Життя — це сон

Педро Кальдерон де ла Барка

Сторінка 6 з 9
Для цього
Скликав двір. Але народ
Знає вже, що спадкоємець
Є законний, то й не хоче,
Щоб захожий іноземець
Панував над ним. Ось так,
Не бажаючи кориться
Лютій мачусі-недолі,
Він знайшов тебе в темниці,
Щоб залишив ти цю вежу,
На його зіпершись зброю,
І відняв таки в тирана,
Як належиться герою,
Скіпетр і свою корону.
Тож виходь. У цій пустелі
Військо з'юрмилось численне,
Всі звитяжці та плебеї,
Що несуть тобі свободу;
Чуєш, кличуть, ждуть на тебе?

Голоси (за сценою)
Хай живе наш Сехисмундо!

Сехисмундо
Знову (що ж це там, о небо?)
Хочете, щоб я про владу,
Яку час відніме, марив?
Знову хочете, щоб бачив
Я між тіней і між марев
Пишну велич і розкоші,
Що вітрець розвіє ранній?
Знову хочете, щоб стрів я
Небезпеки та омани,
Які родять і вбивають
Людську владу, злющу й хирну?
Та цього уже не буде!
Ще раз гляньте, я покірний
Своїй долі; я вже знаю,
Що життя — це сон. Ви чули?
Гетьте, тіні! Хоч змертвілим
Ви моїм чуттям вернули
Плоть і голос, та нема
Голосу у вас і плоті.
Я не хочу віддаватись
Ложній величі й пишноті,
Адже це лише привиддя,
Що розвіється здужалим
Першим леготом ранковим,
Як буває із мигдалем,
Що розквітнув на світанку
Несподівано й неждано,
І при першім повіванні
Опадуть, зів'януть рано
Пелюстки його рожеві,
Зблякнувши із днем тривожним.
Я пізнав вас, я вас бачив
І я відаю, це з кожним
Тим, хто спить, таке буває;
Розчарований до краю
Вже не здамся на оману,
Бо життя — це сон, я знаю.

2-й солдат
Коли думаєш, що маним
Ми тебе, здійнявши галас,
Глянь на гори і побачиш,
Скільки там людей зібралось,
Щоб тобі служити.

Сехисмундо
Вже
Бачив (маю ж душу зрячу!)
Я це ж саме так виразно,
Як і нині його бачу,
Та було це сном.

2-й солдат
Великі
Справи подають, сеньйоре,
Передвістку, тож і бачив
Ти вві сні палаци й гори.

Сехисмундо
Так, була це передвістка,
В неї вірю я не дуже,
А життя таке коротке,
Заснемо ізнову, душе,
Заснемо; але обачно,
Не забувши цього разу,
Що прокинутися можем
Ми за кращого вже часу;
Якщо більше будем знати,
То й омани менше буде;
Адже лихо треба сміхом
Попереджувати всюди.
І при тому, що дається
Влада в борг, як і життєві
Блага, й нам її належить
Повернути владареві, —
Ми відважимось на все.
Я за вірність вам, васали,
Дякую; в мені знайдете
Ви того, хто вас, здужалий,
Звільнить від чужого рабства.
Тож сурмить, хай серед бою
Вам явлю свою звитягу.
Маю намір зняти зброю
Проти батька й правду неба
Я пізнати не боюся.
Він мені впаде у ноги...
(Убік)
А якщо раніш збуджуся,
Чи мовчать про те не краще,
Чого, мабуть, не здійсню я?

Всі
Хай живе наш Сехисмундо!

Сцена четверта
Входить Клотальдо.

Клотальдо
Боже, що за галас чую?
Сехисмундо
О Клотальдо.

Клотальдо
Пане...
(Убік)
Злобу
На мені зжене.

Кларін
Звіщаю,
Скине він його зі скелі.
(Виходить)

Клотальдо
Я до ніг тобі впадаю,
Знаю, що загину.

Сехисмундо
Встань,
Батьку мій, зведись на ноги;
Будеш ти мені зорею,
Щоб не збився я з дороги;
Я за гарне виховання
Дякую тобі без краю.
Дай-но руку.

Клотальдо
Що ти скажеш?

Сехисмундо
Те, що сню й добро жадаю
Я творити, бо не зникне
Те, що й в снах вдалось зробити.

Клотальдо
Вже, сеньйоре, ти шляхетний,
Якщо взявсь добро творити,
Бо ж не в гнів тобі, що й я
Дбаю про цю справу гожу.
Ти на батька йдеш війною!
Він — король, і я не можу
Проти нього йти з тобою.
В ноги падаю і в тебе
Смерті я прошу.

