Розенкранц
А може, знов увійшла в них. Бо кажуть: старе — як мале.
Гамлет
Пророчу вам, що він прийшов сповістити мене про акторів. Ось побачите. Ваша правда, добродію: в понеділок уранці, як ви й казали.
Полоній
Пане мій, я маю для вас новину.
Гамлет
Пане мій, я маю для вас новину. Ще коли Росцій був актором у Римі...
Полоній
Актори прибули сюди, принце.
Гамлет
Те-те-те!
Полоній
Слово честі, що...
Гамлет
Допхалися на ослах...
Полоній
Найкращі у світі актори, чи до трагедій, чи до комедій, історичних драм, пасторальних ідилій, вистав ідиліко-ко-мічних, історико-ідилічних, трагіко-історичних, трагіко-коміко-істо-рико-ідилічних драм з додержанням і без додержання правила трьох єдностей. Ні Сенека в них не дуже важкий, ні Плавт не надто легкий. Чи грати за правилами, чи без них-кращих акторів не знайти.[46]
Гамлет
О Єфаю, судіє ізраїльський, що за скарб ти мав!
Полоній
Що за скарб мав він, принце?
Гамлет
А от:
Одну дочку, одну красу
Він милував, він доглядав.
Полоній
(убік)
Все про мою дочку.
Гамлет
Хіба не правда моя, старий Єфаю?
Полоній
Як це ви мене зовете Єфаєм, то в мене є дочка, і я її милую й доглядаю.
Гамлет
Ні, не так.
Полоній
Як же, принце?
Гамлет
А так:
Судилась доля, все в божій волі,-
І вийшло так, як і ждав усяк.
Перший вірш цієї побожної пісеньки сказав би вам більше. Та урвім, бо, бачите, йде моя розвага.
Входять четверо чи п'ятеро акторів.
Вітаю вас, панове; вітаю всіх. Я радий вас бачити живими, здоровими. Привіт вам, друзі. Еге, старий друзяко! Ти геть змінився, відколи я тебе бачив. З якого це городу привіз ти цю бороду? Ба, моя панно, моя молода крале! Мати божа! Вашій честі, відколи ми бачились востаннє, стало ближче до неба на цілий підбор. Моліть бога, щоб ваш голос не втратив золотого дзвону, як щербатий червінець. Вітаю вас, панове. Ми враз, мов ті французькі сокольничі, кинемось на перше, що вздримо; буде в нас вистава на славу. Ну-бо, покажіть нам зразок вашого мистецтва. Нум патетичний монолог!
1-й актор
Якого вам, ласкавий пане?
Гамлет
Раз я чув від тебе монолог, що ніколи не йшов на сцені; а як і йшов, то хіба один раз. Бо п'єса, пригадую, не вподобалась натовпу — то був кав'яр не для загалу. Але,— як на мене та ще декого, чия думка в таких справах гучніша за мою,— то була чудова п'єса, до ладу скомпонована, написана і просто і майстерно. Пригадую, казали, ніби віршам бракує перцю на присмаку змісту, ніби авторові бракує високого стилю, але вважали, що задум правильний, в ньому відчувається розум і смак, і завдяки цьому користі й краси в п'єсі набагато більше, ніж прикраси. [47] Особлизо мені полюбивсь один монолог, оповідання Енея Дідоні; а надто те місце, де він розказує про Пріамову згубу. Як не вивітрилося з твоєї пам'яті, почни з цього вірша... Стривай, стривай...
Не так, але починається з Пірра.
"Запеклий Пірр, якого панцер чорний
І заміри нагадували ніч,
Коли ховався він в коні зловіснім,-
Лячну й похмуру стать свою обарвив
Іще страшніше. З ніг до голови
Тепер він в багреці, у ризі з крові
Батьків і матерів, синів і дочок,
Засмажених чадним пожаром вулиць,
Який присвічує зловісним сяйвом
Царя убивцям. Пірр в огні й шалу,
Облиплий варом кров'яним, з очима,
Що світять, мов карбункули, шукає
Пріама древнього..."
От кажи далі.
Полоній
Ій-богу, принце, добре. З належним виголосом і чуттям міри.
