Якщо вам випало бути власником собаки в Англії, чимало часу у вас іде на те, щоб розбороняти псів, які завелися гризтись, щоб доводити власникові іншого собаки, що це не ваш почав перший, щоб пояснювати розгніваним літнім дамам, що де не ваш собака роздер кішку,— вона, мабуть, померла від розриву серця, коли перебігала дорогу,— щоб запевняти недовірливих лісничих, що це зовсім не ваш собака, що ви не маєте ані найменшого уявлення, чий він. Натомість життя власника собаки за кордоном,— це чиста ідилія. У закордонного собаки, коли він бачить собачу гризню, виступають сльози на очах, і він ураз кидається шукати полісмена. Коли закордонний собака бачить, як біжить кіт, він поступається дорогою. Декотрих собак за кордоном господарі одягають у курточки з кишеньками для хусточок, а на ноги їм узувають черевики. Капелюхів, щоправда, собаки ще не носять. Але коли дійде й до цього, закордонний собака якось уже знайде спосіб чемно знімати капелюха, коли зустріне знайому кішку.
Якось в одному континентальному місті я натрапив на пригоду — вірніше б сказати, пригода натрапила на мене: вона накотилась на мене й поглинула, не давши мені часу отямитись. Винний в усьому був фокстер'єр, що належав одній молодій дівчині (власне, про те, що вона хазяйка собаки, ми дізнались тільки під кінець). Захекана, бо ж бігла цілу милю й раз у раз гукала, вона з'явилась тоді, коли пригода вже кінчалася. Коли вона розгляділась і побачила все, що сталося, і почула про все, чого не встигла побачити, на очах у неї виступили сльози. Англієць, якби він мав такого собаку, тільки кинув би раз оком навкруг і миттю чкурнув би абикуди першим-ліпшим трамваєм. Але ж я казав, що чужинець зроду добропорядний. Коли я відходив, вона давала своє ім'я і адресу сімом різним особам.
Та я хотів саме про собаку розповісти докладніше. Почав він досить невинно — спробувавши зловити горобця. А горобця ніщо так не захоплює, як те, коли його переслідує пес. Добрий десяток разів псові здавалось, що він зловив горобця. Тоді на дорозі з'явився ще один пес. Не знаю, як називається його порода, але за кордоном вона дуже поширена: ці собаки безхвості й скидаються на свиню, коли їм незле живеться. Проте даний екземпляр, той, якого я бачив, скоріше скидався на постилку перед дверима. Фокстер'єр схопив його за в'язи й потяг у канаву попід самими колесами мотоцикла, що проїздив дорогою. Власниця безхвостого собаки, огрядна дама, кинулась його рятувати й налетіла на мотоцикл, її відкинуло вбік ярдів на десять, і вона збила з ніг хлопчину-італійця, що ніс скриньку з гіпсовими статуетками.
Скільки мені не траплялося прикростей у житті, я не пригадую жодної, до якої не був би так чи інакше причетний італійський торговець статуетками. Де ці хлопці ховаються в спокійні хвилини — це для мене справжня таємниця. Але тільки-но знаходиться нагода бути збитими з ніг, як вони виростають на місці, мов гриби після дощу. Мотоцикл врізався в візок молочаря, і уламки візка розсипалися посеред трамвайної колії. Трамвайний рух було перервано на добрих чверть години, що, однак, не завадило вагоноводові кожного вагона, який над'їжджав до місця катастрофи" відчайдушно дзвонити" маючи" певно" надію" що досить сильний дзвінок зрушить з місця всі передні вагони.
В англійському місті такий розгардіяш не привернув би особливої уваги. Хтось пояснив би, що все почалося через собаку, і дальші події набрали б цілком буденного й звичайного вигляду. Зовсім інакше з цими чужинцями, пройнятими страхом, що це Господь карав їх за якісь провини. Полісмен кинувся ловити собаку. Той у захваті відскочив назад і з несамовитим гавкотом став шкрябати задніми лапами бруківку, наче силкуючись повивертати каміння. Це налякало няньку, що котила дитячу коляску, і саме в ту хвилину на сцену вийшов я. Сівши на краєчку тротуару між коляскою й розрюмсаною дитиною, я висловив собаці все, що думав про нього.
Забувши, що я за кордоном, що собака може не зрозуміти мене, я висловив йому все по-англійському, голосно й чітко. Він зупинився за якийсь ярд від мене й почав прислухатись до мого голосу з виразом такої неймовірної радості, якої мені не доводилось ніколи бачити ні раніш, ні згодом ні на чиєму виду, чи то людському, чи то й собачому. Він упивався моїми словами, немов то була райська музика.
"Де я чув цю пісню раніше? — здавалося, запитував він сам себе.— Цю давно знайому мову, якою звертались до мене, коли я був молодим?"
Він підступив ближче до мене; коли я скінчив, у його очах ледь не блищали сльози.
"Кажи ще разі — неначе благав він мене.— О, повтори все ще раз, усі оті рідні, давні англійські лайки й прокльони, що їх у цій богом забутій країні я повік уже не надіявся почути знову".
Від дівчини я довідався, що її фокстер'єр народився в Англії. Це з'ясувало все. Закордонний собака не робить таких речей. Чужинці зроду добропорядні — ось чому ми їх і не любимо.