Мефістофель
Окрила тьма ряди ворожі,
Ідуть немов на бездорожжі.
То тут, то там, в'юни, сліпучі,
Мигочуть вогники летючі.
Та до таких жахливих штук
Потрібний ще несвітський гук.
Фауст
Ті лати, що німіли в склепній тиші,
На вільнім вітрі стали здоровіші;
Забрязкали, завили, загули,
Різноголосий шарварок звели.
Мефістофель
Тепер не буде їм угаву;
Зчепились за лицарську славу,
Як у блаженну давнину.
І рук і ніг блискочуть шини,
Неначе гвельфи й гібеліни
Продовжують свою війну.
В них ворожда спадкова, вічна,
Непримиренна й невідклична —
Зчинили бійку знов страшну.
В чортівських гульбищах до речі
Оті партійні ворожнечі
Та одчайдушная гризня;
І тут той дух ляка панічно,
Регоче дико, сатанічно,
Долину жахом ісповня.
В оркестрі бойовий шум, що врешті переходить у бадьорі маршові мотиви.
У шатрі самозванця[109]
Трон, пишна обстановка. Хапай, Підбирайка.
Підбирайка
Сюди ми першими прийшли.
Хапай
Летіли швидше, ніж орли.
Підбирайка
Які багатства тут лежать!
З чого почать і чим кінчать?
Хапай
Немає ліку тут скарбам.
Що потягнуть, не знаю й сам.
Підбирайка
Ті килими собі візьмім,
Незручно спати на твердім.
Хапай
Ота крицева булава
Мене до себе порива.
Підбирайка
Он позлотистий кармазин,
Мені давно вже снився він.
Хапай
(бере зброю)
Ця штука виручить завжди:
Махнув, убив і далі йди.
А ти вже силу нагребла,
Та все якогось барахла.
Покинь одежу й килими,
Цю скриню краще підніми!
Одне лиш злото щире там
На плату найманим полкам.
Підбирайка
Такої вбивчої ваги
Не підійму, нема снаги.
Хапай
Ось нахилися на хвилину,
То я піддам тобі на спину.
Підбирайка
Ой, ой! Зніми його скоріш!
Важкий тягар ламає криж.
Скринька падає і розчиняється.
Хапай
Ото добро! Ото скарби!
Ну ж налітай, хапай, греби!
Підбирайка
(присідає навпочіпки)
Якби хоч пелену набрать,
То буде на що погулять.
Хапай
Ну годі! Йди, бо час мина.
(Вона встає).
Гай-гай! Дірява пелена…
Іще розгубиш на путі
Усі монети золоті.
Гайдуки
Чого залізли ви в шатро?
Це імператорське добро!
Хапай
Ми в битві важили життям,
Трофеїв часть належить нам.
Споконвіків ведеться так —
Бере із ворога вояк.
Гайдуки
А в нас такий звичай невлад,
Не мусить грабити солдат.
Узявся цісарю служить,
То честю треба дорожить.
Хапай
Та чесність вашу знаю я;
їй контрибуція ім'я.
Того ж ви поля ягоди,
І в вас пароль: давай сюди!
Тікай, не кидай, що взяла,
Нам зіпсували тут діла.
(Ідуть геть).
Перший гайдук
Чи ба, нахаба, ще й повча!
Чом ти не дав йому ляща?
Другий
Мені мов силу одняло,
У них непевне щось було.
Третій
Мені аж світ в очах затьмивсь,
То я гаразд не роздививсь.
Четвертий
Скажу без зайвих балачок —
Гарячий випав нам деньок!
У моторошній духоті,
В несосвітеннім сум'ятті
Вперед ми рвались без ваги,
І никли всюди вороги;
Імлою очі повило,
В ушах дзвеніло і гуло…
Хоч ми в бою перемогли,
А як — сказати б не могли.
Увіходить цісар з чотирма князями, гайдуки виходять.
Цісар
Ну, як би не було, а наша перемога,
Розбиті вороги тікають якомога.
Стоїть порожній трон — зрадливеє добро.
У пишних килимах блищить на все шатро.
В повазі цісарській ми будем тут чекати,
Поки прийдуть до нас народу депутати.
