Ради щирої любові,
Що скропила сліз єлеєм
Ноги страдницькі Христові
На глумління фарисеям;
Ради мира, що лилося
Щедрим струменем на нього,
Ради ніжного волосся,
Що втирало тіло Бога —
Mulier Samaritana
(St. loh. IV)
Ради чистої криниці,
Де пили Аврамлі вівці,
Де я Господу водиці
Подала колись в конівці;
Ради джерела святого,
Що забило щедро звідти
І пресвітло, і розлого
Розлилося по всім світі —
Maria Aegyptiaca
(Acta sanctorum)
Ради земної яскині,
Де спочив розп'ятий Спас,
Ради рук, що до святині
Не впустили грішну раз;
Ради посту, що в пустелі
Я постила сорок літ,
Ради слів, що я на скелі
Начертала, як завіт.
Всі утрьох
Ти, що світлим сяєш ликом,
Всім одрада, благостиня,
Ти, що й грішницям великим
Стежку вказуєш спасіння, —
Глянь на душу цю зболілу,
Що єдиний раз згрішила;
Ти прости її й помилуй,
Бо не знала, що творила!
Una poenitentium[122]
(що звалась колись Гретхен, лине до них)
Пречиста Діво,
Глянь милостиво
На світле диво —
Щаслива я, щаслива знов!
Вернувсь мій милий
Одмолоділий —
Прийшов, прийшов!
Блаженні немовлята
(наближаючися круга)
Звівся над ними він,
Високий, сильний;
Воздасть ділами він
За догляд пильний.
Землю лишити;
Він же, навчившись там,
Нас буде вчити.
Одна покутниця
(колишня Гретхен)
Між цього сонму пресвятого
Він сам себе ще не впізнав,
Та в прочутті життя нового
Уже блаженним з ними став.
Глянь, вже він тліну рве покрови,
Земне веретище своє,
І в світлій ризі ефіровій
Могутня юність повстає!
Хай я введу його у двері! —
Його ще сліпить райський світ.[123]
Mater gloriosa[124]
Іди! Здіймися в вищі сфери!
Він за тобою піде вслід.
Doctor Marianus
(молиться, павши ниць)
Душі, повні каяття,
Ось вам рятівниця,
До блаженного життя
Певна провідниця!
Світлий сонм тебе віта
У чеканні дива;
Діво-Мати пресвята,
Будь нам милостива!
Chorus mysticus
Яви минущого
Нам ніби сняться;
То — символ сущого,
Де сни здійсняться,
Де все урочеє
Діє й живе;
Вічно жіночеє
Нас туди зве.[125]
Finis
Примітки
Історія написання "Фауста" ретельно досліджена гетезнавцями[126]. В ній, як правило, виділяють чотири основні періоди: 1) 1773–1775 pp. Написаний у ці роки текст не призначався самим Гете для друку. Він зберігся випадково і був названий вченими "Прафауст" ("Urfaust"); 2) 1788–1790 pp. Підготовлений у ці роки текст сам Гете надрукував у 1790 р. під назвою "Фауст. Фрагмент" ("Faust. Ein Fragment"); 3) 1797–1808 pp. У 1800 p. Гете пише як окремий епізод "Фауста" твір "Гелена" ("Helene"), проте залишає його ненадрукованим. У 1808 р. виходить друком весь "Фауст-1"; 4) 1825–1831 pp. У 1828 р. Гете друкує "Гелену". У 1831 р. закінчено всю другу частину. Твір дістав назву "Фауст. Трагедія" ("Faust. Eine Tragodie"), тексту надано остаточного вигляду. Віднині в нього входять: "Посвята" ("Zueignung"), "Пролог у театрі" ("Vorspiel auf dem Theater"), "Пролог на небі" ("Prolog im Himmel"), "Перша частина трагедії" ("Der Tragodie Erster Teil"), "Друга частина трагедії в п'яти актах" ("Der Tragodie Zweiter Teil in funf Akten"). Текст усього твору надрукований у 1832 p. після смерті Гете.
ПОЯСНЕННЯ
1
Зиммель Г. Избранное: В 2 т. — М.: Юрист, 1996. — (Лики культуры). — Т. 1: Философия культуры. — С. 165; 159.
2
Образ узятий зі Старого Заповіту. Філістимляни ("філістери") здалися герою Самсону настільки мізерними і жалюгідними, що він, відклавши свого меча, побив і розігнав їх всіх просто ослячою щелепою.
3
Кант И. Сочинения: В 6 т. — М: Мысль, 1966. — Т. 5. — С. 323–324.
4
Докладніше про це питання див.: Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. — К.: Вежа, 2002. — С. 121–127.
5
Korff H. А. Geist der Goethezeit: in 4 Bde. / Unveranderter Nachdruck der 4., durchges. Auflage. — Bd. 2. — Leipzig: Koehler & Amelang, 1958. — S. 305.
6
Вагнер Р. Кольцо Нибелунга: Избр. работы. — М.: ЭКСМО-Пресс; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2001. — (Антология мысли). — С. 679, 690, 692.
7
Одна з версій імені Мефістофеля пов'язана зі словом ???????? — "п'яниця" (грецьк.); ще одна — зі словом mephitis — отруйні випаровування (латин.).
8
Докладніше про жанрово-стильові особливості "Фауста" Гете див.: Шалагінов Б. Б. "Фауст" Й. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія. — К.: Вежа, 2002.
