Цієї ночі, чорт забирай, я чув більше шепотіння, ніж будь-коли. Як його звати? Айзек? Ну, якщо я бодай трохи розуміюся на людях, то, думаю, минулого вечора він їй освідчився. Я певен, що таки освідчився.
— Це було б добре,— сказала мати.— Весілля навесні. Але так скоро?
— Ет, облиш,— сказав батько, з повним ротом переконливих доказів.— Маріанна з тих дівчат, які одружуються рано. Не можемо ж ми стояти в неї на дорозі.
— Цього разу, думаю, ти маєш рацію,— погодилася мати.— Весілля буде дуже гарним. Весняні квіти, і Маріанна виглядатиме красунею в тому платті, що я минулого тижня бачила в магазині Хайдеккера.
Вони разом подивились у бік сходів, чекаючи, коли з'явиться Маріанна.
— Даруйте,— промовила бабуся своїм скрипучим голосом, підвівши голову.— На вашому місці я відмовилася б від надії так швидко позбутися Маріанни.
— Чому відмовилася б?
— А тому.
— Чому "тому"?
— Не хотілося б вас розчаровувати,— підсміюючись, проскрипіла бабуся, мотнувши своєю маленькою головою.— Але в той час, коли ви сушили собі голову, як би видати Маріанну заміж, я добре пильнувала і все про неї знаю. Останній тиждень я весь час спостерігала за цим хлопцем, коли він приїздив на своїй машині й сигналив. Він, певно, актор, або естрадний артист, або ще хтось, схожий на них.
— Що? — не повірив батько.
— Авжеж,— підтвердила бабуся.— Бо одного разу він був білявим, наступного дня чорнявим і високим, у середу в нього з'явилися довгі вуса, а в четвер — руде хвилясте волосся, у п'ятницю він чомусь покоротшав на зріст і замість "форда" приїхав на пошарпаному "шевроле".
Мати й батько сиділи, ніби громом прибиті. Нарешті батько, спалахнувши від гніву, закричав:
— Ти кажеш, що все бачила! Ти сиділа там і бачила всіх тих чоловіків, і ти...
— А ти ж бо завжди десь ховався,— урвала його бабуся.— Якби ти хоч раз виліз на світ божий, ти побачив би не менше, ніж бачила я. А я навмисне нічого не казала. З часом вона перегорить і заспокоїться. Кожна жінка проходить крізь таке. Це не дуже легко, але від цього не вмирають. Дівчині лестить Щодня зустрічатися з новим хлопцем!
— Ти, ти, ти, ти, ти...— ледь не задихнувся батько, вирячивши очі.
Він безсило впав на стілець. Мати приголомшено мовчала.
— Доброго ранку всім! — вигукнула Маріанна, збігаючи вниз і сідаючи на своє місце.
Батько витріщився на неї.
— Ти, ти, ти...— обурено белькотів він, дивлячись на бабусю.
"Я зараз вибіжу з криком на вулицю,— розпачливо подумав батько,— розіб'ю віконце пожежної тривоги і викличу пожежників із шлангами. Або, дасть бог, здійметься пізня хуртовина, і я вижену Маріанну надвір охолонути..."
Та нічого того він не зробив. Оскільки в кімнаті стало надто жарко, всі вийшли на прохолодну веранду, а Маріанна сиділа й мовчки дивилася на свій апельсиновий сік.