Тарзан і граф де Куд стояли осторонь на протилежних кінцях майданчика. Д'Арно і Флобер оглянули обидва пістолети. Двоє людей, що за хвилину мусили стати до поєдинку, стояли мовчки, доки Флобер перераховував умови, яких вони зобов'язані були дотримуватись.
Вони повинні були стати поруч, тісно спиною один до одного. Коли Флобер подасть знак, вони рушать у протилежні боки, тримаючи пістолети в опущених руках. Коли кожен відійде на десять кроків, Д'Арно подасть наступний сигнал; тоді вони повернуться й стрілятимуть, доки один з них упаде; кожному дозволяється зробити три постріли.
Доки Флобер усе це пояснював, Тарзан дістав з портсигара цигарку й запалив. Де Куд був взірцем спокою.
Хіба він не найкращий стрілець Франції? Раптом Флобер кивнув Д'Арно, і кожний секундант поставив свого дуелянта на позицію.
— Джентльмени, ви готові? — спитав Флобер.
— Цілком, — відповів де Куд.
Тарзан ствердно кивнув головою. Флобер подав знак.
Він і Д'Арно відступили кілька кроків убік за лінію вогню.
Супротивники повільно рушили, кожен у свій бік.
— Шість. Сім. Вісім. — У Д'Арно на очі навернулись сльози. Він дуже любив Тарзана. — Дев'ять.
Ще крок, і бідолашний лейтенант з важким серцем подав сигнал.
Де Куд швидко повернувся і вистрілив. Тарзан трохи підскочив. Його пістолет і далі висів в опущеній руці.
Де Куд вагався, немов очікуючи, що супротивник ось-ось гримнеться на землю. Француз був надто добрим стрільцем, щоб не сумніватися, поцілив він чи ні. Втім, Тарзан не падав і, схоже, не збирався піднімати пістолет. Де Куд знову вистрілив, але поза Тарзана не змінилася. На його обличчі був вираз глибокої байдужості. Він спокійно й невимушено палив цигарку. Найкращий стрілець Франції не міг зрозуміти, в чому справа. Цього разу Тарзан не підстрибнув, але де Куд і тепер знав, що він поцілив.
Раптом він усе зрозумів. Він збагнув диявольський план Тарзана. Тарзан вирішив спокійно піти назустріч цим трьом страшним пострілам, сподіваючись, що. можливо, жоден з них не зіб'є його з ніг. А тоді він, маючи в запасі три постріли, неквапно, спокійно, розважливо розстріляє де Куда. По спині француза пробігли легкі дрижаки.
В цьому було щось пекельне. Що це за створіння таке, що здатне спокійно стояти з двома кулями в грудях і спокійно чекати третьої? Цього разу де Куд прицілився ретельніше, але нерви його зрадили, і він взагалі не попав. А Тарзан усе не підводив пістолет.
Мить обоє стояли, дивлячись просто в очі одне одному.
На обличчі Тарзана був вираз глибокого розчарування.
На обличчі де Куда вираз страху — панічного страху — дедалі наростав. Він не міг довше цього зносити.
— Чорт забирай! Мосьє, стріляйте врешті! — вигукнув він.
Але Тарзан не підніс пістолет. Натомість він ступив крок до де Куда. Д'Арно і Флобер зрозуміли його намір хибно і хотіли кинутись між них, але він застережливо підняв ліву руку.
— Не бійтеся, — сказав він секундантам, — я не зроблю йому нічого лихого.
Це вже було зовсім не за правилами, але вони зупинились.
Тарзан підійшов впритул до де Куда.
— Напевне, ваш пістолет зіпсований, — сказав він. — Або у вас був кепський настрій. Візьміть мій пістолет і спробуйте ще раз. — І Тарзан простяг свій пістолет руків'ям уперед спантеличеному графові.
— На Бога, мосьє! — вигукнув той. — Ви що, збожеволіли?
