Про славних жінок

Джованні Боккаччо

Сторінка 23 з 41

Самим лише непорочним розумом вона перевершила тілесні поривання, які часто підминають під себе навіть найміцніших чоловіків. Так вберегла вона своє тіло від чоловічого доторку аж до самої смерті.

Марція достойна похвали не тільки за свою виняткову скромність, але також за світлий розум і за вправність у рукодільних мистецтвах. Нам невідомо, чи її навчив якийсь учитель, чи вона мала природний дар, але з певністю можемо сказати, що Марція, відмовившись від жіночих занять та не бажаючи марнувати час на дозвіллі, повністю присвятила себе вивченню мистецтва малюнка та скульптури. Врешті вона сягнула такого вміння і такої витонченості образу в малюванні пензлем і різьбленні зі слонової кості, що перевершила навіть Сополіса і Діонісія, найвідоміших тогочасних митців. Очевидним доказом уміння художниці стало те, що її картини були значно дорожчими, аніж твори інших митців. А що ще дивовижніше: стверджують, що вона не лише чудово малювала, що трапляється не так уже й рідко, але й мала таку швидку руку в цьому мистецтві, що ніхто ніколи не міг до неї дорівнятися.

Її твори зберігали як велику цінність упродовж тривалого часу. Поміж іншими малюнками є також автопортрет Марції: малювала вона його, дивлячись у дзеркало. На цьому малюнку художниця так чудово відтворила риси, колір та вираз обличчя, що всі сучасники жінки, знаючи її, одразу впізнавали, хто намальований.

Якщо говорити про її особливі вподобання, то маємо відомості, що, малюючи пензлем чи вирізуючи різаком, вона здебільшого створювала образи жінок, а чоловіків – дуже рідко, якщо й взагалі колись у неї були подібні роботи. Я вважаю, що таке вподобання вкорінене у чистоті її скромності. Адже знаємо, що античність полюбляла голі або напівголі зображення, тоді вона мала б зображати чоловіків недосконало: очевидно, зображати їх досконало суперечило чистим переконанням художниці. Тож, уникаючи двох крайностей, Марція вирішила зовсім не звертатися до цієї теми.

67. Сульпіція, дружина Фульвія Флакка

Сульпіція, у давні часи дуже поважана жінка, за свідченнями римських матрон, своєю чеснотністю заслужила не меншої поваги, аніж Лукреція, що вбила себе кинджалом. Була вона донькою Сервія Патрикула і дружиною Фульвія Флакка:[130] обидва були відомими мужами.

Після того як децемвіри, згідно з давнім звичаєм, звірилися з книгами Сивіли, сенат постановив, щоб у місті встановили статуї Венері Навертальниці Сердець – для відвертання молодих дівчат і всіх жінок загалом від розпусти і швидшого навернення до похвальної стриманості. Сенат, згідно з дорученням децемвірів, приписав також, щоб цю статую обов'язково освятила найчеснотніша жінка з усіх римських матрон. Тож із величезної кількості жінок, що проживали на той час у Римі, почали вибирати найчеснотнішу на розсуд жіноцтва; насамперед вирішили представити сотню жінок з усіх верств, які відзначалися своєю чеснотністю. Серед них була й Сульпіція. Далі, за наказом сенату, на розсуд жінок було вибрано десять найславніших з цієї сотні, до яких зарахували й Сульпіцію. Врешті, коли треба було вибрати єдину, за загальною згодою обрали Сульпіцію.

Тож великою честю для Сульпіції було посвячення храму Венери Навертальниці Сердець, однак набагато почеснішим було те, що так багато жінок вважали її найчеснотнішою з-поміж усіх інших. Усі, хто був поряд із Сульпіцією, захоплено дивилися на неї як на якесь небесне божество скромності. А також, як бачимо, пошана прийдешніх поколінь доручила її ім'я майже нев'янучій славі.

Але хтось запитає: якщо було вибрано сотню чеснотних, то що таке особливе було додане до чесноти цієї жінки, щоб заслужено перевершити всіх інших? Очевидно, нехай той, хто питає, зважить, що чеснота полягає не тільки в утримуванні від стосунків з іншим чоловіком. Якщо хочемо глянути на чесноту здоровим поглядом, то вона полягає не лише в утриманні від обіймів інших чоловіків, що роблять багато жінок, і часом не за власним бажанням.

Однак для того, щоб матрону можна було назвати бездоганно чесною, вона насамперед повинна стримувати свої пожадання і грайливі очі, приборкуючи їх глибоко в мереживі своєї сукні. Слово її має бути не лише виваженим, але й коротким і доречно мовленим. Дозвілля слід уникати – як очевидного і згубного ворога скромності. Необхідно стояти осторонь від бенкетів, адже Венера освіжується без Лібера й Церери.[131] Співів і танців слід сторонитися, бо вони є жалом розбещеності. Потрібно присвячувати себе стриманості й тверезості, оберігати домашній затишок, закривати вуха для брудних балачок і не вештатися, де не личить. Не слід надмірно уживати фарби й парфуми, недоречні прикраси. Всі нечестиві думки і пожадання необхідно розтоптувати з усіх своїх сил, натомість потрібно постійно і невтомно присвячуватися роздумам про святе. Зрештою, щоб я не перелічував усі приклади чистої скромності, жінка повинна вшановувати свого єдиного чоловіка, віддаючи йому всю свою любов, а на інших – не зважати: до них вона повинна ставитися, щонайбільше, як до братів. Та й навіть в обійми до свого чоловіка, задля продовження роду, вона повинна входити з похиленим чолом і тихим серцем.