Утішні вісті вже ідуть з усіх усюд:
Все втихомирилось, до нас прихильний люд.
Хоча зв'язались ми в бою з чарівниками,
Проте подужали ми власними руками.
Буває, в боротьбі випадком пощастить:
На ворогів згори каміння й кров дощить,
Печери загудуть од громового хору,
Дух в'яне в недруга, а в нас росте угору.
Подоланий терпить наругу і хулу,
Звитяжець-гордівник до неба шле хвалу.
Вторує все йому, покірне і слухняне,
"Те Deum laudamus" з мільйонів глоток гряне.
Та в цей врочистий час я радше зазирну
Смиренно у душі своєї глибину.
Хай замолоду принц недбало час гайнує,[110]
Дійшовши повних літ, його він оцінує.
Із вами чотирма до спілки я стаю,
Щоб правити в дому, в дворі і всім краю.
(До першого).
Ти, князю, всі війська розсудливо розставив
І в вирішальну мить геройськи їх направив;
Нехай і в мирний час твій досвід їх навча:
Тобі, фельдмаршале, вручаю я меча.
Фельдмаршал
Так, вірна армія спасла тобі корону
І пильнуватиме твоїх земель кордону.
Вбезпечим супокій та й будем пити мед,
У замку прадіднім справляючи бенкет.
Тоді з оцим мечем я побіч тебе стану,
Твоїй величності являючи пошану.
Цісар
(до другого)
Ти смілий чоловік і ввічливий разом,
Будь оберкамергер, керуй моїм двором,
Двірською челяддю нелегко управляти,
Не служать, як би слід, через одвічні звади.
Ти прикладом своїм зумієш напутить,
Як цісарю й двору належиться годить.
Оберкамергер
Я буду діяти по загаду царському,
Сприяти доброму, не шкодити й лихому,
Буть щирим і прямим, без хитрості й крутні;
Ти не зневіришся, володарю, в мені.
А перед учтою мені дозволиш потім
Подать тобі води у тазі щирозлотім
І персні потримать; ти руки освіжиш,
І врадує мій зір твій вид іще світліш.
Цісар
У мене сила справ, і зараз не до свята,
Але попереду ще радощів багато.
(До третього).
Ти будеш стольником — за ловами гляди,
Піклуйся птичнею, в фільварках лад веди;
Я обиратиму улюблені потрави,
А ти по всякий час пильнуй своєї справи.
Стольник
Я з радістю готов томитися постом,
Поки величності не вдовольню цілком.
Настачим з кухарем тобі всього до строку,
Далеке зблизимо, прискорим пору року.
Та їжа рідкісна тебе не приверта.
Тобі понад усе здоров'я й простота.
Цісар
(до четвертого)
Коли вже в нас якось про учти тільки й мови,
Ти будеш чашником, юначе мій бідовий!
Ти пильно дбатимеш, щоб наші погреби
Смачними винами повніли щодоби,
Та щоб не втратили високої довіри,
Сам у веселощах завжди дотримуй міри.
Чашник
Мій пане, честь таку приймаючи, юнак
Стає мужчиною, незчуєшся і як.
Бенкету славного чекаючи терпливо,
Я цісарський буфет обставлю напродиво,
Надбаю посуду — все злота та срібла,
Тобі ж я виберу бокал з тонкого скла,
Зі скла венецького, що дивну силу має —
Вино в нім кріпшає, проте не оп'яняє.
Звіряймось сміливо на дію чудо-чар,
Та здержливість твоя — то ще цінніший дар.
Цісар
Усе, що я сказав у цей момент важливий,
Як істину святу надійно сприйняли ви,
На слово цісаря ви можете вповать;
Та є в нас грамоти, і підпис, і печать,
Щоб слово ствердити. А ось, мов нарочито,
Сановний муж іде цю справу докінчити.
Увіходить канцлер-архієпископ.
Цісар
Коли в склепіння пруг останній камінь ліг,
Говорить чоловік: "Я дім навік воздвиг".
Ось четверо князів; ми міркували пильно,
Як нам двірські діла уряджувати спільно;
А для провадження державних суто справ
Собі я п'ятеро довірених обрав.
