Ріккі-Тіккі-Таві

Редьярд Кіплінг

Сторінка 2 з 4

Укус Карайта такий само небезпечний, як і укус кобри. Але землисто-сіра гадючка малесенька й зовсім непомітна, отож вона ще небезпечніша за кобру.

Очі у Ріккі-Тіккі знову спалахнули червоними вогниками, і він, пританцьовуючи й погойдуючись, рушив до Карайта тією особливою ходою, яку успадкував од своїх пращурів. Хода ця дуже кумедна, але завдяки їй мангуста весь час перебуває у такій досконалій рівновазі, що може в будь-яку мить блискавкою кинутись на ворога. А коли маєш справу з гадюками, це — величезна перевага. Поєдинок з Карайтом для Ріккі ще небезпечніший, ніж бій з Нагом чи Нагайною, бо Карайт такий маленький і може повертатися так швидко, що, коли Ріккі не схопить його зубами трохи нижче голови, Карайт неодмінно вкусить його в око або в губу. Та Ріккі цього не знав: його очі запалали червоним вогнем, і він ішов, погойдуючись то назад, то вперед, вибираючи, куди б краще вп'ястися зубами. Карайт кинувся перший. Ріккі миттю відскочив убік, а потім стрибнув на ворога. Проте землисто-сіра голівка мелькнула біля самісінького плеча мангусти, і, щоб уникнути укусу, йому довелось перескочити через гадючку. Вона ледве не вкусила його за лапку і знову зайняла бойову позицію,

Тедді обернувся до бунгало й гукнув:

— О, дивіться! Наш мангуста вбиває гадюку!

Ріккі-Тіккі почув, як злякано скрикнула мати Тедді. Батько вибіг у сад з палицею, але саме в цей час гадючка зробила невдалий випад, Ріккі-Тіккі скочив їй на спину, притис їй голівку передніми лапками, вкусив за шию якомога ближче до голівки і враз одскочив. Карайт перестав ворушитися, і Ріккі-Тіккі намірявся з'їсти його, починаючи з хвоста (такий обідній звичай у мангуст), коли це згадав, що мангусти, наївшися, стають незграбними і що, як він хоче зберегти свою силу та спритність, то мусить залишатися голодним. Ріккі-Тіккі відійшов під рициновий кущ, а батько Тедді тим часом лупцював мертвого Карайта. "Навіщо він це робить? — подумав Ріккі.—Адже я прикінчив його". Тут до Ріккі-Тіккі підбігла мати Тедді, підняла його просто з пилюки й притисла до грудей, з сльозами на очах примовляючи, що він урятував її хлопчика від смерті; батько Тедді сказав, що мангуста — це їхнє щастя; сам Тедді дивився на всіх широко розплющеними переляканими очима. Ця метушня сподобалась Ріккі, але чому саме вона знялася, він, звичайно, не розумів. Мати Тедді могла б так само пестити свого хлопчика за те, що він гр.ався в пилюці.

Та все ж таки Ріккі-Тіккі було весело і любо.

Коли посідали обідати, Ріккі-Тіккі, розгулюючи по столу серед тарілок і склянок, мав змогу тричі об'їстися різними ласощами, але він пам'ятав про Нага й Нагайну, і хоч йому було дуже приємно, що мати Тедді раз у раз гладить і пестить його, а Тедді садовить на плече, проте очі в нього час від часу спалахували червоним вогнем, і він кидав свій довгий бойовий клич: рікк-тікк-тіккі-тіккі-чк!

Тедді взяв його в ліжко й хотів, щоб Ріккі-Тіккі спав у нього під самим підборіддям. Ріккі був добре вихованим мангустою і не видирався силою, та тільки-но Тедді заснув, він зліз додолу і рушив у нічну подорож по всіх кімнатах бунгало.

Під стіною Ріккі-Тіккі наштовхнувся на мускусну пацючиху Чучундру.

Чучундра — тваринка з дуже полохливим серцем. Вона пхиче й скиглить усю ніч, набираючись духу, щоб вискочити на середину кімнати. Та їй завжди бракує сміливості.

— Не вбивай мене! — закричала Чучундра і мало не заплакала.— Не вбивай мене, Ріккі-Тіккі!

