти для житла. І ще вище йшли продовольчі склади. Гідростат вінчався "горищем" — легкою надбудовою, де могли розміститися люди після спливання, коли море було бурхливе і не давало можливості вийти назовні.
У палубі був люк еліптичної форми, що закривався водонепроникною кришкою та ілюмінатором.
Гребні гвинти проходили крізь стіну та ущільнювальний сальник. Інерційний механізм, масивний маховик на вертикальній осі, який приводився в рух мотором, обертав гідростат у горизонтальній площині.
Робота експедиції ішла успішно. Кожне занурення гідростата давало цінний науковий матеріал. Дуже сильні припливні явища викликали небувале переміщення нижніх та верхніх шарів океанської води, і на поверхні з'являлися трупи розірваних внутрішнім тиском глибоководних тварин. Співробітникам "Нептуна" лишалось тільки підбирати їх.
Проте чим ближче підходила зоря до Землі, тим небезпечнішим ставало перебування експедиції на екваторі, де притягання зорі відчувалось особливо сильно. Переходи від припливу до відпливу супроводилися чимдалі бурхливішими явищами в повітрі та океані,
"Нептун" поступово підіймався припливом угору разом з водяною горою, яка збільшувалася, потім повільно, кілька годин, опускався вниз. Якщо теплохід опинявся не на самій вершині, а на схилі водяної гори, він потрапляв у критичне становище. Судно падало набік, його заливали хвилі небувалої висоти. Хмари то змішувалися з хвилями, то раптом перелітали через водяну гору або ж піднімалися на неймовірну височінь і зникали. Атмосфера була насичена електрикою.
Капітан теплохода Виноградов нервував усі останні дні і, нарешті, не витримав: запросив до себе в каюту академіка Шипольського та його молодих співробітників — Прохорова, Залкінда, Савича й Дудіна — і звернувся до них з такою промовою:
— Мені наказано чекати професора Тюменєва. Він не прибув своєчасно і не подає про себе ніяких вісток. Може, загинув. Цілком імовірно в такий час. Чекати більше не можу. Я відповідаю за теплохід, відповідаю за команду, за всіх вас. Зараз відплив, і ми опускаємося. З наступним припливом — через кілька годин — зоря відірве частину океану з теплоходом. Нам треба швидко йти на північ. Гідростат доведеться лишити. Тягти його на буксирі — значить затримувати хід. Я порушую наказ, але рятую людей. Хай мене судять.
Це було сказано таким рішучим тоном, що всі зрозуміли — сперечатись марно.
— Гідростат треба врятувати! Зоря може підхопити його! — палко вигукнув науковий співробітник Прохоров. — Якщо його не можна взяти з собою на північ, то треба комусь із нас зануритися в гідростаті на максимальну глибину і там відсидітись, поки зоря одриватиме верхівку океану, а згодом спливти на поверхню. Я спущуся. Хто зі мною?
Залкінд, Дудін і Савич підняли руки. Шипольський щось обмірковував, потім спитав капітана:
— А що буде з професором Тюменєвим та його співробітниками, коли вони прибудуть до острова Туам і не знайдуть тут теплохода? На зворотний шлях у них не вистачить пального і харчів. Населення Туаму та інших островів давно евакуйовано. Гідростата, навіть коли він спливе, вони можуть і не помітити і тоді загинуть в океані або ж у небі, захоплені зорею.
Капітан Виноградов розвів руками.
— Сумно, — промовив він, — але що станеться з академіком Шипольським та його співробітниками, коли ми затримаємось?
— Я прошу почекати хоч кілька годин, — сказав Шипольський.
Виноградов відмовлявся. Шипольський наполягав, співробітники підтримували його. Виноградов тяжко зітхав, витирав з лоба піт, але повторював:
— Ні!
— Підводний човен на горизонті! — крикнув вахтовий.
— Це, мабуть, він! — схвильовано вигукнув Шипольський. — Ходімо!
Всі піднялися на капітанський місток. До теплохода швидко підходив великий підводний корабель. На містку стояв Тюменєв і махав капелюхом.