Маєтностями ви усіх затьмить повинні,
Тому й поширюю я ваші володіння,
Всі добра зрадників між вами поділю,
Вас можновладцями потужними зроблю.
Даю вам привілей збільшать наділи віном,
Міньбою, куплею чи іншим правим чином;
Вживайте повністю всіх вольностей і прав,
Що здавна наш закон князям удільним дав:
Хай вашим присудам скоряються підданці,
Не апелюючи до жодних більш інстанцій;
Нехай подушне й чинш ідуть вам звідусіль,
Карбуйте золото, беріть руду і сіль.
За вірну службу вам подякувати маю,
Тож вас до зверхника найближче підіймаю.
Архієпископ
Ми вдячні глибоко за все, що дав ти нам!
Підсилюючи нас, ти дужчаєш і сам.
Цісар
Ще й вищий привілей вам хочу доложити:
Для царства я живу і ще бажаю жити,
Та тіні пращурів нагадують мені
Про неминучий край земної суєтні.
Настане і моя година помирати,
Тоді ви мусите наступника обрати,
Хай пануватиме вінчаний володар
У мирі й лагоді, без міжусобних чвар.
Канцлер
Із гордістю в душі, з покорою в поставі
Вклоняються тобі державці величаві;
Допоки щира кров по жилах творить круг,
Ми — тіло, що твій дух проводить легко в рух.
Цісар
Нехай ці рішення несхибні і незломні
Увічнить грамота на всі часи потомні.
В своїх маєтностях ви вільні володіть,
Але з умовою — нічого не ділить;
Хоч як побільшите ви згодом дар монарший,
Усе те в спадщину хай син дістане старший.
Канцлер
Я на пергамені спишу оцей устав,
Щоб він імперії благим законом став;
Хай канцелярія тоді печать приліпить
І підпис твій святий усе навіки скріпить.
Цісар
Тепер ідіть собі й міркуйте в самоті
Про цей великий день, єдиний у житті.
Світські князі виходять.
Духовний
(залишається і промовляє патетично)
Твій канцлер геть пішов, єпископ тут
лишився,
Пересторогу дать володарю рішився,
Уболіваючи по-батьківськи за ним.
Цісар
У цей веселий час чи можна буть сумним?
Архієпископ
Вбачати мушу я зі скрухою гіркою
Помазану главу в союзі з сатаною!
Хоч ти й посів престол, на тому не кінець.
Чи прийме те Господь і папа, наш отець?
Коли про ці діла Петрів намісник взнає,
Він царство грішнеє святим огнем скарає,
Бо в ньому ти збудив іще в ту пору гнів,
Коли в вінчання день чарівника звільнив.
З твого вінця упав найперший промінь ласки
На кляту голову не з Божої указки.
Покайся ж хоч тепер і не гніви святинь,
З добра неправого посильну лепту кинь.
Оддай ті пагорби, де твій намет пишався,
Де з злими духами блюзнірськи ти єднався,
Де слухав ти словес лихого князя лжі,
Ти монастир святий побожно заложи;
Ліси навколишні, що ген у далі мріють,
Гірські пасовиська, що буйно зеленіють,
Озера рибнії, і ріки, і струмки,
Що у долину мчать, ізвивисті й шумкі,
Й долину всю даруй обителі священній,
За щире каяття сподобишся прощення.
Цісар
За ці тяжкі гріхи я й сам себе виню.
Постав же сам, як знай, границі наданню.
Архієпископ
На місці, де тебе уведено в спокусу,
Вели спорудити храм Господу Ісусу.[111]
Вже бачу духом я — угору мур росте,
Промінно світиться убранство золоте,
Встає олтар і неф, вивершуються хори,
І хрест зове мирян до віри і покори.
Благочестивий люд прямує в Божий дім,
Бо перший дзвін загув, як благовісний грім,
З дзвіниці гострої, що в небо гінко рветься, —
І грішник, молячись, людиною стається.
У день освячення — то буде втіха нам! —
Вшануй присутністю своєю новий храм.
Цісар
Нехай же здійсняться ці намисли натхненні
Во славу Господу, мені на розгрішення;
Діяння те мій дух угору піднесе.
