Джералд був, як завжди, люблячим чоловіком. Елікс почувала себе такою безпорадною, неначе руками й ногами вскочила в пастку.
Він ні на хвилину не залишав її саму. Пішов із нею на кухню, допоміг поставити на стіл холодні страви, які вона ще раніше приготувала. Вечеря ставала їй поперек горла, однак вона примушувала себе їсти й навіть здаватись веселою й природною. Вона тепер знала, що бореться за своє життя. Що самасамісінька з цим чоловіком, що допомоги чекати нізвідки, що цілком у його руках. І єдиний шанс урятуватись — це так приспати його підозри, аби він залишив її саму хоч на кілька хвилин: цього часу їй вистачить дістатися до телефону в передпокої й викликати допомогу. В цьому — остання надія.
Їй сяйнула рятівна думка, коли вона згадала, чому Джералд відмовився від свого задуму в п'ятницю. А що, як вона скаже, ніби Дік Уїндіфорд прийде до них сьогодні ввечері?
Таке повідомлення вже мало не зірвалось у Елікс з язика, але вона поквапливо відмовилась від нього. Цей чоловік був не з тих, кого можна вдруге відвернути від здійснення свого наміру. Під його спокійною врівноваженістю вгадувалась рішучість, навіть піднесеність, і це позбавляло її останніх сил. Сказавши щось не так, вона тільки пришвидшить злочин. Він просто вб'є її на місці, а тоді спокійно подзвонить по телефону Дікові Уїндіфорду й сповістить, що їх кудись несподівано викликали. О, якби тільки Дік Уїндіфорд прийшов до них сьогодні ввечері. О, якби Дік...
Раптом у Елікс зринула нова думка. Вона скоса пильно глянула на свого чоловіка, ніби боялась, що він угадає її план. Але разом із появою нового задуму до неї повернулось і самовладання. Поведінка її стала настільки природною, аж вона сама здивувалась.
Елікс приготувала каву й винесла її на ганок.
— До речі,— мовив Джералд,— давай зробимо ті фотознімки пізніше.
Мороз пробіг у Елікс поза спиною, але вона безтурботно відповіла:
— А ти не міг би впоратись без мене? Сьогодні ввечері я якась стомлена.
— На це часу піде небагато,— всміхнувся він.— І я можу пообіцяти тобі, що потім ти не почуватимешся стомленою.
Власні слова, здавалось, потішили його. Елікс здригнулася. Задум треба було починати здійснювати зараз — або ніколи. Вона звелась на ноги.
— Піду подзвоню м'ясареві,— байдужим тоном оголосила вона.— Сиди, не турбуйся.
— М'ясареві? О такій пізній годині?
— Дурненький, крамницю він, звичайно, зачинив. Але ж сам напевне вдома. А завтра субота, і я хочу, щоб він уранці приніс мені телячих відбивних, поки їх не схопив хтось інший. М'ясар такий зі мною милий і зробить для мене все.
Елікс швидко ввійшла в будинок і зачинила за собою двері. Вона ще почула, як Джералд сказав: "Не зачиняй дверей",— і не забарилася з відповіддю: "Не треба, щоб поналітало метеликів. Я їх ненавиджу. Чи ти боїшся, що я покохаюся з м'ясарем?"
Опинившись у будинку, вона вхопила телефонну трубку й набрала номер паба "Руки мандрівника". І зразу ж додзвонилась.
— Містер Уїндіфорд ще в себе? Можна з ним поговорити?
І тут серце у неї болісно стислося. Двері рвучко відчинились, і до передпокою ввійшов Джералд.
— Та ну вийди ж, Джералде,— образилась Елікс.— Я страшенно не люблю, коли слухають, як я розмовляю по телефону.
У відповідь він тільки засміявся й сів на стілець біля неї.
— А ти справді дзвониш м'ясареві? — насмішкувато спитав він.
Елікс-була в розпачі. Її план провалювався. За хвилину Дік Уїндіфорд підійде до телефону. Може, ризикнути всім і закричати про допомогу?
