Тімонове шаную благородство,
Високу чесність і великодушність,
Що поділив би з ним своє багатство,
Йому віддавши кращу половину,
Якби звернутись він схотів до мене,-
Так я люблю його. Та від безчестя,
Як видно, людям треба відвикати,
Бо замінили совість на дукати.
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Покій у домі Семпронія.
Входять Семпроній і слуга Тім ома.
Семпроній Чому ж до мене? Гм... А не до інших?
Він міг би Луція або Лукулла
Потурбувати. Єсть іще й Вентідій,
Він теж багатий став тепер — його
Тімон з в'язниці визволив. Ці троє
Лише йому усі свої достатки
Завдячують.
Слуга Тімона Ох, пане, ми були в них —
І знаємо тепер, що ці монети
З фальшивого металу. Всі вони
Відмовили.
Семпроній Відмовили? А хто?
Вентідій і Лукулл?
І він послав до мене? Гм! Всі троє?
Це нерозумно й дико: щоб у мене
Останнього прихилища шукати?
Три приятелі, троє лікарів
Його зцілить відмовились? Так що ж —
Узятися мені до лікування?
Мене він цим принизив. Я за це
На нього гніваюсь! Він не повинен
Мене аж на останнє місце ставить!
До мене першого він мав звернутись!
Бо, правду кажучи, мене Тімон
Обдарував найпершого. І нині
Так упосліджує мене,
Що до останнього тепер звернувся
По допомогу? Ні, я не подам
Себе на глум і в дурні не пошиюсь!
Я дав би втроє більш, якби Тімон
Хотів я пособить... Іди ж додому
1 до відмов отих додай від мене:
Хто честь мою підтоптує під ноги,
Не діждеться від мене допомоги.
(Виходить)
Слуга Тімона Чудово! Ваша милість — негідник, яких мало.
Створюючи людину лицемірною, сатана не знав, що робить. Він
сам собі став поперек дороги. І я певен, що, кінець кінцем, у по-
рівнянні з людською підлістю він сам здасться безневинним ство-
рінням. Як успішно цей добродій силкується показати себе мер-
зотником! Прикривається доброчесністю, щоб творити зло подібно
до тих людців, які під маскою палкого благочестя цілі держави
віддають вогню й мечу! Такого ж гатунку і його рахубистя
дружба.
Останньою надією Тімона
Був цей вельможа. Всі його забули,
Окрім богів святих. Всі друзі щезли.
А двері, що не знали охорони
У ті веселі роки, мусять нині
Господаря свого сховать від світу,
Щоб відпокутував за безтурботність.
Хто роздавав добро своє усім,
Хай стереже тепер порожній дім.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Там же. Зала в домі Тімона.
Входять двоє слуг Варрона і слуга Луція. Вони зустрічаються з
Ті том, Гортензіем та іншими слугами кредиторів Тімона,
які чекають на його вихід.
1-й слуга
Варрона Гортензію і Тіте, рад вас бачить!
Тіт Добридень, друже.
Гортензій Луцію, й ти тут?
От де зійшлися ми!
Слуга Луція Еге ж, і, певно,
Прийшов по гроші.
^Іг Ну, і ми ж так само.
Входить Ф і л о т.
Слуга Луція А, і Філот прийшов!
Філот Добридень, друзі!
Слуга Луція Добридень, брате. А котра година?
Філот Дев'ята скоро.
Слуга Луція Як! Дев'ята?
Філот Пан
Ще не виходив?
Слуга Луція Ні, ще не виходив.
Філот Це дивно. Адже він встає о сьомій,
Як сонечко.
Слуга Луція Це так, та день його
Вже покоротшав. Марнотрат і справді
Скидається на сонце. От хіба що,
Зайшовши раз, він більше не зіходить.
Боюся,
Що в гаманці Тімопа — вже зима;
Хоч виверни його, не знайдеш більше
Ні шеляга.
Філот Я теж цього боюся.
Тіт Та от що найдивніш: тебе хазяїн
Прислав сюди по гроші?
Гортензій Так, по гроші.
Тіт Красується в клейнодах, що Тімон
йому надарував, і посилає
Ще править борг.
Гортензій Мені це до душі
Не пристає,..
Слуга Луція Дивись, як чудно:
Тімон платити має більш, ніж винен.
