Френні

Джером Девід Селінджер

Сторінка 5 з 6

Викладач, що читає нам курс порівняльної історії релігій, якось, здається, згадав про неї.— Френні затягнулася сигаретою.— Вона вже в мене кілька тижнів. Я все забуваю повернути її.

— А хто її написав?

— Не знаю,— недбало відповіла Френні.— Здається, якийсь російський селянин.— Вона далі спостерігала, як Лейн їсть жаб'ячі ніжки.— Він ніде не згадує свого імені. Протягом усієї розповіді ми так і не довідуємось, як зовуть автора. Єдине, що він говорить про себе, це те, що він селянин, що. йому тридцять три роки і що йому всохла рука. [260]

— І ще У нього вмерла жінка. Дія відбувається в дев'ятнадцятому столітті.

Лейн облишив жаб і скупчив усю свою увагу на салаті.

— Чи та книжка чогось варта? Про що він пише?

— Не знаю. Дивна книжка. Тобто насамперед це книжка релігійна. Напевно, вона б тобі здалася наскрізь пройнятою фанатизмом, але насправді це зовсім не так. Починається все з того, що той селянин — прочанин — хоче збагнути слова святого письма про те, що людина мусить безнастанно молитись. Ти розумієш? Без перерви! Це десь у Листі до Фессалонікійців чи десь-інде, не пам'ятаю докладніше. Отже, він рушає пішки по Росії і шукає когось, хто пояснив би йому, як молитись безнастанно. І якими словами слід молитись.— Здавалося, Френні надзвичайно зацікавлена тим, як Лейн розчленовує жаб'ячі ніжки. Говорячи, вона не зводила очей з тарілки Лейна.— Він не брав із собою в дорогу нічого, крім торбини з хлібом та сіллю. Зрештою він зустрічає людину, яку називає "старцем" — це людина надзвичайно високого релігійного духу. Той старець розповідає прочанинові про книжку "Філокалія". Очевидно, її написала група ченців, завзятих поборників віри, які рекомендують просто-таки дивовижний спосіб молитися.

— Щоб знали, як скакати,— звернувся Лейн до наступної пари жаб'ячих ніжок.

— Словом, прочанин вчиться молитись так, як пропонують ті вельми містичні особи, і слід сказати, після тривалих вправлянь опанував цей метод досконало і таке інше. Потім він продовжує свої мандри по Росії, зустрічає багато справді непересічних людей і розповідає їм, як молитись у той особливий спосіб. Оце, власне, і все, що є в тій книжці.

— Мені дуже прикро, але мушу попередити, що від мене тхнутиме часником,— сказав Лейн.

— В якусь із мандрівок він зустрічає одне подружжя, яке я полюбила так, як зроду не любила нікого з книжкових героїв,— вела далі Френні.— Йде він собі сільською вулицею з торбиною за плечима, коли це вибігають двійко худеньких діточок і гукають: "Любий старче! Любий старче! Ходи до нашої хати. Наша мама дуже любить старців!" Тож він іде за дітьми, аж і справді — їх радо вітає мати, премила людина, сама знімає з його ніг старі брудні постоли і пригощає склянкою чаю. Потім повертається додому батько, що, виявляється, теж любить старців, і вони всі [261] гуртом сідають обідати. За обідом пілігрим питає, що, то за жінки сидять за столом. Господар пояснює йому, що то служниці, але вони завжди обідають разом з ним та його дружиною, бо вони їхні сестри у Христі.— Френні раптом випросталась трохи в кріслі й додала: — Мені дуже сподобалося, що пілігрим спитав, що то за жінки за столом.— Дивилась, як Лейн намащує хліб маслом.— Ну, після вечері пілігрим лишився у них на ночівлю, засидівшись допізна з господарем за балачкою про той спосіб молитися безперервно. Прочанин навчав його, як це робити. А другого дня вранці він пустився знову в— дорогу. Далі починаються нові пригоди. Він зустрічав ще дуже багато різних людей — і всіх навчав, як треба молитись у той особливий спосіб.

