Зимова казка

Вільям Шекспір

Сторінка 7 з 16
Мене вабить до тебе насамперед твоя доброта. Краще було б ніколи не знати тебе, ніж раптом утратити. Ти опікувався багатьма моїми справами, і тільки ти був здатен добре ними порядкувати. От-же, слід було б тобі лишитися, щоб їх завершити, інакше ти забереш із собою навіть ті послуги, що ти вже мені зробив. Якщо я не винаго-роджував їх так, як вони того заслуговували (бо це таки було немож-ливо), то тепер постараюся краще виявляти тобі мою вдячність, маю-чи від цього як чистий прибуток твою дружбу. О, не кажи мені нічого про оту фатальну країну Сіцілію, прошу тебе. Для мене мов кара вже сама її назва, бо нагадує мені про нещасного короля, брата мого, що нині кається, як ти кажеш, і хоче помиритися зі мною. Він і досі оплакує втрату дорогої королеви й дітей. Скажи-но, коли ти востаннє бачив принца Флорізеля, мого сина? Королі так само нещасні, коли мають невдячних дітей, як і тоді, коли вони втрачають дітей, гідних усіх похвал.

Камілло

Володарю, я не бачив принца вже три дні. Не знаю, яким утіш-ним справам він віддається, але я з жалем спостерігаю, як уже віддав-на його часто не видно на двірських церемоніях, і він приділяє менше уваги обов'язкам принца, ніж раніше.

Поліксен

Я так само помітив це, Камілло, і його поведінка непокоїть мене настільки, що я доручив наглядачам з'ясувати, чому відсутній він. Я дізнався, що він часто відвідує хатину простого пастуха. А цей пас-тух, як розповідають сусіди, навдивовижу розбагатів, не мавши ко-лись нічого.

Камілло

Я дещо чув, пане, про такого чоловіка: він ще має доньку, наді-лену рідкісними чеснотами. Чутки про неї розійшлися дуже далеко, уславлюючи ту звичайну хатину.

Поліксен

Мене так само повідомили про те, і я боюся, що саме тут і кри-ється принада, яка вабить нашого сина. Ходімо туди, ти мене супро-водитимеш, але не виявляймо, хто ми насправді. Побалакаймо трохи з тим пастухом. Він чоловік простий, і, я гадаю, нам буде не важко діз-натися, чому саме мій син унадився туди. Допоможи мені, благаю, в цій справі й не думай більше про Сіцілію.

Камілло

Охоче скоряюсь вашому наказу.

Поліксен

Найдорожчий мій Камілло! Ходімо перевдягнемось.

Виходять.

Сцена 3

Дорога поблизу хатини пастуха.

Входить Автолік співаючи.

Автолік

Розквітли проліски в гаю,
Гей, дівко-весно, йди сюди,
Зігрій замерзлу кров мою,
Врятуй від зимньої біди.

Вже тане сніг і легше йти,
Чом, пташко, не співаєш ти?
Свербить рука щось потягти,
Ще й кухоль пива піднести.

Ось жайвір десь у вишині,
Гей заспівав свої пісні,
З дівками весело мені
На сіні в рідній стороні.

Був колись гарний час, коли я слугував принцові Флорізелю і в оксамиті ходив. Але нині — що маю робити?

Сум не для мене, доле, знай!
Вже ясен місяць світить путь.
Шукаєш ти пригод? Рушай,
Вперед, а там вже будь-що-будь.

Всі мають право на життя,
То що? В найгіршім разі
Складу свій звіт без каяття
І дуба дам в тюрязі.

Моє ремесло — білизна: коли коршак будує собі гніздо, не спус-кайте з ока навіть хустинки. Батько назвав мене Автоліком.* Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія.* Він любив жити за чужий ра-хунок і завжди тяг до себе бездоглядні дрібнички. Я грав у кості, а ще грався з дівками, тому й маю тепер оцей обладунок, а живу з простої крадіжки. Шибениця й стусан царюють на битих шляхах: щоб мене побили або повісили! Що ж до вічного життя, то я жену геть навіть думку про це. А ось і здобич! Здобич!

Входить блазень.