9
Питання про рецепцію творчості Гете і його "Фауста" в Україні порушується в дослідженнях: Zyla W. Т. Johann Wolfgang Goethe in der ukrainischen Literatur. — Munchen: Ukrainische freie Universitat, 1989; Нямцу А. Е. Рекомендации к изучению традиционных сюжетов и образцов мировой литературы: Советская драматургическая фаустиана. — Черновцы: Черновиц. гос. ун-т, 1982. — Вып. 2. — 74 с. та ін.
10
Див.: Шевченківський словник: В 2 т. — К.: УРЕ, 1978. — Т. 1. — С. 155–156; Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 276, 483; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 6 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — Т. 5. — С. 151–204.
11
Гете Й. В. Фауст: Трагедія. Ч. 1. / 3 німецького переклав і пояснив Іван Франко. — У Львові: заходом редакції "Світ", 1882 (16, XI–XII).
12
Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. 2. — С 145.
13
Див., зокрема, її лист до М. П. Драгоманова від 9 лютого 1894 р. // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. — К.: Наукова думка, 1978. — Т. 10. — С 220.
14
Леся Українка. Вказ. вид. — С 41.
15
Дорошенко В. Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях. — Львів, 1932; Бондаренко Н. До історії української фаустіани: Г. О. Коваленко як перекладач "Фауста" Й. В. Гете: 3 доданням перекладу останньої сцени першої частини // Архіви України. — К., 1986.— № 1.— С 69–76; Naumanko А. Das konzeptuelle Ubersetzen (Goethes "Faust" in ostslavischen Ubersetzungen). — Zaporizz'a, 1999; Науменко А. М. "Фауст" Гете в восточнославянских переводах: О концептуальном переводе // Вікно в світ. — 2001. — № 1. — С. 106–120; Шалагінов Б. Б. Зрозуміти мову, читаючи поезію: Аналіз уривка з "Фауста" Й. В. Гете // Іноземні мови в навчальних закладах. — 2003. — № 1. — С 23–27.
16
Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася "прологом", де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.
17
Мефістофель — (або Мефісто) — на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI–XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis — отруйні випаровування землі (пор. в "Макбеті" В. Шекспіра про відьом: "В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони" (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь ????? — видумка, хитрість (пор. укр. "метикувати"), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені "мефіз" — руйнівник і "тофель" — брехун.
18
Монолог Фауста, яким починається сцена, написаний відповідно до "репрезентативного" монологу барокових і народних ярмаркових вистав, де герой мусив сам себе представляти публіці. В ньому відбилася також традиція "солілоквії", за означенням популярного серед "штюрмерів" англійського філософа Шефтсбері (1671–1713), — філософської розмови людини з самою собою з метою дійти виваженого життєвого рішення.
19
…Цей Нострадамів вищий твір… — Нострадам (Nostradamus) — латинська форма імені Мішеля де Нотр Дам (1503–1556) — астролога французького короля Карла IX, автора відомих пророцтв.
20
…бачить знак макрокосму. — Макрокосм — "великий світ" (грецьк.), поширена в містичних вченнях середніх віків назва Всесвіту, який включає в себе три світи, що знаходяться у взаємодії: матеріальний (земний), небесний і духовний.
21
Як все тут діє в колі вічнім, / У многоликій красоті… — "штюрмери" приставали до думки Г. В. Лейбніца (1646–1716) про панування у Всесвіті "напередустановленої гармонії".
22
…Ткання мінливе, /Життя бурхливе… — У Гете часто трапляється образ природи як велетенського ткацького верстата. Цим складним філософським образом натхне на і знаменита сцена, що зображає Гретхен за прядкою ("Кімната Гретхен"). Незайве згадати, що прізвище прадіда Гете було Weber ("ткач"), яке він пізніше замінив на латинську форму Текстор.
23
…За те й палили, й розпинали їх… — На думку Фауста, істина має особистісний, ціннісний (т. зв. потенційний) характер, про що свідчить той історичний факт, що її "провидці" нерідко важили заради неї власним життям. Просвітники-раціоналісти, навпаки, стверджували, що істина завжди актуальна, тобто заздалегідь наявна незалежно від свідомості.
24
"Було в почині Слово!" — Фауст перекладає Євангеліє від Іоанна. Грецьке слово ????? має значення "слово" і "першопричина, закон". Отже, Фауст приходить до думки, що першозаконом буття була "дія" (die Tat). Звертає на себе увагу, що Фауст полемізує з Лютеровим перекладом цього місця в Біблії. Зберігся переказ, що, коли Лютер перекладав Євангеліє, з'явився чорт, але богослів кинув в нього чорнильницею. Лютер пишався тим, що, на відміну від Фауста, встояв перед спокусами диявола.
25
Я — тої сили часть, / Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. — Мефістофель глузує з Фауста через те, що той "зневажає слово", і рекомендує йому себе через свої "дії", які заперечують самі себе; цим він дає зрозуміти вченому, що його переклад не вносить ясність у це місце Біблії. Фауст, не розгубившись, у відповідь глузливо обігрує Мефістофелеве слово "часть", на що диявол відповідає новою низкою софізмів. Та все ж останнє слово залишається за Фаустом, який обстоює правду свого перекладу: "На всеблагу творящу силу, / Підступний, ниций, хижий біс, / Ти руку смертно-зледенілу / Даремно, грозячи, підніс".
26
А! Ти злякався пентаграми… — Пентаграма (з грецької) — стародавній містичний знак у формі п'ятикутної зірки, що застосовували проти нечистої сили.
27
… В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся єдвабним… — Червець — червона, блаватас — блакитна шовкова тканина (примітка М. Лукаша), єдвабний — шовковий. Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі "мандрівного схоласта" і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся "як шляхетний пан" ("edler Junker"), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися.
28
Кінець кінцем, ти — тільки ти.