Хазяїн твій надів його клейноди
І посилає, щоб йому за них
Заплачено було.
Гортензій Богам відомо, як це все мені
Остило. Таж хазяїн мій спожив
Чималий шмат Тімонового статку!
Невдячний — гірший злодія, мій братку.
1-й слуга
Варрона Повинен я три тисячі у нього
Одержати. А ти?
Слуга Луція А я п'ять тисяч.
1-й слуга
Варрона Це сума немала. Твій, мабуть, більше
Дружив з Тімоном, бо інакше суми
Були б у нас однакові.
Входить Фламіній.
Тіт Ось один із Тімонової челяді.
Слуга Луція Фламіній! Одне слово, друже! Скажи, будь лас-
ка, чи скоро вийде твій хазяїн?
Фламіній Ні, не скоро.
Тіт Ми очікуємо на нього. Будь другом, скажи йо-
му про нас.
Фламіній Нема чого казати йому, він сам знає, які ви за-
попадливі.
(Виходить)
Входить Ф л а в і й, кутаючись у плащ.
Слуга Луція Хто це закрився так? Чи не Тімонів
Це управитель? Він минає нас,
Неначе тінь. Гей, заверніть його!
Тіт Послухайте!
2-й слуга
Варрона Добродію, хвилинку!
Флавій Чого вам треба, друзі?
Тіт Ми чекаєм
На гроші, нам належать певні суми.
Флавій Якби були
Ті гроші певні, як чекання ваше,
Ви б їх одержали.
Та де ж були ті суми та рахунки,
Коли хазяїни облесні ваші
Тімонові запаси проїдали?
Вони всміхались до боргів його
Й проценти пхали в пельку. Тож негайно
Ви пропустіть мене.
Нам із хазяїном кінець настав:
Я все злічив, а він усе роздав.
Слуга Луція Ця відповідь нам не годиться.
Флавій Що ж,
Хай не годиться, та вона гідніша,
Ніж ви, що служите негідним людям.
(Виходить)
1-й слуга
Варрона Ну, що там промимрив той відставний управи-
тель?
2-й слуга
Варрона Хіба не однаково? Він бідний і, значить, досить
покараний. Хто ще може розмовляти так сміливо, як той, кому
ніде прихилити голову? Такому можна бунтувати й проти вели-
ких палаців.
Входить С є р в і л і й.
Тіт А от і Сервілій! Тепер ми почуємо розумну від-
повідь.
Сервілій Благаю вас, друзі, загляньте як-небудь іншим
часом, зробіть мені таку велику ласку. Повірте моєму слову, у на-
шого хазяїна препоганий настрій. Від його погідності не залиши-
лося й сліду. Він занедужав і не виходить з кімнати.
Слуга Луція Буває, що й не хворі не виходять.
Якщо насправді він такий недужий,
То хай розплатиться мерщій з боргами
І тим собі розчистить шлях на небо.
Сервілій О небо!
Тіт Це не відповідь.
Фламіній
(за сценою)
Агей,
Сервілію! Сюди! О пане, пане!
Входить Тім он у нападі шаленства. Слідом поспішає Фламіній.
Тімон Як? Власні двері пропускать не хочуть?
Я жив на волі, а тепер мій дім
Повстав на мене, став мені тюрмою?
І місце учт моїх — як цілий світ —
Мене стрічає із залізним серцем?
Слуга Луція
(до Тіта)
Ти починай.
Тіт Ось мій рахунок, пане.
Слуга Луція І мій.
Гортензій 1 мій.
Слуги Варрона А ось і наші, пане.
Філот Й мої.
Тімон Валіть мене, рубайте ними!
Слуга Луція Ах, добрий пане!
Тімон 3 серця в мене крайте
Свої борги!
Тіт Я п'ятдесят прошу.
Тімон Точіть із мене кров!
Слуга Луція Мені п'ять тисяч.
Тімон Тобі п'ять тисяч крапель. Скільки вам?
1-й слуга
Варрона Добродію...
2-й слуга
Варрона Добродію...
Тімон Хапайте,
Рвіть на шматки мене — і хай боги
Вас покарають!
(Виходить)
Гортензій Ій-право, не бачити нашим панам цих грошей,
як своїх ушей. Ці борги можна сміливо назвати безнадійними,
бо той, хто їх мав сплатити, з'їхав з глузду.
Виходять.