Архієпископ
Як канцлер, я б хотів оформити це все.
Цісар
Виписуй грамоту на займища церковні,
Я підпишу її в одраді молитовній.
Архієпископ
(пішов був уже, при виході обертається)
Та дай церковникам довічний привілей
На всякі податі й відбутки від людей:
Щоб храм оздобити велично, благоліпно,
Чимало буде нам коштовностей потрібно.
А щоб на пустоші воздвигнуть храм скоріш,
Ти частку здобичі віддати нам велиш.
Та ще розпорядись, щоб люди приставляли
Нам камінь, дерево та й інші матер'яли,
А ми з амвону їх, як треба, навчимо,
Благословення їм на ревний труд дамо.
(Виходить).
Цісар
Таких тяжких гріхів я не робив ще зроду,
Оті кудесники ввели мене у шкоду.
Архієпископ
(ще раз повертається, низенько вклоняється)
Ти берег моря дав єретику тому,
Погрожує од нас анафема йому,
Як не одпишеш ти і звідти на святиню
Усі повинності, і чинш, і десятину.
Цісар
(прикро)
Але ж бо землю ту ще море покрива.
Архієпископ
То почекаємо, аби були права;
Да не промовиться владичне слово всує.
(Виходить).
Цісар
(сам)
Як так чинитиму — все царство роздарую.
Дія п'ята
Відкрита місцевість
Мандрівник
Ось він, тінявий, привітний
Холодок од лип старих…
По мандрівці довголітній
Знов потрапив я до них!
Ось хатина та гостинна,
Що скитальця прийняла,
Як його на цю містину
Вергла з моря хвиля зла.
Де ж господар, господиня,
Люди щирі, помічні?
Чи ж моє благословіння
їм продовжує ще дні?
Чи ж у всьому мають вдачу,
Чи живуть в теплі, в добрі?
Чи побачу, чи віддячу?
Вже й тоді були старі…
Бавкіда
(древня бабуся)
Тихше, тихше, гостю милий!
Цить! Дідуня не збуди!
Довгий сон старому сили
На короткі дасть труди!
Мандрівник
Ой, це ж ти, бабусю люба,
Що з дружиною колись
Вдвох мене од смерті-згуби
Рятувати піднялись!..
Ти, Бавкідо, одходила
Потопельника тоді…
Увіходить дід.
Філемон! Ти скарб мій сміло
Видер з пащі злій воді!
Вздрів ваш вогник я в тумані,
Вчув ваш дзвоник крізь борвій…
Вам завдячую, кохані,
Тільки вам, рятунок свій.
Хай же ще раз подивлюся
Я на хвиль морських розмай;
Поклонюся, помолюся —
Серце повне через край!
(Іде вперед по дюні).
Філемон[112]
(до Бавкіди)
Приготуй вечерю живо;
Подаси в садочок нам…
Він же хай дивує диву,
Хай чудує чудесам.
(Стоячи побіч подорожнього).
Подивися: там, де хвилі
Грізно били з краю в край,
Там сади вже посадили,
Нарядили справжній рай.
Не під силу вже старому
Рятівниче ремесло…
Але що мені по тому —
Море далі одійшло.
Пан умілий, челядь сміла
Рили рів, гатили гать;
Де царила моря сила,
Стали люди панувать.
Глянь — навкруг сади, городи,
Ниви, села, хутори…
Та ходімо до господи,
Сонце вже надвечори.
Мерехтливо мріє далеч —
То вітрила майорять,
Поспішають в гавань на ніч,
Як пташки в гніздо летять.
Море синьою стягою
Ледве мріється здаля,
Де не глянь, перед тобою
Скрізь видніється жилля.
В садку
При вечері утрьох.
Бавкіда
(до мандрівника)
Чом сидиш, мовчиш думливо?
Чом нічого не їси?
Філемон
Хоче знати він про диво,
Ти ж йому розповіси?
Бавкіда
Диво дивне, що й казати,
Я не стямлюся й сама,
Та якесь химерувате —
Знать, добра у нім нема.
Філемон
Ні ж бо! Цісар в займанщину
Берег цей оддав йому,
І герольд на всю країну
Просурмив про це в сурму.