І тут, поки вона нервово натискала й відпускала важіль, у неї блискавично виник новий план.
"Буде важко,— подумала вона.— Треба не втрачати голови, вибирати правильні слова й ні на мить не затнутись, але я вірю, що можу ‘зробити це. Я мушу це зробити".
В цю мить у телефонній трубці почувся голос Діка Уїндіфорда. Елікс швидко заговорила:
— Говорить місіс Мартін, з "Солов'їного будинку". Будь ласка, прийдіть (вона натисла на телефонний важіль, відключаючись) завтра вранці і принесіть шість гарних телячих відбивних (вона відпустила важіль). Це дуже важливо (знову відключення). Дякую вам, містере Хексворсі, сподіваюсь, ви нічого не маєте проти, що я подзвонила так пізно, але ці телячі відбивні — справа (тепер підключення) життя і смерті (відключення). Дуже добре, завтра вранці (підключення) якнайшвидше.
Вона поклала трубку й повернулась до чоловіка обличчям.
— То ти, виходить, розмовляєш із своїм м'ясарем,— мовив Джералд.
— Жіночий спосіб спілкування,— безтурботно відказала Елікс.
Вона нетямилась від хвилювання. Джералд нічого не запідозрював. Дік, навіть якщо нічого не зрозумів, усе одно прийде.
Елікс перейшла до вітальні й увімкнула електрику. Джералд не відставав від неї.
— Настрій у тебе, бачу, неабияк покращав,— сказав він, з цікавістю спостерігаючи за дружиною.
— Авжеж,— погодилась Елікс,— бо голова зовсім уже не болить.
Вона сіла на своє звичайне місце й усміхнулась до чоловіка, який опустився в крісло навпроти неї. Було тільки двадцять хвилин на дев'яту. Дік, безперечно, прийде незадовго до дев'ятої.
— Я не надто високої думки про каву, яку ти мені дала,— поскаржився Джералд.— На смак вона дуже гірка.
— Це я спробувала новий сорт. Ми більше не будемо її пити, мій любий, якщо вона тобі не смакує.
Елікс взяла шитво й почала шити. Джералд прочитав кілька сторінок. Тоді глянув на годинник і недбало відклав книжку убік.
— Половина на дев'яту. Час спускатись у підвал і братися до роботи.
Шитво випало у Елікс із рук.
— О, не зараз! Давай почекаємо до дев'ятої.
— Ні, дорогенька, розпочнем о пів на дев'яту. Саме цей час я й призначив. А ти раніше підеш спочивати.
— Я хотіла б почекати до дев'ятої.
— Але ж ти знаєш, що коли я призначаю час, то завжди його дотримуюся. Ходімо, Елікс. Я не збираюсь чекати ані хвилини.
Елікс глянула на нього, і, хоч вона намагалась не піддатись, її захльоснула хвиля жаху. Маску було скинуто. Руки в Джералда смикались, очі збуджено блищали, він облизував сухі губи. Він уже не дбав про те, щоб приховати своє хвилювання...
"Це правда,— подумала Елікс,— чекати він не в змозі, він схожий на божевільного".
Чоловік ступив до неї й поклав руку на плече, примушуючи підвестись.
— Ходімо, дорогенька,— повторив він,— або я понесу тебе туди.
Джералд говорив веселим тоном, але в ньому вчувалась неприхована жорстокість, яка до смерті перелякала Елікс. Вона неймовірним зусиллям вивільнилась і, зіщулившись, притислася до стіни. Сили зрадили її. Вона не могла втекти, не могла нічого вдіяти, а він наближався...
— Ну, Елікс...
— Ні, ні! — скрикнула вона, безсило виставивши поперед себе руки, щоб відштовхнути його.— Зачекай, Джералде, мені треба тобі щось сказати, в чомусь тобі зізнатись...
І Джералд зупинився.
— Зізнатись? — здивувався він.
