Це та сама дівиця, яка сиділа біля своєї веранди у кріслі, пам'ятаєте — міс Веде?
— Страшне чудовисько? — здивовано спитав Престо.
— Вона самісінька.
Престо кинувся до лікаря і почав тиснути його руки.
— Вибачте, докторе, що я усумнився у вашій всемогутності!
— До всемогутності далеко, але все ж сучасна медицина дещо може зробити. Ідіть і терпляче чекайте.
ЧУДО ПЕРЕВТІЛЕННЯ
Минуло ще кілька днів після цієї розмови, днів, схожих на всі минулі. І ось почалося "чудо перевтіленням, як сказав Престо, закінчивши ранковий огляд свого обличчя.
Дзеркало не могло обманути: провал перенісся помітно піднявся. Престо заспокоївся й одразу повеселішав. Тепер уже не могло бути ніякого сумніву: ліки доктора Цорна пробудили внутрішні сили організму, почалося перетворення його тіла.
Кожний день приносив щось нове. Перенісся дуже швидко набувало нормального вигляду. А м'ясистий, туфлеподібний кінець носа немовби "підсихав", утягувався — словом, помітно зменшувався. Стискались і зменшувалися вуха. Весь череп ставав пропорціональнішим. І дивна річ! Престо почав рости. Пальці, руки і ноги довшали, це було помітно по штанях і рукавах, які ставали дедалі коротші.
Одного ранку до Престо прийшла миловидна сестра і, привітавшись, сказала з посмішкою:
— Ви починаєте рости, містер Престо. Вітаю. Скоро цей костюм буде малий для вас. У нас є склад взуття, білизни і костюмів різного розміру. Прислати вам одяг більшого розміру, чи ви замовите новий? У нас є білошвейки, шевці і кравці.
Який же пацієнт Цорна носитиме одяг з чужого плеча! Престо, як і інші, сказав, що він замовлятиме костюми.
Мало хто з пацієнтів забирав із собою гардероб одягу різного розміру. Більшість залишали ці костюми, як казкова жаба-царівна свою шкірку, щоб вони не нагадували про минуле. Комерційні агенти Цорна згодом продавали цей одяг.
Сестра кивнула головою і вийшла.
Через кілька хвилин з Престо вже знімали мірку, — кравець, швець та білошвейка показали зразки дорогих тканин і фасони. Вслід за ними прийшов капелюшник. А надвечір Престо вже з голови до ніг був одягнутий у все нове, щоб через кілька днів повторити цю процедуру.
Внутрішні сили діяли дедалі енергійніше. Один раз прорвавши застиглі форми, ці сили з незвичайною швидкістю почали перебудовувати організм. Тоніо незабаром втратив лік усім новим надбанням і змінам. І коли наприкінці першого місяця "метаморфоз" він вийняв свою фотографічну карі очку і порівняв її з теперішнім своїм обличчям, то спочатку зрадів, а потім навіть злякався: дзеркало відбивало нове, чуже обличчя.
Це вже не був той Антоніо Престо, яким він знав себе з дитинства. Тоніо Престо втратив своє колишнє обличчя. Престо стало моторошно. Немовби його свідомість переселилася в тіло невідомої людини. Він пробував рухати руками — виходило щось нове, досить плавне, навіть граціозне, але якесь чуже. Фізичні відчуття були нові і дивні. Кожен жест давався йому напрочуд легко. Члени тіла стали гнучкими, рухливими. Не було більше незграбних рухів. Хода Престо, яка нагадувала рухи кажана, стала тепер плавною і легкою. Все це було б надзвичайно приємно, якби не було таким новим, що аж страх брав.
Зміни відбувалися не тільки в організмі Престо, але немовби і в навколишньому світі. Дитина росте роками, повільно і непомітно Престо ріс швидко, "не днями, а годинами", немов казкові богатирі. І, в міру свого зростання, Тоніо здавалося, що простір і масштаби швидко зменшуються. Ліжко, на якому він займав, коли приїхав, не більше ніж третину довжини, стало немовби коротше, стільці — менші, йому вже не треба було вдаватися до еквілібристики, щоб сісти на стілець чи в крісло. На письмовому столі він усе більше розсовував книги, письмове приладдя. Престо вже міг, підвівшись навшпиньки, самостійно зняти з вішалки пальто, капелюх. А скільки з усім цим було клопоту! Раніше йому, немов дитині, щохвилини доводилося вдаватись до сторонньої допомоги або ж він викликав сміх, намагаючись самостійно дістати якусь річ, що високо лежить, кудись вилізти. Світ не пристосований для карликів...
Це були приємні новини. Але все-таки внутрішні зміни найбільше привертали увагу Престо.
Тоніо годинами не відходив од дзеркала. Він вивчав своє обновлене тіло. Він милувався ним і дивувався чудесам науки. Так, тепер він вірив, що людське тіло не являє собою відлитих на все життя форм, що ці форми рухливі, наче вода. Треба тільки вміти розбудити "внутрішні сили" організму, будівників живого тіла — гормони.
Гормони, гіпофіз, щитовидна залоза — тепер ці слова вже не здавалися Престо незрозумілими обривками чаклунської змови.
— І все-таки це дуже дивно, — говорив він, дивлячись у дзеркало.
А з дзеркала на нього дивився елегантний молодий чоловік з красивим тонким носом, досить високий, дуже стрункий, худорлявий.
І на цьому новому тілі був новий костюм. Престо поглянув на старенький костюм, маленький костюм у кліточку, з короткими, майже дитячими штаньми. І цей костюм раптом здався Престо жалюгідним і зворушливим. Немовби цей костюмчик лишився від померлого підлітка— сина чи брата.
