Тарзанів син

Едгар Райс Барроуз

Сторінка 5 з 44

У Лондоні Аякс, вочевидь, дуже затужив за рідними джунглями, і коли він досі дозволяв показувати себе глядачам, то, певне, тільки сподіваючись знайти свого друга й володаря, якого давно втратив. Тепер, знайшовши його, мавпа більше не мала бажання знатися з людським табуном. Ніякими вмовляннями неможливо було бодай на хвилину заманити її в концертну залу.

Павлович спробував був змусити її до цього силоміць, та мало не поплатився життям. Добре, що поруч був Джек Клейтон, якому дозволили відвідувати мавпу в акторській кімнаті концертної зали: він миттю кинувся на допомогу росіянинові і вгамував звіра.

Однак жадоба грошей і мрії про помсту не кидали Павловича. Попри всі невдачі ьзнегоди, він дедалі палкіше прагнув помститися Тарзанові, на якого складав вину за все. Остання, ще й неабияка, невдача Павловича полягала в тому, що Аякс не схотів заробляти для нього гроші. Цю невдачу, на думку росіянина, спричинив не хто інший, як Тарзан, під'юдивши свого дикого приятеля не виходити на сцену.

Вроджена злостивість і підступність Павловича ще загострювались через слабкість його розумових і фізичних сил, підточених злигоднями й стражданнями. Холодний розрахунок і рафінована мстивість колишнього Павловича переродилися в нервову, гризьку злість розумово неповноцінного чоловіка. Попри все, його план був доволі вдалий. Передовсім план цей обіцяв йому чималі гроші, — адже старий мав їх отримати від лорда Грейстока за мавпу і окремо за те, що відвезе її. Окрім того, він ще й жорстоко мстився Тарзанові, якого люто ненавидів, через його коханого сина. Остання частина плану, щоправда, відзначалась грубою жорстокістю, — їй бракувало витонченості, притаманної його колишньому господареві віртуозові злочинства Ніколаю Рокову, — зате вона цілковито звільняла од відповідальності за скоєне, звалюючи все на мавпу, яку, таким чином, буде покарано за небажання працювати на росіянина.

Подальший перебіг подій і зовсім розв'язував руки Павловича. Тарзанів син випадково почув, як його батько розповідав матері про намір повернути Акута в джунглі. Вражений почутим, хлопець знов заходився благати батька й матір узяти мавпу до них додому, щоб він міг з нею бавитися. Тарзан уже ладен був виконати синове прохання, але леді Грейсток жахалася навіть думки про це. Вона була невблаганна, і хлопцеві врешті довелося про людське око згодитися з тим, що мавпа має повернутися до Африки, а сам він — до школи, бо шкільні вакації вже добігали кінця.

Того дня він не пішов, як завжди, відвідати Павловича, а заходився коло якихось пильніших справ. Він завжди мав достатньо грошей, отож при потребі міг легенько викласти фунтів кількасот. Деяку частину своїх грошей Джек витратив, купуючи досить дивні речі, які він зумів крадькома пронести до своєї кімнати, ще й нікому не попастися, коли пізно увечері вернувся додому.

Наступного ранку, дочекавшись, коли його батько, владнавши усі справи з Павловичем, прийшов додому, хлопець подався до росіянина. Не знаючи нічого про справжню вдачу цієї людини, малий вирішив не втаємничувати старого у свої наміри, — з остороги, що той не лише відмовиться йому допомогти, а ще й розповість про все батькові. Отож хлопець лише попросив дозволу супроводжувати Аякса до Дувру. Він пояснив старому, що хоче тільки позбавити його клопотів обтяжливої подорожі, а кілька фунтів Джекових грошей, покладені до кишені росіянина, давали хлопцеві підстави сподіватись, що той згодився.

— Знаєте, — сказав він, — цього ніхто й не помітить, бо мені ж завтра вечірнім потягом треба їхати до школи. І коли вони залишать мене на вокзалі, я прийду сюди. Тоді проведу Аякса до Дувру і повернуся до школи на один-єдиний день пізніше. Ніхто нічого не знатиме, а я побуду зайвий день з Аяксом, перед тим як попрощаюся з ним назавжди.

Цей план цілком збігався з намірами Павловича. Якби він знав, що намислив хлопець далі, то, звісно, відмовився б від власного плану-заміру помсти й сприяв би якомога задумові Джека, що, безумовно, було б ліпшим виходом для Павловича, аніж та доля, яка спіткала його за кілька годин. Якби ж то він міг її знати!

Після обіду лорд і леді Грейсток попрощалися з сином, і він на їхніх очах сів у купе вагона першого класу. Потяг за кілька годин мав довезти його до школи. Але тільки-но батьки пішли, як він швиденько зібрав свої речі, вискочив з вагона і подався геть із станції, туди, де звичайно стояли візники. Там він найняв кеб і сказав візникові адресу Павловича. Коли він дістався на місце, вже смеркало. Росіянин чекав на нього, нервово міряючи кроками кімнату. Мавпа міцним мотузом була прив'язана до ліжка. Це вперше Джек бачив мавпу так убезпеченою. Він запитально поглянув на Павловича. Чоловік щось промурмотів про настрій тварини, яку збираються відіслати бозна-куди і яка, як він побоюється, має намір утекти. В руках Павлович тримав ще один мотуз і, ходячи туди-сюди по кімнаті, нервово переминав зашморг, зав'язаний на одному кінці. Щоразу, як він щось мимрив собі під ніс, його покопане обличчя спотворювали страшні гримаси. Хлопець ніколи не бачив його таким — він знітився Нарешті Павлович зупинився на протилежному боці кімнати, чимдалі від мавпи.

— Іди сюди, — сказав він Джекові. — Я покажу тобі, як зв'язати мавпу, якщо в дорозі вона почне бешкетувати.