— Так, зізнатись.— Вона вимовила ці слова навмання, відчайдушно намагаючись затримати його увагу.
— Мабуть, хочеш сказати про колишнього коханця,— зневажливо мовив він.
— Ні,— відповіла Елікс,— про дещо інше. Ти назвав би це, гадаю... так, ти назвав би це злочином.
І вона відразу ж зрозуміла, що зачепила потрібну струну. Його увага зосередилася й затрималась на ній.
Елікс побачила це, і до неї повернулось самовладання.
— Ти краще б сів,— спокійно порадила вона.
Сама вона перейшла кімнату й сіла на своє звичайне місце. Навіть нахилилась і підняла шитво. А за завісою спокою гарячково придумувала, що говорити, бо винайдена нею історія повинна не дати згаснути його цікавості, поки не надійде допомога.
— Я казала тобі,— неквапливо почала вона,— що п'ятнадцять років працювала стенографісткою. Це не зовсім так. Було дві перерви. Перша, коли мені виповнилось двадцять два роки. Я зустріла літнього й не дуже багатого чоловіка. Він закохався й попросив мене бути його дружиною. Я погодилась. Ми побралися.— Тут Елікс помовчала.— І я змусила його застрахувати життя на своє ім'я.
Вона помітила, яка раптова й гостра цікавість відбилась на обличчі її чоловіка, і з подвоєною упевненістю повела далі:
— Під час війни я трохи працювала в аптеці при госпіталі. Там я мала справу з усякими рідкісними наркотиками й отрутами...
Вона замислено замовкла. Тепер його цікавість збуджена до краю, в цьому можна не сумніватись. Вбивця приречений цікавитися вбивством. Вона поставила на це й виграла. Її погляд крадькома ковзнув по годиннику. За двадцять п'ять хвилин дев'ята.
— Є така отрута... білий порошок. Один дрібок — і смерть. Ти, мабуть, дещо знаєш про отрути?
Елікс поставила це запитання, бо трохи непокоїлась. Якщо він щось знає, то їй слід бути обережною.
— Ні,— відповів Джералд,— про отрути я знаю дуже мало.
Вона полегшено зітхнула,
— Ти, певно, чув про хіосін? Це наркотик, який діє смертельно, але виявити його абсолютно неможливо. Будь-який лікар видасть свідоцтво про серцеву недостатність. Я вкрала трохи цього наркотика й тримала його у себе.
Елікс зупинилася, збираючись на силах.
— Кажи далі! — зажадав Джералд.
— Ні, я боюсь. Не можу тобі розповісти. Іншим разом...
— Зараз,— мовив він нетерпляче.— Я хочу знати.
— Минув місяць, як ми одружилися. Я дуже піклувалась про свого підстаркуватого чоловіка, була з ним дуже лагідною й дуже йому відданою. Він не переставав розхвалювати мене перед сусідами. Всі знали, яка я віддана дружина. І кожного вечора я сама готувала йому каву. Якось, коли ми були самі, я вкинула дрібок цього смертельного алкалоїда в його чашку...
Елікс замовкла й старанно засилювала нову нитку в голку, їй, яка ні разу в житті не грала на сцені, в цю мить могли позаздрити найзнаменитіші актриси світу. Вона справді ввійшла в роль жорстокої отруйниці.
— Все відбулося дуже спокійно. Я весь час спостерігала за ним. Спочатку він почав задихатись і попросив повітря. Я відчинила вікно. Потім сказав, що не може встати із стільця. Незабаром він помер.
Вона зупинилась, прислухаючись. Була за чверть дев'ята. Допомога ось-ось надійде.
— А якою була страхова сума? — спитав Джералд.
— Близько двох тисяч фунтів. Я почала грати на біржі й утратила все. Тоді повернулась на старе місце стенографістки. Але не збиралася довго залишатись у тій конторі. Зустріла ще одного чоловіка. Новий знайомий не знав, що я колись була одружена. Він був молодший, ніж перший чоловік, досить гарний із себе й дуже багатий.