Входять Тімон і Флавій.
Тімон Аж дух мені забили. Кляте бидло!
Ті кредитори? То чорти!
Флавій Мій пане...
Тімон А що, як ми отак влаштуєм...
Флавій Пане...
Тімон Так і зроблю. Де управитель?
Флавій Тут я!
Тімон Меткий! Іди проси сюди гостей —
1 Луція, й Семпронія, й Лукулла.
Іще раз хочу пригостить поганців.
Флавій О пане мій; це підказала вам
Душевна слабість. В нас не стане грошей
І на закуску.
Тімон Не твоя турбота.
Іди скликай ту негідь на обід:
Ми з кухарем їх приймемо як слід.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там же. Зала сенату.
Сенатори сидять на своїх місцях.
1-й сенатор Я з вами згоден. Це кривавий злочин,
І смерть за нього — справедлива кара.
Ніщо не заохочує гріха
Так, як поблажливість.
2-й сенатор Це чиста правда.
Закон його розчавить.
Входить А л к і в і а д із п о ч т ом.
Алківіад Сенатові — здоров'я, честь і слава!
1-й сенатор Що, полководцю?
Алківіад Найкращим вашим почуттям смиренно
Я б'ю чолом, бо милосердя здавна
Законові властиве. Лиш тирани
Безжально застосовують закон.
Недоля й час лягли на плечі тяжко
Одному із моїх найближчих друзів.
У запалі закон переступивши,
Він у таку безодню впав, з якої
Немає виходу. Людина він
(Якщо переступ залишити збоку)
Достойна шани.
У ділі цім не був він боягузом
І тим уже спокутував провину.
Образою запалений тяжкою,
Він кинувся у благороднім гніві
На кривдника свого.
Так доблесно й тверезо він поводивсь,
І так він серце в грудях упокорив,
Немов не бився з ворогом, а спорив.
1-й сенатор Ти кажеш нісенітницю, бо хочеш
Прикрасити як-небудь підлий вчинок.
Стараєшся словами якомога
Убивство виправдать, а простий бешкет
Назвати доблестю, хоч він є тільки
їй пасинок — і в світі одночасно
З незгодами та чварами з'явився.
Той справді доблесний, хто вміє мудро
Образи зносити і щонайгірші
І дивиться на кривду, як на одіж,
Як на стороннє щось, байдужим оком,
І близько не бере її до серця,
І спокій зберігає.
Якщо та кривда — зло і прагне вбивства,
То треба буть дурнішим від дурного,
Щоб важити життям заради нього.
Алківіад А все ж...
1-й сенатор Ти хочеш злочин обілити.
Не в помсті честь, а в тому, щоб терпіти.
Алківіад Панове, я прошу мені пробачить
Мою солдатську мову.
Та чом сміливість на грозьбу ворожу
Хапається до зброї? Чом, повз вуха
її пустивши, не підставить горло
й кинджалу ворога? Коли в терпінні
Така вже доблесть, що тоді робити
На бойовищі? Якщо так, жінки
Хоробріші за нас, адже в домівці
Вони все зносять, а осел за лева
Відважніший, а злодій у кайданах
Мудріший за суддю, якщо вважати,
Що мудрість у терпінні! О панове!
Великі ви, та будьте й милосердні!
Не кров, а кригу треба мати в жилах,
Щоб погасити запал свій! Я знаю:
Убивство — гріх, засуджений в законі,
Але воно є подвиг в обороні.
Гнівитися — не шанувать богів;
Та хто ж із нас не знає, що то гнів?
По цьому й міряйте його провину.
2-й сенатор Даремно ти клопочешся.
Алківіад Даремно?
А подвиги його в Лакедемоні,
У Візантії? Чи не досить їх,
Щоб викупить життя його?
1-й сенатор Про що ти?
Алківіад Про те, що й вам він прислуживсь не раз,
Як ворогів разив на полі бою.
Він виявив нечувану хоробрість
В останній сутичці — і скільки ран
Завдав напасникам!
2-й сенатор Але напасся
При тому й сам. Присяжний забіяка!
У нього вада є, що топить розум
І у полон бере його хоробрість.
Якби не мав він іншої провини,
То стало б і цього йому, щоб вирок
Найтяжчий винести. В звірячій люті
Не раз він грубо зневажав закони
Й підбурював до бунту.