— Ні, друже, — заперечив Тарзан. — Але я заслуговую смерті. Це єдиний засіб спокутувати кривду, якої я завдав чудовій жінці. Візьміть мій пістолет і зробіть так, як я вас попрошу.
— Це було б убивство, — заперечив де Куд. — Але яким чином ви образили мою дружину? Вона поклялася мені, що…
— Я не це мав на увазі, — швидко сказав Тарзан. — Ви самі стали свідком нещастя, яке скоїлося з нами. Але щоб кинути тінь на її ім'я і зруйнувати щастя людини, до якої я не мав жодної ворожості, виявилося достатньо. Я винний цілком і повністю і сподівався спокутувати цю провину своєю смертю. Мені прикро, що ви не такий чудовий стрілець, як мені казали.
— Ви стверджуєте, що цілком винні у всьому, що сталося? — швидко спитав де Куд.
— Цілковито, мосьє. Ваша дружини чиста жінка. Вона любить лише вас. У тому лихові, яке ви бачили, винний лише я сам. Не з вини графині де Куд і не з власної волі я прийшов того вечора у ваш дім. Ось документ, який підтверджує це.
І Тарзан дістав з кишені зізнання Рокова з його підписом.
Де Куд узяв папір і почав читати. Д'Арно і Флобер підійшли ближче. Вони були цікавими свідками незвичайного закінчення незвичайної дуелі. Доки де Куд прочитав документ до останнього слова, всі мовчали. Після цього він подивився на Тарзана.
— Ви хоробрий і шляхетний джентльмен, — сказав він. — Я дякую Богові, що не вбив вас.
Де Куд був француз, а французи люди вразливі. Він кинувся обіймати Тарзана і розцілував його. Флобер поцілував Д'Арно. Лише докторові не було з ким цілуватись. Напевне, він образився, і тому втрутився з проханням дозволити йому оглянути рани Тарзана.
— В цього джентльмена вцілила принаймні одна куля, — сказав він. — А можливо, що й усі три.
— Дві, — сказав Тарзан. — Перший раз в ліве плече, а другий — у лівий бік. Мабуть, обидві кулі застрягли в м'язах.
Проте лікар примусив його лягти на траву і клопотався біля нього, доки промив йому рани і не зупинив кровотечу.
Наслідком цієї дуелі було те, що всі верталися до Парижа на автомобілі Д'Арно найліпшими друзями. На душі в де Куда стало так легко, що він позбувся і сліду неприязні до Тарзана. Щоправда, Тарзан узяв на себе більшу частину провини, вигороджуючи Ольгу, але цей обман можна було йому пробачити. Він обманював задля збереження честі жінки і зробив це по-джентльменському.
Тарзана вклали до ліжка на кілька днів. Д'Арно з лікарем так перейнялися його хворобою, що він змушений був скоритися їм, хоча вважав це смішною і безглуздою справою.
— Це просто смішно, — казав він Д'Арно, — лежати в ліжку через укол голки. Ви гадаєте, що коли Болгані, цар горил, ледве не розшматував мене, а я був ще малим хлопцем тоді, — то мене поклали на м'яке ліжко? Куди ж пак! Я вилежувався на вогкому підгнилому очереті в джунглях.
Я пролежав кілька тижнів, схований під густим кущем, і мене доглядала вірна Кала-лише бідна Кала, яка відганяла від моїх ран комах і охороняла мене від диких звірів.
Коли я просив води, вона приносила її в роті — єдиним відомим їй способом. Там не було ані стерилізованої марлі, ані продезинфікованих бинтів. А якби ваш любий лікар бачив ті антисептичні заходи, то, певно, збожеволів би.
І одначе я одужав. Одужав для того, щоб лягти у ліжко через подряпину. Мешканець джунглів такого навіть не помітив би, хіба що подряпина була б на кінчикові його носа.