Лейн кивнув. Він саме послав у рота чергову порцію салату.

— Сподіваюсь, під час цього уїкенду ми знайдемо трохи часу, щоб ти могла кинути оком на ту мою роботу, про яку я згадував,— мовив Лейн.— Не знаю. Може, я нікуди її пхати й не буду — тобто не намагатимусь її опублікувати тощо, але хотів би, щоб ти хоч поглянула на неї, поки ти тут зі мною.

— З великим задоволенням,— відказала Френні. Вона дивилась, як Лейн знову намащує собі шматок хліба.— Гадаю, тобі б сподобалась ця книга,— раптом додала вона: — її так легко читати.

— Начебто й справді досить цікава. Слухай, ти не їстимеш своєї порції масла?

— — Ні, візьми, будь ласка. Я не можу залишити тобі цю книжечку, бо вже давно повинна повернути її у бібліотеку. Але ти, напевне, міг би взяти її у вашій бібліотеці. Напевно міг би.

Слухай, ти навіть не торкнулася свого сандвіча,— раптом занепокоївся Лейн.— Ти це помітила?

Френні глянула на свою тарілку так, ніби її щойно принесли.

— Зараз з'їм,— відповіла вона. Але й далі спокійно собі сиділа, тримаючи в лівій руці незапалену сигарету, а правою міцно стискаючи склянку з молоком.— Хочеш, я тобі розповім, у чому полягає той незвичайний спосіб молитися, якому старець навчив прочанина,— спитала Френні.— Далебі, це по-своєму досить цікаво.

Лейн саме взявся до останньої пари жаб'ячих ніжок.

— Звичайно,— кивнув він.— Звичайно.

— Ну, як я вже казала, прочанин — простий селянин — [262] вирушив у мандри, аби зрозуміти слова святого письма, що слід молитися безперервно. Потім він зустрів старця, людину надзвичайно високого релігійного духу, як я вже казала, який вивчав "Філокалію" вже багато-багато років.— Френні раптом зупинилася, щоб зосередитись і якнайкраще побудувати свою розповідь.— І ось цей старець каже прочанинові, що найважливіші є слова молитви до Христа: "Господи Ісусе Христе, змилуйся наді мною". Він пояснив йому, що найкраще молитися саме цими кількома словами. Особливо важить слово "змилуйся", бо це справді всеосяжне слово і може означати безліч речей, а не лише милосердя.— Френні замовкла знову, міркуючи. Вона вже дивилась не в Лейнову тарілку, а кудись понад його плечима.— У всякому разі,— вела вона далі,— старець говорить прочанинові, що коли ту молитву повторювати знову й знову — спочатку досить проказувати її лише губами — то пізніше стається так, що молитва сама починає діяти. Через якийсь час щось із тобою стається. Не знаю, що саме, але щось стається, серце починає битися у такт зі словами молитви, і ти справді молишся безперервно. І це має надзвичайно містичний вплив на весь світогляд людини. Розумієш, це і є, власне, метою більшою чи меншою мірою усіх тих молитов. Тож моляться, щоб очистити весь свій світогляд і дістати цілком нове уявлення про все, що нас оточує,

Лейн упорався з їжею. І тепер, коли Френні знову на мить замовкла, він вмостився зручніше в кріслі, запалив сигарету і спостерігав за її обличчям. Вона все ще безтямно дивилась поперед себе, понад його плечем і, здавалось, ледве пам'ятала про його присутність.

— Але наидивовижніше, що спочатку, коли ти лише берешся до діла, не обов'язково вірити в те, що робиш. Тобто навіть якщо ти в полоні сумнівів, то ти цим нікого і нічого не ображаєш, розумієш? Не обов'язково навіть думати про те, що ти говориш,— навчає старець. Єдине, що від тебе вимагається на початку,— це кількість. Потім через якийсь час кількість переходить у якість. Сама собою або ще там якось. Старець каже, що всяке ім'я бога — як і всяке ім'я взагалі — має особливу, власну, самочинну силу, що починає виявляти себе, коли ти якимось чином розбуркаєш її.