Вони стояли один проти одного, два славетні вчені: високий, кремезний, рум'яний, з пухнастими вусами вісімдесятичотирьохлітній океанограф академік Шипольський і сивоусий, сивобородий бадьорий старик — астроном Тюменєв.
Навколо них шанобливо стояли молоді співробітники
Шипольського.
— Летімо на зорю, Антонію Йосиповичу? — пожартував Тюменєв, міцно потискуючи руку Шипольському. — На Беті, певно, є океани, вивчати будете.
— На мій вік і земних вистачить, Іване Івановичу, — всміхаючись, відповів Шипольський. — У Ленінграді не переконали мене, а тут і поготів не переконаєте. Он що робиться! — І він широким жестом показав на горизонт. — Пізнувато ваша зоря з'явилась. Я встиг зістарітись. Куди мені летіти?
— Дурниці! Старості нема. Старість — це вигадка. То ж бо й воно. Гляньте на мене.
— Та ви зовсім молодий порівняно зі мною… — сказав Шипольський,
— Молодий! То ж бо й воно. Ну, як ваші підводні експедиції?
Шипольський почав захоплено розповідати про незвичайні знахідки в глибинах океану, про загадкових глибоководних тварин, про розкриті таємниці, які океан тисячоліттями ховав од людей. Щоки його ще більш порожевіли. Він забув про свої роки, про подагру і глухоту; забув про те, що перебуває серед бурхливого океану і що над головою виблискує зловісна зоря.
Тюменєв нетерпляче слухав ученого: від темних океанських глибин думки старого астронома летіли мимоволі до темних глибин неба.
Капітан Виноградов ходив по капітанському містку, дивився на хвилі, на небо й сердито сопів. Він не міг дочекатися, коли настане відплив. Хоч би швидше насадити в гідростат Тюменєва з його супутниками і тікати, тікати на північ, рятуючи життя довірених йому людей та майно.
А Турцев стояв на борту і дивився на океан, на зеленій поверхні якого блищала червонувата пляма — відблиск зорі Абастумані. Праворуч від теплохода виднівся місток підводного корабля, в якому прибули Тюменєв та Архімед.
Капітани підводного корабля і теплохода вирішили повертатися назад разом, щоб, коли треба буде, прийти на поміч один одному.
Прямо перед Турцевим зринала, як поплавець, верхня надбудова гідростата. На палубі, махаючи рукою, стояв невисокий чоловік. Архімед придивився і пізнав Миколу Володимировича Савича — третього учасника польоту, молодого океанографа, помічника Шипольського. Турцев усміхнувся й помахав йому у відповідь.
Архімедові згадалась поїздка до Ленінграда, вечори в просторій квартирі Шипольського, на яких вони обговорювали плани реконструювання гідростата для польоту на Бету. Згадалося побережжя моря. Заклопотаний Савич з руками, замащеними машинним маслом. Ознайомлення з гідростатом, з його складними машинами, розумними приладами.
І ось їхні життєві шляхи зійшлися тут, в океані, щоб далі йти разом. Куди? В невідомість…
— Привіт, Савич! — кричить Архімед, але шум хвиль заглушає його голос.
Багряне сонце схилялося за горизонт. Був відплив — найнижчий за весь час проходження зорі перед найвищим — критичним припливом.
Маріанські острови і острів Туам ніби виросли, піднеслися над водою на небувалу височінь, оголивши вкриті черепашками, водоростями та коралами скелясті "фундаменти", які споконвіку ховалися під водою. З'явились невідомі нові острови — мокрі, голі, мертві, що ніколи не бачили сонця.
Був рідкий час затишшя: повітря нерухоме, спокійний океан.
Цим затишшям треба було скористатися, щоб перебратись на гідростат, навантажити харчі і великий парашут для пуску гідростата на Бету, а також легкі астрономічні прилади, зроблені спеціально на замовлення Тюленева.
Від теплохода до гідростата й назад швидко рухався моторний човен. На містку гідростата вже стояли Тюменєв, Архімед і Савич, наглядаючи за роботою.