Блазень

Підрахуймо. Одинадцять баранів дають паку. Кожна пака дасть мені фунт і кілька шилінгів. А коли зняти вовну з півтора тисяч овець, який зиск я з неї матиму?

Автолік

(убік)
Настав сильце, сиди та жди,
Бо пташці не минуть біди.

Блазень

Без рахівника я не впораюсь. Погляньмо, що мені треба купити для нашого свята овечих стрижіїв? Три фунти цукру, п'ять фунтів ко-ринки, рису, — навіщо їй заманулося того рису, моїй сестричці? Але батько призначив її господинею свята, і вона дуже з того радіє! Вона приготувала двадцять чотири букети для стрижіїв, для троїстих спі-ваків, — усіх таких гарних! Але чи не всі вони тенори та баси — тільки один пуританин серед них, так той співає псалми і тоді, коли вшкварять веселої. Треба буде прихопити шафрану,* щоб підкрасити пироги з грушами, взяти мускатних горіхів, фініків, — ні, їх нема в моєму списку, — сім горіхів, один чи два корінці імбиру, — але це треба буде в кого-небудь позичити, чотири фунти слив і стільки ж родзинок...

Автолік

(лежачи на землі)
Ой лишенько, навіщо я на світ народився?*

Блазень

В ім'я моє...

Автолік

Пробі, пробі! Зніміть з мене це лахміття, і я помру, помру, по-мру!

Блазень

Бідолашний, замість знімати це лахміття, тобі треба було б чо-гось додати.

Автолік

О пане, його бруд гнітить мене більше, ніж усі стусани, яких я нахапався, а вони були дошкульні, і як почати їх рахувати, то й міль-йонів не вистачить!

Блазень

О бідолахо, мільйони стусанів — це неабищо!

Автолік

Мене обікрадено, добродію, ще й побито. Розбійники забрали в мене гроші та одяг, мені ж лишили це мерзенне ганчір'я.

Блазень

І хто ж то був, вершник чи піший?

Автолік

Піший, мій добрий пане, піший.

Блазень

Певна річ, судячи з одягу, що він тобі лишив, то був піший. Як-би це був плащ вершника, він би тобі ліпше прислужився. Дай-но ме-ні руку, я допоможу тобі. Дай руку й ходімо разом.
(Допомагає Автоліку підвестися)

Автолік

Ой мій добрий пане, ой! Помалу, благаю вас!

Блазень

Бідолашний ти мій!

Автолік

О пане, помалу, добрий мій пане! Я боюся, що мені викручено руку.

Блазень

Погляньмо! Ти можеш її піднести?

Автолік

Помалу, мій добрий пане.
(Витягує в нього гаманець)
Пане мій добрий, помалу! О, як ви мені милосердно допомогли!

Блазень

Тобі потрібні гроші? Я можу тобі дати трохи.

Автолік

Ні, дорогий мій, найдорожчий пане, ні, благаю вас. Мій родич живе за три чверті милі звідси, я піду до нього. Він дасть мені і гро-шей, і всього, що мені заманеться. Не пропонуйте мені грошей, за-клинаю вас: ви раните мені серце.

Блазень

А як виглядав той чолов'яга, що так вас зобидив?

Автолік

Цей чолов'яга йшов дорогою з візочком, колись я знав його, він служив у принца. Не знаю, за що саме його прогнали з палацу, але, напевно, за одну з його чеснот.

Блазень

За одну з вад, хочете ви сказати? Бо за чесноти з палацу не вига-няють. Чесноти плекають, щоб вони лишилися там назавжди. Але во-ни зупиняються там лише тимчасово.

Автолік

Так, пане, я саме й хотів сказати "вад". Того чолов'ягу я знав досить добре. Коли його вигнали, він ходив з мавпою по ярмарках, потім був судовим виконавцем; згодом він придбав лялькову виставу про блудного сина одружився з удовою лудильника десь за милю від мого помешкання. Нарешті, помінявши хтозна-скільки шахрайських занять, він обрав собі ремесло злодія. Дехто кличе його Автоліком.

Блазень

Чума б його задавила! То таки злодій, слово честі, справжній злодій. Він вештається по ярмарках, по святах та по ведмедячих боях.