1-й актор
"...І от знаходить:
Цар марно боре греків; ветхий меч,
Руці противний, непідвладний волі,
Там ляже, де впаде. В нерівну прю
Мчить на Пріама Пірр; підносить руку;
Лише від свисту лютого меча
Старий схилився. Троя, мов жива,
Почувши вимах той, чоло вогненне
До ніг схиляє й гуркотом страшним
Слух Пірру полонить. Глянь, Піррів меч,
Навислий на велебного Пріама
Молочну голову, застиг в повітрі.
Як кат мальований, так Пірр стояв
І, мов утративши до чину волю,
Не рухався.
Але як перед бурею ми бачим
Завмерле небо, хмари непорушні,
Безвітря сторожке й земний окіл
Німий, мов смерть, та розчахне враз землю
Страшенний грім, так, повагавшись, Пірра
Повстала мста до діла кличе знов.
Не падали і молоти циклопів,
Для Марса вічний панцер куючи,
[48]
Лютіше, ніж кривавий Піррів меч Пріама вразив.
Пріч, згинь, Фортуно-блуднице! Боги!
Всім вашим сонмом збавте ви їй власть,
Строщіть їй в колесі обіддя й спиці,
А маточину ввергніть з гір небесних
У Тартар до чортів!"
Полоній
Це задовге.
Гамлет
Це потребує цирульника, як і ваша борода... Будь ласка, кажи далі. Йому б гопки втяти чи сороміцького почути, а то засне. Кажи далі, про Гекубу.
1-й актор
"А хто, хто зрів царицю, вбиту горем!.."
Гамлет
"Царицю, вбиту горем"?
Полоній
Це добре: "цариця, вбита горем",— добрий вислів.
1-й актор
"Босоніж біга, ллє в огонь наосліп
Болючі сльози, замість діадеми
Ганчірка на чолі; а замість шат,
Округ усохлих многоплідних чресел,
Верета, напнута в жаху розпуки.
Хто б бачив це, той язиком чумним
Посіяв замах би на власть Фортуни!
Якби ж боги дивилися на неї,
Коли їй на очу скажений Пірр
Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,
То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби,-
Як смертне їх зворушує хоч трохи,-
Залив би слізьми жар очей небесних
І збурив би богів".
Полоній
Гляньте, як він змінився на виду, а в очах сльози. Будь ласка, годі.
Гамлет
Гаразд; потім дочитаєш мені решту. Ласкавий пане, чи не доглянете ви, щоб за акторів добре подбали? Та, чуєте, щоб поводилися з ними як годиться, бо ж вони — короткі літописи нашого часу. Ліпше вам по смерті придбати лиху епітафію, ніж ганебний поголос від них за життя.
Полоній
Я, принце, вшаную їх по заслузі.
Гамлет
Хай, йому дідько, чоловіче, далеко краще! Як кожного шанувати по заслузі, то хто ж мине різок? Ушануйте їх по вашій власній честі й гідності. Чим меншого вони варті, тим більше заслуги у вашій гостинності. Проведіть їх.
[49]
Полоній
Ходіть, панове!
Гамлет
Прямуйте за ним, друзі. Завтра в нас вистава.
(Стиха, до 1-го актора)
Чуєш, старий друже: чи можете ви зіграти "Убивство Гонзаго"?
1-й актор
Можна, ясний принце.
Гамлет
Це буде нам завтра на вечір. Чи могли б ви, як буде потреба, вивчити кільканадцять віршів, які я напишу й приточу туди, чи ні?
1-й актор
Можна, ясний принце.
Гамлет
От і гаразд. Рушай за тим паном, та гляди, щоб ваші з нього не кпили.
Полоній та актори виходять.
Друзі мої добрі, я покину вас до вечора: будьте в Ельсінорі як удома.
Розенкранц
Ласкавий принце мій!
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Гамлет
Хай вам щастить!.. От я й на самоті.
Що за нікчема я, мерзенний раб!
Чи не мені в наругу цей актор,
В химері чистій, в мареві чуття,
Так підкорив свій дух своїй уяві,
Що, мрією пойнятий, зблід лицем,
В очу сльоза, достоту вбитий горем,
Зламався голос, все єство убралось
В одежу вигадки? А через що?
Через Гекубу!
Що він Гекубі, що йому Гекуба,
Щоб побиватись так? Що б він вчинив,
Якби таку, як я, він мав причину?
