Бо часто ми подобою й лицем
Святим та божим підсолодимо
Самого чорта.
Король
(убік)
Ох, правдиво надто!
Якраз в моє сумління ляпас влучив!
О, не такі гидкі в повії щоки,
Намащені циноброю й білилом,
Як вчинок мій, фарбований словами,
Який важкий тягар!
[53]
Полоній
Вже, чую, йде; ховаймося, мій пане.
Король і Полоній виходять. Входить Гамлет.
Гамлет
Чи бути, чи не бути — ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти —
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім вагань причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
Ніж линути до не відомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
Але тихіш! Офелія! Згадай
Мої гріхи в своїй молитві, німфо.
Офелія
Як вам жилося, принце, всі ці дні?
Гамлет
Уклінно дякую: гаразд, гаразд.
Офелія
У мене, принце, є від вас дарунки,
Що я давно вернути прагну вам;
Візьміть, будь ласка, їх.
[54]
Гамлет
Та я ж нічого
Не дарував вам зроду.
Офелія
Ні ж бо, принце,
Ви добре знаєте, були дарунки,
Ще й запашні слова їх обгортали,
Стократ дорожчими робивши їх;
Та витхнувсь аромат. Душа не йме дарів,
Як той, хто дав їх, приязню збіднів.
Візьміть же, принце, їх.
Гамлет
Ха, ха! Ви чесна?
Офелія
Принце!
Гамлет
Ви гарна?
Офелія
Що ваша милість має на увазі?
Гамлет
Що коли ви чесна й гарна, то негоже вашій чесноті вдаватися в розмови з вашою красою.
Офелія
Хіба в краси може бути краще товариство, ніж чеснота?
Гамлет
Авжеж. Адже влада краси швидше зробить із чесноти звідницю, ніж сила чесноти перетворить красу на свою подобу. Колись це був парадокс, та наш час його стверджує. Колись я вас кохав.
Офелія
Ви й мене примусили в це повірити.
Гамлет
Даремно повірили. Прищеплювати нам чесноту — марне діло, однаково гріхом тхнутиме. Я вас не кохав.
Тим більше я була ошукана.
Гамлет
Іди в черниці. Нащо тобі плодити грішників? Сам я більш-менш чесний, та й то міг би закинути собі дещо таке, що краще було б моїй мамі й не родити мене на світ. Я дуже пихатий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що я не можу ні охопити їх думкою, ні змалювати в уяві, ні знайти час на те, щоб їх здійснити. Пощо таким, як я, плазувати межи небом і землею? Ми всі затяті пройдисвіти: не вір нікому з нас. Іди собі в черниці. Де твій батько?
Офелія
Удома, принце.
Гамлет
Хай за ним замкнуть двері, щоб він удавав блазня тільки в своїй хаті. Прощайте.
Офелія
О небеса, згляньтесь над ним!
Гамлет
Як ти віддасися, я дам тобі в посаг ось яку напасть: [55] коли б ти навіть була цнотлива, як лід, і чиста, як сніг, однак не втечеш від поговору. Тож іди собі в черниці! Прощай. Але як тобі конче забагнеться заміж, то віддайся за дурня. Бо розумні добре знають, яких страховищ ви з них робите. У черниці! І хутчіше. Прощай.
Офелія
О сили небесні, зціліть його!
Гамлет
І про ваше малювання та підмальовування я чував. І чував чимало. Бог дав вам одне обличчя, а ви робите собі інше. Ходите то вихилясом, то наче пава, і сокочете манірно, і божі створіння неподобно прозиваєте, і свою розпусність видаєте за наївність. Іди собі, з мене годі. Ви мене й так звели з глузду. Кажу тобі, у нас більш не буде шлюбів. Ті, що вже побрались, хай усі, крім одного, живуть, а інші зостануться при самих собі. Отже, в черниці!(Виходить)
Офелія
О, що за дух знеміг! Меч, розум, мова —
Солдата, вченого і царедворця;
Надія й цвіт прекрасної держави,
Шляхетності свічадо і взірець,
З якого приклад брали,— все пропало!
А я, нужденніша за всіх жінок,
Що упивалась медом клятв його,
Дивлюсь, як цей величний, гордий розум,
Мов дзвін розколотий, задеренчав;
Як незрівнянний молодості образ
Розбивсь об безум. Горе, я від плачу
Не сліпну! Що я бачила, що бачу!
Входять король і Полоній.
Король
Кохання? Ні, не в тім його недуга;
В його словах хоча й замало складу,
Але нема й безумства. Щось та зріє
В його душі, пригніченій журбою.
Зродитись може в ньому і таке,
Чого боятись слід. Про всяк випадок
Я рішення поквапного дійшов,
А саме: в Англію хай їде він
Данину недоплачену справляти,
І, може, море, та нові країни,
Та зміна вражень витиснуть йому
Те, що в душі сидить, над чим б'ючись
Думки змінили і його самого
До невпізнання. Як вам наша думка?
[56]
Полоній
Це буде добре. Я, проте, гадаю,
Почин і джерело нудьги тієї
В відтрученім коханні.
(До Офелії)
Що там, дочко?
Не переказуй, що казав принц Гамлет:
Ми чули все. Чиніть, ласкавий пане,
Як воля ваша. Та, як згодні ви,
Хай по виставі королева-мати
Попросить сина їй повісти смуток,
Відверто поговорить з ним. А я,
Коли дозволите, краєчком вуха
Піймаю все. Як їй не пощастить,
Шліть в Англію його або замкніть,
Де радить мудрість вам.
Король
Хай так. Негоже,
Що шал вельможних ходить без сторожі.