Тарзан одужав кількома днями пізніше і почував себе, наче нічого не сталося. Де Куд кілька разів відвідував його, і коли дізнався, що Тарзан дуже хоче знайти для себе якусь роботу, то пообіцяв підшукати йому місце.
Щойно Тарзана виписали, як того самого дня він отримав від де Куда записку з проханням зайти вдень до бюро графа.
Де Куд зустрів його дуже привітно і щиро поздоровив з одужанням. Від того самого ранку, від дня дуелі, ніхто з них більше не згадував ані про дуель, ані про її причини.
— Любий Тарзане, я думаю, що знайшов для вас саме те, що вам потрібно, — сказав граф. — Це служба, на якій від людини вимагається насамперед відданість справі, дуже відповідальна. Вона здія мужньої і спритної людини. Я не можу уявити собі кращої кандидатури, аніж ви, Тарзане.
Вам доведеться мандрувати. А згодом, можливо, виникне перспектива просування вперед, певне, в царині дипломатії.
Але спершу на короткий термін вас призначать спеціальним агентом військового міністерства. Ходімо, я познайомлю вас з вашим майбутнім начальником. Ваші обов'язки він зуміє пояснити вам краще за мене, і тоді ви самі скажете, підходить для вас це місце чи ні.
Де Куд сам провів Тарзана до кабінету генерала Рошера, начальника відділу, до якого Тарзан мав би бути зарахований у разі згоди. Тут граф яскраво змалював усі Тарзанові чесноти і попрощався.
Через півгодини Тарзан вийшов з кабінету генерала, отримавши першу роботу в своєму житті. Завтра він мусить зайти за подальшими вказівками, а наразі повинен був готуватися до від'їзду з Парижа, можливо, до негайного від'їзду, на невизначений термін.
Тарзан квапився додому, щоб поділитися з Д'Арно доброю звісткою. Врешті і він комусь потрібен на цьому світі.
Він зароблятиме гроші і, що особливо добре, вирушить у подорож, побачить нові країни і нових людей.
Він кулею влетів до кімнати Д'Арно і на одному диханні виклав йому цю новину. Д'Арно зреагував стримано.
— Ви, певне, захоплені, що залишаєте Париж і що, можливо, ми з вами не побачимося кілька місяців? Тарзане, я ще не бачив такої невдячної тварини.
— Ні, Полю, я просто дитина. Мені дали нову іграшку, і в мене нестерпно сверблять руки швидше почати бавитися з нею.
Невдовзі Тарзан покинув Париж. Він вирушив через Марсель до Орана.
7
ТАНЦЮРИСТКА З СІДІ-АЇСИ
Перше завдання Тарзана не обіцяло особливих пригод і не здавалося надто важливим. Уряд підозрював одного поручника тубільного полку у таємних зносинах з великою європейською країною. В Сіді-бель-Абесі жив лейтенант Жернуа, який раніше працював при головному штабі, де відповідно до службових обов'язків був допущений до надважливих військових документів. Уряд підозрював, що та велика країна чимало заплатила офіцерові, щоб отримати дуже важливу для неї інформацію.
Підставою для того, щоб почати стеження за лейтенантом, був маленький натяк однієї відомої парижанки, який вона зробила з ревнощів. Але зрада — справа дуже серйозна, а генеральні штаби своїх секретів пильнують. Натяком не можна було нехтувати. Ось чому Тарзан поїхав до Алжиру під виглядом американського мисливця й мандрівника, щоб з'ясувати справу лейтенанта Жернуа.
На пароплаві він дуже радів тому, що невдовзі знову побачить свою улюблену Африку. Але північне узбережжя так само разюче відрізнялось від його рідних тропічних джунглів, як і Париж. Хвилювання людини, яка повертається на батьківщину, обірвалося для нього вже в Орані. Там він цілий день провештався вузькими кривими завулками Арабського кварталу, розглядаючи незнайомий йому краєвид. Наступного дня він був у Сіді-бель-Абесі.