"Який ти, каже, унтер-офіцер,— баба ти! В карцер би тебе, дурня!" Тільки я в той час до всього байдужий був і аж ніскільки не жалів нічого.
І все я ту панночку сердиту забути не міг; та й тепер те саме: так і стоїть, буває, перед очима.
Що б це значило? Хто б мені пояснив! Та ви, пане, не спите?
Я не спав... Глибока пітьма закинутої в лісі хатки нудила мою душу, і скорботний образ померлої дівчини вставав серед темряви під глухі ридання бурі...
1880 р.