Гелікан Владарю, це правитель Мітілени,
Почувши про тяжку осмуту вашу,
Прибув провідать вас.
Перікл Я радий вам.
Подайте вбрання. Чом я в цім лахмітті?
Боги благословлять тебе, о доню!
Та що за звуки?.. О моя Маріно,
Упевни Гелікана: він не вірить,
Що ти дочка моя... Ох, що за звуки?
Гелікан Не чую я нічого, мій владарю!
Перікл Не чуєш?
Це музика небесних сфер! Маріно,
Прислухайся!
Лізімах Йому не слід перечить,
Перікл Солодкі звуки! Чи ніхто не чує?
Лізімах Я чую, царю.
Перікл Музика небесна 1
Вона мене вколисує, і сон
Мені склепляє очі. Я спочину,,,
(Засинає)
Лізімах Подушку принесіть!
Ходімо всі від нього. Любі друзі,
Коли все буде так, як я гадав,
Я щедро вам віддячу.
Виходять усі, крім Перікла.
Періклові вві сні являється Діана.
Діана Мій храм в Ефесі. Поспішай туди
І жертву на вівтар мій поклади,
Як зійдуться мої цнотливі жриці,
їм про свою недолю розкажи,
Повідай, як дружину в морі втратив,
З дочкою й з ними разом потужи,
Нехай вони повчаться співчувати.
Не зробиш так — кінця не буде мукам,
А зробиш — то, своїм клянуся луком,
Щасливий будеш. Встань і всім скажи.
(Зникає)
Перікл Діано, о богине срібнолука!
Корюсь тобі, Гей, Гелікане, де ти?
Входять Гелікан, Лізімах і Маріна.
Гелікан Я тут, владарю!
Перікл Збирався я до Тарсу — покарати
Спочатку інше справимо. Вітрила
Надуті до Ефеса поверніть.
Я незабаром поясню, навіщо.
(До Лізімаха)
Чи можна нам, мій пане, покріпитись
На вашім березі — і оплатить
Червінцями потрібні нам припаси?
Лізімах Всім серцем буду радий; тільки, царю,
Проситиму...
Перікл Просіть чого завгодно*
Хоч би й руки моєї доньки, пане:
Ви з нею благородно повелись.
Лізімах Я поведу вас, царю.
Перікл Йдім, Маріно.
Виходять.
СЦЕНА 2
Входить Г а у є р.
Гаувр Ну що ж, кінчається наш час,
Забракне скоро слів у нас.
Я, з ласки вашої, скажу
Ще дещо — й вам допоможу
В уяві вашій змалювати
Гучне та велелюдне свято,
Що Лізімах улаштував
На честь Перікла. Що вистав,
Що танців, музики та співу!
Бо він без міри був щасливий,
Що цар Перікл йому Маріну
Прирік віддати за дружину.
Одначе спершу мусить цар
Діані принести свій дар.
Як лаштувалися у путь —
Це я волію поминуть.
Вже туго напнуті вітрила
їх до мети несуть, мов крила.
Погляньте — ось ефеський храм,
Вже цар Перікл із почтом там.
Цей довгий путь йому звершить
За отаку коротку мить
Уява ваша помогла,
Й за те велика їй хвала.
(Виходить)
СЦЕНА З
Храм Діани в Ефесі; Т а І с а стоїть біля вівтаря як вер-
ховна жриця, обабіч неї — по кілька дівчат. Тут-таки Ц є р і м о н та
та інші.
Перікл Діано, слався! За твоїм велінням
Тут оголошую: я, тірський цар,
Рятуючись від ворогів, покинув
Свій Tip, і доля занесла мене
У Пентаполіс. Там я одружився
З прекрасною Таїсою. Вона
На кораблі померла у пологах,
Зоставивши мені дочку Маріну,
Яка ще носить твій убір, Діано.
Дочку лишив у Тарсі я на догляд
Клеонові, і чотирнадцять років
Росла Маріна в нього, а тоді
Надумався Клеон її убити.
Але зоря щаслива привела
її до Мітілени, Я так само
Туди прибув, її побачив там
І, вислухавши розповідь скорботну,
її за доньку визнав.
Таїса О, цей голос!
І це обличчя... Ти... Ти — цар Періклі
(Падає зомліла)
Перікл Що? Що вона сказала? їй недобре!