Сехисмундо
Негідник,
Зрадник, лиходій!
(Убік)
О небо!
Треба стримати мій гнів,
Бо не знаю, чи не сплю я.
(До Клотальдо)
Що ж, Клотальдо, вашу честь
І відвагу я шаную,
Йдіть служити королю,
Стрінемось на полі бою.
Гей, мерщій сурміть тривогу!

Клотальдо
Я хилюсь перед тобою.
(Виходить)

Сехисмундо
Доле, йдем королювати;
Не буди, якщо дрімаю,
Якщо правда — не всипляй;
Я добро чинити маю,
Правда це чи сон — байдуже;
Якщо правда їй служити;
Якщо сон — то пробудитись
Поміж друзів, білий світе!
Виходять під барабанний бій.

Зала в королівському палаці.

Сцена п'ята
Входять Басиліо і Астольфо.

Басиліо
Астольфо, хто вгамує, доброчинний,
Коня розгнузданого на скаку?
Хто течію ріки, що в море плине,
Погордливу зупинить й швидку?
Хто брилу, що зірвалася з вершини,
Перед падінням стримає важку?
Ні, легше все, як бачиться, спинити,
Аніж народу гнів несамовитий.
Про це говорить нам той шум і крик,
Що відбивають гори щосекунди,
Реве, роздвоївшись, людський потік, —
Одні: "Астольфо!" Інші: "Сехисмундо!"
Забули клятву, що дали навік,
Нова жорстокість постає із бунту,
Це той театр, де, красна звіддаля,
Трагедії нам доля представля.

Астольфо
Сеньйоре, хай мене васали раді
Не славлять цього дня, як ти звелів,
Адже Полонія (тут на заваді
Цей бунт, який усе нам перебив)
Іще моїй не підлягає владі,
Щоб спершу я цю владу заслужив, —
Коня! І сміло над усім огромом
Вогнем сяйне той, хто грозився громом!
(Виходить)

Басиліо
Ніхто не може долі відвернуть,
Бо все, як визначено, так і плине;
Те, чому буть, того нам не минуть,
І станеться, що статися повинне.
Жорстокий тут закон і в ньому суть:
Хто від біди біжить — біду зустріне;
Що зберігав я, те і змарнував;
Я сам свою вітчизну зруйнував.

Сцена шоста
Входить Естрелья.

Естрелья
Якщо, сеньйоре, власною рукою
Не спиниш розбрату поміж своїх,
Коли одні на одних йдуть грозою
На вулицях і площах голосних, —
Побачиш, як пливе, омита кров'ю
Твоя держава в хвилях нищівних,
Багряних, бо вже скрізь в жалобі люди,
Нещастя і трагедії повсюди.
Імперія в руїнах, і така
Панує люта і кривава сила,
Що глянуть страшно, й все навкруг змовка,
Тьмяніє сонце, й вітер хилить крила,
І давить всіх погибельна рука,
Тут кожен камінь — склеп, а дім — могила,
Всі квіти йдуть на траурний букет,
І кожен воїн — це живий скелет.

Сцена сьома
Входить Клотальдо

Клотальдо
До ніг твоїх ледь-ледь живий спішу я.

Басиліо
Скажи, де Сехисмундо, де мій син?

Клотальдо
Народ із гір звалився і бушує,
Проник у вежу і з її глибин
Свойого вирвав принца, що правує
Удруге знов і люту на почин
Явив хоробрість і рече в гордині,
Що волю неба виконає нині.

Басиліо
Я переможу, дайте-но коня!
Скараю зрадця-сина по закону;
Те, в чому помилилося знання,
Меч виправить, і я верну корону.
(Виходить)

Естрелья
Я поруч буду з сонцем цього дня,
Перетворюсь для нього на Беллону23;
Розправлю крила й полечу притьмом
Змагатися з Паллади божеством.

Виходить, за сценою звучить сигнал бойової тривоги.

Сцена восьма
Входить Росаура, перегороджуючи дорогу Клотальдо.

Росаура
Рвешся в бій, палають груди,
Бойовисько жде страшне,
Але вислухай мене,
Хоч війна гримить повсюди.
Добре знаєш, я прийшла
Бідна, терплячи образу,
До Полонії і зразу
Співчуття в тобі знайшла
І підтримку. Ти звелів же,
Щоб я в інше одяглась
І в палаці береглась
Я Астольфо, затаївши
Ревність. Стрівся на біду,
Честь мою він хоче вбити:
Буде ніччю говорити
Із Естрельєю в саду.
Принесла я ключ, візьми-но,
Проберися в сад тайком
І вже там захисником
Будь моїм, будь неодмінно.
Так, звитяжцю гордовитий,
Зможеш честь мою вернуть,
Ти вже став на помсти путь,
Тож мусиш його вбити.

Клотальдо
Так, тебе побачив я
І надумався ту ж мить
Я, Росауро, зробить
(Свідок тут сльоза твоя)
Все для тебе. Першим разом
Я поклав собі на ум,
Що ти зміниш свій костюм,
Бо, коли Астольфо часом
Тебе стріне в чоловічій
Тій одежі, то, бігме,
За нахабство це сприйме,
Засміявшися у вічі.
В цей же час, як ти й гадала,
Я відваживсь захистити
Честь твою, хоча б і вбити
(Твоя честь мене терзала)
Довелось Астольфо. Взявся
Я страшну зіграти роль.
Раз він був не мій король,
Я не мучивсь, не вагався,
Вбить хотів його, коли
Сехисмундо кинувсь клятий
Вже мені життя відняти,
І з'явився він, незлий,
Ризикуючи собою,
На мій захист зразу став
І відвагу показав
Разом з волею міцною.
Як же я (це зваж тепер ти!),
За життя душею вдячний,
Вб'ю того, хто, необачний,
Сам не дав мені померти?
Так ділю між двох турботу
І прихильність, мучусь завше,
Бо життя тобі я дав же
І від нього взяв достоту.
Бути з ким і йти до кого?
Так тобі я, прав не прав,
Зобов'язаний, бо дав,
А йому, що взяв від нього.
Мою душу розривають
Почуття тривожні всує,
Бо я той, який рятує,
Як і той, кого спасають.

Росаура
Я скажу, бо не сліпа,
Що для мужа (слід це знати!)
Благородством буде дати,
Взяти — то ж уже ганьба.
І, це правило прийнявши,
Ви з ним квити, далебі,
Бо, якщо життя тобі
Він подарував, то я вже
Узяла його від тебе;
Значить, на шляхетний чин
Я тебе веду, а він
Підбиває до ганьби.
Він тебе образив, отже,
Зобов'язаний мені ти,
Він тобі те дав, мій світе,
Що від тебе маю гоже:
Таким чином врятувати
Мусиш честь мою, бо стільки
Вища я за нього, скільки
Вище дати, ніж узяти.

Клотальдо
Той шляхетність виявляє
Доброчинну, хто дає,
Тим-то й той, хто дістає,
Також вдячним бути має.
І, якщо я дати годний,
Чесне маючи ім'я,
То нехай же буду я
Вдячний, як і благородний.
Коли зміг я вдячним стати,
Щедрим будучи, то прямо
Знов скажу я, що так само
Чесно дати, як і взяти.

Росаура
Я життя взяла від тебе,
Даючи його сказав ти
Мені щире слово правди, —
Не життя то, а ганеба,
Коли честь в образі. Ні,
В тебе не взяла нічого,
Адже не життя, як строго,
Те, що ти вже дав мені.
Тож, як хочеш щедрим стати
Перед тим, як вдячним бути
(Це ж від тебе тут почуте!),
То повинен дарувати
Сам життя мені; явля
Дар у щедрості себе.
Щедрим будь, прошу тебе, —
Вдячним будеш опісля.

Клотальдо
Думку цю твою вагому
Поділяю й віддаю
Я тобі як дар свою
Всю маєтність, щоб потому
Ти, Росауро, жила
Десь в обителі священній,
Бо лиш там у час мерзенний
Можна скритися від зла.
Тож, коли розор без краю,
В королівстві чвари й горе,
Я, шляхетний, моя зоре,
Тут їх множить не бажаю.
Вибір мій один в цю скруту, —
Королівству вірний я,
Щедрість лиш тобі моя;
Вдячним я Астольфо буду.
А твій вибір? Будь догадьком,
Вибирай між них обох,
Більш не вдію, свідок Бог,
Хоч і був би твоїм батьком.

Росаура
Я б цього вже не стерпіла,
Якби батьком ти мені
Був; а так не серджусь, ні.

Клотальдо
Тож скажи, що ти рішила?

Росаура
Вбити герцога.

Клотальдо
І єсть
В тебе, що вітця не знала,
Ця хоробрість небувала?

Росаура
Так.

Клотальдо
Що ж надихає?

Росаура
Честь.

Клотальдо
Глянь, Астольфо буде ось...

Росаура
Проти цього я мов скеля.

Клотальдо
... твій король і муж Естрельї.

Росаура
Бог не дасть, щоб це збулось!

Клотальдо
Це безумство.

Росаура
Припускаю.

Клотальдо
З ним борися.

Росаура
Не борюсь.

Клотальдо
Все утратиш...

Росаура
Не боюсь.

Клотальдо
...
1 2 3 4 5 6 7