— Тоніо Престо вмер. Немає більше Тоніо! — тихо сказав Престо.
Несподівано йому стало шкода потвори-карлика, який знав нужду, не зігріте ласкою дитинство, життя на вулиці.
Тоніо згадав, як він ще хлопчиком, намагаючись добути шматок хліба, покинув рідні гори і вирушив на схід. Але важко було з його зростом дістати постійну роботу. В одному місті він продавав газети, в іншому був живою рекламою — в блазенському вбранні носив плакат: "Купуйте ваксу "Сонце"!" Хлопчаки знущалися над ним і нерідко били. Довелося знову вирушити в дорогу. Нарешті в одному місті йому пощастило попасти в мандрівний цирк. Знову блазенський костюм, але тут його не били. Він закликав народ і мав у зівак великий успіх. З цим цирком Престо відвідав багато міст і містечок Америки. В одному місті Каліфорнії, де була кіностудія, хазяїнові цього підприємства спало на думку зняти мандрівний цирк у картині за спеціально написаним сценарієм. Цирк ще не встиг виїхати з міста, як у кіно вже з'явився новий фільм. І Престо вперше побачив на екрані самого себе. Його роль була невелика: як завжди, він тільки закликав.
Престо був глибоко схвильований, побачивши своє зображення на екрані. Тоніо Престо — тоді він був ще просто Том Джонсон — зріс у власних очах. Якщо його показали на екрані, на тому самому екрані, де виступали всі його улюблені герої, то й він сам чогось вартий! його охопила досить поширена хворість — непереборне бажання зніматися для екрана. Мікроб цієї хвороби недостатньо вивчений: відіграє тут роль проста пиха чи жадоба швидкого збагачення, а чи несвідоме бажання перемогти час і смерть, законсервувавши на плівці хоч кілька моментів свого життя, — невідомо, але сила цієї хвороби надзвичайно велика.
Тоніо прийшов до хазяїна кіностудії і запропонував себе як кіноартиста. Той тільки розсміявся. Тоніо не заспокоївся. Він довідався про центр американської кінопромисловості — Голлівуд і, попрощавшись із цирком, вирушив туди. Кінопідприємці, режисери, оператори довго не хотіли навіть серйозно розмовляти з ним. Але один розумний оператор замислився і сказав директорові:
— А чому б із цього кретина не зробити другого Джеккі Кугана? Цей принаймні не виросте, як той.
Кілька сот метрів плівки у великій справі нічого не варті. Директор погодився спробувати. Престо метушився і махав руками, наче вітряк. Режисер безнадійно махав рукою: "Та він і поняття про гру не має!", але оператор не здавався.
Фільм справив на публіку несподіваний для директора і режисера ефект. І в житті Престо стався чарівний поворот...
Престо намагався пригадати все своє життя. Йому хотілося перевірити, чи знає новий Престо все те, що пережив старий. Чи не порушило фізичне "перевтілення" єдності свідомості? Ні, пам'ять його діє нормально. Пре-сто-новий одержав усю психічну спадщину Престо-старого. І все ж у психіці Престо відбулися чималі зміни. Він краще володіє собою, не гарячиться, не метушиться. І це теж дуже дивно. В єстві Престо нібито лишилася тільки тонесенька ниточка, яка з'єднувала його минуле "я" з теперішнім, — ниточка єдності свідомості. Порвалася б ця ниточка, і колишній Престо умер би остаточно, а новий молодий чоловік "народився" б на світ у віці двадцяти семи років. А що коли справді ця ниточка порветься? Тоніо забуде все, що було з ним до початку лікування. Ким же він тоді буде? Тоніо потер свій лоб, одійшов від дзеркала і знову подивився на себе.
— Так, Тоніо Престо втратив обличчя...
ЗЛОЧИНЕЦЬ
"Чудо перевтілення" здійснилося. Дзеркало відбивало не бридку потвору, а вродливого юнака, стрункого, трохи худорлявого. І найбільш дивним було те, що в новому Престо, з його бездоганно правильними формами нормальної людини, було щось таке, що нагадувало колишнього Престо, та схожість, яку ми помічаємо в двох скульптурах, різних своєю формою, але створених одним скульптором. Доктор Цорн оглянув свій твір з почуттям художника, задоволеного своєю роботою.
— Чудово! — сказав він. — Бажаю вам успіху в житті. Внутрішні процеси перебудови вашого тіла закінчились, але все-таки ви ще тижнів зо два постежте за своєю зовнішністю. Якщо помітите на обличчі хоч найменшу зміну, негайно приїжджайте до мене.
Захоплений Престо потис докторові руку.
Тоніо залишив у лікаря майже всі гроші, які взяв із собою, — а їх було близько сотні тисяч доларів. У Престо лишилося тільки на дорогу. Він послав телеграму Себастьянові, попереджаючи його про те, що приїде завтра вранці.
О призначеній годині найманий автомобіль під'їхав до вілли Престо. Старий слуга вибіг на широкі сходи, які спускалися пологим півкругом до посипаної піском дороги, і раптом, здивований, зупинився. Замість свого хазяїна він побачив елегантного молодого чоловіка, який, помітивши здивування слуги, розсміявся і сказав приємним баритоном:
— Що, не впізнав мене, старина? Це я, Антоніо Престо, але я побував у лікаря, і він, розумієш, змінив мене, переробив заново. Бери чемодани!
Та Себастьян не рухався з місця. Він був вірний слуга, навіть більше, ніж слуга. На карлика Престо він дивився так, як дивиться нянька на улюблену дитину, і оберігав його інтереси більше, ніж свої власні.