Де взялись на узбережжі
Зразу шатра, курені,
Далі замок, мури, вежі
І сади кругом рясні.
Бавкіда
Вдень, бувало, дарма праця,
Як ті люди не пихтять;
А вночі вогні іскряться,
Вранці глянь — готова гать!
Жертв упало тут немало,
Ніччю — крики, зойки, шквал…
Море полум'ям хитало…
Вранці глянь — готов канал.
Ох, безбожник він, завида,
Вже й на наше зазіха…
Од непевного сусіда
Недалеко до гріха.
Філемон
Він же нас до себе кличе:
Скільки хоч землі бери!
Бавкіда
Бійся моря, чоловіче,
І не кидайся гори!
Філемон
Ну, ходімо до каплиці,
Поки захід не погас,
Подзвонити, помолиться —
Бог старий не зрадить нас!
Палац
Просторий розкішний сад, широкий, рівно виведений канал.
Фауст, старий, аж древній, ходить, думає.
Баштовий Лінкей[113]
(в рупор)
Сідає сонце; до причалу
Човнів несеться батова:
Останнім жваво до каналу
Байдак великий заплива.
Не гнуться щогли в нім добротні,
Грайливо мають прапорці,
На нім досвідчені й зальотні
Щасливо маються плавці.
На дюні дзвонить дзвін.
Фауст
(жахається)
Проклятий дзвін! Він невлічимо,
Мов зрадний стріл, у серце б'є!
Усе моє перед очима,
А за плечима б то чиє?
Бринить у нім злорадність хижа,
Що всякій владі межі є:
Отой липняк, та вбога хижа,
Та церківця — то не моє…
Радніший я туди податься,
Та грізно тінь чужа встає;
То сіль в очу, то скабка в п'ятці,
Що всі відрадощі псує!
Баштовий
(як вище)
З вечірнім вітром прудко як
Летить процвітаний байдак,
Хоч наладований з верхом
Всіляким скарбом і добром!
Процвітаний байдак, наладований ущерть чужоземними виробами.
Мефістофель, Троє Дужих.[114]
Хор
Вернули ми,
Та ще й з добром…
Вельможний пане,
Б'єм чолом!
(Виходять на берег, вивантажують добро).
Мефістофель
Вернули ми не порожнем
І похвали од пана ждем.
Ми звідси два судна взяли —
Сюди аж двадцять привели.
Що нам доводилось долать,
Нехай посвідчить наша кладь.
На вольнім морі — вольний дух,
Гляди навкруг, не будь лінюх!
Бери, не гребуй, все одно,
Чи рибу вгледиш, чи судно!
Вдалося третє підчепить —
Четверте легше захопить,
А п'яте й одсічі не дасть —
У кого сила, в того власть!
Важливо — що, байдуже — як…
У мореплавстві я мастак:
Війна, торгівля і розбій —
Одно сукно, троякий крій.
Троє Дужих
Хвали нема!
Нема хвали!
Немов сміття
Ми привезли.
Чогось нахмурив
Пан лице:
Не до душі
Йому все це.
Мефістофель
Ніхто платні
Більш не чекай!
Уже ж ви всі
Взяли свій пай.
Троє
Та то бридня!
Попросим — дасть.
Усім належить
Рівна часть.
Мефістофель
Знесіть спочатку
В погреби
Усі коштовнії
Скарби.
Огляне він
Усе пильніш
І порахує
Все точніш —
Не пожалкує
Він і сам,
Дасть учту пишну
Морякам.
Я завтра всяких птиць побачу,
Усіх обмислю, всім оддячу.
Вантаж відносять.
(До Фауста).
Не зсуплюй брів, не хмур чола,
Прекрасно йдуть твої діла.
Усе ти мудрістю скорив
І землю з морем помирив —
Охоче море од землі
Плавкі приймає кораблі.
Тут у палаці ти сидиш
І цілий світ в руках держиш;
Тут, де була лиш гола рінь,
Звели ми перший наш курінь;
Де ми прорили перший рів,
Тепер простір для веслярів…
І землю й море повнить слух
Твоїх трудів, твоїх заслуг.
І нині тут…
Фауст
Прокляте тут!.