Хлопець засміявся.

— А нащо? — сказав він. — Аякс робитиме, що я йому, скажу.

Старий тупнув ногою.

— Кому сказав, іди сюди! — повторив він. — Якщо не слухатимешся, то не поїдеш із мавпою в Дувр — не буде ради, якщо вона втече.

Хлопець, так само усміхаючись, перейшов кімнату і став перед росіянином.

— Повернися до мене спиною, — звелів той, — я покажу тобі, як найшвидше зв'язати мавпу.

Хлопець послухався, й заклав руки за спину, як сказав Павлович. Раптом старий миттю затягнув зашморг на одному його зап'ясті, кілька разів обмотав мотузку довкола другого і зав'язав.

З цієї хвилини росіянин не той став. З лайкою він повернув бранця до себе обличчям, підставив носака і, брутально штовхнувши Джека на підлогу, кинувся на нього зверху. Мавпа під ліжком гарчала, силкуючись розірвати пута. Хлопець не кричав — риса, успадкована від свого гартованого в джунглях батька, якому названа мати, велика мавпа Кала, довгі роки, до самої смерті втовкмачувала, що ніхто не стане до помочі переможеному.

Пальці Павловича стиснули хлопцеві горлянку. Старий зловтішно зареготався в обличчя своїй жертві.

— Твій батько занапастив мене, — мурмотів він. — Ось йому за це віддяка! Він думатиме, що це зробила мавпа. Я скажу йому, що це зробила мавпа. Я скажу, що вийшов на кілька хвилин, а коли ти прийшов, то мавпа тебе вбила. Я випущу з тебе дух і кину тебе на ліжко. Коли я покличу твого батька, він побачить мавпу, схилену над тілом. — І Павлович знов зайшовся диким реготом.

Його пальці зчепились на горлі в хлопця.

Позад нього ревла знавісніла від люті тварина, і її ревіння билося об стіни малої кімнатки. Хлопець поблід, але на його обличчі не з'явилося ані тіні переляку чи паніки. Він був син Тарзана. Пальці все дужче стискали йому горло. Він дихав дедалі важче, уривчасто. Мавпа намагалася розірвати грубий мотуз на собі. Вона повернулася, накрутила його на лапу, як ото людина на руку, і чимдуж рвонула. Могутні м'язи випнулися під волохатою шерстю. Пролунав тріск зламаного дерева — мотузка витримала, зате шмат ніжки так і відлетів від ліжка.

Павлович озирнувся. Його бридке обличчя перекривила гримаса жаху — мавпа звільнилася.

Одним стрибком тварина опинилась біля нього. Чоловік закричав. Звір відтягнув його від хлопця, величезні пальці вп'ялися в тіло старого. Жовті ікла наблизилися до його горлянки — і, коли вони зімкнулися, душа Алєксєя Павловича відлетіла до дідька, який вже давно чекав на неї в пеклі.

Хлопець звівся на ноги — Акут допоміг йому. Годин зо дві мавпа за його вказівками розплутувала вузли, що зв'язували руки її друга. Врешті вони удвох знайшли спосіб, як це зробити, і хлопець звільнився. Він перерізав мотузку, яка й далі теліпалася на шиї в мавпи. Потім розшморгнув одну з своїх валіз і дістав звідти якийсь одяг. Свій план він продумав до подробиць. Він не пояснював нічого звірові, який виконував усі його накази. Удвох вони вийшли з дому, але ніхто з тих, хто міг їх бачити, не помітив, що один з них — мавпа.

4

Убивство самотнього старого росіянина Алєксєя Саброва його власною великою дресированою мавпою на кілька днів стало темою газетних повідомлень. Коли лорд Грейсток прочитав про це, він вжив усіх заходів, щоб його ім'я ніяким чином не пов'язувалося з цією історією, і пильно стежив за тим, як поліція намагається натрапити на слід людиноподібної мавпи.

Як і для всіх, для нього найцікавіше було загадкове зникнення злочинця. Принаймні так тривало доти, доки він не довідався, що його син Джек не зголосився до школи по приїзді, хоч вони з Джейн бачили його в повному гаразді, коли він сидів у вагоні поїзда.

Але навіть тоді лорд Грейсток не пов'язав зникнення свого сина з таємницею, що оточувала зникнення мавпи. Аж через місяць, після ретельного слідства з'ясувалося, що хлопець, висів з вагона, перше ніж поїзд рушив із лондонського вокзалу, і візник кеба, якого розшукали, назвав адресу старого росіянина, за якою відвіз хлопця. І тоді Тарзан з роду великих мавп зрозумів, що Акутова справа якимсь чином пов'язана із зникненням його сина.

Після того, як візник кеба, висадив свого пасажира перед будинком, у якому мешкав росіянин, події неможливо було простежити. Ніхто відтоді не бачив ані мавпи, ані хлопця — принаймні живих. Власник будинку впізнав хлопця на фотокартці і сказав, що той часто відвідував старого росіянина. Більше він не знав нічого. Отож біля дверей цього похмурого будинку на задвірках Лондона пошуки зайшли в глухий кут — усі сліди губилися.

Наступного дня після смерті Алєксєя Павловича якийсь хлопець у супроводі своєї недужої бабусі зійшов на борт корабля в Дуврі.

Стареньку вкривала густа вуаль, а вік і хвороба так підточили здоров'я, що вона дісталася на борт в інвалідному кріслі-візку.

Хлопець відхилив усі пропозиції стосовно допомоги, власноручно вкотив візок на палубу, сам допоміг їй перебратися з крісла до каюти — і це був останній раз, коли стару пані бачили на кораблі аж до самого кінця подорожі.

1 2 3 4 5 6 7