Автолік

Правда ваша, пане. Він такий, саме такий, мерзотник, він нап'яв на мене це лахміття.

Блазень

Більшого злодія та боягуза нема на всю Богемію. Ви б тільки глянули на нього згорда і сплюнули, то він би й накивав п'ятами.

Автолік

Мушу признатись вам, пане, з мене боєць ніякий. Мені бракує для цього мужності, а він знав це, присягаюся вам.

Блазень

А як ви тепер почуваєтесь?

Автолік

Набагато краще, мій добрий пане: я вже можу триматись на но-гах і навіть іти. Я можу навіть покинути вас і піти потихеньку до того мого родича.

Блазень

Хочете, я проведу вас трохи?

Автолік

Ні, мій любий пане: не треба, добрий мій пане.

Блазень

Гаразд, тоді щасливої дороги. Мені треба піти купити приправ для свята овечих стрижіїв.

Автолік

Хай вам щастить, мій добрий пане.

Блазень виходить.

Як для приправ, то твій гаманець не такий уже й гарячий. Я там теж буду, на вашому овечому святі. І коли це шахрайство не приведе за собою ще одного та коли стрижії самі не будуть пострижені, то нехай мене викреслять зі списків злодіїв і запишуть моє ім'я до Книги Чес-нот.
( Співає)

Вперед-бо, в добрий час — у путь,
Хапай усе, що вдасться!
Веселі довго проживуть,
Сумних же візьме трясця!

(Виходить)

Сцена 4

Перед хатиною пастуха.

Входять Флорізель* і Утрата.

Флорізель

Прикраси незвичайні вам дають
Нове життя: тепер ви не пастушка,
Ви — Флора* на порозі квітня. Це
Стрижійське свято — наче асамблея
Малих богів, ви ж — їхня королева.

Утрата

Великодушний пане мій, мені
Так важко докоряти вам безумством:
Пробачте, що сказала я це слово!
Ви, благородний і достойний принц,
На кого дивиться уся країна,
Воліли ви сільське вбрання вдягти,
Мене ж, селянку бідну, повеліли
Убрати, як богиню. Всім відомо:
Немає свята без дурниць, а то
Я спаленіла б, вас уздрівши тут,
Подумала б, що ви заприсяглись
Мені люстерко піднести.

Флорізель

А я
Благословляю той щасливий день,
Коли мій добрий сокіл залетів
На землі батечка твого.

Утрата

Нехай
Юпітер вашу радість береже.
Боюсь я дуже відстані між нами,
А вам становище не дозволяє
Боятися. Тремчу я й нині: що,
Як випадково пройде батько ваш
Повз нас? О доле! Що б подумав він,
Коли б побачив свій найліпший твір
В такій оправі вбогій? Що б сказав?
І як би в цій позиченій красі
Я стерпіла його суворий погляд?

Флорізель

Чекайте тільки радості. Боги,
Схиляючись перед коханням, навіть
З'являлись у тваринячих подобах:
Юпітер став биком, ревів, як бик,
Нептун зеленочубий цапом став
І мекав; Аполлон в плащі вогненнім,
Бог золотий, став бідним селянином,*
Як нині я. Та їх метаморфози
Не мали на меті краси такої,
Такої чистоти. Мої бажання
Не йдуть попереду моєї честі,
І не палкіші прагнення мої,
Ніж віра.

Утрата

Тільки ваша воля, пане,
Не зможе опиратись владі батька,
Коли вони зіткнуться неминуче,
Тоді відмовитись вам доведеться
Від намірів своїх — або мені
Відмовитися від життя.

Флорізель

Утрато,
Прошу, не тьмар печальними думками
Ти свята нашого. Красо моя,
Знай: як не буду твій, тим більш не буду
Я батькові належати. Бо я
Не стану нічиїм, та й сам собою
Не зможу бути. Все, усе я зважив,
Хай доля каже "ні!" — кажу я "так!".
Розвеселися, люба, віджени
Думки сумні, дивись: надходять гості,
Осяй нас личком, наче вже сьогодні
Весілля ми святкуємо.
1 2 3 4 5 6 7