Панове, поможіть!
Церімон О ясний царю,
Як правду ти сказав над вівтарем —•
То це твоя дружина.
Перікл Буть не може!
Я сам її у морі поховав.
Церімон При наших берегах.
Перікл Напевне, так.
Церімон Поглянь на неї. Це вона зомліла
Від радості. Колись, буремним ранком,
її на берег викинули хвилі.
Я, скриню відчинивши, там клейноди
Знайшов розкішні, відволодав жінку
І тут, у храмі, помістив її.
Перікл А можна глянути на ті клейноди?
Церімон Зайди до мене в дім, великий царю,
Й побачиш їх. Диви, Таїса вже
Отямилась.
Таїса О, дайте глянуть!
Як він не муж мій, хай священний сан
Мені замкне і серце, й очі, й вуха.
О пане мій, невже ви не Перікл?
І мова в вас та сама, і подоба!
Хіба не говорили ви про бурю,
Пологи, смерть?
Перікл Це ж достеменно голос
Покійної Таїси!
Таїса Я ж і є
Таїса, визнана колись за мертву
І в море кинута.
Перікл Діано ясна!
Таїса Бачу вже напевне.
Ось перстень той, що дав тобі мій батько,
Коли ми Пентаполіс покидали.
(Показує на перстень у нього на пальці)
Перікл Так, так, це він! Вже годі, о боги:
Ця щедрість ваша всі мої знегоди
Нінащо зводить. О, якби мені,
Припавши їй до уст, у ній розтануть!
О, йди до мене, дай мені тебе
В своїх обіймах ще раз поховати!
Маріна А з мене серце рветься в груди їй.
(Падає навколішки перед Таїсою)
Перікл Поглянь на неї! Це твоя дочка,
Що в морі народила ти, й назвали
її за те Маріною.
Таїса Рідненька!
Гелікан Складаю шану вам, моя царице!
Таїса А хто ж ви?
Перікл Я тобі розповідав,
Що, з Тіра утікаючи, лишив
За себе там намісника старого.
Я часто називав його ім'я,
Пригадуєш?
Таїса Тоді це Гелікан.
Перікл Ізнову доказ!
Таїсо, обійми його: це він.
Та я жадаю знати, як знайшлась ти,
Як урятовано тебе, кому,
Окрім богів, за це належить дяка.
Таїса Ось він, вельможний Церімон, мій мужу.
Це через нього явлена могутність
Богів, і він усе тобі розкаже.
Перікл Достойний пане! Кращого слуги,
Напевне б, не змогли знайти боги.
Ви сам богоподібний. Та скоріше
Повідайте мені, яким це дивом
Моя Таїса ожила.
Церімон О царю,
Все розповім, та перше вас прошу
До себе в дім, де покажу вам речі,
Із нею разом знайдені' тоді,
І поясню, чому вона в цей храм
Попала,— все, усе скажу достоту.
Перікл Діано чиста, дякую тобі
За те видіння! Уночі прийду,
Щоб жертву принести тобі. Таїсо,
Оце твоєї доньки наречений,
У Пентаполісі звінчаєм їх.
А зараз підстрижу я цю прикрасу,
Що так змінила образ мій, і те,
Чого вже цілих чотирнадцять років
Не знала бритва, хочу приоздобить
На честь весілля їхнього.
Таїса Мій мужу,
Пан Церімон одержав певну вість,
Що батько мій помер.
Перікл Нехай зорею він на небі стане!
І все ж, моя царице, їхній шлюб
У Пентаполісі справлять ми будем
І там-таки життя доживемо,
А в Тірі хай царюють наші діти.
Тепер, ласкавий Церімоне, йдім
Дослухать решту в ваш гостинний дім.
Виходять.
ЕПІЛОГ
Гауер Так АнтІоха з донькою спіткала
За хіть мерзенну справедлива кара;
А от Перікл, його жона й дочка,
Хоча їм доля випала тяжка,
В усіх знегодах чесними лишались,
Зате ж нарешті щастям увінчались.
А Гелікан, порадник і мудрець,-
То вірності та щирості взірець.
По Церімону кожен розпізнає,
В чім доброти та вченості ціна є.