Виходять.
СЦЕНА 2
Зала в замку.
Входять Гамлет і три актори.
Гамлет
Проказуйте монолог, будь ласка, так, як я вам показував, легко й невимушено, а не горлайте, як часто ви, актори, робите. Бо тоді краще вже хай мої вірші виголосить оповісник на майдані. Не пиляйте повітря руками — отак. Легше, легше. Адже в потоці, в бурі, сказати б: у самому смерчі монологу вам треба знайти міру й дотримуватися її, щоб надати йому плавності. Ох, мені душу вивертає, коли я слухаю, як дебелий кеп у перуці шматує той сердешний монолог так, щоб аж вуха позакладало стоячій публіці, яка нічого не тямить, крім нерозбірливих пантомім та вереску. Випарити б різками отакого лобуря, що пнеться перевершити самого Термаганта, переіродити Ірода. Уникайте, будь ласка, цього.
1-й актор
Будьте певні, ваша честь.
Гамлет
Але дивіться, щоб не вийшло надто мляво. Покладайтесь на здоровий глузд. Погоджуйте жест зі словом і слово з жестом. Особливо пильнуйте, щоб не переступати меж натуральності. Адже всяка надмірність перечить мистецтву гри, що й раніш і тепер мала й має на меті держати дзеркало перед природою,[57] показувати чесноті її власне лице, гидоті — її справжній образ і кожному віку й стану — їхній вигляд і відбиток. Якщо тут переборщити чи, навпаки, недодати, то невігласа це розвеселить, але розумного засмутить. А судження одного такого має для вас переважити думку решти глядачів. Ох, траплялися мені актори,— і я бачив їхню гру і чув їм хвалу, та ще й високу,— що ні голосом, ні ходою не нагадували, прости господи, ні християн, ні язичників, ні будь-кого іншого. Вони ходили, мов на ходулях, і ревли, мов бугаї, так що я вже дивувався, який це партач-поденник природи їх змайстрував. Надто вже потворними зображували вони людей.
1-й актор
Сподіваюсь, принце, що ми вже дечого такого позбулись.
Гамлет
То позбудьтеся й решти! А ті, що грають комічні ролі, хай кажуть не більше, ніж їм написано. Адже дехто з них сміється лише для того, щоб найдурніші серед глядачів і собі реготали за ним. А тим часом якийсь важливий епізод вистави проходить повз їхню увагу. Гидке видовище і свідчить про вельми вбогу амбіцію того блазня, що таке витіває. Ну, йдіть, приготуйтесь.
Актори виходять.
Входять Полоній, Розенкранц і Гільденстерн.
Ну що, мій пане? Чи король бажає послухати цю виставу?
Полоній
І королева теж, і то зараз же.
Гамлет
Звеліть акторам поквапитись.
Полоній виходить.
А ви, двоє, чи не помогли б їх поквапити?
Розенкранц і Гільденстерн
Аякже, принце.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Гамлет
Гораціо!
Входить Гораціо.
Гораціо
Я тут, до ваших послуг.
Гамлет
Мій друже, ти правдивіший за всіх,
Кого мені пізнати випадало.
Гораціо
Мій принце!
Гамлет
То не лестощі, о ні.
Якого з тебе ждать мені пожитку,
[58]
Коли тебе годує й одяга
Єдиний статок — добрий гумор твій?
Пощо лестити злидарю? Нехай
Язик медвяний лиже чванькуватість,
Коліно гнуче гне свої суглоби,
Щоб запобігти ласки. Чуєш, друже?
Відколи вільна в виборі своєму
И розважлива душа моя, відтоді
Ти є її обранцем. Ти страждаєш,
Проте страждань твоїх ніхто не бачить.
Приймаєш ти дари й удари долі
Із вдячністю. Блаженний той, у кого
У згоді розум і гаряче серце,
Хто дудкою покірною не стане
В устах у вередливої Фортуни.
О, хто не в рабстві в пристрасті своєї?
Вкажи — й того носитиму я в серці,
Назавжди він заволодіє ним,
Так, як і ти. Та годі вже про це.
Сей вечір буде королю вистава;
Одна в ній сцена смерть мойого батька
Відтворить так, як я тобі повів.
Як гратимуть її, ти, будь ласкав,
Мойого дядька, мов меткий ловець,
Пильнуй; якщо з глибин його душі
Не зрине на поверхню гріх тяжкий,
То, значить, нам являвся сам диявол
І в мене помисли брудні, мов кузня
Вулканова. Слідкуй і примічай.
Я теж уп'юсь йому в лице очима;
Що бачили, ми потім порівняєм
І дійдем висновку.
Гораціо
Гаразд, мій принце.
Якщо ж вину свою він приховає,
Неначе злодій,— я плачу за кражу.
Гамлет
Вони вже йдуть на виставу. Я мушу знов прикинутися божевільним. Сідай.
Датський марш. Сурми і литаври.
Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші придворні в супроводі варти, що несе смолоскипи.
Король
Як ся має наш небіж Гамлет?
[59]
Гамлет
Чудово, їй-богу, живлюсь, як той хамелеон: їм повітря, начинене обіцянками. Навіть каплуна так не відгодовують.
Король
Ця відповідь недоладна, Гамлете. Вона мене не стосується, Гамлете.
Гамлет
А мене й поготів.
(До Полонія)
Добродію, ви, чув я, колись грали в університеті?
Полоній
Грав, ласкавий принце, і мав славу доброго актора.
Гамлет
І кого ж ви грали?
Полоній
Юлія Цезаря. Мене вбивали в Капітолії.