Оскільки ми адепти теорії та практики панспермії, то розсилаємо в усі кінці Галактики кораблі, навантажені зразками примітивної форми життя — водоростями. Коли вони потрапляють на незаселену планету, відразу починають розвиватися, оскільки є найпростішими й дуже невибагливими живими істотами. Через багато мільйонів років вони започаткують складніших істот, потім з'являться динозаври та мастодонти, й нарешті настане той щасливий у житті кожної планети день, коли мавполюдина візьме до лап палицю й почне вимовляти окремі слова. Потім вона збудує собі хатину та винайде радіо. Отже, знайте, що ви, наші віддалені в часі та просторі родичі по еволюції, винайшли радіо і впіймали сигнал нашої капсули, захороненої чотири мільярди років тому на березі безлюдного пустельного озера тому, що ми засіяли його воду примітивними водоростями. Ми не залишаємо зворотної адреси — надто великий термін. Ми подарували вашій планеті життя і створили вас цілком безкорисливо. Якщо ви знайшли капсулу та прочитали послання,— ми досягли своєї мети. Подякуйте нам. Щасливої еволюції, друзі!"
— От і все,— сказав Мінц, не приховуючи деякого суму.— Вони трохи запізнилися.
— Я ж казав, що вони розумні,— мовив Удалов.— Жодної ворожості.
Удалов вірив у космічну дружбу, записка в циліндрі тільки зміцнила його віру.
Мікроскопічні водорості плавали в озері, їх поїдали карасі. Але Ложкін раптом засумував.
— Що з тобою? — запитав Удалов.— Чим ти не задоволений? Що немає адреси? Адресу ми дізнаємось. Полетимо до них, разом посміємось.
— Я не через адресу,— сказав Ложкін.— Я думаю, чи не пошукати ще одну капсулу.
— Яку?
— Таж ту, яку хтось залишив на Землі чотири мільярди років тому.