Невже ти гадаєш, що переможець змій стане вбивати якусь там мускусну пацючиху?! — зневажливо сказав Ріккі.

Той, хто вбиває змій, від змії і загине! — ще сумнішим голосом мовила Чучундра.— І чи можу я бути певна, що якоїсь темної ночі Наг помилково не вб'є мене? Він подумає, що я — це ти...

— Ну, цього тобі нічого боятися,—сказав Ріккі-Тіккі.— До того ж Наг у саду, а ти, я знаю, ніколи туди не ходиш.

— Моя двоюрідна сестра, пацючиха Чуа, казала мені...— почала Чучундра й замовкла.

— Що ж вона казала?

— Тс-с-с... Наг всюдисущий, він — скрізь. Ти б краще сам поговорив з Чуа в саду.

— Але я не бачив її, отже, ти мусиш мені все розказати. Говори ж, Чучундро! Та швидше, а то я тебе вкушу!

Чучундра присіла навпочіпки і гірко заплакала. Вона плакала так довго, що з вусів у неї закапали сльози.

— Я така нещасна,— схлипувала вона.— Мені завжди бракувало сміливості вибігти на середину кімнати. Тс-с-с! Краще вже мені нічого не говорити. Хіба ж ти сам не чуєш, Ріккі-Тіккі?

Ріккі-Тіккі прислухався. В домі було тихо-тихо, але йому здалося, що його вухо спіймало ледве чутне "шрр-шрр", наче по віконному склу лізла оса. То шурхотіла зміїна луска по цегляній підлозі. "Або Наг, або Нагайна! — подумав Ріккі.— Хтось із них повзе по риштаку в ванну кімнату..."

— Чучундро, мені таки треба було б поговорити з твоєю Чуа. Він прокрався до умивальні Тедді, але там нікого не було. Тоді він перейшов до ванної матері Тедді. Там, у гладенькій стіні, біля самої підлоги, була вийнята цеглина, щоб стікала вода, і РіккіТіккі почув, як за стіною перешіптуються Наг і Нагайна.

— Коли в бунгало не буде людей,— говорила Нагайна до свого чоловіка,— він теж піде звідси. І тоді ми знову станемо володарями саду. Повзи тихенько, не хвилюйся і пам'ятай, що насамперед ти повинен укусити Високого Чоловіка, який убив Карайта. А тоді повертайся до мене, і ми разом прикінчимо Ріккі-Тіккі.

— А чи буде нам користь з того, що ми повбиваємо людей? — спитав Наг.

— Ще й яка користь! Коли в бунгало не було людей, хіба в саду з'являлися мангусти? Знай, що поки тут ніхто не житиме, ми з тобою — царі всього саду: ти — цар, я — цариця. І. не забувай, що коли на динній грядці вилупляться з яєць наші діти (а це може статися вже завтра), їм потрібен буде спокій і простір.

— Це мені й на думку не спадало,— сказав Наг.— Та гаразд, я вже йду.

Але, здається, немає чого викликати на бій Ріккі-Тіккі. Я вкушу Високого Чоловіка та його жінку, а також, якщо пощастить, їхнього сина й тихенько собі втечу. Тоді бунгало спустіє, і Ріккі-Тіккі сам ушиється звідси.

Ріккі-Тіккі весь тремтів од гніву та люті.

Аж тут у отвір водостоку просунулась голова Нага, а за нею — п'ять футів його холодного тіла. Хоч який сердитий був Ріккі-Тіккі, але, побачивши цю величезну кобру, він жахнувся.

Наг підвів голову і став вдивлятися в темряву. Ріккі бачив, як виблискують у нього очі.

"Якщо я кинусь на нього зараз,— міркував Ріккі-Тіккі,— це в ту ж мить почує Нагайна. Але й битися з ним на голій підлозі також не душе вигідно — Наг може побороти мене. Що ж робити?"

Наг погойдувався туди й сюди, а потім Ріккі-Тіккі почув, як він п'є із глека, яким у ванну звичайно наливали воду.