Рікою сліз він затопив би сцену.
Потряс би глядачів громохким словом,
Поверг би винних в безум, чистих в жах,
Згнітив би нетямущих, скам'янив би
Всі вуха й очі, душі і серця.
А я,
Ледащо, тугодум, безверхий бевзь,
Тюхтій оспалий, ні на що не здатний,
Марнію і мовчу; мовчу й за батька,
У кого владу та життя так підло
Украдено. Невже я боягуз?
Хто назове падлюкою мене?
[50]
Розколе череп мій? За ніс потягне?
Обсмиче бороду й між вічі кине?
Назве безпечно підлим брехуном?
Хто схоче? Га!
Клянусь, я стерпів би; бо ж голуб'ячі
У мене печінки, нема в них жовчі,
Щоб кривду пригірчить; а то б давно
Я б стервом гадячим кормив шулік
Всього околу. Блудний гад, кривавий!
Підступний, злий, безчесний, сласний гаде!
О помсто!
Ет, йолоп я! Таки хоробрий з біса
Я, батька вбитого коханий син,
Якого небо й пекло кличуть мстити,
Що словом серце влегшую, мов шльондра,
Та ще, немов перекупка, клену!
Тьху! Тьху, гидота! Де ж мій дівся розум?
Чував я, що запеклі лиходії,
В театр попавши, так мистецтвом гри
Вражалися, що тут же признавались
Вселюдно в злочинах. Убивство мовить
Без язика напрочуд красномовно.
Хай ці актори перед дядьком грають
Подібне щось до смерті батька; я ж,
Я з нього не зведу очей; я вп'юсь
Аж до живого: ледве він здригнеться,
Я знатиму, що далі. Ну, а привид —
Диявол, може? Має ж силу біс
Прибрати милий образ. Може, він
Мене, ослаблого в борні з журбою,-
А над такими душами він дужчий,-
Обманює для згуби. Ні, потрібне
Певніше опертя. Вполюю я
Виставою сумління короля.
(Виходить)
[51]
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Кімната в замку.
Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц і Гільденстерн.
Король
І не змогли хоч якось манівцями
Дізнатись, що попутало його,
Збентеживши отак зненацька спокій
Свавільним, небезпечним маячінням?
Розенкранц
Він визнає, що сам не свій зробивсь,
А через що, сказать ніяк не хоче.
Гільденстерн
Промацати себе він не дає
І випорсає з спритністю безумця,
Як тільки до признання ми його
Підводимо.
Королева
А як він вас прийняв?
Розенкранц
Так чемно, як належить.
Гільденстерн
Та дуже силувано в поведінці.
Розенкранц
Скупий питати, а відповідати
Готовий радо.
Королева
Чи не закликали
Його ви до розваг?
Розенкранц
Випадком, пані,
Ми на шляху до замку перегнали
Якихсь акторів, мовили про них
Йому, і він аж наче звеселивсь,
Почувши це. Вони вже при дворі,
І я гадаю, вже на цей їм вечір
Загадано виставу.
Полоній
Чиста правда;
Величностям він вашим передав
Запрошення почути й подивитись.
Король
Із щирим серцем. Вельми рад я чути.
Що він схиливсь до цього.
[52]
Спонукуйте його, панове, й далі
Ви до розваг.
Розенкранц
Все зробимо як слід.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Король
Гертрудо люба, нас також облиште;
Ми потай Гамлета позвать веліли,
Щоб він, мов ненароком, тут спіткав Офелію.
А я й Полоній, з наміром найкращим,
Побачимо, небачені, їх зустріч
І непохибно зможемо дізнатись,
Вважаючи на поведінку принца,
Чи не нудьга любовна, чи не тим
Він мучиться.
Королева
Я вам корюсь.
(До Офелії)
Голубко,
Бажала б я, щоб саме в вашій вроді
Ховалася причина всіх шаленств
Мойого Гамлета. Чесноти ваші,
Я сподіваюсь, виправлять його
На радість вам обом.
Офєлія
Якби ж то, пані.
Королева виходить.
Полоній
Гуляй тут, доню. Ви ж, мій володарю,
Зі мною звольте бути.
(До Офелії)
Вдай, немов
Читаєш щось із книжки, і тому
На самоті.