Лейн сидів у кріслі, трохи згорбившись, палив і примруженими очима вдивлявся в обличчя Френні. Воно все ще було бліде, хоч упродовж того часу, поки вони сиділи у Сіклера, Френні бувала й блідішою. [263]

— Між іншим, усе це виглядає досить переконливо,— провадила Френні,— адже члени буддистської секти в Нембутсу повторюють без упину "Наму Аміда Бутсу" — що означає "Хвала Будді Амітабсі" чи щось таке, і діється те саме. Такий самісінький ефект...

— Спокійніше, Френні, заспокойся,— урвав її Лейн.— Он дивись, зараз сигарета почне припікати тобі пальці.

Френні мигцем зирнула на свою ліву руку і вкинула жевристий недопалок у попільничку.

— Подібні речі описані й у "Хмарі невідання". Там ідеться про слово "бог".— Френні подивилась на Лейна притомніше, ніж кілька хвилин тому.— Зваж сам, чи стикався ти в житті з чимось таким, що могло б схвилювати більше. Тут не відбудешся словами, що це випадковий збіг обставин,— саме цей збіг мене так хвилює. І нарешті це ж так неймовірно...— Раптом вона урвала. Лейн засовався у кріслі, і в нього з'явився так добре знайомий Френні скептичний вираз.— У чому річ? — запитала вона.

— І ти справді віриш у всі ці дурниці?

Френні потяглась до пачки з сигаретами і взяла одну.

— Я не казала, вірю чи не вірю,— мовила вона, шукаючи на столі сірники.— Я лише казала, що мене це-страх як хвилює.-Лейн подав їй вогню.— У всякому разі я думаю, що це якийсь дивовижний збіг,— сказала вона, випускаючи хмарку диму.— Адже всі ці справді високі духом і щиро релігійні люди сходяться на одному: якщо ти невпинно повторюватимеш боже ім'я, щось станеться. Навіть в Індії твердять, що коли постійно розмірковувати над "Ом", що по суті рівнозначне такій молитві, неодмінно буде той самий наслідок. Далебі, цьому не можна дати якогось розумного пояснення без...

— Але в чому ж полягає цей наслідок? — різко перебив її Лейн.

— Не розумію.

— Я питаю, чого ж зрештою досягає таким чином людина? До чого призводить оте биття серця у такт молитві й подібна абракадабра? Часом не до серцевої хвороби? Не знаю, чи ти це усвідомлюєш, але і тебе, і будь-кого іншого ці вправи можуть довести до...

— До тебе приходить пізнання бога! А стається щось не з серцем у буквальному розумінні, а з отим, що індуси називають Атманом, ти повинен про це знати, якщо коли-небудь цікавився питаннями релігії. Ти пізнаєш бога, [264] і край.— Вона струсила з сигарети попіл, але, заклопотана розмовою, не попала в попільничку. Зібрала, отже, попіл пальцями і вкинула до попільнички.— І не питай мене, хто такий чи що таке бог. Розумієш, я взагалі не знаю, чи він існує. Ще маленькою я думала...— Вона замовкла. Підійшов кельнер прибрати порожній посуд і запитав, чи будуть ще якісь замовлення:

— Ти візьмеш щось на десерт чи тільки вип'єш кави?

— Та ні, я допиватиму своє молоко. А ти замов собі що-небудь,— відповіла Френні.

Кельнер саме забирав її тарілку з неторкнутим сандвічем. Френні не насмілилась навіть підвести на нього очі. Лейн глянув на годинник.

— О боже, у нас зовсім мало часу.

1 2 3 4 5 6