Усі ці прикмети не були виразно притаманні більшості жінок, і лише єдину Сульпіцію визнали такою, що мала їх у всій повноті, тому й заслужено вибрали її з-поміж інших.

68. Гармонія, донька Ґелона Сицилійського

Гармонія була дівчиною з Сицилії, донькою Ґелона, який був братом Гієрона, царя Сіракуз.[132] Хоча вона й славилася своїм царським походженням, однак набагато більшої згадки дівчина заслуговує за свою безмежну відданість. Одні джерела повідомляють, що вона померла дівою, інші – що була дружиною якогось Темістія. З цих повідомлень кожен може обрати собі те, що йому до вподоби: розмаїтість відомостей аж ніяк не спричиниться до применшення мужньої відданості Гармонії.

В Сіракузах, коли розбушувався бездумний і нестримний бунт простолюду проти всіх нащадків царського роду і було вбито молодого царя Гієроніма, а також Андронодора і Темістія, зятів Герона і Ґелона, величезний натовп з оголеними мечами кинувся на Дамарату і Гераклію, доньок Герона, і на Гармонію, доньку Ґелона. Однак годувальниця Гармонії задумала хитрість: іншу дівчину, що була приблизно того ж самого віку, що й Гармонія, одягнули в царську одіж і виставили нападникам замість самої Гармонії. Ця дівчина зовсім не противилася задуманій вигадці, а навіть навпаки, коли побачила розлючений натовп з мечами і списами, що кинувся на неї, не злякалася і не стала втікати, не видала нападникам, хто вона насправді є, не звинувачувала Гармонію, замість якої мала померти: мовчазна й непорушна, прийнявши смертельні удари, вона загинула.

Гармонія була і щаслива, і нещасна водночас: щаслива через виявлену відданість, нещасна – через втрату відданої подруги. Заціпеніло дивилася вона зі свого сховку на витривалість і мужність невинної дівчини перед лицем смерті та на кров, що лилася з її ран. Коли дівчина загинула, а нападники подалися геть, Гармонія змогла вийти і з відкритою душею перейнятися загиблою. Захоплена таким неймовірним вчинком, вона розридалась, бо хоча й врятувалася, та все ж не могла більше споглядати невинно пролитої крові, не могла продовжувати далі свого життя, збереженого великою ціною чужої вірності. Тож вважала за краще дочасно відправитися на той світ з такою вірною подругою, аніж доживати до сивини в товаристві таких невірних співвітчизників.

Яка вірність, яка стародавня віра! Та, що вбереглася від смерті, добровільно відкрилася натовпові, викликавши на себе кровожерні мечі, виказавши хитрість годувальниці, вірність убитої дівчини і свою особу. Як жертвоприношення сама дозволила бунтівникам пролити свою кров за загиблу дівчину: вражена численними ударами, Гармонія впала якомога ближче до тіла нещодавно вбитої.

Роки, які відібрала у Гармонії відданість, щедро повернули їй описи у творах. Важко вирішити, що є важливішим: чи вірність тієї, що померла раніше, чи відданість тієї, що врятувалася, бо перша чеснота увіковічує мужність дівчини, друга – ім'я Гармонії.

69. Буза з Канузія Апулійського

Буза, яку деякі називають Павлиною, оскільки Буза – її прізвисько, була родом з Апулії,[133] з міста Канузія. Один її неймовірний вчинок, який античність залишила прийдешнім поколінням, змушує мене повірити, що походила ця жінка з визначного роду і була відома також завдяки багатьом іншим чудовим заслугам.

Адже переповідають, що коли Ганнібал[134] провадив спустошливу війну проти римлян, вогнем і мечем винищуючи весь італійський народ і поливаючи землю кров'ю, то у битві під Каннами, апулійським містечком, не тільки переміг свого ворога, а майже повністю розбив сили італійців. Тож усі, хто вийшов живим з того жахливого побоїща (а було їх близько десяти тисяч), поневіряючись і блукаючи, подалися вночі по бездоріжжю до міста Канузій, яке на той час було союзником римлян.

Усі втікачі були змордовані, виснажені, збіднілі, обеззброєні, голі та зранені. Не боячись ані будь-якої біди, ні могутності переможця, Буза всім їм люб'язно надала притулок у своїх помешканнях. Насамперед вона наказала їм усім не падати духом. Потім прикликала лікарів і піклувалася про поранених з материнською турботливістю. Вона з дивовижною щедрістю забезпечила одягом повністю всіх, хто його потребував, дала зброю тим, хто її не мав. Щоденну плату за їхнє утримання вносила з власних коштів. А коли вони приходили до тями і, отримавши надію завдяки її піклуванню, збиралися піти своїм шляхом, вона давала кожному грошей на дорогу. Також Буза не відмовлялася простягнути руку допомоги будь-кому з нових втікачів, що приходили до неї. Ця подиву гідна історія достойна ще більшої похвали тому, що вона розповідає про жінку, а не про чоловіка.

Цареві Александрові Македонському, завойовникові цілого світу, попри інші його достоїнства, історики приписують особливу щедрість: стверджують, що він, як і багато інших щедрих правителів, дуже часто не лише дарував дорогоцінні камені, великі суми грошей та інші коштовні речі, а навіть надавав у володіння землі, чудові царства, а то й величезні імперії – чи своїм друзям, чи навіть переможеним царям.

Такі добродійства, зрозуміло, є величними і заслуговують найбільшої похвали, однак вони, на мою думку, аж ніяк не дорівнюються до благочинства Бузи.

20 21 22 23 24 25 26

Інші твори цього автора: