Ох! Побий мене грім! Такому письменному й книжки в руки, а всі інші не годні йому навіть черевика розв’язати.
Валер. Це людина, що має чудодійну силу зціляти найтяжчі недуги.
Лука. Що вигоїв навіть померлих.
Валер. Він дещо химерний, я вже вам про те казав, а часом він на мить втрачає свій розум, і тоді вже здається не тим, що він є.
Лука. Атож, він любить пожартувати, а іншим разом можна подумати, що в нього, пробачте на слові, в голові немає якоїсь клепки.
Валер. А проте він такий уже мудрий! І говорить частенько вельми по-вченому.
Лука. Коли такий вітер на нього війне, він, можна сказати, так і чеше, так і чеше, наче з книжки читає.
Валер. Слава про нього вже докотилася й. сюди, і всі недужі кинулися до нього.
Жеронт. А мені ж так кортить його побачити! Приведіть його мерщій сюди.
Валер. Я йду по нього.
ЯВА 2
Жеронт, Жакліна, Лука.
Жакліна. Їй-право, пане, і цей буде не кращий за інших. Як на мене, то вийде оте ж самісіньке, а найкращі ліки, що їх можна приписати вашій дочці, це, по-моєму, вродливий та добрий чоловік, що припав би їй до душі.
Жеронт. Чи ти ба! Мамко, душко моя, ви втручаєтеся не в своє діло.
Лука. Мовчіть, господинечко Жакліно, не тицяйте носа до чужого проса.
Жакліна. А я вам кажу і повторюю, що всі оті лікарі тільки на те й здатні, щоб товкти воду в ступі. Вашій дочці не ревінь і не олександрійський лист потрібні, а чоловік це такий пластир, що лікує всі дівочі хвороби.
Жеронт. Та хто ж її тепер таку візьме? А коли я хотів віддати її заміж, хіба ж вона не затялася?
Жакліна. Авжеж! Ви ж хотіли нав’язати їй осоружного чоловіка. А чого ж не віддали її за пана Леандра, що так запав їй у серце? Тоді б вона відразу вам скорилася. Та я ладна побитись об заклад, що він узяв би її й такою, яка вона є, аби ви тільки схотіли її йому віддати.
Жеронт. Цей, Леандр — не те, що їй треба; він не такий багатий, як отой другий!
Жакліна. Він має заможного дядька і дістане спадщину по ньому.
Жеронт. Всі оті майбутні достатки — це байки. Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі; розраховувати на достатки, що їх хтось для вас зберігає, — річ дуже ризикована, недовго й облизня впіймати. Смерть не завжди прислухається до бажань та прохань панів спадкоємців; можна й зуби покласти на полицю, доки, на хороше життя сподіваючись, дочекаєшся нарешті чиєїсь смерті.
Жакліна. А я собі знаю те, що знаю: кажуть, в заміжжі, як і в усьому іншому, щастя набагато переважає багатство. А проте в батьків та в матерів є клятий звичай питати завжди: "Що він має?" та "Що вона має?" Отож кум П’єр і віддав свою дочку Сімонетту за гладкого Тома, бо той мав більший виноградник, ніж молодий Робен, в якого вона закохалася, і сердешне дівчатко пожовкло від того, як айва, і відтоді зовсім змарніло. Це вам чудовий приклад, пане. Адже то єдина радість на цьому світі! Та я за доброго чоловіка для моєї дочки, що припав би їй до серця, залюбки віддала б прибутки з усієї Боси!
Жеронт. Сто чортів! Пані мамко, ви надто багато базікаєте! Замкніть рота, прошу вас; не слід вам так хвилюватися, щоб часом молоко у вас не зіпсувалося.
Лука (з кожною фразою, яку промовляє, б’є Жеронта по плечі). Замовкни! Прикуси язика, нахабо! Дуже панові твої балачки потрібні, він і сам тямить, що йому робити. Твоє діло — дитину. годувати, а не теревені правити. Наш пан — батько своїй дочці; він — людина добра і розуму має вдосталь, щоб знати, чого їй треба, а чого не треба.
Жеронт. Помалу! Гей ти! Помалу, чуєш!
Лука (знову ляскаючи Жеронта по плечі). Пане, я хочу її приборкати та на добрий розум наставити, щоб вона знала, як повинна вас шанувати.
Жеронт. Добре, добре! Але рукам волі не давай!
ЯВА 3
Валер, Сганарель, Жеронт, Лука, Жакліна.
Валер. Пане, приготуйтеся. Ось і наш лікар.
Жеронт (до Сганареля). Добродію, я в захваті, що бачу вас у себе; ми маємо до вас дуже пильну справу.
Сганарель (у лікарському вбранні, в перебільшено гостроверхому капелюсі). Гіппократ каже… щоб ми наділи наші капелюхи.
Жеронт. Це каже Гіппократ?
Сганарель. Атож.
Жеронт. А в якому ж розділі, скажіть, будь ласка?
Сганарель. В розділі… про капелюхи.
Жеронт… Ну, коли Гіппократ так каже, то так і зробимо.
Сганарель. Пане лікарю, довідавшися про дуже дивні речі…
Жеронт. Кому ви це говорите, бога ради?
Сганарель. Вам.
Жеронт. Я не лікар.
Сганарель. Ви не лікар?
Жеронт. Ні, таки не лікар.
Сганарель. Справді?
Жеронт. Справді.
Сганарель бере палицю і б’є Жеронта.
Ай! Ай! Ай!
Сганарель. Тепер ви вже лікар; я теж зроду не мав іншого диплома.
Жеронт (до Валера). Якого це диявола ви привели до мене?
Валер. Я ж вас попереджав, що цей лікар — жартівник.
Жеронт. Еге ж. Але хай іде до дідька в зуби із своїми дурними жартами.
Лука. Не звертайте уваги, пане, це він жартує, щоб посміятися.
Жеронт. Такі смішки мені не до смаку.
Сганарель. Добродію, прошу мені пробачити вільне поводження, що я собі дозволив…
Жеронт. Добродію, я до ваших послуг.
Сганарель. Мені дуже прикро…
Жеронт. Пусте.
Сганарель. Ці удари палицею…
Жеронт. То не вчинило шкоди.
Сганарель… якими я мав честь почастувати вашу особу…
Жеронт. Не будемо більше про це говорити. Добродію, моя дочка заслабла на дивну хворобу…
Сганарель. Я тішуся, добродію, що донечка ваша має в мені потребу, і я бажав би від щирого серця, щоб і ви також мали в мені потребу, — ви і вся ваша родина, щоб я міг довести вам, що я з дорогою душею ладен повсякчас вам служити.
Жеронт. Я вам дуже вдячний за такі почуття.
Сганарель. Запевняю вас, що я говорю це від щирого серця.
Жеронт. Це для мене завелика честь.
Сганарель. Як звати вашу дочку?
Жеронт. Люсінда.
Сганарель. Люсінда! Ах! Яке чудове ім’я для лікування. Люсінда!
Жеронт. Піду подивлюся, що вона там робить.
Сганарель. А хто оця пухкенька жіночка?
Жеронт. Це мамка моєї дитини.
ЯВА 4
Сганарель, Жакліна, Лука.
Сганарель (набік). Сто чортів! Та це ж розкіш, а не молодичка! (Вголос). Ах, мамко-годівнице, чарівна годівнице, вся моя медицина — найпокірливіша раба ваших привабливих годувальних якостей! О, як би я хотів бути отим щасливим немовлятком, що ссе молоко з ваших спокусливих грудей! (Кладе руку їй на груди). Всі мої ліки, всі мої знання, всі мої здібності — до ваших послуг, і…
Лука. З вашого дозволу, пане лікарю, не чіпайте моєї жінки, будьте ласкаві.
Сганарель. Як! Це ваша жінка?
Лука. Атож.
Сганарель. А я цього й не знав, їй-право! Я раді ю з вашого взаємного кохання. (Удає, немов хоче поцілувати Луку, а цілує мамку).
Лука (відтягаючи Сганареля й стаючи. між ним і своєю жінкою). Помалу, помалу, будь ласка!
Сганарель. Запевняю вас, я в захваті, що з вас така прекрасна пара. Вітаю її з тим, що вона має такого чоловіка, як ви, а вас вітаю з тим, що ви маєте жінку таку вродливу, таку розумну й таку розкішну, як вона. (Удаючи знову, немов хоче поцілувати Луку, що простягає до нього руки, він пролазить у того попід руками і знов цілує мамку).
Лука (відтягаючи його знову). Ет, чортяка! А чи не можна без цих ніжностей, якщо ваша ласка?
Сганарель, Та хіба ж ви не хочете, щоб і я разом з вами потішився таким щасливим союзом?
Лука. Зі мною — скільки вам заманеться, але з моєю ланкою покиньте це милуваннячко та цілуваннячко!
Сганарель. Мене однаково зворушує щастя вас обох. І якщо я цілую вас, щоб виявити вам мою радість, то я цілую і її, щоб виявити і їй те ж саме. (Продовжує ту ж саму гру).
Лука (відтягаючи його втретє). А! До дідька в зуби! Пане лікарю, та покиньте-бо жартувати!
ЯВА 5
Жеронт, Сганарель, Лука, Жакліна.
Жеронт. Добродію, зараз сюди приведуть мою дочку.
Сганарель. Я чекаю на неї, добродію, разом з усією медициною.
Жеронт. Де ж вона?
Сганарель (показуючи на своє чоло). Отут.
Жеронт. Чудово!
Сганарель. Але мене цікавить уся ваша родина… я ще повинен скуштувати трошки молока вашої мамки та оглянути її груди. (Підходить до Жакліни).
Лука (відтягаючи його так, що він робить пірует). Помалу, помалу! Обійдеться без цього.
Сганарель. Це обов’язок лікаря — оглядати соски мамок.
Лука. Чи ти ба, знайшов собі обов’язок!.. Ні вже, будь ласка…
Сганарель. Та як ти смієш ставати лікареві на заваді? Геть звідси!
Лука. Овва! Так я й послухався!
Сганарель (дивлячись на нього скоса). Я нажену на тебе пропасницю!
Жакліна (відтягаючи Луку за руку так, що він теж робить пірует). Забирайся звідси! Що я — маленька, чи що? Не зумію дати відкоша, якщо він почне робити щось таке, Чого не слід?
Лука. Я не хочу, щоб він тебе мацав.
Сганарель. Гляньте-но! Мужлай, а туди ж — ревнувати надумався!
Жеронт. Ось моя дочка.
ЯВА 6
Люсінда, Жеронт, Сганарель, Валер, Лука, Жакліна.
Сганарель. То це хвора?
Жеронт. Так. Це моя єдина дочка, і я буду найнещасніший у світі, якщо вона помре.
Сганарель. Хай бог милує! Вона цього не зробить. Без припису лікаря їй не можна вмерти.
Жеронт. Дайте стільця.
Сганарель (сідаючи між Жеронтом і Люсіндою). А хвора, нівроку їй, ласий шматочок, і я певний, що вона припаде до смаку кожному здоровому чоловікові.
Жеронт. Ви її розсмішили, добродію.
Сганарель. Дуже добре; якщо лікар може розсмішити хвору — це найкраща ознака. (До Люсінди). Ну! То в чому ж річ? Що з вами? Де вам болить?
Люсінда (підносячи руку до рота, до голови й до підборіддя). Хан, хі, хон, хан.
Сганарель. Ге! Що ви там кажете?
Люсінда (продовжує робити ті ж самі жести). Хан, хі, хон, хан, хан, хі, хон.
Сганарель. Що?
Люсінда. Хан, хі, хон.
Сганарель. Хан, хі, хон, хан, ха. Ні біса не розумію. Верзе казна-що!
Жеронт. Добродію, та це ж і є її хвороба. Вона оніміла, і досі ніхто не може з’ясувати причину, а тим часом через це лихо довелося відкласти її весілля.
Сганарель. А чому?
Жеронт. Бо той, за кого вона має віддатися, хоче почекати її одужання, а тоді вже брати з нею шлюб.
Сганарель. Та хто ж він, отой йолоп, що не хоче, щоб його жінка була німою? Ех, коли б то господь послав і моїй таку хворобу! Зроду-віку не став би я її лікувати.
Жеронт. А ми, добродію, просимо вас докласти всіх зусиль, щоб визволити дочку мою з цієї напасті.
Сганарель. О, не турбуйтесь! Скажіть-но мені, чи ця недуга дуже її мучить?
Жеронт. Так, добродію.
Сганарель. То й краще. А що, їй часом дуже болить?
Жеронт. Дуже.
Сганарель. Чудово! А чи ходить вона… знаєте… в одне місце?
Жеронт.