Лихий Клеон з дружиною, коли
Чутки про їхній злочин скрізь пішли,
Підданців власних так ним розгнівили,
Що в їхньому ж палаці їх спалили.
Хто вбивство лиш замислить, не здійснить,-
Боги й того карають, хай не вмить.
Вам дякуємо, глядачі ласкаві,
Ми за увагу — і кінець виставі.
(Виходить)
Примітки
Час написання п'єси-1608 р. Рукопис "Перікла" був зареєстрований у 1608 р. видавцем Едвардом Блантом, але друком не з'явився. Опублікував п'єсу 1609 року Генрі Госсон in quarto. Оскільки ніяких вказівок на передачу рукопису Госсонові нема, можна гадати, що це було т. зв. "піратське" видання. На титульному аркуші п'єси було зазначено: "Недавно написана п'єса захоплює всіх і зветься "Перікл, цар Тірський". З повним викладом усієї історії, пригод і долі названого царя, а також з не менш дивовижними й незвичайними подіями (що стосуються) народження і життя його дочки Маріни. П'єсу багато й часто виконували слуги його величності в "Глобусі", в Бенксайді. Вілья-ма Шекспіра". Стан тексту Quarto 1609 p. явно незадовільний: рядки переплутані, чимало друкарських помилок, темних місць, віршовані фрагменти передані прозою і т. ін. Певно, видавець не мав авторського тексту, а використав запис суфлера чи погану копію авторського рукопису.
За життя драматурга "Перікл" ще двічі перевидавався: того ж самого 1609 року і в році 1611-му. 1619 р. видавці Джазгард і Павієр знову звертаються до тексту п'єси. Перевидається "Перікл" і 1630 та 1635 pp. Хемінг і Кон-дел, проте, п'єсу in folio 1623 p. не включили, не вважаючи її, можливо, цілком написаною Шекспіром. 1664 року в другому випуску третього видання Folio п'єсу "Перікл" опубліковано в зібранні творів разом з деякими іншими п'єсами, приписуваними Шекспіру.
Питання про авторство "Перікла" здавна викликало в критиці жваві дискусії. У XVIII-• на поч. XIX ст. ставлення до п'єси було підкреслено зневажливе. Критики вказували на схематичність характерів, відсутність єдиної драматичної дії, неправдоподібність фабули і т. ін. Авторство Шекспіра беззастережно заперечувалось. У XIX ст. йшлося вже про визнання співучасті драматурга у створенні п'єси. Як можливого співавтора називали Джорджа Уїлкіпса, чия повість "Сумні пригоди Перікла, царя Тірського" з підзаголовком "Справжня історія п'єси про Перікла, як вона була недавно представлена достойним і стародавнім поетом Джоном Гауером" побачила світ 1608 р.
Питання співвідношення повісті Уїлкінса й Шекспірового "Перікла" лишається дискусійним і в наш час. Існує кілька концепцій: 1) повість стала сюжетним джерелом п'єси; 2) Уїлкінс написав "Перікла", текст якого потім був відредагований Шекспіром; 3) Уїлкінс, використовуючи популярність п'єси, створив прозовий її варіант. Особливо поширені друга і третя версії. Так, багато шек-сшрознавців, звертаючи увагу на слабкість І і II дії п'єси, припускають, що Уїлкінс був автором першого її варіанта, переданого для виконання трупі "Глобуса". Шекспір переробив текст, не зачіпаючи початкових фрагментів. Існує її інше пояснення: оскільки текст п'єси "піратський", він складений двома особами, причому запис І і II дій менш вдалий. Нерідко стверджується і цілковите авторство Шекспіра. У кожному разі "Перікл", безперечно, несе на собі відбиток генія драматурга. П'єсу включено в канон, і вона входить до всіх повних зібрань творів Шекспіра.
Сюжетним першоджерелом "Перікла" є безіменна книга на латинській мові "Історія Аполлонія Тірського", найбільш ранній примірник якої датується IX століттям. Проте це не перша обробка легенди. Історія Аполлонія була використана раніше пізньогрецьким романом. У XII ст. середньовічний автор Готфрід Вітерб-ський включає цей сюжет до свого "Пантеону". Обробка історії про Аполлонія наводиться і в популярному середньовічному збірнику "Діяння римлян" (153 історії).