— Чудово! — сказав Наг, напившись.— Отже, коли Високий Чоловік вибіг убивати Карайта, у нього в руках була палиця. Може, ця палиця при ньому і зараз. Але вранці, коли він прийде сюди вмиватися, то буде, безперечно, без палиці. Я почекаю його тут... Нагайно, ти чуєш мене?.. Я почекаю його тут у холодку до ранку. Нагайна не відповіла, і Ріккі-Тіккі зрозумів, що вона пішла геть. Наг тим часом обвився кільцями навколо глека, а Ріккі-Тіккі пильно дивився на нього й думав-міркував, куди його вкусити.

"Коли я в першу ж мить не зламаю Нагові хребет,— думав Ріккі-Тіккі,— у нього ще стане сили битися, а коли він буде битися — кінець Ріккі..."

Він зміряв оком товщину Нагової шиї — ні, з такою шиєю йому нізащо не впоратись! А вкусити десь ближче до хвоста — значить тільки розлютити ворога.

"Залишається голова,— вирішив Ріккі.— І коли вже вчепитися в неї, то не випускати нізащо в світі".

Ріккі-Тіккі стрибнув і вчепився Нагові в голову. Голова кобри лежала на підлозі трохи збоку від глека; тільки-но зуби Ріккі-Тіккі зціпилися, він уперся спиною в бік цієї глиняної посудини, щоб удержати Нагову голову. Так він виграв секунду, і вже цією секундою скористався як тільки міг. А потім його підхопило і вдарило об землю, і заметляло — і вгору, і вниз, і великими колами, але очі в нього палали червоним вогнем, і він не розціпив зубів, коли Наг тягав його по підлозі, розкидаючи в усі боки кухлики, мильниці, щітки, і бив ним об краї залізної ванни. Ріккі зціплював зуби чимраз міцніше, бо, хоч і думав, що це настала його смерть — вирішив зустріти її з гідністю.

Цього вимагала його родинна честь. У голові в нього все пішло обертом, його занудило: йому здавалося, наче все його тіло пошматували на дрібні часточки. Раптом у нього за спиною наче ударив грім, гарячий вихор налетів на нього, і червоний вогонь обсмалив йому шерстку. То Високий Чоловік, прокинувшись від гамору, прибіг у ванну з мисливською рушницею, вистрелив зразу з обох стволів і влучив Нагові в шию.

Ріккі-Тіккі лежав, міцно зціпивши зуби й заплющивши очі — він уважав себе мертвим.

Але Нагова голова більше не ворушилася. Високий Чоловік підняв Ріккі з підлоги і сказав:

— Це знову той самий мангуста, Алісо. На цей раз він урятував од смерті нас.

Прийшла мати Тедді з дуже блідим обличчям і побачила, що лишилось від Нага, а Ріккі-Тіккі поплентався у кімнату до Тедді і до ранку тільки те й робив, що стріпувався та тихенько обмацував себе, ніби хотів упевнитись, чи й справді його тіло пошматоване на дрібні часточки, чи то йому тільки здалося.

Коли настав ранок, тіло у Ріккі-Тіккі наче затерпло, але він все одно був дуже задоволений своєю спритністю та відвагою.

"Тепер мені треба звести рахунки з Нагайною, а це важче, ніж порішити п'ять Нагів... А тут ще оті яйця, про які вона говорила. Я навіть не знаю, коли з них вилупляться кобренята... Піду-но поговорю про це з Дарзі".

Не чекаючи на сніданок, Ріккі-Тіккі побіг до куща терну, на якому сидів Дарзі і голосно співав урочисту пісню перемоги. В саду всі вже знали про загибель Нага, бо замітальник викинув його тіло на смітник.

— Ти, дурний віхоть пір'я! — сердито сказав Ріккі-Тіккі.— Хіба ж зараз до співів?

— Наг помер, помер, помер!—співав Дарзі.— Наш хоробрий Ріккі-Тіккі схопив його зубами за голову й не випустив. А Високий Чоловік приніс таку палицю, яка робить бам, і розбив Нага на дві половини! Ніколи віднині він уже не ковтатиме моїх діточок!

— Що правда, то правда,— сказав Ріккі-Тіккі.— Але де зараз Нагайна?

І він пильно оглядівся довкола.

А Дарзі співав-заливався:

Туди, де риштак, приповзла Нагайна, покликала Нага, щоб вийшов негайно, та не вийшов її чоловік — його замітальник жбурнув на смітник.

1 2 3 4